Аргентина — південноамериканська країна, що займає крайній південний схід континенту . Загальна площа країни 2 780 400 км² (8-ме місце у світі), з яких на суходіл припадає 2 736 690 км², а на поверхню внутрішніх вод — 43 710 км²[1]. Площа країни в 4,5 рази більша за площу України.
Офіційна назва — Аргентинська Республіка, Аргентина (ісп.Republica Argentina, Argentina)[2]. Назва країни походить від латинської назви срібла (лат.argentum)[3]. Південноамериканська річка Ріо-де-ла-Плата (ісп.Rio de la Plata — Срібна річка) та її широкий естуарій уперше були обстежені у 1527-1528 роках Себастьяном Каботом, використовувалась іспанцями для перевозу срібла та інших скарбів з Андійського регіону[3]. Земля на південь від естуарію й стала відома як Аргентина, тобто Земля срібла[1]. Уперше назва згадується 1602 року в поемі Барко Сентенери«Аргентина і завоювання Ріо-де-Ла-Плати» (ісп.La Argentina y conquista del Río de la Plata). Перше офіційне використання назви і закріплення її в конституції країни відбулося 1826 року[1].
Історія дослідження території
Географічне положення
Аргентина — південноамериканська країна, що межує з п'ятьма іншими країнами: на півночі — з Болівією (спільний кордон — 942 км), на північному сході — з Парагваєм (2531 км), на сході — з Бразилією (1263 км) і Уругваєм (541 км), на заході — з Чилі (6691 км). Загальна довжина державного кордону — 11 968 км[1]. Країна займає фактично всю південно-східну частину Південної Америки. Протяжність Аргентини з півночі на південь становить близько 3800 км і близько 1400 км із заходу на схід. Аргентина на сході омивається водами Атлантичного океану[4]. Загальна довжина морського узбережжя 4989 км.
Середні висоти — 595 м; найнижча точка — Лагуна-дель-Карбон (105 м нижче рівня моря), що в провінції Санта-Крус між містами Пуерто-Сан-Хуліан і Команданте-Луїс-П'єдра-Буена; найвища точка — гора Аконкагуа (6960 м), найвища точка Анд, Південної Америки і Південної півкулі землі. Велика довжина території Аргентини з півночі на південь забезпечує різноманітність природних умов. За будовою поверхні країну можна розділити на дві частини: підвищену — західну і південну і рівнинну — східну.
Вздовж усього західного кордону Аргентини простяглися могутні Анди, що виникли під час альпійського гороутворення. На північному заході (до 28° пд. ш.) на висоті 3000-4000 м розміщується широке вулканічнеплатоПуна-де-Атакама, кам'янисті ділянки якого чергуються з солончаковими западинами. Зі сходу плато обрамлює Східна Кордильєра (Серро-Галан, 6600 м) з величними сніговими вершинами, а з заходу — пасма погаслих вулканів, серед яких вулкан Юяйяко (6723 м), вулкан Антофалья (6100 м), гора Охос-дель-Саладо (6880 м) та інші. На південь від 28° пд. ш. Анди різко вужчають. У Головній Кордильєрі знаходяться найвищі вершини Південної Америки, увінчані сніговими шапками: Аконкагуа (6959 м), Тупунгато (6800 м), Мерседаріо (6770 м). На південь від 37° пд. ш. Анди знижуються до 2000 м, стають більш розчленованими, кордон снігової лінії опускається до 1200 м. На південь від 41° пд. ш. починаються Патагонські Анди. Тут збереглися сліди древнього заледеніння. А вологий і прохолодний клімат на півдні сприяє розвитку сучасних льодовикових форм рельєфу. Льодовики спускаються вниз довгими химерними язиками. Біля підніжжя гір вони створюють мальовничі форми рельєфу.
Між 23° і 38° пд. ш. на схід від Анд витяглися в меридіональному напрямку Прекордильєри і Пампінські Сьєрри. Ці гори древнього походження, для них характерні плоскі вершини і круті асиметричні схили. З горами чергуються глибокі долини і широкі міжгірні улоговини, зайняті солончаками. У районах Сан-Хуана, Сан-Луїса, Ла-Ріохи зустрічаються специфічні форми рельєфу — меданос і ареналес — утворення рухомих пісків.
Увесь північний схід Аргентини займає Лаплатська низовина, що складається з рівнин Гран-Чако, Пампа і межиріччяПарани та Уругваю. Рівнина Гран-Чако полого знижується від передгір'їв Анд на схід. Межиріччя Парани і Уругваю — рівнинна область, утворена червоними пісковиками і мергелями, покритими товстим шаром глинистого алювію та лісом. Північна частина цієї рівнини — лавове плато, центральна — плоска заболочена низовина, південна — горбиста рівнина, перетнута пісковиковими грядами — кучильяс. Пампа за рельєфом ділиться на північно-східну — низьку (Вологу) і південно-західну — високу (Суху). Низька Пампа — плоска рівнина, що знижується з 250 м на заході до 20 м на сході. Висока Пампа лежить на рівні 300—600 м. Її поверхня хвиляста, ряди піщаних дюн чергуються з солончаками і солоними озерами, а рівнинність порушується древніми середньовисотними масивами.
На південь від річки Ріо-Колорадо і на схід від Анд лежить Патагонія. Її поверхня складається зі ступінчастого плато з крутими схилами, розчленованими глибокими каньйонами. Східці спускаються із заходу на схід до Атлантичного океану з висоти 2000 м до 100—150 м.
Вирішальний вплив на утворення форм рельєфу Вогняної Землі мало заледеніння, тому на острові переважає моренний ландшафт. Північна його частина — низовинна, південна — гориста.
Протяжна територія Аргентини лежить у трьох кліматичних поясах, що змінюють один одного з півночі на південь: тропічному (приблизно до 30 паралелі), субтропічному, помірному (від затоки Сан-Матіас й далі на південь). Середньорічні температури коливаються від +24 °C на півночі до +5 °C на півдні. Клімат країни формується переважно під впливом морських повітряних мас з Атлантичного океану. Проте більше ніж половина території лежить у зоні недостатнього зволоження, що пов'язано з розташуванням гірських систем, які затримують вологі вітри. У Андах — на півночі переважають високогірні, пустельні клімати, в південних районах помірно холодні.
На півночі, в районі Гран-Чако, весь рік панують тропічні повітряні маси. Спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Переважають східні пасатні вітри. Зволоження нерівномірне[9]. У Буенос-Айресі літні місяці дуже спекотні, і більшість жителів відразу після Різдва виїжджають відпочивати. У січні і лютому місто пустіє. Взимку для європейців погода дуже приємна, температура знижується, але не набагато.
У центральній частині, район Пампи, влітку переважають тропічні повітряні маси з антициклонічною погодою, взимку — помірні з циклонічною. Значні сезонні амплітуди температури повітря, вглиб континенту більш спекотно ніж на узбережжі. Рівномірний сезонний розподіл випадіння атмосферних опадів, можливе випадіння снігу[9]. Клімат із вологим жарким літом і теплою сухою зимою. Середня температура січня +30°, липня +20°, опадів до 900 мм. У центральних районах середня температура січня +23°, липня +9°, опадів близько 1000 мм.
Сонячна радіація (англ.)
Кліматична карта Аргентини (за Кеппеном)
Кліматограма Сальти (північ)
Кліматограма Буенос-Айреса (схід)
Кліматограма Мендоси (захід)
Кліматограма Ушуаї (південь)
На півдні помірний тип клімату, перехідний від морського до континентального[10]. Перевалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Зволоження недостатнє, містами надмірне[9]. У Патагонії набагато холодніше і більшу частину року йдуть дощі. Середня температура січня +12, +22°, липня +2, +5°, опадів 100—250 мм.
Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 814 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 23,6 тис. км² зрошуваних земель[1]. Серед водних ресурсів Аргентини головна роль належить річкам. Найбільш розвинута річкова мережа на північному сході країни, де дві багатоводні річки Парана та Уругвай зливаються в гирло Ла-Плати.Майже третина території Аргентини або безстічна, або має тільки внутрішній стік: центр області Гран-Чако, замкнуті улоговини Прекордильєр, простори західної і південної Пампи. Тут річки короткі, часто губляться в пісках або в солоних озерах. Ці райони потерпають від нестачі питної води.
Річки країни належать басейну Атлантичного океану; на півдні окремі річки несуть свої води до Тихого океану. Річкова сітка густіша на півночі: великі судноплавні річки — Парана з Парагваєм, Уругвай. Найбільш розвинута річкова мережа на північному сході країни, де дві багатоводні річки Парана та Уругвай зливаються в гирло Ла-Плати.
За довжиною і площею басейну річка Парана є другою річкою Південної Америки після Амазонки. На території провінції Місьйонес вона тече в скелястій ущелині і рясніє порогами і водоспадами. Нижче, виходячи з ущелини, зливається зі своєю головною притокою — річкою Парагвай. Нижче гори Діаманте Парана розширюється до 50 км, а після впадіння у неї річки Уругвай утворює естуарій Ла-Плати шириною до 300 км. Річки Парана, Уругвай і Парагвай мають нерівномірний режим стоку з літньо-осіннім максимумом і переважно дощове живлення. Рівень води дуже коливається, тому нерідкі повені, що завдають великих збитків країні.
Найбільші річки північної Аргентини — притоки Парани: Пількомайо, Ріо-Бермехо, Ріо-Саладо. Вони течуть по рівнинній місцевості, влітку розливаються; взимку, в посушливий період, міліють.
Гірські річки Анд мають льодовиково-дощове живлення і відрізняються рівномірним режимом стоку. Вони несуть багато уламкового матеріалу і, не отримуючи додаткового живлення, губляться в піщаних рівнинах.
Річки Патагонії — Ріо-Негро, Ріо-Колорадо, Чубут, Ріо-Десеадо, Санта-Крус беруть початок в Андах і течуть глибокими і вузькими долинами в Атлантичний океан. Вони маловодні, порожисті і мають змішане льодовиково-снігове живлення.
У країні багато озер, особливо в Патагонії і в північній частині межиріччя річок Парани та Уругваю. У Патагонії озера переважно льодовикового походження. Найбільші з них: Буенос-Айрес, В'єдма, Лаго-Архентіно, Науель-Уапі.
Розташування Аргентини в трьох кліматичних поясах створює умови для росту на її території різноманітної рослинності: від тропічних лісів на півночі до напівпустель у Патагонії і Пуна-де-Атакама. Ліси займають близько 21,6 % частини території країни. У Гран-Чако, на червоноземних ґрунтах, сухе рідколісся з цінним, багатим на танін деревом квебрахо; в Пампі, на родючих чорноземних ґрунтах — лучно-степова рослинність; у Патагонії, на бурих ґрунтах — напівпустелі. Зволожені схили гір на півночі вкриті тропічними лісами, на півдні — мішаними.
У Гран-Чако поширення рослинності залежить від забезпечення вологою. У долинах річок ростуть вічнозелені ліси і гаї, переважно з воскової пальми. Відкрита східна частина Гран-Чако вкрита злаковою рослинністю, західна, де значно сухіше, ксерофітною чагарниковою рослинністю типу «монте» з колючих акацій, кактусів, мімоз. Третина території Гран-Чако вкрита сухими лісами, в яких особливу цінність становить дерево квебрахо (з іспанської — «зламана сокира»). Воно має дуже тверду деревину, а в його корі міститься танін — речовина, з якої отримують дубильний екстракт.
Зустрічаються тут дерево гуаякан, що дає тверду деревину чорного кольору, чаньяр — з їстівними плодами, схожими за смаком на фініки.
У північному Межиріччі ростуть вологі субтропічні ліси. Тут поширені араукарії з цінною деревиною, кедр, лапачо та астроніум, смола якого використовується для отримання скипидару.
Далі на південь переважає чагарникова рослинність, заболочені території вкриті очеретами, тростинами, лататтям, а піднесені сухі — луками з багатим трав'яним покривом. Зустрічаються розріджені ліси з акацій, мімоз, страусового дерева, на берегах річок — пальмові гаї.
Простори Пампи — пасовища, частина яких розорана і використовується під землеробство. У перекладі з мови індіанців-кечуа «Пампа» означає «позбавлена деревної рослинності». Колись степи Вологої Пампи були вкриті численними злаками (ковила, перлівка, дике просо) і барвистим різнотрав'ям. Але з розвитком землеробства тут почали розмножуватися бур'яни, і степи втратили свій початковий вигляд.
У Сухій Пампі поширена ксерофітна рослинність: низькорослі дерева, колючі чагарники, жорсткі трави. Аналогічна рослинність поширена на захід від Пампи, у міжгірних долинах, де жорсткі злаки і ксерофітні чагарники чергуються з кактусами.
Рослинний покрив Патагонії має напівпустельний характер. Деревної рослинності майже немає, крім вербових лісів по долині річки Ріо-Негро. Долини річок вкриті луками із злаків. На плато, де сильні вітри і літня спека, ростуть подушкоподібної форми чагарники і жорсткі злаки. Лише на північ від річки Ріо-Негро зустрічаються чагарники в суміші зі злаками (тонконіг, ковила, типчак, костриця). Злакові степи поширені і в передгір'ях Анд.
Вологі східні схили Прекордильєр на висоті від 400 м до 1600 м вкриті густими лісами, переважно лаврами, від 1600 м до 2500 м — вільховими лісами, які вище змінюються злаковими степами.
На східних посушливих схилах Анд — бідна напівпустельна рослинність. У Пуна-де-Атакама поширені жорсткі злаки і ксерофітні чагарники.
На південь від 37° пд. ш., де випадає більше опадів, у передгір'ях Анд зустрічаються букові ліси з підліском з бамбука і папороті. У вологих Патагонських Андах — густі змішані ліси з хвойних, вічнозелених і листяних дерев. Серед них зустрічаються ендеміки.
Тваринний світ Аргентини не такий багатий і різноманітний, як в інших країнах Південної Америки, але він має чимало ендемічних видів. До них належать пампаський олень, пампаська кішка, магеллановий собака. Вони мешкають в Андах, їх передгір'ях і в малонаселених областях Патагонії. З хижих звірів зустрічаються: на півночі країни — ягуар, реліктовий очковий ведмідь, пума (Чако і напівпустелі Патагонії). На відкритих просторах багато броненосців і гризунів (віскаша, мара, туко-туко та інші). На берегах водоймищ мешкають нутрії і видри. В Андах мешкають ендемічні тварини, серед них: два види лам — вікунья і гуанако, але нині вони зустрічаються рідко, і маленькі гризуни чинчильї (шиншили), які через своє м'яке сріблясте хутро майже повністю винищені.
У країні багата орнітофауна: південноамериканський страус-нанду, теру-теру, різні види папуг та інші. У лісах зустрічається колібрі. На півдні Аргентини зустрічаються пінгвіни. На болотах і озерах безліч водоплавних птахів з яскравим забарвленням. На берегах водоймищ зустрічаються фламінго і чапля.
↑Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 13 July. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
(рос.) Аргентина // Латинская Америка. Энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / Главный редактор В. В. Вольский. — М. : Советская энциклопедия, 1979. — Т. 1. А-К. — 576 с.
(рос.)Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
(рос.)Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
(рос.)Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.
A. Earnshaw.Fotos de Fauna de Argentina : [ісп.] : [арх. 18 березня 2019 року] / A. Earnshaw // fotosaves.com.ar. — Fotos de fauna silvestre de Argentina, . — Дата звернення: 18 березня 2019 року. — фауна Аргентини.