Префікс

Пре́фікс (від лат. praefixus — «прикріплений спереду»), при́росток^[1] (активно вживалося в мовознавчій літературі до 1937 року^[2][3][4][5]), рідко приста́вка^[6] — частина слова, що стоїть на початку слова, тобто перед коренем. Змінює лексичне або граматичне значення слова, наприклад: робити — розробити, співати — заспівати.

В індоєвропейських мовах префікси утворилися з прийменників і прислівників. У деяких індоєвропейських мовах є префікси, що в певних дієслівних формах під наголосом відділяються від дієслова і ставляться після нього: наприклад, нім. vorgehen — «наступати», gehe vor — «наступай».

Загальна характеристика префіксів

Значення

Переважно виражають словотвірні значення:

• Модифікаційне словотвірне значення — префікси не змінюють загального лексичного значення слова, лише видозмінюють його, надають йому певних відтінків.

Функція

• Словотвірна функція — утворюють нові слова (наприклад, виразний ${\displaystyle \rightarrow }$ не-виразний, милий ${\displaystyle \rightarrow }$ пре-милий)^[7].
• Формозмінна функція — утворюють форми однієї лексеми. До формозмінних префіксів належать:

1. префікс най- (утворює форму найвищого ступеня порівняння прикметників).
2. видові префікси, що утворюють форму дієслова доконаного виду від дієслова недоконаного (наприклад, будувати-${\displaystyle \emptyset }$ ${\displaystyle \rightarrow }$ з-будувати-${\displaystyle \emptyset }$, мал'увати-${\displaystyle \emptyset }$ ${\displaystyle \rightarrow }$ на-мал'увати-${\displaystyle \emptyset }$)^[7].

Типи системних відношень

• омонімія (наприклад, у значенні «ознака перебування за чимось»: за-гірний, за-кордонний; у значенні «темпоральність, початок»: за-блимати-${\displaystyle \emptyset }$, за-с'півати-${\displaystyle \emptyset }$)^[7].
• синонімія (наприклад, у значенні «протилежність»: анти-кризовий і проти-кризовий)^[7].
• антонімія (наприклад, від'і-йти-${\displaystyle \emptyset }$ і під'і-йти-${\displaystyle \emptyset }$, над-хмарний і під-хмарний)^[7].

Фонемне вираження

Завжди фонемно виражені: вокалічні, консонантні, вокалічно-консонантні.

Обсяг фонем — від однієї до шести.

Характер зв'язку з іншими морфемами

Аглютинативно поєднуються з іншим префіксом або коренем.

Структура префіксів

• Прості (непохідні) — неподільні префікси (наприклад: в-, на-, з-, роз-, під-, пере-).
• Складні (похідні, вторинні) — префікси, утворені внаслідок перерозподілу двох простих на користь одного похідного. Формально можна поділити на кілька префіксів, але мають власні значення та функції, відмінні від простих (наприклад, складний префікс недо- має значення «постійно» недо-йідати-${\displaystyle \emptyset }$ і дві морфеми не до-їдати-${\displaystyle \emptyset }$ сніданок у значенні «не встигати доїсти»)^[7].

Походження префіксів

• Питомі

1. Давні спільнослов'янського походження (па-, пра-, су-).
2. Давні східнослов'янського походження, що пішли з прийменників (без-, від-, до-, за-, над-, пере-, перед-, під-, по-, при-, про-).
3. Нові українські префікси (недо-, с'пів-, проти-).
4. Спрефіксовані частки (аби-, ан'і-, де-, н'і-, не-, казна-, хтозна-, уд'-, шчо-, йак-).

• Іншомовні (а-/ан-, ана-, анти-, архі-, гіпер-, де-/дез-, дис-, екс-/ек-/е-, екстра-, ім-/ін-, інтер-, ко-/ком-/кон-, сонтр-/контра-, мета-, пар-/пара-, пост-, про-, ре- , суб-, супер-, транс-, ультра-).

Примітки

1. Приросток // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Російсько-український академічний словник 1924-33рр. (А. Кримський, С. Єфремов)
3. Російсько-український словник правничої мови 1926 р. (В. І. Войткевич-Павлович, Г. Д. Вовкушівський та інші)
4. Синявський Олекса, Норми української літературної мови, Харків, 1931
5. Курило Олена, Уваги до сучасної української літературної мови, К., 1924
6. Приставка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
7. Алексієнко, Л.А.; Зубань, О.М.; Козленко, І.В. (2013). Мойсієнко, А.К. (ред.). Сучасна українська мова: Морфологія: підручник. Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка: Знання. с. 86—90. ISBN 978-966-346-878-5.

Джерела

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Сучасна українська мова: Морфологія: Підручник / Л. А. Алексієнко, О. М. Зубань, І. В. Козленко ; за ред. А. К. Мойсієнка ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К. : Знання, 2013. — 524 с. — (Університетський підручник).