Існує декілька версій походження назви. За однією з них, ліс був голо сіяний, тобто штучно посаджений на порожньому місці. За іншою, тут начебто голосили жінки, що втратили своїх чоловіків у часи нападу на Київ татар (XV століття). Друга версія здається неймовірною, оскільки історична транскрипція «Голосѣевъ» містить корінь «сіяти» (церк.-слов.сѣять), а не «голосити» (церк.-слов.гласить).
Під впливом російської мови багато людей називають один із районів Києва як Голосієво, проте українською мовою доречно та правильно вимовляти — Голосіїв. Назва району Голосіїв відмінюється так, як і Київ або Миколаїв: Голосіїв, Голосієва, Голосієву, Голосіїв, Голосієвом, (у) Голосієві, (по) Голосієву, Голосієве. Вираз «У Голосієво» — це суржикова форма.
Історія
Згадується 1541 року як володіння Києво-Печерської лаври, 1617 року — як Голосіївський хутір. У 1631 році тоді ще архімандрит Києво-Печерської лаври, а пізніше митрополитПетро Могила збудував у цьому монастирському володінні церкву на ім'я св. Великомученика Іоанна Сочавського, який походив із рідної йому Молдови, а також дім для себе, заклав сад та монастир (зараз ця територія входить до складу ботанічного саду Національного університету біоресурсів і природокористування). Монастир розташовувався серед великого масиву лісу, який також належав до Лаври, і тому ця територія тривалий час залишалася порівняно малозабудованою.
Під час Першої світової та Громадянської війн Голосіївський ліс зазнав великої шкоди: вікові дуби було вирубано на 2 км навкруги Деміївки. Зі встановленням радянської влади монастирські володіння було націоналізовано, і територія лісу почала забудовуватись.
У 1922–1923 роках колишнє монастирське господарство Голосіїв і сусіднє лісництво перейшли до Сільськогосподарського інституту, утвореного на базі колишнього агрономічного факультету Київського політехнічного інституту. У 1925–1932 роках на гребені пагорба, що заходить углиб Голосіївського лісу з північного боку, був збудований комплекс Всеукраїнської сільськогосподарської академії (тепер — Національний університет біоресурсів і природокористування України) із шести будівель у стилі українського необароко (архітектор — Дмитро Дяченко). Споруди Голосіївської пустині, сформованої протягом трьох століть, використовувались як господарчі, у 1950–1960-х роках їх було розібрано, як такі, що не мають художньої цінності. У 1990-ті — 2000-ні роки Голосіївську пустинь (Свято-Покровський монастир) було відновлено і відбудовано.
Регулярні війська та загони студентів-ополченців сільськогосподарського та лісотехнічного інститутів тримали оборону, і 11-13 серпня німецькі війська були зупинені і відкинуті майже до попереднього рубежу укріпрайону. З тих часів збереглись окопи на гребені пагорба, що заходить у глибину лісу, поряд у 1972 році було встановлено пам'ятний знак. У 1979 році на території Сільськогосподарської академії (на розі вулиць Героїв Оборони і Генерала Родимцева) було встановлено меморіальний комплекс воїнам, полеглим у роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років.
У 1955–1958 роках у західній частині Голосіївського лісу було збудовано комплекс Виставки досягнень народного господарства УРСР (нині — Національний експоцентр України). Наприкінці 1957 року у північній частині Голосіївського лісу було закладено Голосіївський парк, 1964 року названий на честь видатного українського поета Максима Рильського (1895—1964), який жив поруч із парком (зокрема, у 1959 році вийшла поетична збірка Максима Рильського під назвою «Голосіївська осінь»). У будинку, де жив поет (теперішня адреса — вулиця Максима Рильського, 7), працює літературно-меморіальний музей Максима Рильського.
↑див. Голосіїв, на стор. 31 книги: Желєзняк І. M. Київський топонімікон / Відп. ред. В. П. Шульгач. — К.: Видавничий дім «Кий», 2013. — (Бібліотека української ономастики). — 224 с. — ISBN 978-617-7177-01-1
Гуласиевъ хуторъ (кін. XVIII ст.; Берлинський 198)
також потік Голосіевъ (Де-ла-Флиз, 448)
↑Прибывъ для сего въ лѣтнее пребываніе Его Высокопреосвященства – Голосѣевъ / Воспоминаніе спасительнаго возсоединенія греко-уніатовъ Холмскихъ и Подляшской Руси съ Православною Церковію въ 1875 г. (11 мая по ст. ст.) // Миссионерский центр им. преп. муч. Афанасия игумена Брестского // «Кіевскія Епархіальныя Вѣдомости». 1875. № 14. Отд. 2. С. 472-484.
