Ви́дубицький монасти́р — стародавній монастир у Києві, пам'ятка архітектури національного значення.
Після віднайдення Звіринецьких печер наприкінці XIX століття стало зрозуміло, що підземний монастир на честь архангела Михаїла тут існував задовго до хрещення Русі князем Володимиром. Археологами встановлено, що ці печери древніші Лаврських.
Коли ж після 988 року гоніння на християн припинилися, ченці вибралися з підпілля, заснували новий монастир і назвали його Видубицьким — за назвою місцевості. Віддавна біля Видубицького урочища була переправа через Дніпро, де «видибали» за допомогою «дубів» — човни із суцільного дуба.
Будівництво архітектурних споруд монастиря, що збереглись до наших днів, розпочалось у другій половині XI століття князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого, поблизу його заміської резиденції — Красного двору. Вперше згадується в Повісті минулих літ під 1070 роком. Спочатку називався за іменем фундатора — Всеволода, згодом — за місцевістю — Видубицьким.
У 1116 році ігумен цього монастиря Сильвестр створив одну з редакцій «Повісті временних літ» водночас тут вівся Київський літопис.
У 1070 році в монастирі розпочалось будівництво мурованого Михайлівського собору.
Священник Антоній Грекович, делегат унійного митрополита Іпатія Потія, мав у монастирі свою резиденцію на початку XVII століття.[1] Сучасний ансамбль Видубицького монастиря сформувався з середини XVIII століття.
У радянські часи на території Видубицького монастиря було розміщено Інститут археології Академії наук України. У 1967—1982 роках всі споруди ансамблю відреставровані під керівництвом відомого українського архітектора-реставратора Раїси Бикової.
У 1997—2018 роках тут діяв чоловічий монастир Української православної церкви Київського патріархату. З 2018 року — в складі Православної церкви України.
Архітектурний комплекс Видубицького монастиря зі сходу виходить до Дніпра, а з інших трьох боків оточений крутими схилами, на яких висаджено релікти Національного ботанічного саду.
До пам'яток ансамблю входять:
Найдавнішим храмом монастиря є Михайлівський собор, побудований у XI ст. у характерній для того часу техніці змішаного мурування (лат. opus mixtus). Нині від колишнього великого храму збереглась західна частина, а східна відома лише за розкопками фундаментів.
Центром усього ансамблю є Георгіївська церква, яку найчастіше називають собором за її домінуючу роль у композиції монастиря.
На території монастиря поховані:
Архітектура Бароко Православ'я Київ