Населення Швейцарії. Чисельність населення країни 2019 року становила 8,545 млн осіб (97-ме місце у світі)[1]. Чисельність швейцарців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 10,5 ‰ (186-те місце у світі), смертність — 8,13 ‰ (94-те місце у світі), природний приріст — 0,71 % (147-ме місце у світі) .
До 1975 року населення Швейцарії зростало як завдяки природному приросту, так і завдяки імміграції. Потім приплив іноземних робітників знизився.
Відтворення
Народжуваність у Швейцарії, станом на 2015 рік, дорівнює 10,5 ‰ (186-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,55 дитини на одну жінку (188-ме місце у світі), за цим показником країна посідає одне з найвищих місць у Європі[1]. Головна причина малої кількості дітей — фінансові труднощі, пов'язані із забезпеченням догляду за дитиною, вартістю житла. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 30,4 року (оцінка на 2012 рік)[1].
Смертність у Швейцарії 2015 року становила 8,13 ‰ (94-те місце у світі)[1].
Природний приріст населення у країні 2015 року становив 0,71 % (147-ме місце у світі)[1].
Середній вік населення Швейцарії становить 42,2 року (27-ме місце у світі): для чоловіків — 41,3, для жінок — 43,2 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 82,5 року (9-те місце у світі), для чоловіків — 80,22 року, для жінок — 84,92 року[1].
діти віком до 14 років — 15,09 % (630 944 чоловіки, 594 465 жінок);
молодь віком 15—24 роки — 11,29 % (468 036 чоловіків, 449 309 жінок);
дорослі віком 25—54 роки — 43,67 % (1 780 039 чоловіків, 1 766 820 жінок);
особи передпохилого віку (55—64 роки) — 12,18 % (494 285 чоловіків, 495 107 жінок);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 17,76 % (631 204 чоловіки, 811 621 жінка)[1].
Шлюбність — розлучуваність
Коефіцієнт шлюбності, себто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 5,5; коефіцієнт розлучуваності — 2,8; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 51 (дані за 2010 рік)[2]. Швейцарці вступають до шлюбу відносно пізно, середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб, дорівнює 32,5 року, жінки — 30,1 року, загалом — 31,3 року (дані за 2014 рік)[3]. Швейцарці, перш ніж створити сім'ю, концентруються на освіті та кар'єрі.
Розселення
Густота населення країни 2015 року становила 210,0 особи/км² (63-тє місце у світі)[1]. Розміщення населення країни перебуває у прямій залежності від висоти над рівнем моря. У горизонтальному вимірі північні й західні райони країни більш населені, ніж південні. Густота населення на Швейцарському плато і в північно-східній частині країни, де зосереджено майже ¾ всіх жителів країни, досягає 250 осіб/км². У гірських, центральних і південних частинах Швейцарії (за винятком кантону Тічино), а також на сході населення дуже рідкісне — від 25 до 50 осіб/км². На Швейцарському плоскогір'ї розташовані найбільші міста.
Швейцарія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 73,9 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 1,08 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Цюрих, всесвітній фінансовий центр — 1,25 млн осіб; Берн (столиця), центр машинобудування і годинникового виробництва — 358,0 тис. осіб (дані за 2015 рік); Женева, порт, центр туризму і місце міжнародних форумів; Базель, річковий порт і промисловий центр; Лозанна, центр франкомовного регіону Романдія.
Річний рівень імміграції 2015 року становив 4,74 ‰ (27-ме місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Еміграція
Громадяни Швейцарії воліють виїжджати за кордон здебільшого тільки на короткий час. Найбільша кількість швейцарських емігрантів перебуває у Франції, потім ідуть США й Німеччина. Наприкінці 2006 року за кордоном проживало 645 000 осіб[4]. Швейцарські емігранти становлять так звану «п'яту Швейцарію» (чотири вже існують: німецька, французька, італійська, ретороманська Швейцарія). Громадяни Швейцарії, які проживають за кордоном мають політичні права, можуть брати участь у виборах різного рівня. Швейцарський уряд активно фінансує різні культурні проекти та швейцарські школи.
Імміграція
Правила набуття швейцарського громадянства — одні з найважчих в Західній Європі, адже іноземцю, щоб стати повноправним громадянином Швейцарії, потрібно набути громадянство на трьох рівнях: общинному, кантональному, федеральному. Тому число іноземців, які набувають громадянство Швейцарії, відносно менше, ніж в інших країнах. Тим не менш, частка іноземців у загальній чисельності Швейцарії висока. У 2006 році іноземців у країні було 20,7 % населення[4].
Розселення іммігрантів країною нерівномірне. Особливо високий відсоток іммігрантів серед дітей. Кожен четвертий працівник у Швейцарії — іноземець. Іноземна робоча сила грає найважливішу роль у розвиткові і стабільному функціонуванні швейцарської економіки. Іммігранти виконують основний обсяг некваліфікованої роботи: гастрономія, готельний бізнес, будівельні роботи тощо). Також, активно залучаються і кваліфіковані працівники з-за кордону, перш за все це інженери, програмісти, науковці.
Біженці й вимушені переселенці
Станом на 2015 рік у країні постійно перебуває 21,0 тис. біженців з Еритреї, 8,8 тис. з Сирії[1].
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: римо-католицтво — 38,2 %, протестантизм — 26,9 %, інші течії християнства — 5,6 %, іслам — 5 %, інші — 1,6 %, не сповідують жодної — 21,4 %, не визначились — 1,3 % (станом на 2013 рік)[1].
Рівень письменності 2015 року становив 99 % дорослого населення (віком від 15 років): 99 % — серед чоловіків, 99 % — серед жінок.
Державні витрати на освіту становлять 5,1 % ВВП країни, станом на 2012 рік (66-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 16 років, для хлопців — до 16 років, для дівчат — до 16 років (станом на 2014 рік).
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 4,05 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 5 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 11,7 % ВВП країни (12-те місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 3,67 ‰ (199-те місце у світі); хлопчиків — 4,03 ‰, дівчаток — 3,29 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 5 випадків на 100 тис. народжень (159-те місце у світі)[1].
2012 року було зареєстровано 20,2 тис. хворих на СНІД (79-те місце у світі), це 0,35 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (78-ме місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 300 осіб (99-те місце у світі)[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 21 % (111-те місце у світі)[1].
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % у сільській місцевості; загалом 100 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 99,9 %, в сільській місцевості — 99,8 %, загалом по країні — 99,9 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2010 рік, дорівнює 2,61 км³ на рік, або 360,3 тонни на одного мешканця на рік: з яких 39 % припадає на побутові, 58 % — на промислові, 3 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне становище
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 48,8 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 22 %; частка осіб похилого віку — 26,9 %, або 3,7 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. Пенсійний вік: чоловіки — 65 років, жінки 64 роки. За межею бідності 2011 року перебувало 7,6 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 7,5 %, верхній дециль — 19 % (станом на 2007 рік)[1].
Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 7,145 млн унікальних інтернет-користувачів (54-те місце у світі), що становило 88 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 5,097 млн осіб (82-ге місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 3,4 %; промисловість і будівництво — 23,4 %; сфера послуг — 73,2 % (2010)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 3,3 % працездатного населення, 2014 року — 3,2 % (28-ме місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 8,6 %, серед юнаків — 8,6 %, серед дівчат — 8,5 % (111-те місце у світі)[1].
Великий міжнародний фінансовий центр з історично міцним законодавством щодо банківської таємниці, через що країна вразлива до відмивання грошей; нерезидентам дозволяється вести бізнес через офшорні компанії, компанії-посередники. Транзитна країна і країна-споживач південноамериканського кокаїну, південно-східноазійського героїну і європейських синтетичних наркотиків; виробництво екстазі, вирощування марихуани на внутрішній ринок[1].
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Швейцария // Страны и народы. Зарубежная Европа. Западная Европа / Редкол. : В. П. Максаковский (отв. ред.) и др. — М. : «Мысль», 1979. — 381 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
.svg){kind=small}
