Необмежена підводна війна — тип підводної війни, при якому підводні човни топлять цивільні торгові і вантажні судна ворожих або нейтральних країн без попередження. Необмежена підводна війна порушує правила ведення морської війни, визначені гаазькими конвенціями 1907 року і Женевськими конвенціями 1949 року. Правила зобов'язують підводний човен піднятися на поверхню і помістити пасажирів та екіпаж судна у безпечне місце перед тим, як потопити корабель.
Перше активне застосування підводних човнів з воєнними цілями відбулося в ході Громадянської війни у США (1861–1865). На початку XX століття підводні човни були прийняті на озброєння військово-морських флотів усіх найрозвиненіших світових держав.
Необмежена підводна війна вперше почала застосовуватися Німецькою імперією під час Першої світової війни з 1915 року (з перервами). Активним її прихильником був військово-морський міністр Альфред фон Тірпіц: він вважав, що необмежена підводна війна є найефективнішим способом прорвати британську морську блокаду[1].
Перший етап необмеженої підводної війни датується 1915 роком, коли Німеччина оголосила, що буде топити всі торгові судна в акваторії Великої Британії. Найрезонанснішим випадком було потоплення 7 травня 1915 трансатлантичного лайнера «Лузітанія» німецьким підводним човном U-20, внаслідок чого загинуло 1198 пасажирів. 15 травня США, понад 100 громадян яких перебували на судні, направили Німеччині ноту протесту. Широкої популярності набув, зокрема, Макс Валентінер[2], командувач підводного човна U-38, під командуванням якого німці потопили понад двадцять невійськових кораблів, внаслідок чого загинуло близько трьох тисяч цивільних осіб. В серпні 1915 року, після потоплення лайнера «Арабіка», німецьке командування під загрозою вступу у війну нейтральних на той момент Сполучених Штатів було змушене оголосити про відмову від необмеженої підводної війни[2].
На початку 1916 року підводна війна посилилася і знову сталися випадки використання підводних човнів проти цивільних суден, однак після рішучого протесту американців кайзер Вільгельм II заборонив таку практику. Не зумівши переконати імператора, у березні Альфред фон Тірпіц подав у відставку у зв'язку з незгодою із цим рішенням[1].
Однак до початку 1917 року становище Німеччини на Західному фронті значно погіршилося після невдалої військової кампанії 1916 року, зокрема колосальних людських втрат у Верденській битві і битві на Соммі та марних спроб прорвати британську морську блокаду. Новий начальник Генерального штабу Пауль фон Гінденбург виступив за відновлення необмеженої підводної війни. Командування розраховувало знищити майже 40% торгового флоту Великої Британії, внаслідок чого викликати цим голод в країні і підвищити таким чином шанси на свою перемогу. З 1 лютого 1917 необмежену підводну війну було офіційно розпочато[1]. Внаслідок цього 3 лютого США розірвали дипломатичні відносини з Німеччиною.
Протягом лютого-квітня 1917 року німецькі підводні човни знищили більше 1000 торгових суден.
Відновлення необмеженої підводної війни поряд із потопленням «Лузітанії» за два роки до того стало однією з основних причин вступу Сполучених Штатів у війну в квітні 1917 року. Для захисту від необмеженої підводної війни країни Антанти ввели систему конвоїв для захисту цивільних кораблів, що дозволило знизити втрати[3]. Усього за час Першої світової війни німецькі підводні човни потопили близько 2600 невійськових суден.