Історія Чоколівки бере початок в останньому десятилітті 19 століття та тісно пов'язана із київським підприємцем та гласним міської думи Миколою Чоколовим[2].
У 1896 році близько 100 київських робітників та залізничників звернулися до міської думи із проханням виділити їм землі під забудову на пільгових умовах. Будучи зацікавленим у діяльності та розвитку заводу Гретера і Криваненка, Микола Чоколов лобіював інтереси артілі робітників та спонсорував будівництво селища. Спочатку робітниче селище планували розмістити між Брест-Литовським і Старо-Житомирським шосе (сучасні території поблизу м. Васильків). Однак Микола Чоколов відстоював рішення про виділення землі поблизу із заводом, на Солом'янці, на правах недорогої оренди.
В результаті підприємець доклав власних коштів аби допомогти викупити землю, а також допоміг робітничій артілі в отриманні позики на будівництво. Загальна площа землі придбана робітниками склала 7 десятин на коштувала 26 тисяч рублів, з яких 9 тисяч виділив Микола Чоколов. Територія, надана робіникам для будівництва, була частиною Кадетського гаю, поряд із залізничною магістраллю[2].
Створення селища Чоколівка почалась у 1897 році, але заселились робітничі родини у затишні садиби поблизу Кадетського корпусу лише у 1901 році, а урочисте відкриття селища було проведено 6 червня 1905 року. З цього моменту місцевість офіційно почала називатися Чоколівкою.[3][4].
Власне топонім «Чоколівка» уперше з'являється на німецькій карті 1918 року, до цього селища не позначали на картах[5][6].
У 1925 році Чоколівка набула статусу селища міського типу[7]. В тому ж році Товариством робітників-залізничників було засновано селища імені Першого Травня, яке сьогодні належить до широких меж Чоколівки.
На схематичному плані міста Києва від 1935 року[8], складеному архітектурно-планувальною управою Київської Міськради, Чоколівка помітно збільшилася у розмірах — майже вдвічі, поглинувши значну частину Кадетського Гаю. У 1930-ті роки сформувалася сучасна мережа вулиць (близько 30).
У 1920-30-х роках адміністративно-територіальний поділ міста Києва зазнав суттєвих змін, тому у 1938 році Чоколівка разом з іншими селищами поряд увійшла до складу новоутвореного Залізничного району, а згодом у 2001 році — до складу Солом'янського району міста Києва.
Незважаючи на те, що з часом селище зникло, влившись у зростаючий Київ, назва історичної місцевості досі побутує серед киян. Нещодавнє дослідження Центру Урбаністичних Студій[1] виявило широкі та вузькі межі Чоколівки. Спільною для обох є обмеження місцевості із заходу залізничною магістраллю та аеропортом «Київ» з півдня.
Згідно з переписом населення міста Києва у 1919 року в селищі Чоколівка проживало 1273 особи, з них 622 — жінки та 651 — чоловік.
Вікова структура населення Чоколівки була достатньо молодою, частка людей старше 70-ти років становило усього 0.86 % від загальної кількості. За національним складом переважали росіяни. Наступною за чисельністю групою були українці. Були також нечисельні групи білорусів, чехів, латишів та німців. Варто відзначити, що повнограмотних (з вмінням читати та писати) чоловіків на Чоколівці було на 22.73 % більше ніж жінок.
У 1925 році у місцевій газеті «Пролетарська Правда» було подано оголошення від тутешнього мешканця про те, що 75 % населення на Чоколівці є робітниками, інші ж 25 % — селяни.
Всесоюзний перепис населення 1926 року став останнім, в якому засвідчено заселення Чоколівки як окремої територіальної одиниці. На той момент чисельність населення Чоколівки, зросла усього на 205 жителів у порівнянні з 1919 роком. Загальна кількість жителів у 1926 році становила 1478 осіб, з них 768 — жінки та 712 — чоловіки.
Надалі динаміку заселення Чоколівки можна оцінити лише у загальному контексті районів Києва, до складу яких вона входила: Залізничний район (1938—2001 рр.) та Солом'янський район (2001 р.— нині).
Архітектура
Забудова Чоколівки відбувалася у наступні етапи:[1]
У 1905 році на Чоколівці налічувалося 31 одноповерховий будинок садибного типу. Усі вони мали металеву крівлю, столярні вікна та двері. Будинки мали 2-3 кімнати. Подвір'я кожної садиби було просторим та зручним для господарських потреб. Біля кожного будинку був фруктовий сад та висаджений огород. Для загальних потреб було викопано 2 колодязі з питною водою. На момент відкриття були також 2 бакалійні лавки.[9] Прикладом дореволюційного житлового будинку на Чоколівці може слугувати одноповерховий будинок 1910 року на вулиці Возіанова, 5, освітньої установи — Миколаївське артилерійне училище (Повітрофлотський проспект, 28), споруджене у 1914—1918 рр. за проектом Санкт-Петербурзького академіка архітектури Д. Д. Зайцева. Головний та другий навчальний корпуси, а також казарми та господарські споруди училища було виконано у «цегляному стилі» з використанням стилізованих форм неокласицизму та романо-готичної архітектури.
Набуття статусу селища міського типу позначило старт повільної урбанізації місцевості та визначило траєкторію руху Чоколівки до меж міста Києва[10]. Станом на 1925 рік на Чоколівці було розташовано 470 будинків садибного типу[11]. Такий тип забудови фіксується і надалі, в тому числі напередодні Другої світової війни. Тоді Чоколівка містила 36 вулиць, на яких була сконцентрована малоповерхова забудова садибного типу. Збережено корпус школи № 69 (вул. Донецька, 25), яка була збудована у 1930-ті рр.
Архітектура сталінського періоду на Чоколівці — селище ГВФ (1950-ті рр.)
Забудова Чоколівці під час Другої світової війни не дуже постраждала. Наприкінці 1950-х років у містобудівній політиці Радянського Союзу відбувались два паралельних процеси: завершення будівельних проектів часів Сталіна (розм. «сталінки») та початок будівництва серійних п'ятиповерхових будинків. На території колишнього селища Першого Травня було зведено перший житловий масив у Києві — Першотравневий.
Приклад індустріального домобудування на Чоколівці — «хрущівки» 1955-1960-х рр.
Будинки селища ГВФ (рос.Гражданско-воздушний флот), у яких селились пілоти та обслуговуючий персонал авіації, являють собою тип званих «сталінок» на Чоколівці та зосереджені між вул. Донецькою та Чоколівським бульваром. Такий тип забудови також зустрічається на ділянці між вул. Освіти, вул. Максима Кривоноса та проспектом Лобановського. Незначна кількість «сталінок» присутня у районі Першотравневого масиву, зокрема на вулиці Авіаконструктора Антонова.[12] Архітектура 60-х років на Чоколівці є добре збереженою та найкраще представленою в даному мікрорайоні. Однак з огляду на 20-25 років експлуатації — будинки мають не належний технічний стан сьогодні.[13]
вул. Ушинського, 23 — типовий проєкт 1-318-35/66, 1978 р.
У 1968—1969 рр. будівництво «хрущівок» поступово було згорнуто. Натомість відбувся перехід до суцільної забудови в 9-16 поверхів. Для цього у 1970-80-х майже уся забудова Чоколівки першої половини 20 століття було знесена.[14] В багатоквартирних будинках спостерігаються певні відмінності в плануванні залежно від року спорудження. Більшість квартири були обладнані газовими плитами, а інколи ще й газовими колонками для підігріву води. Підлога покрита паркетом або паркетною дошкою. Під'їзд односторонній. Сходові прольоти об'єднані з поверховими майданчиками. Як правило на поверсі 3—4 квартири. Кімнати в 95 % суміжні. Санвузли найчастіше суміщені, а площі квартир в основному невеликі. До прикладів можна віднести наступні дев'ятиповерхові будинки:
Забудова сучасного періоду на Чоколівці — ЖК Sherwood
У перші роки Незалежності України нових будівель на Чоколівці майже не будували. Лише наприкінці 1990-х дещо активізувалося зведення багатоповерхових житлових будинків. Протягом 2000-х рр. було споруджено 2 житлових комплекси: OK'Land (Повітрофлотський проспект, 56) та Sherwood (вул. Авіаконструктора Антонова, 4а). Обидва здані в експлуатацію (повністю або частково) у 2010 році. ЖК OK'Land належить до класу комфорт та має три будинки поверховістю — 12, 24 та 26. Загальна кількість квартир — 1703.[18] На відміну від ЖК OK'Land, Sherwood істотно відрізняється від загальної забудови Чоколівки. Житловий комплекс складається з одного 24-поверхового будинку із закритою територією та належить до бізнес класу: має вищі стелі (3 метри), автономне опалення та невелику кількість квартир — 288.[19] У 2019 році було частково введено в експлуатацію житловий комплекс на вул. Ушинського 14А — ЖК Karaway Tower. Будівля класу комфорт було зведено на 19-поверхів, а загальна кількість квартир — 120.
У 2023 році введено в експлуатацію перший 16-поверховий будинок комфорт класу у ЖК Sky Avenue за адресою вул. Святослава Хороброго 11-Б.
Транспорт
Розвиток громадського транспортного сполучення з Чоколівкою бере початок у 1908 році, коли приватним підприємцем Давидом Марголіним було прокладено трамвайну лінію від Тріумфальних воріт (на місці нинішнього Повітрофлотського шляхопроводу) до Кадетського корпусу (нині — будівля Міноборони). Спочатку трамвайна лінія використовувалися виключно для потреб підприєств, розташованих у цьому районі. Однак згодом Кадетський трамвай був викуплений містом (1915 р.), а у 1918 році трамвайну лінію було продовжено до місця, де нині розташована Севастопольська площа.
Через економічні негаразди та поганий технічний стан Кадетську лінію було закрито у 1919 році. Питання про відновлення роботи Кадетської лінії та продовження гілки неодноразово порушувалося у наступні роки, проте врешті-решт усе залишилося на папері. У 1937 році місцеві мешканці навіть зверталися з листом до Йосипа Сталіна з прохання вплинути на діяльність колії та «протягненні гілки трамваю на 1,5-2 версти ближче до Чоколівського селища». Довгий час маршрутом Кадетської лінії рухався трамвай № 8, що сполучав Софіївську площу (згодом був скорочений до університету) з Солом'янкою та був продовжений в глиб Залізничного масиву 1967 року. У 1982 році трамвай № 8 було замінено трамваєм № 5, що курсував від Палацу Спорту.
Фінальну крапку у знищенні трамвайної лінії до Чоколівки, було поставлено у ході транспортної реформи мера Києва О. О. Омельченко у 2001 році. Трамвайне сполучення до Чоколівки було частково замінено нинішніми тролейбусним маршрутом № 3.[20]
Перший тролейбусний маршрут на Чоколівці з'явився у 1952 році й сполучив Хрещатик із Рибкомбінатом за Севастопольською площею. Пізніше цього ж року лінію було продовжено до новозбудованого цивільного аеровокзалу м. Києва і пущено маршрут № 9. У 1960 році новозбудована одностороння тролейбусна лінія покрила по периметру Першотравневий масив, а у 1986 році теж саме відбулося у Чоколівському масиві. Починаючи з 1967 року, тролейбус возив чоколівців до заводу «ПКМЗ» та «Мотозавод». В 1990-ті тролейбусне сполучення почали розвивати до новобудов Турецього містечка (вул. Кадетський Гай, проспект Лобановського) — це в свою чергу довершило тролейбусну мережу Києва, що завершило покриття правобережної частини Малої Окружної дороги Києва тролейбусною мережею.[21] З 2011 року залізничні станції Київ-Волинський та Караваєві Дачі належать до лінії міської електрички.
Чинним Генеральним планом розвитку Києва передбачається проведення лінії метрополітену, від Центрального залізничного вокзалу до Міжнародного аеропорту «Київ». Покращення функціонування наземного транспорту та відновлення трамвайного сполучення на Чоколівці не пропонується головним містопланувальним документом столиці.
Освіта
Першу школу на Чоколівці було відкрито ще до початку НЕП-у. У 1925 році у школі навчалося 170 дітей, а штат складався з 10 вчителів. Сьогодні функціонують такі заклади освіти:
Чоколівка згадується в наступних літературних творах:
Поетична збірка «Csokolivka, csokolj meg!» (1999 р.) — Віктор Могильний. Інша назва твору «Надкушене яблуко» (у перекладі з угорської «Чоколівко, поцілуй мене!»)[22]
Поетична збірка «Київські контури» (2013), цикл «Чоколівка» — Аттила Могильний
Ми вираховували своє походження з Чоколівки, де не любили чужаків і чужі слова, зокрема такі, як «окупація»
Я виріс на Посту Волинському, це — Чоколівка, бандитський район Києва. Надивився на тодішніх авторитетів. Злодії, з одного боку, веселі балагури, з другого — запросто можуть підрізати
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Киев (архитектурно-исторический очерк). Шулькевич М. М., Дмитренко Т. Д. 1978
↑ абАрхівована копія. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
_-_%D0%A7%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0.jpg)
