Первісно територію сучасної Нижньої Телички займала Дніпровська затока[7] (інша назва — Лисогірський рукав[8]) — частина старого русла Дніпра[1]. У 1868—1870 роках під час будівництва залізничного мосту Струве цю місцину осушили за допомогою дамби, перетворивши колишню затоку на зарослу лозою піщану пустку площею 103 десятини 780 квадратних сажнів (1.13 квадратних кілометрів)[1]. Згодом тут утворилися заплавні луки, де випасали худобу, що, за однією з версій, і дало назву місцевості[1][9]. За іншою версією, топонім «Теличка» походить від прізвища власника або мешканця цієї місцевості, яка згадується у документах 1694 року під назвою «Телячів»[9][5][6].
Як окремий київський топонім Нижня Теличка вперше з'явилася на мапі 1902 року — як «урочище Нижня Теличка міська»[10][11]. На початку XX століття тут налічувалося близько 15 садиб[10]. Рештки історичної Дніпровської затоки з часом перетворилися на озеро, яке на різних мапах мало назви Теличка, Старик[12] або Коров'яче[13][14]. Вперше зафіксоване на мапах 1897 року, мало розміри 800 м з півночі на південь і до 250 м з заходу на схід[14]. По західному берегу озера пролягав насип залізниці. Озеро засипали після Другої світової війни, ймовірно, для будівництва промзони. Ще один гідронім на Нижній Теличці — сучасна Дніпровська затока, залишок Лисогірського рукава[7]. У затоці розміром близько 400 на 130 м розташований Ремонтно-відстійний пункт № 4.
До складу Києва Нижня Теличка увійшла 1923 року[9][5][6], послідовно підпорядковувалася Печерському, Ленінському, Кіровському та Харківському районам[2].
У роки Першої світової війни на Нижній Теличці діяли деревообробні та цегельні заводи, що належали різним власникам, зокрема, купцеві А. Горенштейну та Києво-Печерській Лаврі[1]. У липні 1929 року тут за проєктом московського об'єднання «Деревбуд»[11] почали будувати деревообробний завод Українлісу[15], який наприкінці 1930-х років перетворився на потужний Київський деревообробний комбінат[2][11]. Будівництво комбінату, яке здійснювала галузева будівельна контора «Укрліспромбуд», завершили у 1933 році[11]. У 1930 році при комбінаті відкрили школу фабрично-заводського учнівства, для якої 1939 року збудували окрему двоповерхову будівлю[11], а 1979 року — новий навчальний корпус[16]. У 1940 році школу перетворили на ремісниче училище, яке після низки реорганізацій, вже в сучасній Україні стало Київським вищим професійним училищем деревообробки[16].
Після Другої світової війни, у 1960-х—1970-х роках на Нижній Теличці починає створюватися промислова зона[9][16]. У 1949 році тут збудували завод мінераловатних виробів[2], у 1970-х роках — комбінат будівельної індустрії[2]. У 1980-х роках остаточно знесли малоповерхову садибну забудову Нижньої Телички для проєктування Видубицької транспортної розв'язки[16]. Станом на 2020 рік промислова зона «Теличка» — друга в Києві за площею після промзони «Нивки»[17].
Наприкінці XX століття більшість промислових підприємств Нижньої Телички скоротили або припинили свою діяльність. На початку XXI століття з'явилися плани ревіталізації промзони «Теличка»[18], зокрема, будівництва на її місці ділового центру Kyiv City та навіть перенесення сюди урядового кварталу[19][20][21][17].
Забудова
На Нижній Теличці переважає промислова забудова[1][3][5][6]: тут розташовані Київський деревообробний комбінат, завод залізобетонних конструкцій № 1, комбінат будіндустрії, завод залізобетонних конструкцій ім. С. Ковальської. У північній частині, біля Дарницького мосту існує так зване селище Мостобуду — поселення працівників мостозагону № 2, які після німецько-радянської війни відбудовували мости через Дніпро. Селище виникло на початку 1950-х років[22]. Житлова забудова селища розміщена вздовж вулиці Баренбойма та складається із 16 споруд, серед яких 3 двоповерхових житлові будинки барачного типу 1950 року побудови та єдиний дев'ятиповерховий панельний житловий будинок серії 1-КГ-480[23]. Окрім житлових будинків у селищі був свій клуб і спортивний зал[22], за деякими даними до 1990-х років діяв свій музей історії мостобудування та аматорський театр[23].
Транспорт
Завдяки своєму розташуванню на березі Дніпра та біля залізничного мосту промислова зона Нижньої Телички обслуговувалася водним і залізничним транспортом. Так, у 1914 році відкрився пасажирський зупинний пункт «Правий Берег» Київського залізничного вузла Південно-Західної залізниці, пізніше перейменований на платформу Ботанічну. У Дніпровській затоці для потреб деревообробного комбінату відкрився причал «Док».
Після Другої світової війни, коли в Києві почали відбудовувати мости та мережу міського транспорту, Нижню Теличку також сполучили з іншими районами міста. З 1950-х—1960-х і до 1990-х років вулиця Будіндустрії сполучалася з районом Печерського мосту автобусним маршрутом № 7 (закритий на початку 1990-х). У другій половині 1980-х років відкрився ще один автобусний маршрут № 67 з Нижньої Телички до станції метро Дніпро (закритий у 1990-х).
У середині 1970-х років почалося активне проєктування Сирецько-Печерської лінії, що мала з'єднати Виноградар із новозбудованим Харківським масивом через запроєктований Південний міст, який відкрили у 1990 році, на південній межі Нижньої Телички. В районі самої Нижньої Телички запроєктували дві станції — «Видубичі» (проєктна назва — «Наддніпрянська»[24]) і «Теличка» (проєктна назва — «Будіндустрії»[25]). Першу з них відкрили у грудні 1991 року в рамках відкриття ділянки «Кловська» (тоді — «Мечникова») — «Видубичі». Через затримку будівництва Південного мосту ділянку «Видубичі»—«Осокорки» відкрили лише через рік, у грудні 1992 року. Станція «Теличка» через своє розташування у промзоні створювалася на далеку перспективу, а поки за будівельними нормами мала слугувати евакуаційною платформою на найдовшому в київському метрополітені перегоні «Видубичі»—«Славутич»[26]. Станом на 2022 рік «Теличка», розташована між опорами Південного мосту, так і не відкрита як повноцінна станція метро, втім, тут провели підготовчі роботи, зокрема, збудували дві платформи берегового типу[27], є суміщена тягово-понижуюча підстанція та станційний вентиляційний вузол[26]. Поїзди тут зупиняються дуже рідко, лише для посадки та висадки працівників метрополітену[27].
У 2001 році в рамках реконструкції транспортної розв'язки в районі станції метро «Видубичі» відкрили однойменну автостанцію та зупинний пункт (замість закритого зупинного пункта Ботанічна), перетворивши місцевість на великий транспортний хаб[28]. З 2011 року на зупинному пункті Видубичі зупиняється київської міської електрички, з 2020 року — «Kyiv Boryspil Express»
Зображення
Нижня Теличка на мапі Києва 1890 року
План селища Мостобуду
Селище Мостобуду
Селище Мостобуду і промзона «Теличка». На задньому плані — Позняки та Південний міст, справа — ТЕЦ-5
Маршрут № 7. Печорський міст — сел. Теличка (ДОК) // Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — К. : Реклама, 1975. — С. 235.
Рибаков М. Топонімічний словник: Теличка // Київ: Кн. 1, ч. 3: С—ЯЗвід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2011. — С. 1217–2197. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-2-2-2.
Деревообробний завод (Теличка) // Київ: провідник / За ред. Федора Ернста. — 2-га Друк. — К. : Держтрест «К.-Д.», 1930. — 797 с.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
