Королі́вство Се́рбія (серб.Краљевина Србија, Kraljevina Srbija) — балканська держава, що була утворена після коронування у 1882 році князя Милана Обреновича, правителя князівства Сербія. Сербським князівством керувала династія Карагеоргієвичів з 1817, (пізніше змінена династією Обреновичів). Князівство мало сюзеренітет Порти, але після вигнання османського війська у 1867 де-факто отримало свою незалежність. Берлінський конгрес в 1878 році офіційно визнав незалежність Сербського князівства.
Сербське князівство — держава на Балканах, яке утворилася в результаті сербської революції, 1804—1817. Незважаючи на серйозну і вкрай жорстоку протидію з боку Османської влади, революційним лідерам, в першу чергу Карагеоргію, а також Мілошеві Обреновичу, вдалося звільнити Сербію після століть турецького панування.
Початково князівство включало тільки територію колишнього Белградського пашалику, а в 1831—1833 князівство здійснило експансію на сході, півдні і заході. У 1867 Османські війська залишають терени князівства, забезпечивши фактичну незалежність.[1] Сербія розширила свої кордони на південному сході в 1878, коли князівство отримало повне міжнародне визнання згідно з Берлінським трактатом. Князівство існувало до 1882, коли його статус було підвищено до рівня Королівства Сербія.
Сербсько-болгарська війна тривала від 14 листопада до 28 листопада 1885. Війна закінчилася поразкою Сербії, її війська не змогли захопити регіон Слівниці, болгари перейшли до контрнаступу, взяли Пірот та звільнили шлях до міста Ниш. За Сербію заступилася Австро-Угорщина, виступивши з ультиматумом: якщо Болгарія не виведе війська з терену Сербії і не встановить довоєнний статус-кво, Австро-Угорщина вступить у війну на боці Сербії. Болгарія вивела війська з Сербії, залишивши довоєнним сербсько-болгарський кордон. Остаточний мир було підписано 19 лютого 1886 в Бухаресті. У результаті війни європейські держави визнали акт Об'єднання Болгарії, яке відбулося 6 вересня 1885.
Боснійська криза — анексія 7 жовтня 1908, Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини — на той час провінції, населеної сербами і хорватами і що знаходилась під окупацією Австро-Угорщини на підставі рішень Берлінського конгресу 1878. У квітні 1909 до Берлінського трактату були внесені поправки, які визнали існуюче становище. Проти анексії виступили Сербія і Росія. Але Росія, ослаблена в результаті поразки в Російсько-японській війні 1904—1905 років, прагнула врегулювати Боснійську кризу дипломатичним шляхом. 22 березня 1909 р. в обстановці військових приготувань Австро-Угорщини німецький уряд, який виступав в її підтримку, в ультимативній формі зажадав від російського уряду негайного визнання анексії Боснії і Герцеговини, давши зрозуміти при цьому, що негативна відповідь приведе до нападу Австро-Угорщини на Сербію. Царський уряд був змушений в той же день прийняти вимогу Німеччини. Боснійська криза призвела не тільки до загострення відносин між Австро-Угорщиною та Сербією, але і до поглиблення протиріч між Антантою і Троїстим союзом, ставши одним з етапів на шляху до Першої світової війни.
Найбільша територіальна експансія Сербського королівства в 1913
Сербія, перемігши у двох Балканських війнах, отримала значні терени Центральних Балкан і майже подвоїла свій терен. За результатами балканських війн у 1912 більша частина Косово перейшла від Османської імперії до Королівства Сербії, а область Метохія відійшла до Королівства Чорногорія. Протягом сторіч відбувалося заселення історичних сербських теренів албанцями. У результаті нова адміністрація викликала неоднозначну реакцію з боку албанського населення Косово. Хоча албанці не вітали сербську владу[2], не-албанське населення в Косово вважало це звільненням.
Вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда 28 червня 1914, в Сараєво (у той час у складі Австро-Угорщини) вкрай загострили стосунки між Сербією і Австро-Угорщиною. Вбивство вчинено таємною сербською радикальною організацією, Чорна рука[5]. Після вбивства змовники були заарештовані в Боснії та Герцеговині і засуджені в Сараєво в жовтні 1914.
Політичною метою вбивства було відірвати південно-слов'янські коронні землі від Австро-Угорської імперії. Вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда викликало низку подій, що втягнули в конфлікт Росію й інші великі європейські держави. За тридцять сім днів спалахнула Перша світова війна.
Після нападу Австро-Угорщини в липні 1914 р. Сербія здобула першу перемогу союзників в Першій світовій війні, перемігши у битві біля Цери. Далі війна тривала зі змінним успіхом. Перша фаза війни на Сербському фронті закінчилася без змін кордонів, але втрати були величезними в порівнянні з попередніми війнами. Сербська армія втратила 170,000 вояків убитими, пораненими, полоненими або пропалими безвісти. Австро-угорські втрати були 215,000 убитими, пораненими і зниклими безвісти. У 1915 Сербія була окупована іноземними військами у зв'язку з союзним вторгненням австро-угорських, німецьких і болгарських військ.
Наприкінці війни Сербія пережила радикальні перетворення. 20 липня 1917 року до складу Сербського королівства, відповідно до Корфської декларації, увійшло Чорногорське королівство. 26 листопада 1918 була утворена Держава Словенців, Хорватів і Сербів. 1 грудня 1918 Сербське королівство увійшло у склад Держави Словенців, Хорватів і Сербів утворивши Королівство Сербів, Хорватів і Словенців під проводом сербської династії.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 1 травня 1997. Процитовано 24 лютого 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 6 квітня 2009. Процитовано 24 лютого 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Strachan, Hew (2001) The First World War Volume 1: To Arms (pp. 46). Oxford University Press. Oxford. ISBN 0-19-926191-1
.svg){kind=small}
.svg)
.svg)
.svg)
