Населення Данії. Чисельність населення країни 2015 року становила 5,581 млн осіб (116-те місце у світі)[1]. Чисельність данців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 10,27 ‰ (191-ше місце у світі), смертність — 10,25 ‰ (38-ме місце у світі), природний приріст — 0,00 % (194-те місце у світі) .
Природний рух
Відтворення
Народжуваність у Данії, станом на 2015 рік, дорівнює 10,27 ‰ (191-ше місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,73 дитини на одну жінку (168-ме місце у світі)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 29,1 року (оцінка на 2012 рік)[1].
Смертність у Данії 2015 року становила 10,25 ‰ (38-ме місце у світі)[1].
Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,22 % (182-ге місце у світі)[1].
Середній вік населення Данії становить 42 роки (30-те місце у світі): для чоловіків — 41,1, для жінок — 43 роки[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 79,25 року (47-ме місце у світі), для чоловіків — 76,82 року, для жінок — 81,81 року[1].
діти віком до 14 років — 16,77 % (480 267 чоловіків, 455 946 жінок);
молодь віком 15—24 роки — 13,11 % (373 547 чоловіків, 358 150 жінок);
дорослі віком 25—54 роки — 39,03 % (1 085 130 чоловіків, 1 093 161 жінки);
особи передпохилого віку (55—64 роки) — 12,41 % (344 509 чоловіків, 348 201 жінка);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 18,68 % (466 566 чоловіків, 576 025 жінок)[1].
Шлюбність — розлучуваність
Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 5,6; коефіцієнт розлучуваності — 2,6; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 46 (дані за 2010 рік)[2]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 34,4 року, жінки — 31,9 року, загалом — 33,2 року (дані за 2014 рік)[3].
Розселення
Густота населення країни 2015 року становила 133,6 особи/км² (89-те місце у світі)[1]. Розміщення населення країни тяжіє до морського узбережжя проток Північного і Балтійського морів, найбільша густота на островах (Копенгаген).
Данія надзвичайно урбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 87,7 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 0,6 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Копенгаген (столиця) — 1,268 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].
Річний рівень імміграції 2015 року становив 2,2 ‰ (49-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Біженці й вимушені переселенці
Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває 12,9 тис. біженців з Сирії.
Рівень письменності 2015 року становив 99 % дорослого населення (віком від 15 років): 99 % — серед чоловіків, 99 % — серед жінок.
Державні витрати на освіту становлять 8,5 % ВВП країни, станом на 2011 рік (8-ме місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 19 років, для хлопців — до 18 років, для дівчат — до 20 років (станом на 2014 рік).
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 3,49 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2010 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 3,5 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2010 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 10,8 % ВВП країни (14-те місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 4,05 ‰ (191-ше місце у світі); хлопчиків — 4,12 ‰, дівчаток — 3,97 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 6 випадків на 100 тис. народжень (48-ме місце у світі)[1].
2014 року було зареєстровано 6,0 тис. хворих на СНІД (108-ме місце у світі), це 0,16 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (102-ге місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 100 осіб (123-тє місце у світі)[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 21 % (107-ме місце у світі)[1].
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 99,6 %, в сільській місцевості — 99,6 %, загалом по країні — 99,6 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2009 рік, дорівнює 0,66 км³ на рік, або 118,4 тонни на одного мешканця на рік: з яких 58 % припадає на побутові, 5 % — на промислові, 36 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне становище
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 55,9 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 26,3 %; частка осіб похилого віку — 29,6 %, або 3,4 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2011 року перебувало 13,4 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств у країні виглядає таким чином: нижній дециль — 1,9 %, верхній дециль — 28,7 % (станом на 2007 рік)[1].
Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 5,377 млн унікальних інтернет-користувачів (62-ге місце у світі), що становило 96,3 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 2,774 млн осіб (107-ме місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 2,6 %; промисловість і будівництво — 20,3 %; сфера послуг — 77,1 % (станом на 2011 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 4,7 % працездатного населення, 2014 року — 4,9 % (46-те місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 12,6 %, серед юнаків — 13,7 %, серед дівчат — 11,5 % (84-те місце у світі)[1].
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
