Проте, всупереч кабальним вимогам Версальського миру, німецькі льотчики продовжували таємно тренуватися. Спочатку для підготовки пілотів використовувалися власні школи цивільної авіації, де для підтримки навичок у пілотуванні з дотриманням умовностей можна було використовувати лише легкі навчально-тренувальні літаки, за умови, що майбутні пілоти летатимуть літаками виключно цивільних авіаліній, як-то Deutsche Luft Hansa. Для набуття бойовими пілотами практичних навичок у діях на винищувачах, бомбардувальниках тощо перший час умов не було. Під суворою забороною на території Німеччини перебувала також, в рамках накладених обмежень за Версальською угодою, будь-яка науково-дослідницька діяльність в області літакобудування і дослідження матеріалів військової авіатехніки. Разом з цим, ніхто не забороняв проводити окремі дослідження за кордоном, зокрема, у СРСР, який також перебував на той час у повній ізоляції в Європі. 16 квітня1922 року під час Генуезької конференції була укладена Рапалльська угода, згідно якої радянське керівництво дозволило організацію в Росії об'єктів для випробування німцямивійськової техніки та навчання своїх військових кадрів. У свою чергу німецьке керівництво обіцяло сприяти експорту німецького технічного досвіду для розвитку оборонної промисловості Радянської Росії.
У 1924 році в Липецьку була заснована, а 15 липня 1925 року офіційна відкрита авіаційна школа з підготовки німецьких військових льотчиків. Липецька таємна авіашкола працювала протягом приблизно дев'яти років, використовуючи в основному голландські та радянські, а також деякі німецькі навчальні літаки до закриття в 1933 році. Весь процес навчання проходив за умови повної секретності, німецькі льотчики й інший персонал носив лише радянську форму без знаків розпізнавання. Сотні пілотів і технічного персоналу Люфтваффе відвідали, вивчили і пройшли підготовку в радянських авіаційних школах у кількох місцях Центральної Росії. Загалом за час існування авіашколи в Липецьку пройшло підготовку та перепідготовку 120 льотчиків-винищувачів (30 з них учасники Першої світової війни, 20 — колишні льотчики цивільної авіації). Однак, керівництво Веймарської республіки та Військового Управління (Truppenamt) не обмежувалося підготовкою своїх пілотів у Радянському Союзі; до 1932 року Німеччина зуміла підготувати у своїх нелегальних військових авіашколах в Брауншвейзі і Рехліні близько 2000 майбутніх пілотів Люфтваффе.
Заснування
З приходом нацистів до влади, Адольф Гітлер рішуче розпочав ламати всю версальську систему, відбудовуючи систему оборони держави й створюючи новітні, сучасні, добре оснащені збройні сили. Ліпший товариш фюрера, колишній ас-винищувач Першої світової війни, Герман Герінг очолив напрямок створення повітряних сил Німеччини.
27 квітня1933 року за його ініціативою на базі Імперського комісаріату у справах авіації було сформоване Імперське міністерство авіації (нім.Reichsluftfahrtministerium або нім.RLM). Під контролем і керівництвом рейхсміністерства авіації у цілковитій таємниці проводилося створення й організація Люфтваффе, розробка нових типів бойових літаків, навчання льотного складу, створення аеродромів, навчальних центрів, пунктів управління, радіоцентрів, запасів паливно-мастильних матеріалів.
15 травня 1933 року усі авіаційні формування були об'єднані в єдину структуру, до якої також приєднали, створену ще 25 березня 1933 року, Німецьку авіаційну спортивну асоціацію, до якої входили усі приватні та національні організації. Президентом асоціації став Бруно Лерцер, старий фронтовий друг Герінга.
Своїм головним помічником Герінг призначив Ергарда Мільха, якому визначив завдання — найближчим часом створити повітряні сили, що мали б у своєму складі не менше 1000 бойових літаків. Ця кількість була визначена з політичних міркувань, як необхідне повітряне прикриття для сухопутної армії, здатної захистити Німеччину від можливої інтервенції. Таким чином, головною метою авіації була на той час оборона власної території і своїх військ, і для вирішення цього завдання були потрібні в першу чергу винищувачі. Герінг, виходячи з власного бойового досвіду, набутого в Першій світовій війні віддавав перевагу цьому виду авіації. Навпаки, Ергард Мільх і начальник штабу Люфтваффе генерал Вефер вважали за необхідне створити в першу чергу великі сили бомбардувальної авіації великого радіуса дії, наполягаючи на тому, що вона набагато необхідніша, ніж надмірна кількість винищувачів.
Незабаром усіма справами в рейхсміністерстві авіації став керувати Мільх, якому Герінг надав повну свободу дій. Сам він приділяв головну увагу виконанню обов'язків міністра-президента Пруссії. Енергійний та талановитий організатор Е. Мільх до жовтня 1933 року сформував три перші, так звані «пропагандистські» ескадрильї (нім.Reklamenstaffeln), які по суті були замаскованими винищувальними ескадрильями:
ескадрилья «Міттедойчланд» розташовувалася на берлінському аеродромі Штаакен, і
ескадрилья «Суддойчланд» перебувала у місті Фурті, в декількох кілометрах від Нюрнберга.
15 квітня1937 року був сформований Націонал-соціалістичний авіаційний корпус (нім.Nationalsozialistisches Fliegerkorps або нім.NSFK) для довоєнної льотної підготовки юнаків-чоловіків і для залучення дорослих спортсменів у нацистський рух. Члени НСФК призовного віку були приписані відразу до частин Люфтваффе. Оскільки всі члени НСФК також були й членами нацистської партії, це дало особовому складу Люфтваффе потужну нацистську ідеологічну базу на відміну від інших гілок вермахту (Хеер (армія) і Крігсмаріне (ВМФ)). Тим часом, Герінг продовжував грати провідну роль у створенні Люфтваффе в 1933—36 роках, але після 1936 року практично припинив брати участь у розвитку військової авіації, і ще з 1937 року Мільх «де-факто» став рейхсміністром.
Іншою знаменитою фігурою у німецькій військовій авіації того часу став генерал авіаціїГельмут Вільберг, який згодом став грати вирішальну роль у розвитку нацистської доктрини повітряної війни. Він мав колосальний досвід в управлінні авіації рейхсверу ще у 1920-ти роки, й на думку самого Герінга за своїми діловими якостями якомога краще підходив на посаду начальника штабу Люфтваффе. Проте, через єврейське походження генерала його не змогли поставити на цю посаду. Водночас, Вільберг залишився при штабі Люфтваффе і під керівництвом Вальтера Вефера розробив доктринальні засади застосування Люфтваффе у блискавичній війні.
Концепція повітряної війни Люфтваффе
Розробка доктрини
Відразу після заснування Люфтваффе в період 1933—1934 років серед керівництва Повітряних сил панували в основному наміри та плани піти шляхом надання пріоритетності розвитку важкої авіації для стратегічних бомбардувань цілей і об'єктів противника. Однак, економічна та геополітична обстановка навколо Німеччині на початку 1930-х років диктували свої умови, що відобразилося на концептуальних підходах стосовно напрямків розвитку військової авіації. Основний акцент робився на авіаційній підтримці дій сухопутних військ. Третій Рейх географічно розташовувався в центрі Європі, отже німецька армія по-суті була армією континентального типу й усі види збройних сил готувалися до ведення воєнних дій переважно на суходолі. Тому військові теоретики того часу, тимчасово відклавши на майбутнє розробку стратегічних планів, зосередилися в основному на тактичному й оперативному рівнях застосування повітряних сил. Концептуальною основою тактики дії став набутий ще в роки Першої світової війни практичний досвід німецької авіації. Усі авіаційні підрозділи, як правило входили до складу й діяли виключно в інтересах наземних угруповань, їхніми головними завданнями були в першу чергу повітряна розвідка, нанесення ударів по штабах і лініях комунікацій ворога, забезпечення зв'язком загальновійськового командира. Керівним документом, що визначав тактику дій був Truppenführung, настанова з управління міжвидовими формуваннями, виданий у 1933 та 1934 роках двома частинами.
Досягнувши певного прогресу в розвитку оперативно-тактичної теорії й практиці дій авіації в ході навчань та командно-штабних ігор, німецькі фахівці дійшли висновку про необхідність розробки стратегічної доктрини застосування бомбардувальної авіації та організації відповідної структури. Апологетом тодішньої теорії стратегічних бомбардувань і війни в повітрі був італійський генерал Джуліо Дуе, теорія якого передбачала руйнування індустріальної моці противника, підрив його моралі шляхом «терору населення» у великих містах. Генерал Дуе обґрунтував тезу, що єдність і взаємодія фронту і тилу є вирішальним фактором у веденні воєнних дій, і з цього випливає висновок, що в майбутній війні не збройні сили, а глибокий тил потрібно розглядати в ролі головної мішені для авіації.
Ця теорія про істотну роль стратегічних бомбардувань активно обговорювалася в Генеральних штабах багатьох країн, і в німецькому також. Проте, теорія Дуе не той час не лягла в основу доктрини повітряної війни, що розроблялася, через побоювання ударів у відповідь по мирному населенню Німеччини.
Начальник штабу Люфтваффе генерал Вефер, попри запереченню можливості застосування теорії Дуе німецькою авіацією на практиці, в новій доктрині 1935 року «Управління війною в повітрі» виділив п'ять ключових моментів стратегії:
знищити повітряні сили противника шляхом бомбардування його баз і авіазаводів, і розгромити авіацію противника, що атакує німецькі цілі;
запобігти можливості маневру великих наземних військ ворога до вирішальних районів шляхом знищення залізниць і доріг, зокрема мостів і тунелів, необхідних для руху і постачання сил;
підтримувати операції військових формувань, які незалежні від залізничного сполучення, тобто бронетанкових і моторизованих сил, перешкоджаючи просуванню супротивника і безпосередньо брати участь у наземних операціях;
паралізувати збройні сили противника, зупинивши виробництво на заводах зброї.
Погляди на розвиток авіації
Для досягнення визначених цілей В.Вефер розпочав ініціативну програму створення стратегічного бомбардувальника, яка лягала у військову теорію бліцкрига. У травні 1934 року був започаткований семирічний проект розробки так званого «Урал-бомбардувальника»[en], що за задумом конструкторів повинний був уражати цілі на великій дальності за лінією протистояння сторін. 1935 році були представлені прототипи важких чотиримоторних бомбардувальниківDornier Do 19 і Junkers Ju 89. У квітні 1936 року Вефер видав замовлення на бомбардувальник з такими характеристиками: дальність дії 6 700 км, бомбове навантаження 900 кг.
Однак, смерть генерала В.Вефера в авіаційній катастрофі літака He 703 червня1936 року залишила Люфтваффе перед складною дилемою. Жодна з концепцій подальшого розвитку німецької військової авіації не дійшла логічного завершення, роль та місце її не набули цілісної парадигми й не були чітко визначені. Герінг призначив новим начальником штабу Альберта Кессельрінга, а головою технічного офісу Рейхсміністерства авіації став старий друг рейхсмаршала Ернст Удет. Обидва генерали, хоча й не ладили між собою, але були прибічниками створення скоріше штурмової та бомбардувальної авіації середнього радіуса дії, переважно пікіруючої, ніж стратегічної. Тому незабаром усі проекти створення стратегічних бомбардувальників були закриті.
Гальмування в прогресі розвитку Люфтваффе для створення власних стратегічних бомбардувальних сил пояснювалися кількома причинами. Багато хто серед керівного складу Люфтваффе вважав, що середніх бомбардувальників буде достатньо для здійснення стратегічних бомбардувань проти найімовірніших ворогів Німеччини: Франції, Чехословаччини та Польщі. Набагато складніше була проблема з Великою Британією. Генерал авіації Гельмут Фельмі, майбутній командувач 2-го повітряного флоту у 1939 році, що відповідав за розробку плану повітряної війни над Британськими островами, був переконаний, що Британію можна буде перемогти лише шляхом зруйнування її морального духу. Мюнхенська криза, що викликала паніку в Лондоні, довела правдивість його міркувань, тобто підтвердила його погляди на британську слабкість протистояти Німеччині.
Друга причина — технічна. Німецькі конструктори ніяк не могли вирішити проблеми з багатостраждальним Heinkel He 177A, до якого виставлялися надто вимогливі ТТХ, що у свою чергу викликало труднощі зі створення цього єдиного по-суті в Німеччині бомбардувальника далекого радіуса дії. Більше того, Третій Рейх не мав економічних ресурсів для того, щоб відповідати пізнішим британським і американським напрацюванням 1943—1944 років, особливо у масовому виробництвіавіаційних двигунів високої потужності (потужністю понад 1 500 кВт). ОКЛ не бачило необхідності у зосередженні промислових і військових зусиль на створенні стратегічного бомбардувальника; до початку війни в 1939 році Люфтваффе були не набагато краще підготовлені, ніж їхні супротивники для ведення стратегічної кампанії, що призвело до фатальних наслідків під час битви за Британію. До літа 1939 року верховне командування з'ясувало, що в разі конфлікту Англія і Франція заступляться за Польщу. А наявні двомоторні бомбардувальники Do 17, Не 111 і Ju 88 не мають необхідної дальності польоту для дії проти Великої Британії. В результаті у командування повітряних сил знову прокинувся інтерес до He 177. Ернст Удет терміново прибув на завод «Хейнкель» і заявив, що вкрай потрібен бомбардувальник, здатний діяти проти британського флоту за межею радіуса досяжності двомоторних бомбардувальників.
Незважаючи на економічну міць Третього Рейху, програма переозброєння мала величезну залежність від імпорту сировини. Берліну доводилося імпортувати переважну більшість основних матеріалів для будівництва літаків Люфтваффе, зокрема гуми та алюмінію. Колосальна потреба була в імпорті нафти та нафтопродуктів, що було особливо вразливим у разі запровадження противниками блокади. Німеччина побудувала власні заводи з вироблення синтетичного палива, але це не вирішувало нагальну проблему забезпечення військ пальним. У 1937 році Німеччина імпортувала більше палива, ніж це було на початку десятиліття. До літа 1938 року лише 25 % потреби забезпечувалося власними джерелами. Металургійна промисловість працювала лише на 83 % потужності, а до листопада 1938 року Герінг відзвітував, що економічна ситуація залишається бути серйозною. Верховне командування Вермахту (ОКВ) наказало скоротити обсяги витрат сировини та сталі для виробництва озброєнь. Показники скорочення були значними: 30 % сталі, 20 % міді, 47 % алюмінію і 14 % каучуку. Отже, за таких обставин в економіці Мільх, Удет та Кессельрінг не мали можливості створити грізну стратегічну бомбардувальну силу, навіть якщо б вони хотіли це зробити.
Отже, авіаційна промисловість зосередилася на виробництві двомоторних середніх бомбардувальників, які вимагали набагато менше матеріальних, трудових і авіаційних виробничих потужностей, ніж веферівський «Ural Bomber». Німецька заводи замість одного важкого бомбардувальника будували два середніх. Якось Герінг зауважив, що «фюрер не запитає, наскільки великі його бомбардувальники, але тільки як багато їх є». Передчасна загибель генерала Вефера, одного з найталановитіших офіцерів Люфтваффе поставила хрест на перспективах створення гітлерівської стратегічної авіації, що згодом стало однією з фатальних помилок для нацистської Німеччині.
У березні 1938 року, коли стався аншлюс, Герінг наказав Фельмі вивчити перспективу повітряних нальотів на Британію. Той дійшов висновку, що, доки не будуть отримані бази в Бельгії та Нідерландах і Люфтваффе не отримає достатню кількість важких бомбардувальників, це неможливо виконати. Війни в тому році вдалося уникнути підписанням Мюнхенської угоди, і потреба в літаках дальньої дії знову втратила актуальність.
Значний імпульс розвитку німецької авіації надала Громадянська війна в Іспанії. Німецький Легіон «Кондор», укомплектований добровольцями та відправлений на Піренейський півострів на допомогу заколотникам генерала Франко, набув колосальний бойовий досвід, такий, що не йшов ні в яке порівняння з ніякими теоретичними дослідженнями та навчаннями. Одним з ключових висновків у воєнних діях у повітрі стало усвідомлення факту, що точність бомбардування тодішніх бомбардувальників абсолютно не відповідала вимогам бою. Низькі показники ураження бомбардувальниками цілей призвели до того, що Люфтваффе зосередилися на перевагах бомбардування методом пікірування. Такий спосіб давав набагато більшу точність проти тактичних наземних цілей, навіть набагато результативнішу ніж застосування важких бомбардувальників. До того ж, на відміну від артилерії, яка вимагала чимало часу на з'ясування завдання, переміщення, розгортання на визначених позиція та інші дії для відкриття артилерійського вогню, пікірувальникам цього не було потрібно. За умови високої маневреності та швидкоплинності зміни ситуації в загальновійськовому бою, наявність такого потужного козирю командира, як пікіруючі бомбардувальники, грали вирішальну роль. Ці бойові машини могли досягти набагато кращого результату, ніж великі літаки з екіпажем на шість або сім чоловіків, на десяту частину від їхньої вартості і в чотири рази влучнішу точність.
Проміжним рішення цієї проблеми стало застосування Ju 52, що становив основу бомбардувальної авіації німців. Безупинне докладання зусиль призвело до появи таких літаків, як Ju 86, He 111 та Do 17, попри тому, що були ще далеко від доскональної бойової машини в розумінні керівників повітряних сил, але водночас, були набагато краще за іноземних конкурентів, більшість з яких попросту не мала літаків-аналогів цих бомбардувальників. Наступними стали варіанти Ju 88, ймовірно один з найкращих літаків Люфтваффе, та He 177, що відповідав вже вимогам важкого бомбардувальника.
1 березня1935 року у Німеччині було офіційно оголошено про створення Люфтваффе. Уся територія країни була поділена на шість повітряних округів (нім.Luftkreiskommando), зі штаб-квартирами у Кенігсберзі, Берліні, Дрездені, Мюнстері, Мюнхені та Кілі. 12 жовтня 1937 року був сформований ще один, сьомий округ з центром у Брауншвейзі. Кожний округ мав змішаний склад своїх авіаційних формувань.
Загалом до початку вторгнення в Польщу німецькі Люфтваффе нараховували 30 бомбардувальних груп в одинадцяти ескадрах (1 180 бомбардувальників, переважно типу He 111 і Do 17Z), 9 винищувальних ескадр (788 винищувачів типу Messerschmitt Bf 109E), чотири групи важких винищувачів (431 винищувач Messerschmitt Bf 110), 4 ескадри пікіруючих бомбардувальників (361 бомбардувальник Ju 87B Stuka), 10 груп винищувачів-перехоплювачів (408 літаків), 1 групу штурмовиків (40 літаків). Також повітряний флот мав 552 військово-транспортні літаки, 23 ескадрильї далекої та 30 ескадрилей ближньої розвідувальної авіації (721 розвідувальний літак), а також 14 ескадрилей берегової авіації, 2 ескадрильї корабельної та 2 ескадрильї авіаносної авіації (що готувалася на німецькі авіаносці, котрі будувалися в той час) (загалом 240 літаків різного типу та призначення), та 55 літаків спеціального призначення. За оцінкою деяких істориків близько 90 % винищувачів перебували в боєготовому стані, бомбардувальна та розвідувальна авіація мала відсоток бойової готовності 75-80 %.
Загальна чисельність Люфтваффе становила 208 000 льотного складу, 107 000 особового складу в зенітних частинах та 58 000 у військах зв'язку Люфтваффе.
Винищувальна авіація
Розвитку винищувальної авіації керівництво Люфтваффе приділяло якомога більше уваги, в першу чергу через те, що більшість генералів самі були асами-винищувачами у минулій війні. 1 травня 1934 року, на основі ескадрилей «Міттедойчланд» і «Суддойчланд» була сформована авіаційна група «Деберіц» (нім.Fliegergruppe Doberitz) під командуванням барона майора Роберта фон Грайма. Спочатку був створений лише штаб групи, але вже до 1 липня були укомплектовані і все три ескадрильї, що мали на озброєнні біпланиAr 68 і Не 51. Командирами ескадрилей були призначені гауптманЙоганн Райтель, Ганс-Гуго Вітт і Ганс-Юрген фон Крамон-Траубадель. Ця авіагрупа стала основою винищувальної авіації Люфтваффе.
1 жовтня того ж року на аеродромі Кіль-Голтенау була створена 1-ша авіаційна ескадрилья, оснащена літаками Ar 64, Ar 68 і Не 51.
На момент свого офіційного створення у березні 1935 року Люфтваффе мало тільки дві бомбардувальні авіагрупи (нім.Kampffliergergruppe) — «Тутов» і «Фасберг», озброєних Ju 52, Do 11 і Do 23. Однак цей рід авіації також перебував у полі прискіпливої уваги Рейхсміністерства авіації, нарощуванню ударного потенціалу своїх повітряних сил приділялося чимало сил та енергії.
1 жовтня 1935 року було сформовано відразу п'ять бомбардувальних груп. А до 1 квітня1936 року повітряні сили нацистів вже нараховували п'ять бомбардувальних ескадр (нім.Kampfgeschwader, скор. KG) — KG 152 «Гінденбург», KG 153, KG 154 «Бельке», KG 155 і KG 253. У складі чотирьох з них було по три авіагрупи, і лише одна KG 154 «Бельке» мала дві групи.
Навесні 1937 року у створенні бомбардувальної авіації Люфтваффе почався новий етап: бомбардувальні групи почали отримувати новітні бомбардувальники Ju-86 А-1. Першими оснащували підрозділи KG 152 «Гінденбург». 15 березня 1937 року на аеродромі Ландсберг у 25 км північно-західніше Лейпцига почала формування ще одна бомбардувальна ескадра KG 255. На цьому формування нових авіаційних підрозділів та постачання сучасних бомбардувальників набирало обертів. Вже в другій половині 1937 року почали надходити на озброєння перші Do 17E, і за станом на 19 вересня 1938 року у складі бомбардувальних і розвідувальних груп було вже 479 Do 17 модифікацій E, M, F і P. Взимку 1936-37 року для Люфтваффе був виготовлений і перший Не 111К, літак який став головним і найчисленнішим бомбардувальником Люфтваффе на першій стадії Другої світової війни.
Чисельне зростання бомбардувальної авіації тривало, одночасно йшов і процес удосконалення та зміцнення її структури. До серпня 1939 року, до розвязання агресивної війни в Європі, бомбардувальна авіація Люфтваффе нараховувала 1 180 літаків і 1 300 підготовлених екіпажів. Влітку 1939 року Люфтваффе отримали перші 12 бомбардувальниківJu 88A-1, один з найбільш універсальних бойових літаків війни.
Штурмова авіація
Формування частин штурмової авіації, призначених для безпосередньої повітряної підтримки дій сухопутних військ відбувалося трохи повільніше. В першу чергу це було пов'язано з відсутністю надійних та потужних штурмовиків, повинних відповідати викликам ведення повітряного бою на надмалих висотах, стійких до ураження засобами ППО противника, озброєних не тільки кулеметами та авіаційними гарматами, та і такими, що нестимуть достатній бомбовий запас.
На початку серпня 1938 році з Іспанії повернувся оберлейтенантАдольф Галланд, якому було доручено розробити методику формування та навчання нових авіагруп. Через брак літаків для штурмових підрозділів тільки Sch.Gr.10 і Sch.Gr.50 були оснащені біпланами Hs 123A-l, інші ж поки мали на озброєнні застарілі літаки Ar 66, He 45, Не 46, Не 50А і Не 51. Але, за осінь 1938 року — весну 1939 року всі авіагрупи пікіруючих бомбардувальників були повністю оснащені літаками Ju 87B і Hs 123A-l.
У Другу світову війну штурмова авіація Люфтваффе (нім.Schlachtfliegerverbände) вступила маючи лише один підрозділ — II.(Schlacht)/LG 2. Аж до 1942 року їй не приділялося належної уваги, усі завдання безпосередньої повітряної підтримки наземних військ по-суті покладалися на формування пікіруючих бомбардувальників. Так, на 2 вересня 1939 року Люфтваффе мало тільки 40 штурмовиків, на 11 травня 1940 року — 50, й на 21 червня 1941 року — 60 літаків цього типу. Тобто, загалом штурмова авіація становила близько 1-2 % від загальної чисельності бойової авіації Третього Рейху.
З моменту заснування Люфтваффе існували два вищих керівних штаби: Генеральний штаб (нім.Generalstab der Luftwaffe) і Головний штаб (нім.Luftwaffenführungsstab), як існували до весни 1942 року, доки їх не об'єднали у Верховне командування Люфтваффе (нім.Oberkommando der Luftwaffe — OKL). Імперське міністерство авіації відповідало за організацію Люфтваффе, розробку нових типів бойових літаків, навчання льотного складу, створення аеродромів, навчальних центрів, пунктів управління, радіоцентрів, запасів авіаційних боєприпасів, майна, паливно-мастильних матеріалів тощо. Герман Герінг очолював Люфтваффе, одночасно будучи рейхсміністром авіації, тобто поєднував посади головнокомандувача військової авіації (нім.Oberbefehlshaber der Luftwaffe), а також відповідав за цивільний повітряний флот, авіаційну промисловість, систему забезпечення усіх складових.
Також Люфтваффе мало окремі роди військ, як-то повітрянодесантні війська, авіаційні інженери, повітряний медичний корпус та інші.
Формування авіації
Вищим оперативним об'єднанням, спроможним вирішувати оперативно-стратегічні завдання, був повітряний флот (нім.Luftflotte), до якого входять усі бойові авіаційні частини, за винятком військово-морської авіації. До початку війни Люфтваффе мало чотири повітряних флоти із зонами відповідальності на території, що приблизно охоплювало четверту частину Німеччини. З початком кампанії на Західному фронті був заснований 5-й повітряний флот, котрий відповідав за повітряні операції Люфтваффе в окупованій Норвегії. У 1943 році був сформований ще один (6-й), а в 1944 році ще два флоти (10-й і флот «Рейх»). Кожен повітряний флот складався, як правило, з одного або декількох авіаційних (нім.Fliegerkorps) та винищувальних корпусів (нім.Jagdkorps), авіаційних (нім.Fliegerdivision) та винищувальних дивізій (нім.Jagddivision), частин ППО та частин зв'язку. Крім цього, до складу повітряного флоту іноді могли входити кілька повітряних округів[7], різнорідних ескадр, а також окремі підрозділи, типу ескадрильї чи бойові групи (нім.Kampfgruppe).
На оперативному рівні діями авіації керували авіаційні корпуси та дивізії. Авіаційний корпус — змішане оперативне з'єднання, що складалося з п'яти-шести ескадр і однієї розвідувальної групи. Кількість бомбардувальних ескадр в корпусі не була постійною й залежала від характеру завдань, які покладалися на командування корпусу.
Наступною ланкою в ієрархії Люфваффе була авіаційна дивізія, які зазвичай мали у своєму складі авіаційні ескадри. Зазвичай дивізія мала ескадрильї далекої та ближньої розвідки, бомбардувальну ескадру, ескадру пікіруючих бомбардувальників, ескадри одномоторних та двомоторних винищувачів. Склад усіх дивізій ніколи не був стандартним і часто змінювався в залежності від розвитку ситуації на фронті. Командування дивізією здійснювало загальне управління діями цих підрозділів та частин у визначеному регіоні, водночас командири ескадр зберігали повну тактичну самостійність.
Вищою тактичною одиницею була ескадра (нім.Geschwader), «гешвадер» — найбільша та самостійна організаційна структура тактичної ланки, які були однорідними: бомбардувальними, винищувальними, нічних винищувачів тощо. Як правило, ескадра нараховувала від 90 до 120 літаків і умовно кажучи, дорівнювала авіакрилуКоролівських повітряних сил Великої Британії, авіаційній групі американських повітряних сил армії США, авіаційному полку ВПС СРСР[Прим. 4]. Кількість літальних апаратів варіювалася від чисельності авіаційних груп в оргштатній структурі ескадри, а також які підрозділи були додані або підтримували «гешвадер». У залежності від призначення ескадра оснащувалася відповідними літаками одного типу, винищувачами, бомбардувальниками, штурмовиками, військово-транспортними літаками. Командиром ескадри були офіцери в ранзі від майора до оберста.
Наступним тактичним підрозділом була авіагрупа, самостійна, однорідна структура, що складалася з штабної ланки та 3-4 ескадрилей («штаффель») і мала близько 30-50 літаків у своєму складі.
Меншим підрозділом у структурі Повітряних сил була ескадрилья, «штаффель» (нім.Staffel), яка формувалася з чотирьох ланок чи шести пар бойових літаків. Один з командирів ланки, у військовому звані оберлейтенант — гауптман, одночасно був командиром ескадрильї (нім.Staffelkapitaen (Staffelfuehrer). Зазвичай «штаффель» мав 12-16 літаків. Ескадрилья, у свою чергу, поділялася на ланки (нім.Kette), які в більшості родів авіації складалися з трьох літаків. У винищувальній авіації ланка нараховувала чотири літаки (нім.Schwarm), що поділялися на пари (нім.Rotte).
Організаційно зенітні дивізіони зводилися в зенітні полки (нім.Flak-Regimenter), бригади (нім.Flak-Brigaden), дивізії (нім.Flak-Divisionen) та корпуси (нім.Flakkorps), але ця структурна була дуже нестабільною і гнучкою й часто зазнавала реорганізації в залежності від обстановки та визначених вищим штабом завдань. До кінця Другої світової війська протиповітряної оборони Люфтваффе мали 29 зенітних дивізій, що складалися з п'яти зенітних полків, прожекторного полку, трьох моторизованих транспортних батальйонів, батальйону зв'язку та підрозділів забезпечення й підтримки.
Інтенсивність ведення воєнних дій протягом війни призвела до значного зростання кількості підрозділів військ ППО. В першу чергу, це було пов'язано зі стратегічними бомбардуваннями спочатку британської бомбардувальної авіації, а з 1942 року — й американської. Через великі втрати наприкінці війни до зенітних підрозділів усе частіше набирала військовиків з числа іноземців або німецької молоді.
Збройні сили нацистської Німеччини стали одними з перших збройних сил світу, які заснували повітрянодесантні війська, легкоозброєну піхоту, призначену для ведення активних бойових дій у тиловій зоні противника. Але, на відміну від інших країн німецькі парашутні частини перебували винятково в підпорядкуванні командування Люфтваффе, що пояснювалося скоріше амбіційними намаганнями Герінга, який прагнув об'єднати у своїх руках якомога більшу владу, ніж міркуваннями доцільності. Водночас інша важлива складова повітрянодесантних військ — посадочно-десантні (планерні) частини залишалися у веденні армії.
Організація парашутно-піхотних полків відповідала в основному організації піхотного полку сухопутних військ — вони мали по три батальйони (2-й полк в 1940 році мав лише два). Вже ближче до кінця війни у складі деяких полків з'явилися саперні, розвідувальні й зенітно-кулеметні роти і кожний полк мав у цілому 17 рот. Парашутний батальйон, як і піхотний, складався з трьох парашутно-десантних рот і однієї роти важкої зброї (кулеметної). Кожна рота складалася з трьох взводів, а парашутно-десантний взвод, як правило, з трьох відділень. Кожне відділення мало на озброєнні два ручні кулемети, тобто вдвічі більшу вогневу міць, ніж відділення піхотних полків сухопутних військ. Роти важкої зброї батальйонів складалися з трьох взводів станкових кулеметів і одного взводу середніх мінометів (80-мм). Кожний кулеметний взвод мав два відділення станкових кулеметів, по два кулемети у кожному. 13-та рота була озброєна мінометами середнього калібру й складалася з трьох взводів середніх мінометів (80-мм) і одного ракетного взводу, 14-та рота була винищувально-протитанковою та мала різне озброєння. Як експеримент у деяких полках на кожний батальйон і на кожну роту важкої зброї були створені взводи піднощиків для забезпечення безперебійного постачання боєприпасів.
У ході війни з'єднання повітрянодесантних військ зазнали деяких змін. Наприклад, з 1944 1-ша парашутна дивізія мала в своєму складі такі частини:
три парашутних полки трьох-батальйонного складу (у кожному батальйоні три парашутно-піхотні й одна кулеметна роти). Крім цього, кожний полк мав протитанкову, мінометну й саперну роти;
У квітні 1935 року, невдовзі після заснування Люфтваффе, на основі поліцейського батальйону спеціального призначення «Векке», був розгорнутий полк «Генерал Герінг» (нім.Regiment «General Göring»). 24 вересня1935 року цей полк вивели зі складу прусської поліції та передали до складу Люфтваффе. Спочатку він виконував завдання лише церемоніально-вартові функції: брав участь у парадах і військових ходах, ніс охорону найважливіших об'єктів Люфтваффе і супроводжував Германа Герінга. Поступово він перетворився на потужний зенітну частину, яка виконувала завдання протиповітряної оборонирейхсканцелярії, численних головних ставок Гітлера, а також його особистої резиденції та штабного поїзда.
З часом на полк Генерал Герінг покладається все більше завдань і відповідальності, частина все частіше бере участь у бойових діях на Західному та Східному фронтах. У травні 1942 року полк розгорнули до бригади «Герман Герінг», а вже у жовтні 1942 року перевели на штат танкової дивізії під найменуванням дивізія «Герман Герінг» (нім.Division Hermann Göring). До складу дивізії був включений штурмовий парашутний полк. З'єднання билося у Північній Африці, згодом продовжувало протистояти союзникам на Сицилії та в Італії. Незабаром була розгорнута ще одна танкова дивізія «Герман Герінг», яка була перекинута до Сицилії. У травні 1944 року дивізія «Герман Герінг» була перейменована на парашутно-танкову дивізію «Герман Герінг».
Через великі втрати в зимовій компанії 1941-42 року у повітряних боях у Люфтваффе склалася певна диспропорція між чисельністю льотного та наземного персоналу формувань військової авіації. У січні 1942 року спочатку в групі армій «Північ» була утворена «група Люфтваффе Майндль» (нім.Luftwaffe-Gruppe Meindl), укомплектована з підрозділів вермахту, Люфтваффе та СС і брали участь у деблокуванні Дем'янського котла. В січні-лютому 1942 року були створені 7 польових полків ПС (нім.Feldregimenten der Luftwaffe. №№1-5, 14 і 21), що складалися з 4 піхотних батальйонів, а кожен батальйон, у свою чергу, з однієї важкої і трьох легких рот. Останні мали на озброєнні 12 легких 20-мм гармат і 4 88-мм гармат подвійного призначення (зенітні і протитанкові).
Напередодні війни весною 1939 року загальна чисельність Повітряних сил нацистської Німеччини становила 370 000 осіб у всіх родах військ та служб. У серпні 1939 року з початком масової мобілізації їхня чисельність зросла до 900 000 осіб, а на червень 1941 року — перед початком операції «Барбаросса» у відомстві Герінга перебувало близько 1,5 млн чоловіків. Свого піку цей вид збройних сил досягав у період з листопада 1943 до червня 1944 року, коли в лавах Повітряних силах проходило службу майже 3 млн осіб обох полів; 1,7 млн були військовими-чоловіками, 1 млн чоловіків, військових службовців допоміжних структур (нім.Wehrmachtsbeamte) та цивільний персонал, майже 300 000 помічників системи ППО (нім.Luftwaffenhelfer), як жінок, так і чоловіків.
Але через гостру нестачу особового складу ситуація з персоналом наприкінці ставала все гірше та гірше. Нацисти почали залучати для виконання другорядних та допоміжних функцій у лавах військ ППО велику кількість допризовної молоді, літніх і хворих людей, як чоловіків, так і жінок. Так, за станом на жовтень 1944 року тільки формування зенітних військ нараховували у своєму штаті 600 000 солдатів й офіцерів регулярних військ, а також 530 000 осіб-помічників, зокрема 60 000 членів Імперської служби праці (нім.Reichsarbeitsdienst), 50 000 осіб помічників системи ППО віком 15-17 років, 80 000 ветеранів-помічників понад призовного віку (нім.Flakwehrmänner) і таких, що за медичними показниками були визнані негідними для проходження служби (нім.Flak-V-soldaten), 160 000 жінок у різних структурах, і навіть 160 000 іноземного особового складу (Гіві).
↑Або 1 березня1935 року, коли Люфтваффе були офіційно створені.
↑Офіційно розпуск вермахту, зокрема Люфтваффе, був визначений розпорядженням № 2Союзної контрольної ради від 20 вересня 1945 року й завершене у відповідності до наказу №34 від 20 серпня1946 року.
↑Перша цифра в них позначала порядковий номер ескадри, друга — тип ескадри (наприклад, цифра «6» означала пікіруючі бомбардувальники, а «3» — винищувачі), третя — номер повітряного округу (нім.Luftkreis), до складу якого ескадра входила.
↑Порівняння цих організаційних структур доволі умовне. Так, радянський авіаційний полк на початку німецько-радянської війни нараховував близько 60-63 літаків у чотирьох ескадрильях. Авіаційна дивізія мала до 350 літаків за штатом. В авіації армії США авіагрупа мала від 18 до 126 літаків, у залежності до типу літальних апаратів.
↑de Zeng, H.L.; Stankey, D.G.; Creek, E.J. (2009). Dive-Bomber and Ground-Attack Units of the Luftwaffe, 1933—1945: A Reference Source, Vol. 1. p. 168. Ian Allan Publishing. ISBN 978-1-9065-3708-1.
↑ абвгдежBernhard R. Kroener, Rolf-Dieter Müller, Hans Umbreit: Das Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg. Band 5/1, dva, Stuttgart 1988, ISBN 3-421-06232-3, S. 963.
↑Літаки зв'язку, погодні, тренувальні, морської розвідки, патрульні, спеціальні тощо.
↑ абвгBernhard R. Kroener, Rolf-Dieter Müller, Hans Umbreit: Das Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg. Band 5/1, dva, Stuttgart 1988, ISBN 3-421-06232-3, S. 909.
↑Bernhard R. Kroener, Rolf-Dieter Müller, Hans Umbreit: Das Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg. Band 5/1, dva, Stuttgart 1988, ISBN 3-421-06232-3, S. 959.
Cooper, Matthew. The German Air Force 1933—1945: An Anatomy of Failure. New York: Jane's Publishing Incorporated, 1981. ISBN 0-531-03733-9.
von Gersdorff, Kyrill; Schubert, Helmut (2007). Die deutsche Luftfahrt: Flugmotoren und Strahltriebwerke. Bonn: Bernard & Graefe Verlag. ISBN 978-3-7637-6128-9.(нім.)
لمعانٍ أخرى، طالع رون هاربر (توضيح). هذه المقالة يتيمة إذ تصل إليها مقالات أخرى قليلة جدًا. فضلًا، ساعد بإضافة وصلة إليها في مقالات متعلقة بها. (أبريل 2019) رون هاربر معلومات شخصية الميلاد 12 يناير 1936 (87 سنة) تورتله كريك (بنسيلفانيا) مواطنة الولايات المتحدة الح
Pour les articles homonymes, voir Shakira (homonymie) et Ripoll (homonymie). Ne doit pas être confondu avec Shakila ou Shakiro. Shakira Shakira en 2021.Informations générales Nom de naissance Shakira Isabel Mebarak Ripoll Naissance 2 février 1977 (46 ans)Barranquilla (Colombie) Activité principale Chanteuse, auteure-compositrice-interprète, productrice, danseuse, actrice Genre musical Latino, pop, rock, dance Instruments Guitare, harmonica, batterie, piano, djembé, darbouka Année...
Đối với các định nghĩa khác, xem Trận Louvain. Lỗi Lua trong Mô_đun:Location_map tại dòng 495: Không có giá trị kinh độ. xtsTrận chiến nước PhápLuxembourg Hà LanMaastricht • Hague • Rotterdam • Grebbeberg • Afsluitdijk • Ném bom Rotterdam • Zeeland BỉEben-Emael • Hannut • Gembloux • Louvain • Lys PhápSedan • Dinant ...
شون مكمولين معلومات شخصية الميلاد 21 ديسمبر 1948 (75 سنة)[1] سالي[2][3] مواطنة أستراليا الحياة العملية المدرسة الأم جامعة ملبورن (التخصص:فيزياء و تاريخ) (الشهادة:بكالوريوس) (–1974) المهنة كاتب[4][5][6]، وروائي، وكاتب خيال علمي اللغات ال
1962 live album by Cannonball AdderleyThe Cannonball Adderley Sextet in New YorkLive album by Cannonball AdderleyReleased1962RecordedJanuary 12 & 14, 1962GenreJazz, hard bop, post-bop, soul jazzLength44:49LabelRiverside RLP 9404ProducerOrrin KeepnewsCannonball Adderley chronology Nancy Wilson / Cannonball Adderley(1961) The Cannonball Adderley Sextet in New York(1962) Back Door Blues(1962) The Cannonball Adderley Sextet in New York is a live album by jazz saxophonist Cannonball Ad...
مطار بويرتو برينسيسا الدولي Paliparang Pandaigdig ng Puerto Princesa إياتا: PPS – ايكاو: RPVP موجز نوع المطار عام المشغل هيئة الطيران المدني الفلبينية يخدم بويرتو برنسيسا البلد الفلبين الموقع وسيط property غير متوفر. الارتفاع 22 متر إحداثيات 9°44′32″N 118°45′31″E / 9.7422222222222°N 118.75861111111°E...
Ibu Negara IndonesiaPetahanaIrianasejak 20 Oktober 2014Pejabat perdanaFatmawatiDibentuk18 Agustus 1945; 78 tahun lalu (1945-08-18) Pasangan hidup Presiden Indonesia, yang bergelar ibu negara (untuk istri Presiden) atau bapak negara (untuk suami Presiden), tidak diatur secara eksplisit di dalam Undang-Undang Dasar Republik Indonesia Tahun 1945 (UUD 1945) maupun diperinci secara jelas dalam peraturan perundang-undangan lainnya. Meskipun demikian, pasangan seorang Presiden biasanya mem...
Kue Talam BawangKue Talam Bawang dari Kalimantan SelatanTempat asalIndonesiaDaerahJakartaVariasiKue talam Talam Bawang adalah salah satu variasi dari kue Talam, kue tradisional Indonesia yang terbuat dari bahan-bahan seperti tepung terigu atau tepung beras, sari kelapa, gula, daun pandan, dan bawang merah. Kue ini memiliki lapisan bawah yang lebih padat dan lapisan atas yang lebih lembut dan berpori. Nama Talam Bawang berasal dari bawang merah yang digunakan sebagai salah satu bahan dalam ado...
Henning Schulzrinne Schulzrinne at the SIPNOC 2012.Información personalNacimiento Siglo XX Colonia, AlemaniaNacionalidad AlemanaEducaciónEducado en Universidad de ColumbiaSupervisor doctoral Jim Kurose Información profesionalÁrea Redes informáticasConocido por RTSP, SIPEmpleador Universidad de Columbia Obras notables Session Initiation ProtocolReal-time Transport Protocol Sitio web www.cs.columbia.edu/~hgs Distinciones Salón de la Fama de Internet (2013)ACM Fellow (2014) ...
1901–1904 Polish civil rights protests Children from Września participated in the school strike in response to the banning of the Polish language. The Września school strike, or Września children strike, refers to the 1901–1904 protests in Września of Polish children and their parents against Germanisation of the schools.[1] Background Further information: Germanisation of Poles during the Partitions In all of Greater Poland, which was annexed by Germany during the late-18th-c...
2008 novel by Anne Rice Christ the Lord: The Road to Cana AuthorAnne RiceCountryUnited StatesLanguageEnglishPublished2008PublisherAnchor BooksMedia typePrint (hardback & paperback)Pages336 pp (first edition)Preceded byChrist the Lord: Out of Egypt Christ the Lord: The Road to Cana is a novel depicting the life of Jesus, written by Anne Rice and released in 2008. It is the sequel to Christ the Lord: Out of Egypt and was part of a proposed four-part series about the life of ...
Revival architectural style This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Moorish Revival architecture – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (December 2007) (Learn how and when to remove this template message) Famed Viječnica in Sarajevo, 1894, building of the National Library of Bosnia and Herzeg...
This article has multiple issues. Please help improve it or discuss these issues on the talk page. (Learn how and when to remove these template messages) This article may rely excessively on sources too closely associated with the subject, potentially preventing the article from being verifiable and neutral. Please help improve it by replacing them with more appropriate citations to reliable, independent, third-party sources. (January 2022) (Learn how and when to remove this template message)...
Election for the governorship of the U.S. state of Nebraska 1974 Nebraska gubernatorial election ← 1970 November 5, 1974 1978 → Nominee James Exon Richard D. Marvel Ernie Chambers (Write-in) Party Democratic Republican Independent Running mate Gerald T. Whelan Anne S. Batchelder Popular vote 267,012 159,780 24,320 Percentage 59.2% 35.4% 5.4% County resultsExon: 40–50% 50–60% ...
Music genre This article includes a list of general references, but it lacks sufficient corresponding inline citations. Please help to improve this article by introducing more precise citations. (November 2019) (Learn how and when to remove this template message) Philippine folk musicStylistic originsFolk musicCultural originsIndividual ethnic groups in the PhilippinesTypical instrumentsAgunggangsakulintangDerivative formsBodabilkundimanManila SoundPinoy reggaetagonggoOther topicsOPM Harana b...
Telephone numbers in NauruLocationCountryNauruContinentOceaniaNSN lengthseven digitsAccess codesCountry code+674International access00 Nauru's country code is +674, and the international call prefix is 00. There are seven other numbers in the system. Telephone ranges In August 2011, Criden Appi, the Director of Telecommunications (Regulatory), said that Nauru advises only 556xxxx, 557xxxx, 558xxxx are in use for mobiles and there are no landlines in service.[1] In the ranges, X=0-9, a...
Finnish black metal band You can help expand this article with text translated from the corresponding article in German. (July 2014) Click [show] for important translation instructions. View a machine-translated version of the German article. Machine translation, like DeepL or Google Translate, is a useful starting point for translations, but translators must revise errors as necessary and confirm that the translation is accurate, rather than simply copy-pasting machine-translated text i...
Multi national company based in Bangkok, ThailandThis article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Minor International – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (February 2012) (Learn how and when to remove this template message) Minor InternationalTypePublicTraded asSET: MINTIndustryHospitality, Rest...
Battle of the American Civil War Battle of Wilson's WharfPart of the American Civil WarDateMay 24, 1864 (1864-05-24)LocationCharles City, Virginia37°18′24″N 76°59′48″W / 37.3067°N 76.9967°W / 37.3067; -76.9967Result Union victoryBelligerents United States (Union) CSA (Confederacy)Commanders and leaders Edward A. Wild Fitzhugh LeeStrength 1,1002 guns USS Dawn[1] 2,500[1]Casualties and losses 6 killed40 wounded[2] 200 ki...
Markus Münch Markus Münch nel 2015 Nazionalità Germania Altezza 207 cm Peso 130 kg Atletica leggera Specialità Lancio del disco Società LG Wedel-Pinneberg Record Disco 66,87 m (2011) Carriera Nazionale 2008-2012 Germania Palmarès Competizione Ori Argenti Bronzi Universiadi 0 0 1 Per maggiori dettagli vedi qui Statistiche aggiornate al 30 giugno 2012 Modifica dati su Wikidata · Manuale Markus Münch (13 giugno 1986) è un discobolo tedesco. Indice 1 Biografia 2 Progressio...