Один зі співзасновників та колишній член Партії регіонів[1] (2000—2004). Голова Української федерації вчених, член Президії Федерації роботодавців України (з 2020 р.)
з 1985 року працював генеральним директором Всесоюзного науково-виробничого об'єднання «Монокристалреактив» Міністерства хімічної промисловості СРСР, яке 1991 року з ініціативи Семиноженка перетворено на перший академічний науково-технологічний концерн (згодом комплекс) «Інститут монокристалів НАН України». З 1996 року є його науковим керівником.
1994 — обраний народним депутатом України від Дзержинського району м. Харкова. Під час роботи у Верховній Раді України брав участь у створенні й прийнятті Конституції України. Ініціював розробку й прийняття Верховною Радою ряду важливих законопроєктів із реформування системи соціального захисту, науки і освіти;
28 серпня 1996 — 21 квітня 1998— очолював Міністерство у справах науки та технологій, член Президії Кабінету Міністрів України;
18 серпня — 30 грудня 1999 р. — віцепрем'єр-міністр України. Перебуваючи на цій посаді, став одним з ініціаторів пенсійної реформи та реформи системи медичного страхування. Автор «наукових пенсій» в законодавстві України, закону «Про технопарки».
30 травня 2001 р. — 26 листопада 2002 р. — працював віцепрем'єр-міністром України з гуманітарних питань в уряді А.Кінаха, де зосередив увагу на питаннях модернізації системи соціального захисту населення, подальшому впровадженні медичної та пенсійної реформ, створенні інноваційних засад розвитку національної науки і виробництва;
з 11 березня 2010 по 2 липня 2010 — віцепрем'єр-міністр з гуманітарної політики в уряді Миколи Азарова;
Автор понад 500 наукових праць та винаходів, понад 80 патентів. Автор книжок: «Про головне», «Україна: наука та інноваційний розвиток», «Енергія та життя. Екологія і майбутнє», «Політика часу», «Інноваційна стратегія українських реформ», «Точка зору», «Новий регіоналізм» тощо.
Державна і політична діяльність
1996—1998 — міністр у справах науки і технологій, член Президії Кабінету Міністрів України. Зробив внесок у формування цілісної системи державного управління циклом «наука— технології— інновації», розгортання й реалізації важливих для вітчизняної економіки науково-технічних розробок, підготовки проєктів законодавчих і нормативних актів, спрямованих на збереження і розвиток науково-технологічного потенціалу держави. Обраний головою Міждержавного комітету з науково-технічного розвитку країн-учасниць СНД.
1999 та 2001—2002 — віцепрем'єр-міністр України. Реалізує пенсійну реформу в Україні, займається перебудовою державної системи охорони здоров'я, впровадженням Закону про середню освіту.
2002 — очолює створену в Москві підкомісію з культурного та гуманітарного співробітництва між Росією та Україною, для розв'язання взаємних питань щодо ставлення збоку України та Росії до певних періодів історії.
1 березня 2010 року — липень 2010 року — віцепрем'єр-міністр України.
Тричі обирався народним депутатом України (1994, 1998, 2002 роки).
1994—1998 — координатор міжфракційного депутатського об'єднання «Наука України».
1998—2000 — голова Комітету з питань науки й освіти.
2000—2001— член Комітету з питань бюджету Верховної Ради України; відіграв помітну роль у створенні й прийнятті Конституції України, ряду законодавчих актів, зокрема законів України: «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про загальну середню освіту»; законопроєктів: «Про вищу освіту», «Про інноваційну діяльність», «Про захист авторських і суміжних прав»; Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України тощо[6].
Виступає за активну державну політику у сфері інноваційного розвитку, збільшення державних асигнувань на науку і освіту. На його думку, щоб зменшити залежність від зовнішніх економічних впливів Україна має розробляти власні новітні технології.[7]
Щодо союзу з РФ та Білоруссю
У березні 2010 року віцепрем'єр Семиноженко закликав обговорити створення союзу трьох держав — України, Росії та Білорусі, назвавши такий союз «однією зі схем, яка має право на розгляд, так само як і участь України в Євросоюзі». Посилаючись на Інститут соціологіїНаціональної академії наук Семиноженко сказав, що більшість українців хотіла б увійти до такого союзу[8][9]. Згодом Семиноженко відмовився від цієї заяви, заявивши, що його неправильно зрозуміли[10].
Антиукраїнські погляди
Участь у спробі скасувати український дубляж
Був одним з найзапекліших противників впровадження українського дубляжу в кінопрокат України. У 2010 році українські ЗМІ повідомляли що член ПР Володимир Семиноженко, разом з Вадимом Колесніченком, Дмитром Табачником, Олексієм Костусєвим та Іриною Бережною, лобіює інтереси російських дистриб'юторів, що прагнуть повернути російський дубляж в Україні, намагаючись скасувати обов'язковий український дубляж для українського кінопрокату.[11]
Сім'я
Одружений, виховує 3 синів: Дениса, Ігоря та Андрія.
Примітки
↑Лідери — офіційний сайт Партії регіонів, станом на липень 2001 року