Росія — євразійська країна, що знаходиться на крайній півночі континенту, займаючи більшу частину Східної Європи і всю Північну Азію. Загальна площа країни 17 098 242 км² (1-ше місце у світі), з яких на суходіл припадає 16 377 742 км², а на поверхню внутрішніх вод — 720 500 км²[1]. Площа країни у 28 разів більша за площу території України, майже вдвічі більша за площу США.
Офіційна назва — Російська Федерація, Росія (рос.Российская Федерация, Россия)[2]. Назва країни виводиться від найбільшої середньовічної держави східних слов'ян на чолі з варязькою династією Рюриковичів в басейні Дніпра зі столицею в Києві — Київської Русі[2]. Етимологія походження етноніму «русь» неясна. Згідно з найпоширенішою версією, слово в I тисячолітті використовували прибалтійські фіно-угорські народи для позначення скандинавів, що мешкали поблизу Ладозького озера[3]. Саму ж Росію вони й досі називають за ім'ям античного племені венедів (ест.Vene, Venemaa — Вене, Венемаа; фін.Venäjä — Веная). Латиші традиційно називають Росію Крієвія (латис.Krievija), від назви давнього слов'янського племені кривичів, що населяло землі сучасної Білорусі й заходу Росії та з яким вони історично контактували. У IX—X століттях варяги асимілювались серед слов'ян, балтів і фіно-угрів, передавши етнонім країні, а відтак і народу, що її населяє[3]. Назву держави Росія стали широко використовувати щодо Московської держави від XVII століття, після початку культурної експансії українців на північний схід (Переяславська рада). Найбільш поширеною версією походження цього топоніму вважають спотворення (грец.Ρωσία) через грецькомовні візантійські джерела назви Русь (грец.Ρως), де перехід у в о був обумовлений фонетичними особливостями мови, а закінчення -ія — звичайне для назв країн[3]. 1721 року царем Петром I Московське царство було перетворено на імперію, тому до 1917 року країна мала назву Російська імперія (рос.Российская империя). З 1917 до 1991 року країна носила назву Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка (рос.Российская Советская Федеративная Социалистическая Республика, РСФСР) і входила до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік (від 1922 року). У 1922–1991 роках в світі Росією називали весь СРСР, ігноруючи назви інших республік. До 1878 року в Японії Росію називали Роккоку (яп.魯国), ієрогліфи інтерпретували як «дурна країна», «країна дурнів»[4]. В українській мові традиційно використовують конструкт Московщина (етнонім москалі), за столицею та головним містом країни — Москвою[4].
Балтійське і Чорне моря забезпечують вихід Росії до Атлантичного океану. Порти Балтійського моря мають важливіше значення, але проходи до портів Фінської затоки блоковані льодом протягом декількох зимових місяців. Тихоокеанські порти Владивосток і Находка через льодову блокаду не можуть приймати судна в середньому 110 днів на рік. НавігаціяПівнічним морським шляхом від Мурманська до Тіксі (море Лаптєвих) відсутня щорічно 9 місяців, а влітку вона підтримується тільки за допомогою криголамів і повітряної розвідки. Порти Росії не мають безпосереднього виходу до відкритих вод Світового океану[7]. Санкт-Петербург і Калінінград розташовані на Балтійському морі, сполученому з Північним моремпротокамиЕресунн і Каттегат; чорноморські судна повинні пройти через протоки Босфор і Дарданелли в Туреччині; Владивосток і Находка відділені від океану Японськими островами, а вихід з Мурманська до Атлантичного океану здійснюється вздовж берегів Скандинавії.
Час у Росії: у столиці країни, у Москві — UTC+3 (+1 година різниці часу з Києвом)[8]. Територія держави лежить у 11 годинних поясах (2 було додано 2014 року):
Велика частина території Росії зайнята рівнинами. Східноєвропейська рівнина (Руська), що на захід від Уральських гір, має середні висоти поверхні 100 м над рівнем моря. Рельєф північної частини Росії сформувався під впливом заледеніння і подальшої річкової ерозії. Карелія і Кольський півострів належать до Балтійського кристалічного щита. Тут переважають хвилясті рівнини з одним масивом низьких гір (Хібіни) і безліччю озер. Розташовані південніше Ладозьке і Онезьке озера знаходяться в низовинній смузі, що продовжується на схід від Фінської затоки. Височини центральної Росії сягають 300 м. Валдайська і Смоленсько-Московська височини маркують кордон останнього плейстоценового заледеніння. Південніше знаходяться Середньоруська і Приволзька височини, відмінні хвилястим рельєфом і розвиненою мережею ярів. Широкі долини річок — Волги, Дону і їх приток обрамовані крутими правими схилами, тоді як ліві береги низовинні. На півдні Російська рівнина переходить в Причорноморську і Прикаспійську низовини. Між Чорним і Каспійським морями розташовані Кавказькі гори висотою до 5642 м. Гори Кавказу досить молоді і динамічні, оскільки знаходяться в зоні зіткнення Євроазіатської літосферної плити з Аравійською. Прикаспійська низовина має абсолютні висоти нижчі за рівень Світового океану. Вона тягнеться від північного узбережжя Каспійського моря до Волгограда. У її межах Волга тече древнім дном Каспійського моря аж до Астрахані і утворює дельту з численними рукавами. На сході Руська рівнина обмежена ланцюгом Уральських гір, що протяглися з півночі на південь більш ніж на 2 тис. км. Їх північним продовженням є острови на шельфі Північного Льодовитого океану — Вайгач і Нова Земля, частково вкриті льодовиками. Горам]]и Уралу проходить кордон між Європою і Азією. Це древні, сильно зруйновані гори. Середні висоти Уралу не перевищують 600 м, найвища точка — гора Народна на півночі (1895 м). Західні схили Уральських гір пологі, хвилясті, а східні круто обриваються до Західносибірської рівнини. Урал багатий корисними копалинами.
Гора Ельбрус, Великий Кавказ
Середньоруська височина, річка Осетр
Гора Манарага, Приполярний Урал
Плато Путорана, Середньосибірське плоскогір'я
Острів Сахалін
Західно-Сибірська рівнина, одна з найбільших рівнинних територій земної кулі, відрізняється плоскою заболоченою поверхнею, що підіймається на 50-100 м над рівнем моря. Дренується річками басейну Обі і тягнеться між Уральськими горами і річкою Єнісей. У її серединній частині знаходяться сильно заболочена Середньообська низовина і Васюганська рівнина, де відкриті і експлуатуються величезні запаси нафти і газу. На південному сході рівнина переходить в Алтайські гори і Саяни висотою до 4506 м (гора Білуха).
Територія Росії лежить у чотирьох кліматичних поясах, з півночі на південь: полярному (арктичне узбережжя Сибіру, арктичні архіпелаги), субполярному (північ Сибіру і європейської частини), помірному (основний масив території) і незначною частиною в субтропічному (чорноморське узбережжя Кавказу)[11].
В Арктиці увесь рік панують полярні повітряні маси. Поверхня скута кригою цілий рік. Відносно м'яка морозна зима, прохолодне літо, у Сибіру клімат значно континентальніший. Загалом опадів мало, арктична пустеля[12].
У субарктичному поясі влітку переважають помірні повітряні маси, взимку — полярні. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів. Досить великі річні амплітуди температури повітря, у Сибіру найбільші на планеті. Прохолодне сире літо з туманами на узбережжях, вітряна волога зима; в глибині континенту клімат набагато суворіший, взимку у горах набагато тепліше ніж внизу в долинах. Зона утворення багаторічної мерзлоти, на водоймах крига (на річках влітку може зберігатись у вигляді полію)[12].
Більша частина території країни лежить в помірному поясі з підтипами від напівморського на заході до суворо континентального в Сибіру й мусонним на Далекому Сході[11]. Над територією країни превалюють помірні повітряні маси цілий рік, панівний західний масоперенос. Значні сезонні амплітуди температури повітря, які збільшуються із заходу на схід вглиб континенту, і знов зменшуються на далекосхідному узбережжі. Літо жарке, спекотне вглибині континенту, на Далекому Сході вологе, дощове й прохолодне; зима морозна сніжна, на Далекому Сході холодна з великою кількістю снігу. Розподіл атмосферних опадів зменшується із заходу на схід вглиб континенту, і знов збільшується на далекосхідному мусонному узбережжі[12].
Річки країни належать басейнам трьох океанів: північ і Сибір — Північного Льодовитого, захід — Атлантичного, Далекий Схід — Тихого. На півдні значна територія відноситься до безстічного басейну Каспійського моря — водостічний басейн Волги. Найбільші річки: Лена, Іртиш, Єнісей, Об, Волга, Амур.
Найбільше число озер і водосховищ зосереджене в північно-західній Росії і Західному Сибіру.
Каспійське море на півдні Росії — найбільше озеро у світі. Протягом багатьох років це море відступало, оскільки стік річок, які в нього впадають, Волги, Уралу, Кури і Тереку, через спорудження численних водосховищ і зрошувальних систем у 1960-х роках, був менший за випаровування з його поверхні. У 1980-х роках рівень Каспійського моря почав підвищуватися, однак причини цієї зміни поки не зрозумілі.
Озеро Байкал в Сибіру — найбільш глибоке у світі озеро (1620 м). Тут зосереджено близько 20 % усіх запасів прісної води на поверхні Землі (23 тис. км³). У озеро впадає понад 300 великих і малих річок, а витікає з нього тільки одна — Ангара. Озеро Байкал тектонічного походження; воно утворилося понад 25 млн років тому.
Ладозьке озеро, розташоване на північному заході Росії, є найбільшим з озер Європи.
Основні типи ґрунтів в європейській частині Росії відповідають зональному типу розміщення, уперше відкритому Василем Докучаєвим1879 року. Вони, згідно з кліматичними і біологічними факторами утворення, на Східноєвропейській рівнині змінюють один одного з півночі на південь.
Підзолисті й дерново-підзолисті ґрунти, бідні на гумус і мінеральні елементи, оскільки рясні опади виносять живильні речовини з верхнього шару, який здобуває колір золи (звідси й назва). Займають більше половини території країни. Підзолисті формуються під хвойними лісами у тайзі, а дерново-підзолисті — під мішаними.
Сірі лісові ґрунти формуються під листяними лісами й досить родючі. Великий рослинний опад і менш інтенсивне промивання в цій природній зоні сприяє нагромадженню гумусу.
Чорноземи — найродючіші ґрунти. Із залишків рослинності накопичується багато перегною. Чорноземом зайнято менш 10 % території країни. Розповсюджений у зоні лісостепу й степу.
Каштанові ґрунти утворюються у більш сухому кліматі посушливих степів. Вміст гумусу в них менший, тому що рослинний покрив стає розрідженим.
Сіроземи, ґрунти напівпустель формуються у пустельних областях з убогою рослинністю. Ці ґрунти часто засолені й містять мало гумусу.
активний вулканізм на Курильських островах і півострові Камчатка, на останній розташовується 29 активних в історичну епоху вулканів, найактивніший з яких Ключевська Сопка (4853 м) востаннє вивергався 2010 року, вулкани Авачинська і Коряцька Сопки несуть потенційну загрозу найбільшому місту півострова Петропавловську-Камчатському;
літні й осінні лісові пожежі як в Сибіру, так і в європейській частині[1].
Російська Північ займає 11,4 млн км², тобто майже 65 % території Росії. З них, за міжнародною класифікацією: 5,4 млн км² — абсолютно дискомфортна зона для проживання людини; 3,4 млн км² — екстремально-дискомфортна зона і 2,5 млн км² — дискомфортна зона. Тобто більша частина території сучасної Росії практично непридатна для комфортного проживання людини[15].
Лісові пожежі в Підмосков'ї, 2010 рік
Забруднення повітря, Воскресенськ, Московська область
забруднення повітря важкою промисловістю, що працює на застарілих технологіях, тепловими електростанціями на викопному паливі, транспортними засобами у великих містах;
неякісний менеджмент утилізації побутових і промислових відходів у великих містах;
занедбані сховища списаних і заборонених пестицидів.
Фізико-географічне районування
У фізико-географічному відношенні територію Росії можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .
↑Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 30 June. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
(рос.)Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
(рос.)Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
(рос.)Дальний Восток и берега морей, омывающих территорию СССР. — М. : Наука, 1982.
(рос.)Потапова Н. А. и др. Сводный список особо охраняемых природных территорий Российской Федерации (Справочник) / Отв. ред. Д. М. Очагов. — М. : ВНИИ природы, 2006. — 363 с.
(рос.)Шахраманьян М. А. и др. Оценка природной и техногенной безопасности России. Теория и практика. — М. : ФИД «Деловой экспресс», 1998.
(рос.)Швер Ц. А. Атмосферные осадки на территории СССР. — Л. : Гидрометеоиздат, 1976. — 302 с.
(рос.)Шкадова П. К. Температурный режим почв на территории СССР. — Л. : Гидрометеоиздат, 1979. — 239 с.
(рос.)Эдельштейн К. К. Водохранилища России: экологические проблемы и пути их решения. — М. : ГЕОС, 1998. — 278 с.
(рос.)Экологический атлас России / Под ред. Н. С. Касимова, О. А. Евтеева, Л. Ф. Январевой. — М. : ЗАО «Карта», 2002. — 128 с.
(рос.)Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Географія Росії