PROFILBARU.COM

Георгій Миколайович Кірпа
Георгій Миколайович Кірпа
	Георгій Миколайович Кірпа
Міністр транспорту та зв'язку України
	24 липня 2004 — 27 грудня 2004
Наступник	Євген Червоненко
Народився	20 липня 1946; с. Клубівка, Ізяславський район, Хмельницька область, Українська РСР,; СРСР
Помер	27 грудня 2004 (58 років); Київ, Україна
Похований	Байкове кладовище
Відомий як	політик
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Alma mater	УкрДУЗТ
Політична партія	«Відродження»
У шлюбі з	Жанна Ігорівна
Діти	Віталій (1972); Інна (1974)
Рідня	Кам'янець-Подільська
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
	Державна премія України в галузі архітектури
	Заслужений працівник транспорту України
Підпис
	Висловлювання у Вікіцитатах
	Медіафайли у Вікісховищі

Надгробок Георгія Кірпи на Байковому кладовищі

Гео́ргій Микола́йович Кірпа (20 липня 1946, с. Клубівка, Ізяславський район Хмельницької області — 27 грудня 2004, Київ, Україна) — український політичний та державний діяч, інженер-транспортник.

Міністр транспорту України (2002—2003), Міністр транспорту та зв'язку України (2004). Кандидат технічних наук (1997). Генеральний директор Державної адміністрації залізничного транспорту України (2000—2004). Почесний громадянин Ковеля (2001), Роздільної, Харкова та Чопа^[1]. Герой України (2002).

Життєпис

Освіта

Харківський інститут інженерів залізничного транспорту (тепер Український державний університет залізничного транспорту, 1970).

Кар'єра

Серпень 1964 — липень 1965 — слюсар, Клубівський цукровий завод (Хмельницька область).

Серпень 1965 — серпень 1970 — студент (Харківський інститут інженерів залізничного транспорту).

Серпень-листопад 1970 — черговий по станції Чоп (Львівська залізниця).

Листопад 1970 — грудень 1971 — служба в армії, м. Ярославль (Росія).

Грудень 1971 — березень 1972 — інженер станції Чоп.

Березень-листопад 1972 — головний інженер станції Чоп.

Листопад 1972 — травень 1977 — начальник станції Чоп.

Травень 1977 — січень 1978 — начальник відділу перевезень Ужгородського відділку Львівської залізниці.

Січень 1978 — квітень 1979 — заступник начальника Ужгородського відділку Львівської залізниці.

Квітень 1979 — січень 1982 — начальник Рівненського відділку Львівської залізниці.

Січень 1982 — січень 1985 — начальник Ужгородського відділку Львівської залізниці.

Січень 1985 — липень 1993 — 1-й заст. начальника Львівської залізниці.

Липень 1993 — квітень 2000 — начальник Львівської залізниці.

Квітень 2000 — серпень 2001 — 1-й заступник міністра — генеральний директор Держ. адміністрації залізничного транспорту України, Мін-во транспорту України.

Від серпня 2001 — генеральний директор Державної адміністрації залізничного транспорту України.

Міністр транспорту України (2002—2003), Міністр транспорту та зв'язку України (2004).

Обраний народним депутатом України 4 скликання з квітня 2002 від блоку «За єдину Україну!», № 10 у списку. На час виборів: генеральний директор Державної адміністрації залізничного транспорту України, б/п. Зняв кандидатуру.

Академік Транспортної академії України (1997).

Голова партії «Відродження» (з червня 2004 р.).

З травня 2002 р. під його орудою розгорнуто та здійснено низку масштабних проектів:

будівництво Південного вокзалу на станції Київ-Пасажирський
будівництво автомагістралі Київ-Одеса.
реконструкція Дарницького вокзалу та станції Караваєві Дачі,
будівництво нового мосту через р. Дніпро.
почали курсувати пришвидшені поїзди між Києвом та Харковом і Києвом та Дніпропетровськом.

Загинув від вогнепального поранення наступного дня після повторного голосування 2-го туру президентських виборів 2004 року. Офіційно оголошена версія смерті — ймовірне самогубство^[2]. На тілі виявлено два вхідні отвори від куль-одна в район грудей інша в потилицю.

Відзнаки

Звання Герой України з врученням ордена Держави (23 квітня 2002) — за визначні заслуги перед Україною у розвитку залізничного транспорту, забезпечення ефективного функціонування транспортної системи держави^[3]
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (3 червня 1999) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку залізничного транспорту^[4]
Орден «За заслуги» III ст. (21 квітня 1998) — за вагомі досягнення в праці, високий професіоналізм^[5]
Заслужений працівник транспорту України (2 серпня 1995) — за значний особистий внесок у підвищення ефективності використання залізничного транспорту, впровадження передових методів перевезень вантажів і пасажирів, високу професійну майстерність^[6]
Державна премія України в галузі науки і техніки 2002 року — за розробку, створення, освоєння виробництва та впровадження вітчизняного восьмиосьового електровоза постійного струму типу ДЕ1 (у складі колективу)^[7]
Державна премія України в галузі архітектури 2003 року — за реконструкцію комплексу станції Київ-Пасажирський Південно-Західної залізниці (у складі колективу)^[8]
Орден Дружби народів (СРСР, 1985).
Знак «Почесному залізничнику» (1984).
Орден Святого князя Володимира Великого (1998).
Медаль «За ефективне управління» (1999, Міжнародна кадрова академія).
«Найпопулярніша особа Львівщини — Галицький лицар 1999» в номінації «Меценат».
Персональна нагорода в номінації «За проявлення волі лідера у зміцненні позицій свого підприємства» «Ертслайкер-2000» (Ін-т банкірів у Лондоні).
Орден Нестора Літописця (2000).
Ювілейний орден «Різдво Христове 2000» I ст. (2000).
Ювілейна медаль «Різдво Христове 2000» I ст. (2000).
Звання «Почесний громадянин міста Роздільна» (30.10.2003)^[9].
Почесна відзнака Міністерства транспорту і морського господарства Республіки Польща.
2009 — визнаний найвидатнішим залізничником України за 148 років існування залізничного транспорту в Україні.

Вшанування пам'яті

На честь Георгія Кірпи названі:

площа перед залізничним вокзалом у місті Ужгороді.
площа перед залізничним вокзалом у місті Шепетівка.
з 20 липня 2006 року електропотяг «Георгій Кірпа» курсує за маршрутом Львів—Ужгород^[10].
депутати Київради ухвалили рішення перейменувати Петрозаводську вулицю в Солом'янському районі Києва на вулицю Георгія Кірпи.
станція у Дарницькому районі Києва, на лінії Дарниця — Гребінка, колишня назва Бортничі^[11].

У липні 2006 року Південна залізниця побудувала каплицю на Привокзальній площі в Кременчуці у пам'ять про Георгія Кірпу.

25 грудня 2009 року в Києві відкрито пам'ятну дошку Георгію Миколайовичу Кірпі на будівлі Державної адміністрації залізничного транспорту України (вул. Єжи Ґедройця, 5)^[12].

7 липня 2009 створено Фонд імені Георгія Миколайовича Кірпи.

20 липня 2009 в селі Клубівка, Ізяславського району, Хмельницької області відкрито пам'ятник Кірпі.

20 липня 2010 в селі Клубівка Ізяславського району Хмельницької області у будинку, де пройшли дитячі та юнацькі роки Георгія Кірпи, відкрито музей його імені^[13]^[14]^[15].

За часів міністерства Кірпи у м. Ужгороді проведена реконструкція залізничного вокзалу. Нині в залі очікування будівлі вокзалу є меморіальний куточок, присвячений Георгію Миколайовичу. У центрі експозиції — погруддя Героя України Г. М. Кірпи. У шафі під склом зберігаються особисті речі колишнього міністра, серед нагород — оригінальна золота зірка. Також встановлена меморіальна дошка на будівлі Ужгородського вокзалу.

Встановлено меморіальну дошку на будівлі Рівненської дирекції залізничних перевезень (вулиця 16 липня №17)

Меморіальна дошка на будівлі Управління Львівської залізниці.

19 лютого 2016 року в місті Роздільна вулицю Димитрова перейменували на вулицю Георгія Кірпи^[16].