[http://www.mariamatios.com.ua/
|Lib= |Член КПРС:=
Картка на сайті Верховної Ради України
Марія Василівна Матіо́с (нар. 19 грудня 1959(19591219), Розтоки, Путильський район, Чернівецька область) — українська письменниця та політична діячка. Переможниця численних літературних премій, зокрема Шевченківської премії з літератури (2005), Коронації слова (2007) та Книги року BBC (2008). Народна депутатка України VII (партія УДАР), VIII скликання (БПП).
Станом на 2011 рік видала 14 книг прози та 6 поетичних збірок. Серед головних праць Матіос збірка оповідань «Нація» (2001), роман у новелах «Майже ніколи не навпаки» (2007) та роман «Солодка Даруся». Має неофіційний титул «найпліднішої письменниці України»[2]. Входить до сотні найвпливовіших жінок України[3].
Народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки Чернівецька область в родині гуцулів.
У 1982 р. закінчила філологічний факультет Чернівецького державного університету, відділення української мови та літератури.
Працювала бібліотекаркою університетської бібліотеки. 8 років — на Чернівецькому машинобудівному заводі.
З 1997 року мешкає в Києві, будучи почесною громадянкою Чернівців (рішення міськвиконкому від 23.09.2008 р. № 755/20[4])[5].
Література Матіос не відокремлює окремого жанру та спрямованості на конкретний тип читача. За результатами соціологічних досліджень Марія Матіос незмінно входить до п'ятірки сучасних письменників/ць, яких читають і знають в Україні[6].
Перші вірші надрукувала у 15 років. Прозою дебютувала 1992 року в журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр'яна і Довгопол». Передмову до публікації написав Володимир Дрозд.
З 1986 року входить до Національної спілки письменників України.[7] Була заступницею голови Чернівецької обласної організації Спілки письменників України, відповідальною секретаркою «Буковинського журналу». З часу виходу роману «Солодка Даруся» (2004) книжка витримала 6 видань загальним накладом понад 200 тисяч. Книга визнана найкращою книгою першого 15-річчя Незалежності, яка найбільше вплинула на українців.
Книга «Майже ніколи не навпаки» (2007) завершує історично-психологічну трилогію, яку розпочала «Солодка Даруся», а далі і «Нація». За словами авторки, книга про те, що може людське серце, вражене любов'ю і ненавистю, радістю і заздрістю. «Я би виокремила головну думку цієї книги, де „честь понад усе“. Кожен персонаж в ній доводить своє людське алібі».
2011 — в журі літературного конкурсу «Юне слово». Є головою редакційної ради міжнародного соціального проєкту, збірки розповідей про добро «Книга добра»[8].
Працювала помічницею секретаря РНБО України. З 2003 року — заступниця голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
2012 — № 2 у виборчому списку Політичної партії «УДАР», на виборах до Верховної Ради України. 2014 — № 7 у виборчому списку Блоку Петра Порошенка до Верховної Ради України.
З 17 червня 2015 року працює головою підкомітету ВРУ з питань книговидання та книгорозповсюдження.
Була серед тих, хто домігся присвоєння Чернівецькому університету імені Юрія Федьковича.
Неодружена (згідно з інформацією з декларації про доходи).
Син — Назарій (24.11.1983 — 10.10.2019)[9][10].
Брат — Матіос Анатолій Васильович.
Вистави «Солодка Даруся»[27], «Нація»[28], «Майже ніколи не навпаки»[29] у постановці Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка (режисер Держипільський Ростислав Любомирович).
Вистава «Не плачте за мною ніколи»[30], яка є спільним проєктом Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка і Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша (режисер Сергій Павлюк).
Вистава «Москалиця»[31] Київського національного академічного театру оперети (режисер Влада Бєлозоренко).
Вистава «Słodka» Зеленогурського культурного центру (Польща)[32][33] зібрала кілька гран-прі на фестивалях[34] (режисер Малгожата Пашкєр-Войцешонек[35]).
16 березня 2015 року у Києві у кінотеатрі «Київ» відбулася офіційна презентація кінопроєкту «Солодка Даруся». Екранізація роману стала результатом спільної роботи Марії Матіос та кінорежисера Олександра Денисенка. Робота над кінопроєктом відбувається під патронатом Президента України Петра Порошенка та за підтримки польського режисера Анджей Вайди, мера Києва Віталія Кличка.
Критика її називає як не «чортиком, що вискочив із табакерки», то грант-дамою української літератури.[36]
{{cite web}}
Козаченко (1971) • Воронько (1972) • Гордієнко, Ушаков (1973) • Загребельний (1974) • Собко (1975) • Драч (1976) • Коломієць, Павличко (1977) • Земляк (1978) • Дмитерко (1979) • Мушкетик, Стельмах (1980)
Дімаров, Титов (1981) • Мороз (1982) • Олійник (1983) • Вишеславський, Сизоненко, Яворівський, Вінграновський (1984) • Іваничук, Рибалко, Гуцало (1985) • Забаштанський, Іваненко (1986) • Костенко, Дмитренко (1987) • Шевчук (1988) • Григір Тютюнник (1989) • Пушик, Білоус (1990)
Стус, Білик (1991) • Антоненко-Давидович, Багряний, Дрозд, Роговий, Калинець, Мельничук, Мовчан, Лубківський (1992) • Коломієць, Міщенко, Руденко, Сапеляк, Талалай, Гоян (1993) • Голобородько, Світличний, Чендей, Апанович, Лупій (1994) • Захарченко, Кочур, Сверстюк, Симоненко, Федорів (1995) • Базилевський, Міняйло, Жиленко, Іванченко (1996) • Скунць, Ульяненко (1997) • Андріяшик (1998) • Кремінь (1999) • Гнатюк, Нечерда (2000)
Пашковський (2001) • Римарук (2002) • Герасим'юк, Медвідь (2003) • Слапчук (2004) • Воробйов, Матіос, Слабошпицький (2005) • Гусейнов, Качуровський, Кичинський (2006) • Лапський, Федюк, Турконяк (2007) • Вовк, Голота, Перебийніс (2008) • Гірник (2009) Андрусяк, Іванов, Пагутяк (2010)
Шкляр (2011) • Мідянка, Рутківський (2012) • Горлач (2013) • Дочинець (2014) • Буряк (2015) • Малкович (2017) • Андієвська (2018) • Забужко (2019) • Кіяновська, Прохасько (2020)
Луцишина (2021) • Горіха Зерня (2022) • Калитко (2023) • Лазуткін, Чорногуз (2024)