Розташований над Амуром біля впадіння в нього Уссурі.
Транспортний вузол і важливий промисловий центр (провідні галузі промисловості: машинобудівна і металообробна, легка, харчова).
Історія
Заснований у 1858 році на землях, населених нанайцями як військовий табір одразу після передання північного берегу Амура від Китаю до Російської імперії за Айгунським договором. Початково названий Хабаровка на честь першопрохідника Єрофея Хабарова. Існує версія, що Хабаровськ назвали так не в честь Хабарова, а від слова «хабар» — удача (в російській трактовці).[1][2]
З 1884 року — столиця Східно-Сибірського генерал-губернаторства. У 1893 перейменований на Хабаровськ. З 1897 року з'єднаний з Владивостоком Уссурійською залізницею, з 1916 — з Сибіром Амурською залізницею.
Більшовицька влада встановлена у грудні 1917 і ліквідована у вересні 1918 року уссурійськими козаками разом з Чехословацьким легіоном та японськими інтервентами. Встановлена влада Сибірської республіки, надалі — Російської держави Колчака. Після поразки білих на початку 1920 року у місті встановлюється влада соціалістичної Приморської обласної управи, яка входить до складу Далекосхідної республіки. Хабаровська міська дума намагається проголосити Хабаровську республіку. Взимку 1921—1922 місто контролює Приамурське державне утворення, після поразки якого остаточно встановлюється влада більшовиків.
У 1949 році в місті відбувається Хабаровський процес над японськими військовими, звинувачуваними у тестуванні біологічної зброї на людях.
У 2005 році була проведена демаркація російсько-китайського кордону, в результаті якої частина острова Великий Уссурійський відійшла до Китаю разом з дачними господарствами мешканців міста.
12 липня 2020 року в Хабароську розпочалися протести через арешт губернатора краю Сергія Фургала.[3] Путін прислав Михайла Дехтярьова во губернатора, але хабарівці відмовилися прийняти його, як губернатора.
Станом на 11 серпня 2020 року протести продовжуються.
Географія
Місто розташоване в Азії, у південній частині Середньоамурської низовини, неподалік від місця злиття річок Амур та Уссурі. Площа міста — 37,2 тис. га, довжина вздовж берега Амура і Амурської протоки — 33 км[4]. Середня ширина — 10 км (від правого берега Пензенської протоки навпроти села Володимирівка до селища ім. Горького (у складі Залізничного району) — близько 24 км).
Розташовується на піднесеному правому березі Амура, рельєф якого різноманітний і складний. Центральна частина Хабаровська розкинулася на пологих увалах з абсолютними відмітками 70-90 м над рівнем моря і відносними перевищеннями 20-30 м.
Хабаровськ розташований на етнічно мішаній частині Зеленого Клину; за переписом 1926 нараховував 3 800 українців (7,6 % всього населення), 1970 — близько 30000, або близько 7 %. Крім Владивостока Хабаровськ був найважливішим осередком українського життя в Зеленому Клині. Вже в 1907 тут діяв Український клуб (перший в Зеленому Клині), згодом Українська громада. Пишно розвинулося українське життя за революції 1917—1922: тут відбулися 2 і 3 Далеко-Східні Українські З'їзди, виходили українські газети («Ранок» та ін.). Жваве політичне життя завмерло після радянської окупації (1922), але воно продовжувало проявлятися в українському культурному житті, звісно, керованому більшовиками. З середини 1930-х pp. влада посилила русифікацію, хоч число українців тут значно зросло.[39]
У місті діє українське земляцтво «Зелений Клин» та хор «Батьківська криниця», які входять до «Асамблеї народів Хабаровського краю». На початку 2015 року керівниця українського хору Хабаровська Наталя Романенко зазнала переслідувань через свою громадську позицію щодо російської агресії проти України[40].
Через місто проходить Транссибірська залізнична магістраль, а також залізнична лінія на Комсомольськ-на-Амурі, що сполучає Транссиб з Байкало-Амурської магістраллю. У Хабаровську розташовано управління Далекосхідної залізниці, три депо (пасажирське, локомотивне[41] і вагонне). У межах міста розташовано чотири залізничні станції, найбільші з них — Хабаровськ I (позакласна пасажирська) і Хабаровськ II (позакласна сортувальна). Від Хабаровська до Владивостока курсує фірмовий потяг «Океан»[42]. Приміські залізничні перевезення здійснюються електропотягами[43]. В 2009 році завершено реконструкцію мосту через Амур, в результаті якої міст став не тільки двоколійним залізничним, а й автомобільним[44].
Автомобільний транспорт
Місто є сполучною точкою федеральних автотрас «Амур» (Чита — Хабаровськ), «Уссурі» (Хабаровськ — Владивосток), Хабаровськ — Комсомольськ-на-Амурі і будується траси «Схід» (Хабаровськ — Находка). В 1983 році здано в експлуатацію автовокзал на 500 пасажирів на годину. Міжміські автобусні маршрути пов'язують місто з центральними і східними районами краю, містами Примор'я і Єврейської автономної області[45].
Річковий транспорт
Вантажні та пасажирські перевезення по Амуру здійснює Амурське річкове пароплавство. Крім річкових перевезень здійснюються морські перевезення судами типу «річка-море», у віддалені райони краю здійснюється «північне завезення». У Хабаровську — вантажний річковий порт і пасажирський річковий вокзал[46], Хабаровська ремонтно-експлуатаційна база флоту (ХРЕБ флоту)[47].
Авіаперевезення здійснюються через «Новий»[48] (має статус міжнародного з 1972 року) і «Малий» аеропорти (авіакомпанія «Восток»), розташовані за 10 км від центру міста. Тут же розгорнута база ремонту авіаційних суден.
↑Закон Хабаровского края от 28.04.2004 № 177 «О наделении муниципального образования города Хабаровска статусом городского округа и об установлении его границы»
↑Время и События: Указ.-календарь по Дальнему Востоку на 2003 год / Зональный совет библиотек Дальнего Востока, Дальневостосточная государственная научная библиотека. — Хабаровск, 2002
↑Морозов П. Л. Хабаровск. История. Современность. Перспективы. — Хабаровск: Книжное издательство, 1988
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 16 грудня 2007. Процитовано 22 листопада 2007.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
.svg){kind=small}
