Кравченко Юрій Федорович

Юрій Федорович Кравченко
Юрій Федорович Кравченко
3-й Міністр внутрішніх справ України
3 липня 1995 — 26 березня 2001
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Володимир Радченко
Наступник	Юрій Смирнов
Народився	5 березня 1951(1951-03-05) Олександрія, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР
Помер	4 березня 2005(2005-03-04) (53 роки) Київ, Україна
Похований	Байкове кладовище
Відомий як	політик
Країна	СРСР і Україна
Alma mater	Nizhny Novgorod Academy of Ministry of Internal Affairs of Russia^d
Політична партія	КПРС
Звання	Генерал внутрішньої служби України
Нагороди	«Хрест Слави» (МВС України) Заслужений юрист України
Медіафайли у Вікісховищі

Ю́рій Фе́дорович Кра́вченко (5 березня 1951, Олександрія, Кіровоградська область — 4 березня 2005, Конча-Заспа, Київська область) — український політичний діяч, колишній міністр внутрішніх справ України (1995—2001), генерал внутрішньої служби України. З 1 грудня 2001 року по 21 травня 2002 року — голова Херсонської обласної державної адміністрації. Доктор юридичних наук (2003).

Протягом декількох років був найближчим соратником президента України Леоніда Кучми і вважався одним із ймовірних його наступників. Під його керівництвом було розгромлено свавілля організованих кримінальних угрупувань, особливо в Криму.

Під час касетного скандалу був звинувачений у зникненні опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе і, відтак, усунутий з першого ешелону української політики. Загинув внаслідок двох пострілів в голову. Офіційне слідство зробило висновок, що це було самогубство.

Життєпис

Храм святих Федора і Анастасії (УПЦ МП) біля входу до головного кладовища міста Олександрія, освячений в 2004 році. Названий на честь батьків Юрія Кравченка.

Народився 5 березня 1951 у місті Олександрія Кіровоградської області у робітничій сім'ї.

Освіта вища, у 1978 р. закінчив Горьківську вищу школу МВС СРСР, правознавець.

Вересень 1966 р. — серпень 1970 р. — учень Олександрійського індустріального технікуму.
Жовтень 1970 р. — листопад 1970 р. — електрослюсар Олександрійської шахти 3-біс Кіровоградської області
Листопад 1970 р. — листопад 1972 р. — служба в армії.
Листопад 1972 р. — серпень 1974 р. — електрик Кіровоградського заводу друкарських машин.
Вересень 1974 р. — серпень 1978 р. — слухач Горьківської вищої школи МВС СРСР.
Серпень 1978 р. — липень 1980 р. — інспектор БРСВ відділу внутрішніх справ Світловодського міськрайвиконкому Кіровоградської області
Липень 1980 р. — вересень 1981 р. — старший інспектор БРСВ відділу внутрішніх справ Світловодського міськрайвиконкому Кіровоградської області
Вересень 1981 р. — жовтень 1982 р. — начальник відділення карного розшуку Олександрійського міського відділу внутрішніх справ Кіровоградської області
Жовтень 1982 р. — липень 1984 р. — заступник начальника Олександрійського міського відділу внутрішніх справ.
Липень 1984 р. — квітень 1986 р. — начальник Олександрійського міського відділу внутрішніх справ.
Квітень 1986 р. — квітень 1988 р. — начальник відділу боротьби з наркоманією Управління карного розшуку МВС УРСР.
Квітень 1988 р. — серпень 1989 р. — заступник начальника 7-го Управління МВС УРСР.
Вересень 1989 р. — грудень 1992 р. — начальник УВС Кіровоградської області
Грудень 1992 р. — до грудень 1994 р. — заступник міністра — начальник кримінальної міліції МВС України.
Грудень 1994 р. — липень 1995 р. — голова Державного митного комітету України.
3 липня 1995 р. — 26 березня 2001 р. — міністр внутрішніх справ України.
1997 — конфлікт з Михайлом Бродським (на той час потужним бізнесменом і власником газети «Киевские ведомости»). Газета опублікувала матеріал про незаконне набуття міністром автомобілю «Мерседес» S 600L. Кравченко звернувся до суду з позовом до видання на 9 млн. грн., внаслідок чого «Киевские ведомости» змінили власників. Сам Михайло Бродський невдовзі потрапив за ґрати, й лише перемога на парламентських виборах 1998 року врятувала його від ув'язнення.

У серпні 2000 року Кравченко передав через прем'єр-міністра В. Ющенка до Верховної Ради свої пропозиції до Закону «Про міліцію», якими, зокрема, передбачалося перейменування міліції на поліцію. У цей же час почався перехід міліції на нову, відмінну від радянської, форму одягу.

Доктор юридичних наук (кандидатська дисертація «Актуальні проблеми реформування органів внутрішніх справ України (організаційно-правові питання)», Університет внутрішніх справ, 1998; докторська дисертація «Свобода як принцип демократичної правової держави», Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2003).

Автор книги «Міліція України». Майстер спорту з плавання.

Посади

Був членом:

• Ради національної безпеки і оборони України (30 серпня 1996 р — 2001 р.)
• Ради з питань збереження національної культурної спадщини (червень 1997 р. — січень 1998 р.)
• Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (жовтень 1997 р. — липень 2000 р.)
• Комісії з доопрацювання та узгодження проектів Кримінального, Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України (липень 1998 р. — листопад 2001 р.)
• Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю
• Комісії з опрацювання питань щодо скасування смертної кари в Україні
• Координаційної ради з питань внутрішньої політики
• президії Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування.

Касетний скандал

28 листопада 2000 року О. Мороз оприлюднив аудіокасети з записами розмов у кабінеті Л. Кучми, згідно з якими, Ю. Кравченко мав бути причетний до викрадення Георгія Ґонґадзе. У зв'язку з цим 14 грудня міністр виступив на спеціальному засіданні Верховної Ради і категорично заперечував свою причетність. Але парламент прийняв постанову, якою рекомендував президенту звільнити Ю. Кравченка з посади міністра. У відповідь Л. Кучма заявив, що чекає подання прем'єра про звільнення Ю. Кравченка, але цього не було зроблено.

26 березня 2001 року Президент України своїм указом звільнив Ю. Кравченка з посади міністра внутрішніх справ «у зв'язку з переходом на іншу роботу».

Серпень 2001 р. — грудень 2001 р. — директор Інституту права ім. Князя Володимира Великого при Міжрегіональній академії управління персоналом.
Грудень 2001 р. — травень 2002 р. — голова Херсонської ОДА .
Травень 2002 р. — грудень 2002 р. — директор Інституту права ім. Князя Володимира Великого при Міжрегіональній академії управління персоналом.
6 грудня 2002 — червень 2004 р. — голова Державної податкової адміністрації України.

Надгробок Юрія Кравченка, Байкове кладовище

7 вересня 2010 року офіційне слідство у справі вбиства Георгія Гонгадзе визнало винним Кравченка як замовника.^[1]

Смерть

Помер 4 березня 2005 року від двох вогнепальних поранень в голову.

Того дня о 10 годині ранку Юрій Кравченко повинен був з'явитися до Генеральної прокуратури на допит у «справі Ґонґадзе». Незадовго до призначеного часу ЗМІ поширили інформацію про смерть головного свідка. Як стало відомо згодом, смерть Кравченка настала між 7-ю та 8-ю годинами ранку 4 березня. Його дружина повідомила, що близько 7-ї її чоловік пішов до технічного приміщення (гаражу) свого котеджу. Через декілька хвилин вона почула два постріли поспіль.

Якщо дотримуватись версії про самогубство, то Кравченко двічі стріляв собі в голову. Перший постріл був в підборіддя, але куля пройшла навиліт через рот. Другий (смертельний) постріл був у праву скроню. Подібні обставини, наявність контрольного пострілу, присутні і в загибелі Георгія Кірпи.

Слідчі знайшли передсмертну записку, зміст якої повідомив міністр внутрішніх справ Юрій Луценко: «Мої дорогі, я не винний ні в чому. Пробачте мене, я став жертвою політичних інтриг Президента Кучми та його оточення. Іду від вас з чистою совістю, прощавайте».

Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′2.76″ пн. ш. 30°30′4.3″ сх. д.).

Нагороди та почесні звання

• Орден Богдана Хмельницького III ст. (21 серпня 1999) — за самовіддану працю, визначні особисті заслуги в державному будівництві, соціально-економічному, науково-технічному і культурному розвитку України та з нагоди 8-ї річниці незалежності України^[2]
• Заслужений юрист України (6 березня 1998) — за вагомі особисті заслуги у зміцненні законності і правопорядку, високий професіоналізм^[3]
• Орден Святого Дмитрія Солунського III ступеню (церковний)
• Орден Святого князя Володимира Великого I ступеню (церковний)
• Почесний громадянин Олександрії^[4]
• Почесний Президент Асоціації професійних видів єдиноборств

Про Кравченка

Напередодні п'ятої річниці загибелі Юрія Кравченка вийшло в світ відразу кілька книг, присвячених життю цієї непересічної людини і таємниці його смерті. Серед них — твір Тетяни Петрівни Кравченко «Честь і гордість», книга соратника Юрія Кравченка — колишнього в.о. міністра внутрішніх справ України Михайла Корнієнка «Втрачений шанс», монографія Олександра Бандурки з аналізом реформ і законотворчої діяльності генерала Кравченка та інші^[5].

Примітки

1. Названо першого замовника убивства Гонгадзе. І через неможливість свідчити, — єдиного?. Архів оригіналу за 17 вересня 2010. Процитовано 14 вересня 2010.
2. Указ Президента України № 1051/99 від 21 серпня 1999 року «Про відзначення нагородами України з нагоди 8-ї річниці незалежності України». Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.
3. Указ Президента України № 173/98 від 6 березня 1998 року «Про присвоєння Ю. Кравченку почесного звання „Заслужений юрист України“». Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.
4. Олександрійська міська рада. Архів оригіналу за 3 жовтня 2014. Процитовано 9 травня 2015.
5. Юрий Кравченко: правда, которой мы не узнаем. [Архівовано 17 січня 2013 у Wayback Machine.] (2010)

Посилання

• Кравченко Юрій Федорович [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»

Попередник:	Голова Державної митної служби України 14 жовтня 1994 — 11 липня 1995	Наступник:
Колос Анатолій Вікторович		Деркач Леонід Васильович

Попередник:	3-й Міністр внутрішніх справ України 3 липня 1995—26 березня 2001	Наступник:
Радченко Володимир Іванович		Смирнов Юрій Олександрович

Попередник:	Голови Херсонської обласної державної адміністрації грудень 2001 — травень 2002	Наступник:
		'

Попередник:	Голови Державної податкової адміністрації України 6 грудня 2002 — червень 2004	Наступник:
		Ярошенко Федір Олексійович