У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Убрус.
Убру́с (також обрус, плат, рантух, пінка, півка, завійка, рубець, ширінка, ширинка, пелена, оковит, рубова хустка, біл.убрус, зх.-пол. укр.старовіцька хустка, серпанок, рос.убрус, намётка, плат, платок; фата; ширинка, полотнище, полотенце) — архаїчний східнослов'янський головний убір[1] чи частина головного убору одруженої жінки у вигляді рушника, як правило, білого кольору[2], багато прикрашеного вишивкою. Укладався навколо голови поверх підубрусника — м'якої шапочки, що закривала волосся, — і зав'язувався під підборіддям, заколювався шпильками чи його кінці вільно спускали на плечі. Іноді убрус притримували на голові обручем[3]. Поверх убруса могли надягати хутряну шапку[4]. У XVII—XVIII століттях відомий у Європейській Росії й Сибіру[2]. У простих жінок убрус був полотняним, у знатних — шовковим[5]. У XIX — на початку XX століття майже не зустрічався[2]. Оксамитні убруси зберігалися в скринях українських селян аж до початку ХХ століття[6]. На зміну убрусу прийшли очіпок і хустка.
У рушниковому уборі прикрасою виступають китиці й бахроми на кінцях і краях полотнищ. Начільна частина виділяється дорогоцінною вишивкою. Рушниковий убір вважається найбільш архаїчним.
Етимологія
Слово убрус, обрус (д.-рус.убрусъ) походить від прасл.*ubrusъ, *obrusъ, що являє собою префіксальне утворення із префіксамиo-, u- від кореня *brus-, який зберігся в староцерк.-слов.брысати («прибирати»), бръснѫти («стерти»), церк.-слов.брусити («гладити, точити»), пор. брус[7]. На думку М. Фасмера, первісне значення — «рушник, утирач». Слова зі схожими значеннями є і в південнослов'янських і західнослов'янських мовах: староцерк.-слов.оуброусъ, болг.убрус («хустка, рушник»), сербохорв.у̀брус, словен.ubrȗs, чеськ.ubrus, словац. і пол.obrus[8][9].
Убрус — головний убір заміжніх жінок, зі шовкової тканини, переважно — тафти; кінці убруса (застінки), що висіли по боках голови, гаптувалися золотом і бували унизані перлами й маленькими дробницями (золоті дощечки).
Оригінальний текст (рос.)
Убрус — головной убор замужних женщин, из шелковой ткани, большею частью — тафты; концы убруса (застенки), висевшие по сторонам головы, вышивались золотом и бывали унизаны жемчугами и маленькими дробницами (золотые дощечки).
Убрус являє собою прямокутне полотнище 2 метри в довжину й 40—50 см в ширину. Матеріал залежав від заможності власниці. Найбільш поширений варіант — прикрашене вишивкою чи облямівкою лляне полотно чи інша щільна тканина. Знатні жінки носили убрус з білого чи червоного полотна або парчі. Часто поверх нього надягалася маленька шапочка з декором з тканини чи хутра.
В «Українській малій енциклопедії» Є. Онацького убрус описується як головний убір на Волині з широкого полотна 1,5-2 м завдовжки, кінці якого вільно звисають на плечі[11].
Убрус цариці. Середина XVI століття, шовк, перли, шиття; срібло, тиснення. ДТГ
Способи пов'язування
Первісно одним кінцем тканини обв'язували голову й сколювали шпильками під підборіддям. Другий прикрашений край лягав на плече. Пізніше убрус набув трикутної форми, його кінці сколювалися під підборіддям і зав'язувалися невеликим вузлом на верхній частині голови, тобто «головкою». Під подборіддям вузол стали зав'язувати на початку XIX століття, можливо, ця традиція прийшла з Німеччини. Траплялися також варіанти пов'язування на тімені[12].