У минулому матронімічні прізвища часто давали дітям неодружених жінок. Якщо жінка була відома та мала значну владу, її нащадки могли спадкувати матронім, заснований на її імені. В англомовному світі також є розрізнення:
Матронім (matronymic) є похідним (derived name) від особового імені кожної нової матері.
дитина росла при матері без батька (батько виїхав чи помер). У середні віки на Русі ім'я по матері давалося безбатченкам (байстрам та сиротам). У руських літописах згадується, наприклад, Василько Маричинич[ru][2] — син Мариці Володимирівни.
мати більш відома в колективі, перевершує батька в чомусь (наприклад у професії чи характером).
батько є приймаком. Якщо наречена «мала свій ґрунт», і чоловік «замешкав у її хаті», він бере її прізвище чи іменується гінеконімом. На Закарпатті чоловік іменується за дружиною, коли жінка головує в сім'ї; чоловік переїздить до жінки; чоловік родом з іншої місцевості[1]. Андрій Богданчин.
Творяться матроніми здебільшого суфіксами (іменникова й прикметникова суфіксація):
від імен жінок (найчастіше матерів: Оленич, Олененко, Оленюк (син Олени), Іван Лещин (Леська)[3], Кащин (Каська < Катерина), Філина (від Теофілія), Нусік (Богдануся < Богдана);
від імен сестер: Февронина (Февронія — ім'я сестри).
від імен дружин (гінеконіми): беруть дошлюбні прізвища дружин (Бабій, Кшива, Шпак) чи змінюють їх: Широкий (Широка).
від прізвиськ жінок (зокрема, професійних): Солдаткін (син Солдатки), Купчихін (син Купчихи), Бабин, Бабіч (син Баби), Машкін, Євдохин[4], Уралочка (прізвисько матері);
від прізвищ жінок (зокрема, дошлюбних): Токар, Могильницька;
від андронімів матері, (пра)бабусі голови сім'ї: Вусишин (Вусиха — андронім матері), Дроздишині (Дроздиха < Дрозд — прізвище чоловіка); Вовчишині (Вовчиха < Вовк — прізвисько чоловіка), Дічишині (Дічиха = Дячиха < Дяк — прізвисько чоловіка), чоловіка прозвали Василиха за прізвиськом його матері Василихи[3]; Антонишині, Василишині, Васильчишині, Гнатишині, Грицишині, Демчишині, Єлашишині (<Єлашиха <Єлаш <Єлисей), Івасишині, Йосипишині, Кирилишині, Максимишині, Марчишині, Матвіїшині, Микольчишині, Мирончишині, Михайлюччині, Петришині, Пилипчишині, Прокопишині, Процяччині, Стасишині, Тарасишині, Штефанишині, Урбанишині, Федишині, Федоришині, Хомишині, Юрчишині, Якимишині, Ярмолишині.
Для іменування синів: -ин + основа іменників першої відміни: Павлишин, Павлишинець (син Павлихи), Директорчин (Директорка — прізвисько матері), Катеринчин (Катеринка < Катерина — ім'я матері), Кащин (Каська < Катерина — ім'я матері); для доньок — суфікси -ичк-а, -ечк-а, -ачк-а, -очк-а, -ус'-а: Котичка (Кіт — дошлюбне прізвище матері), Янечка (Яна < Іванна — ім'я матері), Горпинячка (Горпина — ім'я матері), Поштарочка (Поштарка — прізвисько матері), Катеруся (Катерина — ім'я матері)[3].
Проматроніми
Іменування за назвою баби, прабаби: за їх дошлюбними прізвищами (Путьо, прізвище бабусі), іменами (Євгена (Євгенія — ім'я бабусі), Анджик (Анжела — ім'я бабусі)) та прізвиськами (Магазинка (прізвисько бабусі), Ворожка (прізвисько прабабусі), Богдан Шипуччин (Шипучка — прізвисько бабусі)).
(Пра)внуків іменували з -ок, -ик: Ґапок (Гапка < Гафія — ім'я бабусі), Химчик (Химка < Юхима — ім'я бабусі); (пра)онучок — -их-а, -ечк-а: Вандиха (Ванда — ім'я прабабусі), Ганечка (Ганна — ім'я прабабусі).
Проматроніми теж дають похідні матроніми: Євчинові (Євчин — проматронім голови сім'ї), Марухові (Марух — проматронім голови сім'ї), Мотрикові (Мотрик — проматронім голови сім'ї)[3].
У Нідерландах патроніми часто вживали замість прізвищ (як у теперішній Ісландії) або другого імені. По батькові жінок творилися з особового імені батька + -dochter: Кенау Сімонсдохтер Гасселаер означає «Кенау, Сімонова дочка Гасселаер».
Прізвища, похідні від матронімів
Серед поширених нині у світі матронімічних прізвищ — похідні від древніх жіночих імен з єврейськими і нідерландськими коренями.
З метою акцентувати андроцентричність традиційної антропоніміки (російська традиція імен по батькові, збережена у багатьох пострадянських країнах; зміна жінками прізвища при шлюбі на чоловікове; спадкування спільними дітьми прізвища батька, а не матері) при нижчій, порівняно з матерями, участі батьків у вихованні дітей, феміністки різних країн практикують власноруч створені матроніми (як прізвища та імена по матері замість по батькові) для себе та своїх дітей. Або беруть середні імена з материнської лінії, материнські дошлюбні прізвища тощо, з метою відновити жіночу історію та ідентичність свого роду, зв'язок між поколіннями жінок.
Киргизстан
У 2021 році киргизька активістка прав жінок і дітей та письменниця Алтин Капалова дала «по матері» Алтинівна і Алтинович та своє прізвище дітям, що іменувалися на честь біологічних батьків, яких не знали. РАЦСпатріархально-мусульманського Киргизстану подав позов проти матері-одиначки за «порушення закону». Дописи Капалової у Facebook про зміну імені та майбутній суд надихнули сотні повідомлень про підтримку. «Це перемога та натхнення для багатьох інших жінок, які зіткнулися з подібними проблемами», — Айнура Чолпонкулова. «Це дуже справедливо. Хороший прецедент», — Альма Карсимбек. Десятки людей зібралися біля суду в Бішкеку, щоб підтримати Капалову перед слуханням 25 лютого 2021 року[8].
30 червня 2023 року Конституційний суд виніс рішення в справі Алтин Капалової, постановивши, що повнолітні громадяни Киргизстану можуть використовувати по матері (матронім) замість по батькові.[9]
Скасування по батькові в Україні
Норма про можливість самостійно без особливих причин змінювати по батькові була в Цивільному кодексі до 2014 року, після чого її прибрали.
Прецедент у Європейському суді та українському законодавстві створила адвокатка Наталія Юріївна Гарнага (справа «Гарнага проти України»), народжена Володимирівною. Батько пішов з родини, коли їй було 12, після чого вона боролася за право змінити по батькові в судах 10 років (2004—2014), від районного суду до Європейського суду з прав людини, де справу розглядали 6 років. У 45 років Гарнага отримала нове свідоцтво про народження та паспорт. Для спрощення подібної процедури Верховна Рада розробила законопроєкт, що дозволяє самостійно обирати по батькові з 16 років.
У листопаді 2020 р. закони змінено, і з 1 січня 2021 року українцям та українкам офіційно дозволено самостійно змінювати по батькові з 16 років (з 14 за згодою піклувальника): Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо права фізичної особи на зміну по батькові [Архівовано 5 жовтня 2021 у Wayback Machine.]» скоригував статтю 149 Сімейного кодексу «Зміна дитиною свого прізвища та (або) імені, та (або) по батькові». До цього зміни прізвища були довзолені, а зміни по батькові — тільки якщо батько змінив ім'я або відомості про нього відсутні в записі про народження. У разі заперечення одного з батьків щодо зміни по батькові дитини спір можна владнати через органи опіки та піклування або суд. При цьому беруть до уваги виконання батьками своїх обов'язків стосовно дитини та інші обставини, що засвідчують відповідність зміни по батькові інтересам дитини.
Примітки
↑ абЧучка П. П. Антропонімія Закарпаття: [монографія] / Павло Чучка. — К.: ТОВ «Папірус», 2008. — 671 с.
Чучка П. П. Призабуті імена українок / П. П. Чучка // Актуальні питання антропоніміки / [відп. ред. І. В. Єфименко]. — К., 2005. — С. 243—250.
Чучка П. П. Словотворчі типи жіночих прізвиськ у говорах Закарпаття / П. П. Чучка // Тези доповідей V Міжвузівської славістичної наради. — Ужгород: [б.в.], 1962. — С. 77–79.
Вербовецька О. С. Неофіційна антропонімія Тернопільщини: дис. канд. філол. наук : 10.02.01. Тернопіль, 2016. 366 с.
Матронім [Архівовано 5 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // Шевченко, З. В. (Уклад.). (2016). Словник ґендерних термінів. Черкаси: видавець Чабаненко Ю.
Буга Т. Розмовно-побутові варіанти жіночих імен (на матеріалі говірки села Мічуріне Тельманівського району Донецької області) / Т. Буга // Логос ономастики. — № 2. — 2008. — С. 18–24.
Горобець О. О. Динаміка жіночого іменника першої половини ХХ століття у місті Проскурові / О. О. Горобець // Studia Slovakistica. Випуск 9: Ономастика. Антропоніміка [Текст]: зб. наук. ст.; [упоряд. і відп. ред. С. Пахомова, Я. Джоґаник]. — Ужгород: Вид-во О. Гаркуші, 2009. — С. 127—135.
Наливайко М. Я. Неофіційні найменування жінок на Верхній Наддністрянщині / М. Я. Наливайко // Українська мова. — 2005. — № 2. — С. 103—106.
Павелко С. П. Неофіційні жіночі найменування в антропоніміконі Гуцульщини / С. П. Павелко // Записки з ономастики: зб. наук. праць / [відпов. ред. Ю. О. Карпенко]. — Одеса: Астропринт, 2002. — Вип. 6. — С. 50–62.
.svg)
