Вперше знайдений 1782 року в золотоносних рудах Трансільванії (Румунія) гірським інспектором Францом Йозефом Мюллером (згодом барон фон Райхенштайн), на території Австро-Угорщини. 1798 року Мартін Генріх Клапрот виділив телур і визначив його найважливіші властивості.
Назва утворена від лат.tellus (род. відм.telluris) — «Земля». Постійним супутником телуру є елемент селен, завдяки чому він й отримав свою назву (від грец.σελήνη — «Місяць»).
Ізотопи
Природний телур є сумішшю восьми ізотопів, п'ять з яких стабільні, а ще три мають дуже великі періоди напіврозпаду[2]:
Атомна маса
Концентрація
Період напіврозпаду
120
0,09 %
∞
122
2,55 %
∞
123
0,89 %
> 9,2×1016 років
124
4,74 %
∞
125
7,07 %
∞
126
18,84 %
∞
128
31,74 %
2,41×1024 років
130
34,08 %
> 3×1024 років
Штучно було отримано ще 43 ізотопи телуру з масовими числами від 105 до 143, 12 з яких — метастабільні. З ізотопів, що не зустрічаються в природі, найдовший період напіврозпаду мають метастабільні стани 121mTe, 123mTe і 127mTe (164 дні, 119 днів і 106 днів відповідно).
Значна кількість важких ізотопів призводить до того, що телур порушує звичайний порядок мас — атомна маса телуру більша, ніж атомна маса наступного елементу, йоду.
Телур є найлегшим елементом, ізотопи якого розпадаються через альфа-канал[3].
Отримання
Основне джерело телуру — шлами електролітичного рафінування міді і свинцю. Відходи випалюють, телур залишається в золі, яку промивають соляною кислотою[4]. З отриманого солянокислого розчину телур виділяють, пропускаючи через нього сірчистий газ SO2.
Для розділення селену і телуру додають сірчану кислоту. При цьому випадає діоксид телуру ТеО2, а H2SeO3 залишається в розчині.
Для очищення телуру від сірки і селену використовують його здатність під дією відновлювача (Al) у лужному середовищі переходити в розчинний дителурид динатрію Na2Te2:
6Te + 2Al + 8NaOH = 3Na2Te2 + 2Na[Al(OH)4].
Для осадження телуру, через розчин пропускають кисень або повітря:
2Na2Te2 + 2H2O + O2 = 4Te + 4NaOH.
Шлами електролізу міді містять 0,5—2 % Телуру. Для виділення Телуру застосовують вилуговування шламів розчином NaOH, одержаний водний розчин Na2TeO3 піддають електролізу[5].
Ресурси й запаси
За запасами Телуру найбільш значні магматичні мідно-нікелеві, гідротермальні мідно-молібденові, мідно-колчеданні та інфільтраційні селен-уран-ванадієві родовища, з яких практично і добувається майже весь Телур при вмісті в рудах 0,04-0,004 %. Відомі золото-телурові родовища. Багаті родовища належать до кобальт-селенідо-телурової (Акджілга, Киргизстан; Верхньо-Сеймчанське, РФ), селенідної (Пакахака, Болівія; Сан-Андреасберґ, Німеччина; Сьєрра-де-Уманго, Арґентина), уран-селенідної (Шинколобве, Конго; район оз. Атабаска, Канада) і золото-телурової (Нагіаг, Фатце-Байа, Румунія) формацій.
Застосування
Енергетика
Напівпровідниктелурид кадмію використовується для виготовлення сонячних батарей. Кадмієво-телурієві батареї є другою за популярністю технологією у сфері сонячної енергетики, і займають близько 5 % ринку. ККД таких батарей перевищує 20 %[6]. У останні десятиліття цей сектор зростає дуже швидко, а тому і частка телуру, що використовується для потреб сонячної енергетики теж росте — у 2017 році вона склала 42 %[7].
Іншим важливим застосуванням телуру є виготовлення термоелектрогенераторів — близько 30 % телуру йде на ці потреби[8].
Металургія
Телур використовують як добавку до металів та сплавів. Сплав з міді з 0,3-0,8 % телуру значно покращує її оброблюваність, майже не знижуючи електропровідність[9]. Схожим чином додавання 0,2 % телуру впливає на сталь[10]. Додавання 0,1 % телуру до свинцю збільшує його стійкість до вібрацій і втоми[11], а також до дії сульфатної кислоти.
Інше
Телур використовується для вулканізації каучуків, забарвлення скла, як напівпровідник, у оптоелектроніці тощо[12]. З телуру виготовляються детонатори для вибухових пристроїв[13]. Телурит натрію у минулому використовувався як пестицид, а зараз використовується у бактеріології і медицині[14]. З субоксиду телуру виготовляють тонкий шар, на якому зберігається інформація на оптичних дисках, таких як CD-RW або Blu-ray[15].
Глосарій термінів з хімії // Й. Опейда, О. Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк: Вебер, 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0
