Харбі́н (кит.: Hāérbīn, 哈尔滨, 哈爾濱) — місто в північно-східному Китаї, адміністративний центр провінції Хейлунцзян. Великий промисловий і транспортний центр. Псевдонім «Льодове місто», «Східна Москва», «Східний Маленький Париж».
Агломерація — 10,99 млн чол. (2020), з них 5,53 млн мешкають у межах міста.
Харбін засновано 1898 у зв'язку з будовою Китайської Східної залізниці (КВЖД), прокладеної Росією на території Маньчжурії, що належала Китаю. Населення Харбіну становили переважно піддані Російської імперії, в основному залізничні службовці й інженери (серед них багато українців).
Історію людської діяльності в Харбіні можна простежити до епохи пізнього палеоліту 22 000 років тому. У епоху бронзи 3000 років тому територія Харбіна сьогодні належить до району поширення найдавнішої культури Веньшен Цзіньбао в Хейлунцзяні. Харбін також є батьківщиною династії Цзінь і Цін в історії Китаю.
Українці у Харбіні
До 1918
Виставка преси націоналістичної організації «Далекосхідна Січ», м. Харбін.Українська церква св. ПокровиЧлени української громади в Харбіні, по виходу з церкви після панахиди по С. Петлюрі. 1930 рік.
До 1945 в Харбіні існувала численна українська колонія (20—30 тисяч осіб) — переважно залізничні службовці й інженери, які підтримували тісні зв'язки з Україною, а також з українцями Зеленого Клину.
Українське життя виявлялося в діяльності аматорських (зазвичай при клубах залізничників) і професійних гуртків; 1907 року в Харбіні постав український клуб.
Значне пожвавлення українського життя принесла революція 1917. Тоді засновано ряд установ, які брали активну участь в українському політичному житті Далекого Сходу та підтримували тісний зв'язок з Києвом; наприкінці 1917 вислано з Харбіну українську військову частину на Україну під командуванням Петра Твердовського, який восени 1918 повернувся до Харбіна як український консул; організовано українську школу й гімназію, українську православну парафію та низку українських установ, які були об'єднані в будинку українського клубу.
1918—1945
У 1922—1931 українське життя в Харбіні загальмувалося через припинення зв'язків з Зеленим Клином, а також через труднощі, які чинила китайська адміністрація, опанована рос. впливами. Тоді значну ролю відогравало товариство «Просвіта», діяв тижневик «Українське Життя».
Умови для життя покращали від часу, коли 1931 японці створили буферну державу Маньчжоу-Го. Воно знову скупчилося в Українському Народному Домі. В Харбіні 1935 постала Українська Національна Колонія як центр для всіх українців у Маньчжурії. У 1932—1937 pp. виходив «Манджурський Вісник» (редактор І.Світ), з 1934 українці мали свої радіопередачі.
Після окупації Маньчжурії 1945 радянськими військами більшість українців була заарештована й вивезена, а українські установи ліквідовані.
Кількість українців у 1930—1940-х роках — близько 15 000.
Росіяни у Харбіні
З 1920-х по 1943 рік існувала Російська фашистська партія (згодом всеросійська), яка складалася з етнічних росіян Харбіну та російських біженців з СРСР.
Байда Анатолій Ілліч (народився в 1906 в м. Харбін, за іншими даними в с. Мрин — помер 1978) — будівельник, керівник тресту Південзахідтрансбуд, Герой Соціалістичної Праці (1966, за спорудження Палацу культури «Україна»), кавалер ордена Леніна та інших урядових нагород.
Володченко Микола Герасимович (нар. 20 листопада 1862, Глухів — після 24 вересня 1945, м. Харбін, Китай) — військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР.
Харбінський крижано -сніговий світ—найбільший відкритий масштабний розважальний проект на відкритому повітрі з темою льоду та снігу.
Меморіальна вежа протистояння повені Харбіна—побудована 1 жовтня 1958 року на згадку про жителів Харбіна, які перемогли «надзвичайну повінь 1957 року».
Парк «Сонячний острів»—мальовниче місце водно-болотного типу, розташоване в центрі міста.
Центральний проспект—Перша комерційна пішохідна вулиця Китаю.
Софійський собор — став найбільшою православною церквою на Далекому Сході, є історичним свідком і важливою реліквією вторгнення царської Росії на північний схід Китаю.
Вежа Дракона — радіотелевізійна вежа Хейлунцзян, має висоту 336 метрів.
Транспорт
У 2013 році в місті був відкритий метрополітен. Станом на кінець 2021 року в місті працює 3 повністю підземні лінії метро загальною довжиною близько 80 км[16].
.png)
.jpg)
