Населення Фінляндії. Чисельність населення країни 2015 року становила 5,476 млн осіб (117-те місце у світі)[1]. Чисельність фінів стабілізувалась і незначно збільшується, народжуваність 2015 року становила 10,72 ‰ (183-тє місце у світі), смертність — 9,83 ‰ (47-ме місце у світі), природний приріст — 0,4 % (165-те місце у світі) .
Природний рух
З середини 1960-х років зростання чисельності населення відбувалося дуже повільно через низьку народжуваність і значну еміграцію фінських робітників (переважно до Швеції). У післявоєнні роки народжуваність безупинно скорочувалася аж до 12,2 на 1 тис. осіб 1973, потім ситуація дещо покращилася, 1990 року цей показник збільшився до 13,1 на 1 тис. осіб, але 1997 року народжуваність знову знизилася до 11,5. Смертність у післявоєнний період коливалася від 9 до 10 на 1 тис. осіб. З 1970 по 1980 зростання населення в середньому становило 0,4 % на рік, а в наступне десятиріччя — 0,43 %, оскільки трохи зросла імміграція, а еміграція утримувалася на попередньому рівні.
Відтворення
Народжуваність у Фінляндії, станом на 2015 рік, дорівнює 10,72 ‰ (183-тє місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,75 дитини на одну жінку (164-те місце у світі)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 28,5 року (оцінка на 2012 рік)[1].
Смертність у Фінляндії 2015 року становила 9,83 ‰ (47-ме місце у світі)[1].
Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,4 % (165-те місце у світі)[1].
Середній вік населення Фінляндії становить 42,4 року (22-ге місце у світі): для чоловіків — 40,8, для жінок — 44,3 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 80,77 року (30-те місце у світі), для чоловіків — 77,82 року, для жінок — 83,86 року[1].
діти віком до 14 років — 16,41 % (459 560 чоловіків, 439 343 жінки);
молодь віком 15—24 роки — 11,79 % (329 815 чоловіків, 316 130 жінок);
дорослі віком 25—54 роки — 38,03 % (1 062 429 чоловіків, 1 020 216 жінок);
особи передпохилого віку (55—64 роки) — 13,56 % (365 383 чоловіка, 377 390 жінок);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 20,21 % (477 024 чоловіка, 629 631 жінки)[1].
Шлюбність — розлучуваність
Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 5,6; коефіцієнт розлучуваності — 2,5; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 45 (дані за 2010 рік)[2]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб, складає 32,9 року, жінки — 30,6 року, загалом — 31,8 року (дані за 2014 рік)[3].
Розселення
Густота населення по муніципалітетах
Густота населення країни 2015 року становила 18,1 особи/км² (199-те місце у світі)[1]. Більша частина населення країни мешкає на півдні й узбережжі Балтійського моря. Найбільшою густотою населення відрізняються узбережжя Фінської затоки, південно-західне узбережжя поблизу Турку і деякі райони, розташовані безпосередньо на північ і схід від Гельсінкі — навколо Тампере, Лахті та інших міст, що мають зв'язок по каналах і ріках з узбережжям. Новітні зрушення у розміщенні населення тісно пов'язані з промисловим розвитком внутрішніх районів. Багато центральних районів і майже вся Лапландія заселені спорадично
Фінляндія надзвичайно урбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 84,2 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 0,5 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Гельсінкі (столиця) — 1,18 млн осіб (дані за 2015 рік)[1]. У більшості міст Фінляндії населення не перевищує 70 тис. осіб, за винятком Гельсінкі, Еспоо, Тампере, Вантаа, Турку, Оулу, Лахті, Куопіо, Порі, Ювяскюля, Котка, Лаппеенранта, Вааса і Йоенсуу. Багато міст оточені великими лісовими масивами. На півдні центральної Фінляндії міста Тампере, Лахті утворюють великий промисловий комплекс. Два найбільші міста Фінляндії — Гельсінкі і Турку — розташовані на морському узбережжі.
Річний рівень імміграції 2015 року становив 3,1 ‰ (38-ме місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Походження фінів як і раніше залишається предметом для дискусій. Класична теорія стверджує, що фіни мігрували з Уралу на територію нинішньої Фінляндії близько 2000 років тому, але сучасні теорії доводять, що фінський народ став таким, яким він є зараз, у результаті численних хвиль імміграції зі сходу, півдня і заходу.
Шведи
Шведомовна меншина Фінляндії веде свою історію від поселенців, що прибули з християнськими місіонерами і хрестоносцями на початку середньовіччя. Вони говорять на діалекті «finlandssvenska», який дуже відрізняється від шведської мови, якою розмовляють у Швеції. Під час Другої Світової війни було досягнуто згоди, що фіно- і шведомовні жителі Фінляндії належать до єдиного народу. 1997 року тільки 5,8 % населення країни вважали своєю рідною мовою шведську. Автономні Аландські острови, з населенням приблизно 25 тис. жителів є винятком, єдиною офіційною мовою там є шведська. Аландські острови є демілітаризованою зоною з власним прапором і власним законодавством.
Саами
Корінне населення Фінляндії — саами, найпівнічніший народ Європи, єдиний на континенті, що ніколи не міняв місця свого проживання. За тисячі років саами створили багату унікальну культуру, основними відмінними рисами якої є яскраві національні костюми, тісний зв'язок способу життя з оленярством і нерозривність з природою. Свій містичний відбиток накладає на життя саамів і шаманізм, що зберігся з давніх часів. Традиції тих, що передаються з вуст у вуста саамських оповідей збереглися як у формі усного епосу, так і у формі народних пісень «йок» — монотонного співу, дуже схожого на альпійський «йодль».
Цигани
Цигани, що прибули у Фінляндію наприкінці XVI століття, тривалий час зазнавали утиску національною більшістю, але в останні роки ситуація значно покращилася. На відміну від загальної ситуації в Скандинавії, цигани у Фінляндії не зберегли свою мову, а прийняли фінську як рідну. З іншого боку, вони зберегли свій національний одяг.
До моменту відділення Фінляндії від Росії мовна битва була практично виграна прихильниками фінської мови, але багато представників шведомовної меншини були в той час членами уряду та іншими державними діячами. Незалежна Фінляндія офіційно стала двомовною, Аландські острови є винятком, єдиною офіційною мовою там є шведська.
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: лютеранство — 73,8 %, православ'я — 1,1 %, інші релігії та атеїсти — 25,1 % (станом на 2014 рік)[1]. Фінська євангелічно-лютеранська церква має статус державної, до неї належать майже 87 % жителів країни, здебільшого номінально. 1993 року прибічники інших конфесій становили 2 % населення, серед них приблизно половина, включно з більшістю саамів, — православні. Православна церква також визнана державною і одержує державні субсидії. У країні є невеликі громади Свідки Єгови, Фінської вільної церкви й Адвентистів сьомого дня. 10 % населення важко було відповісти на запитання про свою релігійну приналежність.
Рівень письменності 2015 року становив 99 % дорослого населення (віком від 15 років): 99 % — серед чоловіків, 99 % — серед жінок.
Державні витрати на освіту становлять 7,2 % ВВП країни, станом на 2013 рік (27-ме місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 19 років, для хлопців — до 18 років, для дівчат — до 20 років (станом на 2014 рік).
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 2,91 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2009 рік)[1]. ; забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 5,5 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 9,7 % ВВП країни (39-те місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 2,52 ‰ (218-те місце у світі); хлопчиків — 2,65 ‰, дівчаток — 2,39 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 3 випадків на 100 тис. народжень (129-те місце у світі)[1].
Кількість хворих на СНІД невідома, дані про відсоток інфікованого населення в репродуктивному віці 15—49 років відсутні[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 22,8 % (77-ме місце у світі)[1].
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 99,4 %, в сільській місцевості — 88 %, загалом по країні — 97,6 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2005 рік, дорівнює 1,63 км³ на рік, або 308,9 тонни на одного мешканця на рік: з яких 25 % припадає на побутові, 72 % — на промислові, 3 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне становище
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 58,3 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 25,9 %; частка осіб похилого віку — 32,4 %, або 3,1 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. Дані про відсоток населення країни, що перебуває за межею бідності, відсутні. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 3,6 %, верхній дециль — 24,7 % (станом на 2007 рік)[1].
Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 5,074 млн унікальних інтернет-користувачів (64-те місце у світі), що становило 92,6 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 2,673 млн осіб (110-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 4,4 %; промисловість і будівництво — 15,5 %; будівництво — 7,1 %; торгівля — 21,3 %; фінанси — 13,3 %; транспорт і зв'язок — 9,9 %; громадський сектор — 28,5 % (станом на 2011 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 9,4 % працездатного населення, 2014 року — 8,7 % (109-те місце у світі); , серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 20,5 %, серед юнаків — 22,8 %, серед дівчат — 18,4 % (65-те місце у світі)[1].
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Финляндия // Страны и народы. Зарубежная Европа. Общий обзор. Северная Европа / Редкол. : В. П. Максаковский, С. А. Токарев (отв. ред.) и др. — М. : «Мысль», 1981. — 269 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
