«якщо Імперія вступає у війну, значить й Австралія також битиметься у війні»
Оригінальний текст (англ.)
«...when the Empire is at war, so also is Australia.»
Австралійська спільнота щиро підтримала початок «Великої війни», значна чисельність населення країни записалася добровольцями для відправлення на фронт, де билися війська Британської корони. Австралія взяла найактивнішу участь у веденні військових дій на боці Антанти на деяких театрах воєнних дій Першої світової війни.
У листопаді 1914 року, знов сформовані Перші Австралійські імперські сили відбули з континенту через Індійський океан до Єгипту, де на початковій фазі їх застосовували для охорони Суецького каналу. На початку 1915 року, значна частка австралійських військ брала участь в амфібійній операції з висадки морського десанту на півострів Галліполі. З австралійських та новозеландських компонентів був утворений АНЗАК[1], який 25 квітня1915 висадився на османський берег, й протягом 8-ми місяців разом з британськими, французькими та іншими союзними військами вів запеклі бойові дії за контроль над протоками Босфор та Дарданелли.
Однак, Галліполійська кампанія не увінчалася успіхом, союзники надаремно спробували прорвати оборону османських військ, але цілі так й не досягли. Зазнавши серйозних втрат у живій силі, вони відступили до Єгипту. Понад 8 тисяч австралійців загинули під час цієї операції і ще 18 тисяч були поранені. Це були наймасовіші людські втрати в австралійській армії за усю історію її існування.
5 серпня1914 року, наступного дня після проголошення війни метрополією, австрійський уряд уособлений прем'єр-міністром Джозефом Куком оголосив про вступ домініону до війни на боці Антанти. Історично обумовлений тісний військово-політичний союз з метрополією і безумовна підтримка заходів англійського уряду були основою зовнішньополітичного курсу Австралійського Союзу. Тому початок війни в Австралії, як і в інших країнах, що перебували під британською короною, населення та правлячі кола зустріли з ентузіазмом. В Австралії почали підготовку військ, щоб відправити їх до Європи, до центру воєнних дій. 6 серпнябританський уряд запросив від австралійської влади якомога скорішого направлення свого компоненту до району бойових дій. До 20 серпня більше 10 тисяч чоловіків добровільно записалися в армію, а до кінця року 52 561 австралієць приєднався до Збройних сил країни. Але тільки до кінця жовтня війська Австралійського флотського і армійського експедиційного корпусу були готові до відправлення до Європи.
Загальні військові втрати Австралії були легкі і включали в себе шість загиблих під час бойових дій, а також загадкове зникнення підводного човна AE1 з командою з 35 осіб 14 вересня1914 року поблизу Рабаула[3].
Перші Австралійські імперські сили розпочали формування від початку війни й складалися з 1-ї австралійської дивізії 3-х бригадного складу та 1-ї легкої кінної бригади[4][5]. Але по ходу збройного конфлікту чисельність австралійських збройних сил зростала. Незабаром була сформована 4-та бригада до 1-ї дивізії та 2-га й 3-тя легкі кінні бригади. А всього Австралія сформувала 5 повноцінних піхотних дивізій (6-та дивізія не встигла завершити комплектування на території Британських островів), дві спішені кінні дивізії та декілька окремих частин інших родів військ.
Попервах процес мобілізації до лав австралійської армії був дуже жорсткий й можливо найприскіпливиший серед усіх армій світу за часів Першої світової війни[6]. За офіційними даними близько 30% особового складу були комісовані через медичні проблеми[7]. Вік для військовиків встановлювався від 18 до 35 років; зріст — не нижче 168 см, об'єм грудей — не менше за 86 см. Але з часом таки жорсткі критерії добору на фоні війни, що затягнулася, були значно знижені. Варто відмітити, що й рівень втрат серед першої хвилі мобілізації був найвищим, з 32 000 солдатів Перших Австралійських імперських сил до кінця війни вижило тільки 7 000 чоловік[5].
Австралійські війська в таборі Мена поблизу Каїру в Єгипті. Грудень 1914 (Багато австралійців привезли з собою кенгуру та інших австралійських тварин до Єгипту; деякі згодом потрапили до Каїрського зоопарку, коли війська попрямували на Галліполі
Картина Дж. Ламберта«Атака 3-ї легкої кінної бригади у пішому строю на турецькі позиції під час битви на Галліполі». Битва за Нек. 7 серпня 1915.
Після ліквідації загрози конвой вирушив до Африки, і у другій половині листопада австралійські війська прибули до Єгипту, здійснили марш до Каїру, й незабаром розпочали обороняти Суецький канал від турецьких військ, що вступили у війну 29 жовтня 1914 року. Через низку бойову активність, австралійське командування більшу частину присвятило бойовій підготовці військ, сподіваючись, що незабаром їх формування перекинуть до Європейського континенту. Невдовзі усі австралійські та новозеландські підрозділи об'єднали у АНЗАК — Австралійський і новозеландський армійський корпус під командуванням генерал-лейтенантаВільяма Бердвуда[1].
АНЗАК перебував в Єгипті до січня 1915 року, готуючись до перекидання у Францію, коли вище британське командування погодилося з пропозиціями Першого лордаАдміралтействаВ.Черчілля про висадку морського десанту на турецький півострів Галліполі й визначило основною ударною силою сил вторгнення саме австралійські та новозеландські війська. Пізніше чисельність британських, індійських та французьких військ перевищила сили країн-домініонів. Основною метою цієї операції визначалося відкриття чергового фронту проти Центральних держав, захоплення Дарданелл та Босфору й відповідне поліпшення судноплавства з Російською імперією. Для організації взаємодії з усіх військ вторгнення були створені Середземноморські експедиційні сили на чолі з британським генералом сером Яном Гамільтоном.
25 квітня1915 року війська Британії, Франції та АНЗАК висадилися на півострові, кожний на окремому плацдармі. Генерал Бріджес командував 1-ю австралійської дивізією. Австралійці і новозеландці дерлися на берег бухти Анзак (відтоді вона отримала таку назву) і штурмували її прямовисні схили. Зустрівши опір турків, що оборонялися, вони окопалися і відбили всі спроби вибити їх звідти, але й самі ж не змогли захопити панівні висоти, попри численні атаки.
У перші дні кампанії австралійці разом з іншими союзниками спробували прорвати турецькі позиції. Проте, кожного разу турки одночасно намагалися вибити війська противника з півострова. Спроби обох сторін закінчилися нічим. Патова ситуація, що встановилася на цьому фронті, трималася до кінця 1915 року.
Після восьми місяців безрезультатних спроб вийти з глухого куту, союзне командування ухвалило рішення евакуювати усі війська з півострову[8]. Розпочинаючи з 7 грудня австралійці відводили потай війська з лінії зіткнення сторін й одночасно вдавалися до багатоступеневої кампанії до введення противника в оману. Щоб обдурити ворога, союзники припиняли будь-яку активність на передовій й тримали режим повної тиші. Заінтриговані турки вилазили зі своїх окопів та повзли до ворожих позицій, коли австралійці в притул відкривали вогонь. Поступово чисельність союзних військ зменшувалася, й щоб обманути османську армію, війська Антанти пішли на хитрий трюк. Поздовж позицій намертво кріпилися гвинтівки, до спускових гачків яких прив'язувалася мотузка, що була прикріплена до ємності під воду. Коли вода поступово наповнювала ємність, мотузка тягнула за гачок, лунав постріл[9]. Під прикриттям таких нехитромудрих пристосувань союзники приховано відвели усі свої війська з турецького плацдарму. 19 і 20 грудня були проведені найчисельніші етапи евакуації, і за іронією долі, союзники евакуювалися без жодної втрати[8].
Галліполійська кампанія закінчилася безславно для союзних військ. Жодна з визначених цілей не була досягнута, більш того, через відверто погане планування та керівництво операцією, австралійці разом з іншими військами зазнали колосальних втрат. До речі, зазнані втрати були не тільки, й не стільки результатом бойових зіткнень, як-то поганої санітарної обстановки та гігієни на передовій, що призвело до жахливих захворювань та смерті багатьох вояків[10]. Австралійці втратили в цілому 26 111 чоловік, серед яких 8411 військовий був вбитий або помер від ран чи хвороби[11]. Під час Галліпольської операції також загинув і перший їх командир — генерал Бріджес. Через кілька тижнів після початку операції він був убитий кулею турецького снайпера[12]. Військові втрати британців становили 120 000 військовиків, французів — 27 000, новозеландців — 7571 чоловіка.
Для австралійців і новозеландців Галліпольська кампанія стала важливою віхою у становленні обох держав, як незалежних суб'єктів світової арени і розвинула почуття національної ідентичності. Величезні втрати найкращих синів цих країн у наслідок бездарного та некомпетентного керівництва британськими офіцерами й генералами стали серед іншого одними з головних факторів, які посилили прагнення Австралії й Нової Зеландії до більшої самостійності та недовірі й скептицизму до британської військової еліти[13][14]. Дата початку висадки — 25 квітня — відома для Австралії та Нової Зеландії, як День АНЗАК, в який тисячі людей збираються біля пам'ятників не тільки в обох країнах, а й в Туреччині, для вшанування пам'яті загиблих солдатів[15][16].
Після відступу з османського півострову, австралійські війська повернулися до Єгипту, де зазнали значної реорганізації та доукомплектування особовим складом. Розгорталися 3-тя, 4-та та 5-та піхотні дивізії, а також спішена кінна дивізія АНЗАК[17]. З березня 1916 піхотні частини перекидалися до Франції, водночас кінні підрозділи лишилися на єгипетській землі та змагалися з османською армією та повстанцями Сенуссі. Спішене кінне формування також залишилося на території Близького Сходу й взяло участь у всіх найзначніших битвах та боях на цьому театрі воєнних дій.
Наприкінці листопада 1915 року зведене формування військ Британської імперії, до якого увійшли австралійські війська — Західні прикордонні сили («Western Frontier Force») під командуванням майор-генерала Британської індійської армії Александера Воллеса виступило до Лівійської пустелі до Мерса-Матрух, де протистояло протурецькому повстанню арабських ісламістів, так званому повстанню Сенуссі. Австралійські кінні підрозділи билися в Лівії, на півдні Єгипту в низов'ях Нілу протягом зими 1915—1916 років. У цих боях вперше австралійська армія застосовувала свій бронемоторизований підрозділ, який після боїв у Північній Африці був перекинутий до Палестини.
3-5 серпня1916 року на Синайському півострові поблизу єгипетського міста Романі за 37 км східніше від Суецького каналу сталася одна з найсерйозніших битвСинайсько-Палестинської кампанії. Об'єднані британсько-австралійські війська Єгипетських експедиційних сил генерала А. Мюррея розгромили османсько-німецький експедиційний корпус генералаФ. фон Крессенштайна й тим самим поклали край спробам Центральних держав прорватися до стратегічно важливого Суецького каналу. Союзники втратили 1202 особи, зокрема 222 загиблими, 71 — померли від ран, 909 — пораненими; половину від цих втрат становили австралійські військовики.
Надалі австралійські спішені та кінні формування переслідували турецько-німецького противника, що відступив з Синаю до Палестини. 23 грудня1916спішена кінна дивізія АНЗАК за підтримки кінних підрозділів у бою біля Магдгаба розгромила турецькі формування, що тримали оборону на заздалегідь підготовлених рубежах й чинили запеклий опір.
Через два з половиною тижні в нічному раптовому бою біля Рафа австралійські та новозеландські війська оточили й розгромили зверхні турецькі сили. У завершальній під час Синайської кампанії битві союзники опанували місто, 2000 гарнізон османської армії втративши 200 чоловік загиблими, капітулював у повному складі.
Після остаточного розгрому турецьких військ на Синайському півострові британські сили перейшли в наступ, темпи якого залежали від швидкості будівництва залізничних шляхів сполучення, що простягалися від Суецького каналу вглиб півострову. 26 березня 1917 війська британської корони справили невдалу спробу захопити Газу, але у битві що розгорнулася, турецькі війська перемогли Єгипетські експедиційні сили генерала А.Мюррея. Британські війська відступили й 19 квітня здійснили другу спробу захопити місто. Однак, й цього разу 4-та османська армія відстояла Газу й завдала серйозної поразки союзним військам. Австралійські частини грали невирішальну роль у цій битві, тому мали незначні втрати; з 5917 загиблих та поранених тільки 105 були громадянами Австралії.
Союзні війська тим часом піддавалися реорганізації та нарощували свій потенціал. Імперська спішена кінна дивізія з червня 1917 року стала Австралійською спішеною кінною дивізією, а австралійський генерал-лейтенантГаррі Шавель став першим у збройних силах Австралії командиром корпусу — зведеного Пустельного спішеного корпусу, який мав 2 австралійські спішені дивізії, британську дивізію йоменрів, імперську корпусну бригаду верблюдів й окремі підрозділи.
З 31 жовтня до 7 листопада тривала третя битва за Газу, одна з найзапекліших битв у Близькосхідній кампанії. Зосередивши значну кількість військ, союзники, що мали британські, австралійські, новозеландські, індійські, французькі та італійські компоненти, під командуванням британського генерала Е.Алленбі спромоглися нарешті прорвати оборонні рубежі османської армії, розгромити основні сили ворога біля Беер-Шеву та захопити Газу. Рештки військ противника відступили вглиб Палестини.
У подальшому австралійські війська разом з іншими союзниками допомагали розгромити турецькі війська в Палестині і брали участь у боях за хребет Мурхар, Єрусалим та Набу-Самвіл. Австралійські солдати були першими, хто увійшов до Єрусалиму в грудні 1917 року.
Весною 1918 року, австралійські та новозеландські спішені частини разом з британською піхотою здійснили низку рейдів на схід від річки Йордан в напрямку Амману. Й хоча результат був мізеровий, це змусило турків повірити, що противник проводить розвідку боєм майбутнього напрямку основного удару та перегрупувати частку власних сил на трансйорданський напрямок. Тим часом, основні сили британських військ готувалися до масштабного наступу поздовж узбережжя Середземного моря.
У вирішальній та останній кампанії у вересні 1918 року, основна маса австралійських частин брала участь у битві при Мегіддо. Серед тих, що билися були дві австралійські спішені кінні дивізії, 1-й легкий бронеавтомобільний патрульний загін та 1-ша ескадрилья Австралійського повітряного корпусу. У запеклій битві британські військ вщент розгромили турецько-німецькі з'єднання, тільки в полон було захоплено близько 70 000 солдатів турецької армії. Вершники зведеного Пустельного спішеного корпусу атакували крізь Голанські висоти колону німецьких та турецьких вояків, що намагалися відступити з-під Дамаску. Легка кіннота практично знищила голову 20 000 колони противника й на плечах ворога першою увірвалася до Дамаску 1 жовтня1918 року. 25 жовтня австралійці захопили Алеппо. Турецький уряд запросив перемир'я 28 жовтня 1918 й незабаром воєнні дії на Близькому Сході припинилися.
Після завершення бойових дій австралійські війська відступили до табору поблизу Триполі, звідки поверталися на Батьківщину.
Першою на землю Франції висадилася 2-га австралійська дивізія, слідом прибула 1-ша[en], а 4-та та 5-та дивізії прибули у червні 1916 року. 3-тя австралійська дивізія, що була сформована в Австралії у березні 1916 року, спочатку у липні 1916 попрямувала до Англії для проходження курсу підготовки та тренувань, а до Франції прибула лише в грудні того ж року.
Однак, найпершою австралійською частиною, що прибула до Європейського театру війни у жовтні 1914 р., був Австралійський добровольчий госпіталь, який формувався фахівцями-медиками австралійського громадянства. Медичний заклад працював у Вімере до жовтня 1916 року, доки не увійшов до складу медичної служби Британської армії. Восени 1914 у складі австралійської армії вперше були сформовані мототранспортні роти, які нараховували близько 200 одиниць автомобільного транспорту. Цей компонент відбув з Мельбурну до Єгипту ще 22 грудня1914 р., а до Британії прибули 15 лютого1915 року. Нарешті у липні 1915 їх перекинули морем до Франції.
1 липня 1916 з початком грандіозної битві на річці Сомма, австралійські частини перебували у резерві й тому не зазнали важких втрат першого дня союзного наступу. Однак, протягом 3 тижнів солдати чотирьох дивізій брали найактивнішу участь у боях першої стадії наступальної операції. Першою у битву вступила 5-та австралійська дивізія, що билася біля Фромель на лівому фланзі виступу. Тільки за 19 липня дивізія зазнала військовими втратами 5533 чоловіка.
23 липня до битви підключилася 1-ша дивізія, котру кинули на прорив німецької оборони поблизу Позьєр. Спочатку австралійці здобули цілковитий успіх, подолавши з відносно незначними втратами першу смугу оборони противника, проте, зібравшись із силами під прикриттям інтенсивного артилерійського вогню, німцям вдалося відновити втрачені позиції. 27 липня у прорив кинули 2-гу австралійську дивізію[en], першого ж дня вона втратила 5286 чоловік загиблими та пораненими. Через два дні дивізія поринула у наступну спробу потужним ударом проломити німецьку оборону, але кайзерівські війська своєчасно викрили підготовчі заходи ворога та накрили їх артилерійським вогнем й зустріли кулеметним вогнем впритул, спричинивши величезних втрат серед особового складу. 4 серпня1916 р. австралійці знову здійснили відчайдушну спробу прорватися й їм це нарешті вдалося. Але через втрату майже 7800 військовиків з'єднання було визнане знекровленим й його наступного дня відвели в тилову зону.
Через декілька днів після битви біля Позьєр, усі австралійські дивізії взяли участь у наступній фазі наступальної операції — бою за ферму Мокет. Основною задачею 1-го корпусу АНЗАК було прорив оборонного рубежу німецької імперської армії позаду населеного пункту Тьєпваль, північніше за Позьєр й вихід на оперативний простір. 10 серпня1916 у першому ешелоні ударного угруповання австралійської армії пішла 4-та дивізія, котра до того ж вже мала значний некомплект через попередні бої, а потрапивши на ділянці прориву на вузьку та затиснуту ділянку, опинилася у пастці. На дивізію АНЗАК німці обрушили усю свою міць, протягом першого дня з'єднання втратило декілька тисяч чоловік, й не змогло просуватися далі. Австралійці протягом наступних трьох тижнів здійснили ще три несамовиті спроби завдати потужного удару та вирватися із загрозливих рубежів, проте, німці не дали ним такої можливості. Втративши 6300 військовиків, австралійський корпус зупинився на мінімальних здобутих позиціях.
Незабаром на заміну ним прибув Канадський корпус, що ротирував їх на зайнятих позиціях. За 45 днів боїв на Соммі австралійський компонент втратив практично 23 000 чоловік. 5-та дивізія[en] мала таки втрати, що її відвели на повну реорганізацію та переформування. На фронт поблизу Флер до решти дивізій вона повернулася тільки у жовтні 1916 року.
11 квітня4-та австралійська дивізія[en] атакувала лінію Гіндербурга у першій битві біля Бюллекур. Через затримки з початком наступу, німці встигли доладно підготуватися до відбиття ворожої атаки. Бій закінчився повним розгромом союзних військ, 3000 становили вбитими та пораненими, ще 1 700 потрапили до німецького полону.
15 квітня 1-ша та 2-га австралійські дивізії потрапили під найпотужніший контрудар кайзерівських військ під Ланьїкур. Зосередивши 23 батальйони на ділянці прориву німці завдали удар такої сили, що австралійцям довелося стрімко тикати з містечка, кинувши напризволяще власні артилерійські батареї. Однак, швидко отямившись, вони зібралися з силами й рано-вранці провели раптову контратаку, цього разу вибивши німців з Ланьїкура й відбивши свої гармати назад.
3 травня19172-га дивізія[en] перейшла у наступ та у другій битві за Бюллекур захопила вигідні рубежі на лінії Гінденбурга й стримувала спроби німецьких військ вибити їх звідси. Достатньо протримавшись, з'єднання було змінене 1-ю дивізією. У цілому битва завершилася перемогою британських військ, проте втрати були колосальні. Тільки австралійці зазнали військових втрат на 7 482 чоловіка; подальші плани щодо розгортання 6-ї дивізії у складі корпусу були скасовані.
Наступу передував найпотужніший одночасний підрив 450 000 кг вибухівки, що була заздалегідь закладена у шурфи 19 тунелів, що британці потай прокопали до німецьких передових позицій. Вибухом колосальної сили, вогневі позиції та траншеї німців були знищені вщент й у прорив поринули союзні війська. Приголомшені та деморалізовані німці практично не чинили опору, й австралійцям вдалося доволі легко опанувати перший рубіж оборони ворога. Однак, не усе проходило так гладенько, 3-тя дивізія підпала під немилосердний вогонь артилерії німців, які до того застосували хімічну зброю — по союзникам вівся вогонь боєприпасами з фосгеном, але з'єднання перейшло за сигналом в атаку й виконало визначену задачу. Наступного дня, кайзерівські війська здійснили під прикриттям артилерійського вогню контратакувати противника, попри це, ударне угруповання союзних військ змогло подолати дезорганізований опір німців та захопити усі об'єкти під час наступу.
Під час цієї операції австралійські війська зазнали серйозних втрат, що становили 6800 чоловік.
З вересня до листопада 1917 року 1-й корпус АНЗАК брав участь у бойових діях поблизу бельгійського Іпра, коли союзні війська намагалися опанувати плато Желюве (англ.Gheluvelt plateau). Комплексно бойові дії в цей період отримали назву третя битва за Іпр. 20 вересня 1917 р. війська корпусу перейшли в наступ й ціною 5 000 жертв захопили визначений рубіж. 26 вересня 4-та та 5-та австралійські дивізії атакували та захопили ліс Полігон, а 4 жовтня здобули наступну перемогу, відбивши у німецьких військ 4-ї армії височину Брудсенде у східній частини плато. Під час битви, де взяло участь чотири дивізії, укомплектовані австралійськими солдатами та офіцерами, корпус зійшовся у зустрічному бою з німецькими частинами, що намагалися вибити союзників з зверхніх висот. У запеклому бойовищі армії зійшлися стінка на стінку, проте завдяки влучній стрільбі британської артилерії, союзникам вдалося переломити хід битви на свою користь та розгромити ворога. Німці відступили.
Натхненні успіхом, британські війська спробували 9 жовтня продовжити наступ на Поелькаппелле, а 12 жовтня на Пашендейле, попри затяжному дощу, який йшов безперервно. Однак, обидва наступи були приречені на провал; втративши колосальну кількість особового складу, союзна армія нарешті 14 листопада припинила свої спроби прорватися далі вглиб німецької оборони. Втрати австралійців за 8 тижнів боїв навколо Іпра становили 38 000 військовиків.
Протягом п'яти місяців тривали запеклі бої, німецька озброєна навала поступово прогризала оборону союзників й рушила вперед до Парижу та центру Франції. Німецькій імперській армії вдалося захопити величезні простори французької землі, її війська підійшли на відстань 80 км до столиці країни, вже здавалося, що Німецький рейх може перемогти у цій війні та побороти союзні армії. Антанта шалено протистояла, кидаючи в бій усі наявні сили та резерви. Усі п'ять австралійських дивізій брали найактивнішу участь в оборонних діях, силкуючись зупинити противника. Вони билися біля Віллер-Бретонне, Морланкур, лісі Хангар, Азебрук та Амель.
У боях при Амелі, австралійська армія здобула чималої перемоги, грамотно спланована операція із хрестоматійним зразком чітко організованої взаємодії між різними родами військ увінчалася помітним успіхом. Австралійське командування розписало, як по нотах, дії військової авіації, артилерії, бронетанкових військ з атакою піхоти, та протягом 93 хвилин розгромили противника й захопили Амель. Під час бою був захоплений значний плацдарм, узято в полон 1 600 німецьких солдатів, захоплені 200 кулеметів, облогові мортири та протитанкова зброя. Австралійці втратили 1 062 військовика.
З середини липня 1918 року, союзним військам нарешті вдалося уповільнити наступ німецької імперської армії, виснажені війська Вільгельма ІІ поступово переходили до оборони, займаючи вигідні рубежі та висоти. Австралійські підрозділи вели активну протидію, намагаючись зірвати плани ворога міцно закріпитися на вигідних для нього позиціях та постійно турбуючи його короткими контратаками й рейдами. Скориставшись паузою, що утворилася в наступальних діях німецьких військ, армії Антанти незабаром перейшли у загальний наступ, знаний як 100-денний наступ, котрий нарешті привів війну до її кінця.
8 серпня1918 року, 20 союзних дивізій, серед яких було 4 австралійські, завдали потужного удару поблизу Ам'єну на Соммі. 4-та та 5-та, а згодом 2-га та 3-тя австралійські дивізії разом з іншим з'єднаннями союзників визволили значну частину території Франції, раніше захоплену німцями. Контрудар виявився настільки успішним, що генерал Е.Людендорф пізніше назвав його «чорним днем» німецької армії.
До кінця війни австралійські з'єднання стиналися у другій битві на Соммі, в боях за Ліон, Етінам, Пруаяр, Шуїнь, гору Мон Сен-Квентін й у останньому бою на Західному фронті, де бився Австралійський корпус — поблизу Монбреен5 жовтня 1918 року. Бої були надзвичайно напруженими та кривавими, частини зазнавали колосальних втрат у бойових сутичках з німцями. А через те, що Австралія так й не ввела загальний військовий обов'язок, у боях, у переважній більшості, гинули ветерани армії, що прийшли добровільно до лав збройних сил, ще у 1914 році.
Інші театри війни
Наприкінці війни значні компоненти австралійських військ перебували на різних театрах війни: 92 000 солдатів було у Франції, 60 000 — на Британських островах, 17 000 — в Палестині, Єгипті та в Сирії. Незначні формування були також в інших регіонах. Так, 1-й австралійський ескадрон бездротового зв'язку бився пліч-о-пліч з британцями в Месопотамській кампанії. Близько 20 австралійських офіцерів служили під проводом британського генерал-майора Л.Данстервілля на Кавказькому фронті у зведеному підрозділі після розвалу Російської імперії та колапсу лінії фронту між турками та росіянами, намагаючись стримати ворожий наступ вглиб Кавказу. Також австралійські військові служили в Індії та грецьких Салоніках.
Наприкінці 1915, Австралійський корпус сформував першу ескадрилью з штатом у 28 офіцерів та 195 солдатів й сержантів. На оснащенні, авіаційного підрозділу, котре діяло проти турецьких військ з аеродромів у Геліополісі, Палестині та Сирії, були британські B.E.2 і Martinsyde G.100. Основними завданнями 1-ї австралійської ескадрильї були розвідка, коректування артилерійського вогню, забезпечення зв'язку та бомбардування ворожих позицій. Часом австралійські пілоти вступали у повітряні сутички з німецькими асами у небі над османськими провінціями. 20 березня1917 року, в одному з таких боїв, здійснив свій подвиглейтенантФ.Макнамара[en], котрий посадив на ворожій території свій літак та врятував збитого австралійського пілота, щойно збитого вогнем з землі турецькими солдатами. За мужність та сміливість, молодий льотчик, майбутній віце-маршал авіації Австралії, був удостоєний найвищої нагороди Британської імперії — Хреста Вікторії; він був першим та єдиним авіатором країни, що здобув цю почесну нагороду за час війни.
У серпні-грудні 1917 року сформовані ще три австралійські ескадрильї, 2-га, 3-тя та 4-та, що билися у Франції. Австралійські аси билися у битвах біля Камбре, Пашендейле, забезпечуючи повітряне прикриття своїх військ. На озброєнні цих ескадрилей були винищувачіDH.5, Sopwith Camel, бомбардувальники та розвідники R.E.8. У березні 1918 р. 4-та ескадрилья стиналася у боях з найкращими німецькими асами той війни ескадри Манфреда фон Ріхтгофена, легендарного «Червоного барона». 29 жовтня1918, в останні дні війни, 15 австралійських пілотів на Sopwith Snipe схопилися у французькому небі в одній з найбільших битв у війні з 60 німецькими Fokker D.VII й перемогли, збивши 10 винищувачів противника та пошкодивши ще декілька, при цьому самі втратили лише один літак.
Австралійський повітряний корпус, разом з новозеландськими та канадськими військово-повітряними підрозділами, брав участь у боях в Єгипті, Палестині та на Західному фронті протягом усієї війни. Наприкінці війни Австралія мала авіаційний компонент, що складався з 4 авіаційних ескадрилей, службу в них пройшло близько 460 офіцерів та 2234 солдатів й сержантів. 4-та ескадрилья стала однією з найуспішніших винищувальних ескадрилей у війні, записавши на свій рахунок 199 збитих літаків противника, 2-га — 185. Загалом втрати австралійських ВПС за час світового конфлікту склали 175 загиблих, 111 поранених, 6 отруєних газами й 40 таких, що потрапили у полон. На Західному фронті вони втратили 78 чоловік, 68 — поранених й 33 — військовополонених.
Першою перемогою на морі став бій між австралійським крейсером «Сідней» та німецьким рейдером — крейсером «Емден»поблизу Кокосових островів в Індійському океані 9 листопада1914 року. У сутичці загинуло 4 австралійських моряка, ще 12 дісталися поранень.
Того ж року, австралійські крейсери «Сідней» та «Мельбурн» з бойовими кораблями британської Північноамериканської та Західно-Індійської ескадри залучалися до патрулювання північної частини Атлантичного океану та перевірки німецьких суден, що виявилися на початок війни у портах нейтральних країн Америки. У вересні 1916 обидва бойових корабля передислокували до Північного моря, де вже діяв лінійний крейсер«Австралія», з метою посилення морської блокади Німеччини та блокування найзагрозливішого противника — кайзерівського Флоту відкритого моря. Одночасно, частка австралійських ВМС продовжувала патрулювання у Тихому та Індійському океанах, де на той час рейдували 74 німецьких корабля.
Основний кістяк збройних сил країни практично із самого початку війни бився на фронтах світового конфлікту, незначна їх частка лишалася на континенті для виконання завдань охорони та оборони найважливіших об'єктів, вузлів комунікацій та виконання різнорідних завдань оборони держави. Частина цих військових формувань належала воєнізованій міліції, регулярних частин була незначна кількість.
З початком мобілізаціїпіхотні батальйони міліції виконували задачі охорони інфраструктури, виробничих потужностей, пов'язаних із військово-промисловим комплексом, як-то арсеналів, складів, сховищ, транспортних та перевалочних центрів тощо. 500 міліціонерів направили на острів Терсді для забезпечення берегової оборони важливого острову через велику загрозу висадки німецьких військ. По всьому материку добровольчі загони, невеликі військові підрозділи та міліція здійснювала охорону берегової смуги у найнебезпечніших місцях та утворювала своєрідний резерв регулярним військам, де одночасно провадилася підготовка знов прибулого поповнення та нових частин.
Наприкінці 1914, коли загальна ситуація у прилеглій до Австралії зоні значно полегшилася, у першу чергу через захоплення Нової Гвінеї та перемогу у бою біля Кокосових островів, було вирішене послабити контроль та оборонні заходи по всьому австралійському узбережжю та залишити для задач берегової оборони незначні гарнізони й тільки на найзагрозливішіх напрямках і в морських портах та базах ВМС. Навіть таки спрощені заходи потребували чималої чисельності військових та воєнізованих охоронців для мінімального захисту об'єктів.
Поступово військові дії по усіх фронтах переходили у затяжну криваву бійню, яка потребувала усе більше резервів та поповнення. Найбажанішими були військові спеціальності артилеристів та інженерів, котрих готували на континенті, а потім відправляли за океан на передову для посилення австралійських та британських частин.
За станом на червень 1918 р. на території країни в лавах збройних формувань перебувало 9 125 військовиків, зокрема 2 476 служили в регулярних частинах.
Австралійський плакат з поемою, що закликала голосувальників проти введення в країні загального військового обов'язку напередодні плебісциту 1917 року
Характерною рисою австралійських збройних сил був беззаперечний факт, що усі бойові та допоміжні частини формувалися лише за рахунок добровольців, у країні не було закону про загальний військовий обов'язок, хоча спори тривали, а спроби ввести такий законодавчий акт здійснювалися неодноразово. Бойовища Першої світової пожинали усе більше жертв, формування випробували значний брак у живій силі, й спори відносно введення призову лунали все частіше. На 1916 рік Австралія практично вичерпала усі свої дієві людські резерви, однак громадська думка категорично відкидала вимоги щодо прийняття такого законопроєкту. Австралійці вважали, що ситуація на фронтах не настільки жахлива, щоб кидати у битви свою молодь. 28 жовтня1916 був проведений плебісцит з цього питання на якому населення домініону з невеличкою перевагою у 51 % відмовилося від прийняття закону про загальну військову службу.
Однак, на тлі запеклих та коштовних битв Західного фронту, ситуація з комплектуванням австралійських частин стала доволі загрозливою. Другу спробу провести плебісцит було влаштовано 20 грудня1917 року. Цього часу перевага противників призову була навіть більш вражаючою, вони взяли гору з результатом у 94 152 голоси. Таке волевиявлення австралійського народу поставило крапку в подальших спорах стосовно загального набору молодих чоловіків до армії, водночас, війська на фронті були реорганізовані та скорочені, а 6-та дивізія, яку планувалося розгорнути, так й не була сформована, її особовий склад пішов на доукомплектування інших п'яти піхотних дивізій сухопутних військ Австралії. Надходження поповнення практично припинилося, австралійські частини скорочувалися, батальйони зменшували свою чисельність, деякі просто розформовувалися.
Глобальний характер війни, що розв'язалася, змусив австралійський уряд та громаду вжити низку заходів, котрі тимчасово обмежували їх свободу. Основним юридичним документом став «Військовий Акт застереження 1914 року» (англ.War Precautions Act 1914), що був прийнятий у жовтні того року. Цим актом австралійський уряд наділявся розширеними правами та повноваженнями на період війни та ще на 6 місяців після її завершення. Головними положеннями цього закону стали правила, котрі регулювали порядок оподаткування та збір пожертвувань і зборів на воєнний час, фіксовані ціні на деякі товари першої необхідності, заборону торгівлі з ворожими країнами, порядок інтернування певних верст населення, що вважалися небезпечними у цей період, про обов'язкове придбання стратегічних товарів та матеріалів, цензуру у засобах масової інформації тощо.
На початок війни на території Австралії проживало близько 35 000 чоловік, що мали німецьке або австро-угорське походження та в більшості своєї підтримували зв'язки з родичами на їх прабатьківщині. Звісно, багато австралійців з німецької та австрійської діаспор пішли служити добровольцями на фронт й чесно виконували свій військовий обов'язок. Водночас, Військовим Актом визначалося створення тимчасових таборів для інтернованих осіб, й насамперед туди потрапили люди за національною ознакою. За офіційними даними до таборів запроторили 4500 чоловік відповідно до положень Акту, серед яких було 700 осіб натуралізованими австралійцями та ще 79 — що народилися вже в Австралії. Загалом за час війни з країни було депортовано 6150 чоловік.
Основні положення Акту діяли ще у післявоєнний час, що призвело до вибуху соціального та громадського незадоволення й навіть протестів наприкінці 1918 та у 1919 р. Найвідоміший з таких розрухів, «Повстання червоних прапорів», трапився у Брисбені24 березня1919, коли декілька тисяч колишніх військових Австралійського флотського і армійського експедиційного корпусу, що повернулися з фронту, влаштували низку протестів.
Австралійська 6-дюймова гармата у форті Ніпин[en], що зробила перший постріл у війні, коли німецьке торговельне судно SS Pfalz[en] намагалось втекти з порту Філіп-Бей 5 серпня 1914 року
Економіка
В переддень війни, економіка Австралії не відрізнялася значними промисловими потужностями, виробнича інфраструктура була незначно розвинута та мала яскраво виражений агрокультурний характер зі значною долею виробництва спрямованого на експортсировини, в той час, як більшість промислових продуктів імпортувалася з-за кордону.
Нестабільність зовнішньої торгівлі на фоні світового конфлікту призвела до різкого зростання безробіття, буквально через пару днів після проголошення війни тільки з підприємств Нового Південного Уельсу британські компанії звільнили 15 000 працівників через побоювання доступності іноземних ринків для австралійської продукції.
Однак, такий курс, пов'язаний з ризиками на зовнішньому економічному ринку був недовгим, принаймні на початку, доки британський уряд на надав гарантії продовження торгівлі всередині Співдружності та започаткування програми страхування від військових ризиків для перевезення морем. Незабаром британський уряд запросив австралійський запровадити певні обмеження на зовнішню торгівлю, з тим щоб забезпечити власні економіки ресурсами, життєво необхідними для військових зусиль і обмежити здатність Центральних держав отримати такі товари з країн Співдружності за допомогою третьої нейтральної Сторони. Певною мірою ці обмеження вплинули на спроможності австралійських виробників знайти покупців на свою продукцію, принаймні спочатку, проте, у багатьох випадках британська влада винайшла шляхи, як викупити ці товари, й таким чином, пом'якшити австралійську заклопотаність з приводу значного зниження рівня життя. Цей компроміс виявився особливо корисним для виробників вовни і пшениці, коли британський уряд узяв на себе зобов'язання купляти австралійські товари, хоча складності з доставкою їх за адресою морем, означав, що деколи не було аніяких гарантій, що вони коли-небудь отримають замовлене.
Водночас, у цілому австралійська торгівля зазнала значного росту у зв'язку з війною, хоча видатки на неї були надзвичайно високими і австралійському уряду довелося займати значні кредити з-за кордону для фінансування військових зусиль. У вартісному відношенні, австралійський експорт зріс майже на 45 відсотків, у той час, як число австралійців, зайнятих в обробній промисловості збільшилося на 11 відсотків. Це було пов'язане значною мірою зі зниженням здатності традиційних джерел виробництва продовжувати поставлення до Австралії виробленої продукції, що, у свою чергу, стимулювало розвиток власної австралійської промисловості. Через війну та запроваджені ембарго й брак засобів перевезення, й відповідно нездатність традиційних постачальників доставляти промислові товари колишнім замовникам, підраховано, що щонайменше 400 нових видів продукції почало вироблятися австралійськими підприємствами за час війни, які стимулювали зростання та диверсифікацію економіки країни. Трансформація економіки Австралії в результаті світової війни не була настільки значною, як це сталося вже у роки Другої світової війни, разом з цим, це дало значний поштовх розширенню власної сталеливарної промисловості, що заклало фундамент для майбутньої індустріалізації Австралії.
Попри це збільшення внутрішньої обробної промисловості залишався значний дефіцит у багатьох галузях. Частково це було пов'язано з пріоритетом виробництва продукції військового характеру, однак, існував значний дефіцит сировини та інших компоненти, необхідних для виробництва. Це було пов'язано, як з відсутністю регулярного судноплавства зі Сполученого Королівства, а також певними торговельними обмеженнями, що накладалися на потік таких товарів з Великої Британії у зв'язку з їхніми власними підвищеними вимогами. Результатом цього стала інфляція. Внутрішні ціни пішли вгору, в той час як вартість експорту навмисно підтримувалася нижче ринкової вартості з метою запобігання подальших інфляційних тисків у всьому світі. В результаті вартість життя для багатьох середніх австралійців значно зросла.
Неминучим наслідком цього стало зростання профспілкового руху в роки війни, в Австралії значно збільшилася чисельність усілякого роду союзів та профспілок. Попри значному зростанню вартості основних товарів споживання, австралійський уряд прагнув підтримувати заробітну плату на відповідному рівні. Хоча середня тижнева заробітна плата під час війни збільшилася на 8-12 відсотків, це не було достатньо, щоб йти в ногу з інфляцією, і як наслідок спостерігалося суттєве зростання невдоволення серед робітників й протестів на цьому підґрунті. Ні усі ці суперечки виникли через економічні чинники, і справді в якійсь частині вони були результатом насильницької опозиції до питання призову, проти якого виступали більшість профспілкових рухів. Проте, результат був дуже руйнівним, і вважається, що між 1914 і 1918 роками в Австралії мали місце 1 945 промислових суперечок, внаслідок чого 8 533 061 робочих днів було втрачено і £ 4 785 607 збитків зазнано у заробітній платні.
В цілому, війна дуже негативно вплинула на економіку Австралії. Сукупний валовий внутрішній продукт скоротився на 9,5 відсотків у період з 1914 до 1920 рік, у той час, як мобілізація персоналу призвела до зниження зайнятості цивільного населення на 6 відсотків. Й хоча зростання населення продовжувалося протягом війни, це було лише половина від довоєнної статистики. Доходи на душу населення також різко знизилися, досягши 16 відсотків.
Післявоєнний час
Після завершення військових дій в Європі австралійський уряд відмовився брати участь у виділенні військового компоненту для окупаційних функцій в Німеччині та розпочав перекидання своїх військовиків додому. Усього до Австралії поверталося 167 000 солдатів з Франції, Британії та Єгипту. Для їх поступової адаптації урядові структури провадили систему заходів, що мала полегшити повернення громадян-учасників боїв до мирного життя, зокрема у базових таборах в Європі та на Близькому Сході була організована систематизована програма освіти військовиків шляхом проведення курсів навчання та вивчення цивільних спеціальностей. Й хоча результат не був настільки вражаючим, як очікувалося, багато тисяч австралійців повернулися додому, маючи власну фахову підготовку та надію знайти роботу за цією спеціальністю.
Водночас, деякі з австралійських військовиків не поспішали назад до Батьківщини, а обрали інший варіант; чимало приєдналося до британської армії й незабаром відбув до північної Росії, де узяв участь у подіях Громадянської війни. Австралійські бойові кораблі «Парраматта», «Ярра», «Свон» і «Торренс» служили на Чорному морі за тих самих часів й брали участь у бойових діях на морі. У Єгипті на початку 1919 року австралійські кінні підрозділи залучалися до придушення національно-повстанського руху, що розгорнувся на теренах країни у післявоєнний час.
Тим часом, процес повернення австралійських військ додому тривав і вже на вересень 1919 року тільки 10 000 солдатів лишалося чекати чергового відправлення до Австралії з території Британських островів. Нарешті 23 грудня 1919 року останній транспорт з австралійськими вояками відійшов з англійського порту й на початку 1920 прибули до континенту. Через рік, 1 квітня 1921 року Перші Австралійські імперські сили були офіційно розпущені.
Статистика
За час Першої світової війни 421 809 австралійських громадян пройшли службу в лавах збройних сил країни, 331 781 з них проходили військову службу за кордоном. Більше за 60 000 австралійців загинуло і 137 000 дісталися поранень. З урахуванням загального співвідношення числа тих, що билися й хто постраждав, австралійські війська мали один з найгірших показників у кількості втрат серед усіх армій Британської імперії.
Загальна вартість війни коштувала Австралії 188 480 000 британських фунтів.
The Official Names of the Battles and Other Engagements Fought by the Military Forces of the British Empire during the Great War, 1914–1919, and the Third Afghan War, 1919: Report of the Battles Nomenclature Committee as Approved by The Army Council Presented to Parliament by Command of His Majesty. London: Government Printer. 1922. OCLC 29078007.
Beaumont, Joan, ed. (1995). Australia's War, 1914–1918. St Leonards: Allen and Unwin. ISBN 1-86373-461-9.
Coulthard-Clark, Chris (1998). Where Australians Fought: The Encyclopaedia of Australia's Battles. St Leonards: Allen and Unwin. ISBN 1-86448-611-2.
Grey, Jeffrey (1999). A Military History of Australia (2nd ed.). Melbourne: Cambridge University Press. ISBN 0-521-64483-6.
Jose, Arthur (1941). The Royal Australian Navy, 1914–1918. Official History of Australia in the War of 1914–1918. Volume IX (9th ed.). Canberra: Australian War Memorial. OCLC 271462423.
Meaney, Neville (2010). Australia and World Crisis, 1914–1923: A History of Australian Defence and Foreign Policy 1901–1923, Volume 2. Sydney University Press. ISBN 978-1-920899-17-2.
Odgers, George (1994). Diggers: The Australian Army, Navy and Air Force in Eleven Wars. Volume 1. London: Lansdowne. ISBN 1-86302-385-2.
Crioulo de São Vicente Falado em: São Vicente em Cabo Verde Total falantes: aprox. 80.000 - 100.000 Classificação: Crioulo cabo-verdiano Crioulos de Barlavento Crioulo de São Vicente Anúncio em crioulo O Crioulo de São Vicente é um dialecto do crioulo cabo-verdiano, pertencente ao grupo dos crioulos de Barlavento, falado na ilha de São Vicente e comunidades de emigrantes no estrangeiro. Estima-se que é falado por 15,58% da população em Cabo Verde,[1] mas esse núme...
Este artículo o sección necesita referencias que aparezcan en una publicación acreditada.Este aviso fue puesto el 23 de julio de 2019. Museo Naval de Cartagena UbicaciónPaís España EspañaComunidad Región de Murcia Región de MurciaLocalidad CartagenaCoordenadas 37°35′52″N 0°59′14″O / 37.59786, -0.98725Historia y gestiónCreación 1986Inauguración 8 de julio de 1986Información del edificioConstrucción s. XVIII Mapa interactivoSitio web oficial...
Thiết giáp hạm USS New Mexico (BB-40) Khái quát lớp tàuTên gọi Lớp thiết giáp hạm New MexicoXưởng đóng tàu Xưởng hải quân New YorkNewport News ShipbuildingNew York Shipbuilding CorporationBên khai thác Hải quân Hoa KỳLớp trước PennsylvaniaLớp sau TennesseeThời gian hoạt động 1917 - 1956Hoàn thành 3Nghỉ hưu 3Giữ lại Không Đặc điểm khái quátKiểu tàu Thiết giáp hạmTrọng tải choán nước 32.000 tấn (tiêu chu...
Bài này không có nguồn tham khảo nào. Mời bạn giúp cải thiện bài bằng cách bổ sung các nguồn tham khảo đáng tin cậy. Các nội dung không có nguồn có thể bị nghi ngờ và xóa bỏ. Nếu bài được dịch từ Wikipedia ngôn ngữ khác thì bạn có thể chép nguồn tham khảo bên đó sang đây. (tháng 6/2023) Một khu dân cư ở quận Ikuri, thành phố Tampere, Phần Lan Khu nhà ổ chuột vùng ngoại ô ở Bhutan Khu dâ...
العلاقات الباهاماسية الليسوتوية باهاماس ليسوتو باهاماس ليسوتو تعديل مصدري - تعديل العلاقات الباهاماسية الليسوتوية هي العلاقات الثنائية التي تجمع بين باهاماس وليسوتو.[1][2][3][4][5] مقارنة بين البلدين هذه مقارنة عامة ومرجعية للدولتين: وجه...
RomanzaHits terbaik karya Andrea BocelliDirilis1997Direkam1996GenrePop,, Kontemporer Dewasa, Enak Didengar, InternasionalDurasi70:13LabelSugarProduserMauro MalavasiMichele TorpedineBeppe VessicchioCelso ValliFrank PetersonKronologi Andrea Bocelli Bocelli(1995)Bocelli1995 Romanza(1997) Il mare calmo della sera(1999)Il mare calmo della sera1999 Romanza merupakan album hits terbaik oleh penyanyi Italia, Andrea Bocelli. Dirilis tahun 1977, merupakan album tenor keempat (lihat 1977 dalam musik...
This article does not cite any sources. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: El Reencuentro season 2 – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (August 2018) (Learn how and when to remove this template message) Season of television series El ReencuentroSeason 2Presented byJordi GonzálezNo. of days47No. of housemates14WinnerJuan Miguel Martínez ...
2012 film score by John WilliamsLincoln (Original Motion Picture Soundtrack)Film score by John WilliamsReleasedNovember 2, 2012 (2012-11-02)Recorded2012StudioSymphony Center, ChicagoGenreSoundtrackLength58:46LabelSony ClassicalProducerJohn WilliamsJohn Williams chronology War Horse(2011) Lincoln(2012) The Book Thief(2013) Lincoln (Original Motion Picture Soundtrack) is the score album to the 2012 biographical historical drama film Lincoln, based on the Doris Kearns Good...
Iglesia de Saint-Nicolas-du-Chardonnet monumento histórico clasificado LocalizaciónPaís FranciaDivisión V Distrito de ParísDirección rue des Bernardins (144)Coordenadas 48°50′57″N 2°21′01″E / 48.849166666667, 2.3502777777778Información religiosaCulto catolicismoDiócesis Archidiócesis de ParísPropietario municipalidad de ParísAdvocación Nicolás de BariPatrono Nicolás de BariFundación 1703Datos arquitectónicosEstilo clasicismoAño de inscripción 1...
Public holiday commemorating the founding of modern Turkey Republic DayDisplays of fireworks, such as these over the Bosporus in 2007, take place across Turkey on Republic Day.Official nameCumhuriyet Bayramı (Turkish)Also calledThe twenty-ninth of October (Turkish: Yirmi Dokuz Ekim)Observed by Turkey Northern CyprusTypeNationalSignificanceThe day in 1923 that the republic was proclaimed by the Grand National Assembly of TurkeyCelebrationsFireworks, concerts, parades, even...
Painting by Rembrandt The Preacher Eleazar SwalmiusArtistRembrandtYear1637MediumOil on canvasDimensions132 cm × 109 cm (51+9⁄6 in × 42.9 in)LocationRoyal Museum of Fine Arts Antwerp, Antwerp The Preacher Eleazar Swalmius is a 1637 oil-on-canvas painting by the Dutch artist Rembrandt. It is currently owned by the Royal Museum of Fine Arts in Antwerp.[1] The painting has been certified a real Rembrandt.[2][3][4] T...
Cargo airline of Malaysia Raya Airways IATA ICAO Callsign TH RMY RAYA EXPRESS FoundedNovember 1993; 30 years ago (1993-11)(as Transmile Air Services)Commenced operationsOctober 2014; 9 years ago (2014-10)(as Raya Airways)HubsKuala Lumpur–InternationalKuala Lumpur–SubangFleet size6Destinations10HeadquartersSubang, Selangor, MalaysiaWebsitewww.rayaairways.com Raya Airways Sdn Bhd d/b/a Raya Airways, is a cargo airline with its head office in the...
Menteri Luar Negeri Amerika SerikatLambang Departemen Luar Negeri Amerika SerikatBendera Departemen Luar Negeri Amerika SerikatPetahanaAntony Blinkensejak 26 Januari 2021Dibentuk26 September 1789Pejabat pertamaThomas Jefferson Menteri Luar Negeri Amerika Serikat (bahasa Inggris: United States State Secretary atau United States Secretary of State) adalah pimpinan dari Departemen Luar Negeri Amerika Serikat, yang berkaitan dengan urusan luar negeri. Menteri ini merupakan anggota dari Kabin...
Selamat datang di halaman pembicaraan saya. Silakan tulis pesan Anda di sini −·−> ẜẜẜ ʘArsip pembicaraan~JAYKoto Juni 2012 - Mei 2013Juni 2013 - Mei 2014Juni 2014 - Mei 2015Juni 2015 - Mei 2016 Undangan diskusi Wikipedia:Artikel pilihan/Usulan/Kampanye Jawa 1806–07 Mohon kiranya Anda dapat berpartisipasi lebih lanjut untuk memberikan komentar, pendapat, ataupun saran di sini. Terima kasih dan salam sejahtera. --Erik Fastman (bicara) 15 November 2015 03.07 (UTC)Balas[balas]...
Academy in London, EnglandNorlington SchoolAddressNorlington RoadLeytonLondon, E10 6JZEnglandCoordinates51°34′00″N 0°00′05″W / 51.56666°N 0.00134°W / 51.56666; -0.00134InformationTypeAcademyMottoWisdom is StrengthEstablished1902Local authorityWaltham ForestTrustThe Exceptional Education TrustDepartment for Education URN143385 TablesOfstedReportsPrincipalJuan HernandezGenderBoysAge11 to 18Enrolment600Websitewww.norlington.net Norlington School is a boys'...
Election in Rhode Island Main article: 1992 United States presidential election 1992 United States presidential election in Rhode Island ← 1988 November 3, 1992 1996 → Turnout76.6%[1] 6.4 pp Nominee Bill Clinton George H. W. Bush Ross Perot Party Democratic Republican Independent Home state Arkansas Texas Texas Running mate Al Gore Dan Quayle James Stockdale Electoral vote 4 0 0 Popular vote 213,299 131,601 105,045 Percentage 47.04% 29....
2001 video by Britney SpearsBritney: The VideosVideo by Britney SpearsReleasedNovember 20, 2001GenrePopLength30 minutesLabelJiveDirector Ryan Polio Tamra Davis Francis Lawrence Beth McCarthy-Miller Mike Meadows Joe Pytka Herb Ritts Producer Ryan Polio Kim Kaiman Janet Kleinbaum Ann Carli Britney Spears chronology Britney Spears: Live and More!(2000) Britney: The Videos(2001) Britney Spears Live from Las Vegas(2002) Britney: The Videos is the third video album by American recording art...
Species of fish Allard's clownfish Amphiprion allardi in Aquarium Finisterrae Conservation status Least Concern (IUCN 3.1)[1] Scientific classification Domain: Eukaryota Kingdom: Animalia Phylum: Chordata Class: Actinopterygii Family: Pomacentridae Genus: Amphiprion Species: A. allardi Binomial name Amphiprion allardiKlausewitz, 1970[2] Allard's clownfish or Allard's anemonefish (Amphiprion allardi) is a marine fish belonging to the family Pomacentridae, the clow...
.svg){kind=small}
.png)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
