На задньому плані стародавня церква святого Дмитра в Кузьмині. На передньому плані кладовище польських солдатівЦвинтарна римо-католицька каплиця в Кузьмині
В Кузьмині знаходиться найглибша в Польщі бурова свердловина Кузьмина-1 глибиною 7541 метр. Була то дослідницька свердловина, що мала на меті дослідити геологічну будову Карпат. До кристалічного щита дійшли на глибині понад 7300 метрів.
Географія
Село розташоване на відстані 12 кілометрів на південний захід від центру гміни села Бірчі, 33 кілометри на південний захід від центру повіту міста Перемишля і 57 кілометрів на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва.[2]
В 19 столітті село було власністю Песьоровських (пол.Pieciorowskich). На схід від села знаходяться фрагменти двірської фортифікації.
Під кінець 19 століття село поділялося на чотири частини: Кузьмина гірська, Маргел, Кічера і Кам'янка, яку також звали Вапнисько (пол.Kuźminę górną, Margel, Kiczerę i Kamionkę zwaną również Wapienisko).
В 1938 році село стало місцем кількаденних протистоянь українського населення з Кузьмини та околиць, що боролося за відібрану в них римо-католиками церкву святого Дмитра, з поляками. Після декількох днів зіткнень в село прибули відділи жандармерії, стягнені з Добромиля, Сянока і Перемишля. Кількадесят осіб, серед них жінки і діти, внаслідок побиття отримали тілесні ушкодження, а декілька осіб закатовано на смерть. Церква святого Дмитра була польською владою зачинена, а повернула та відкрила доступ до неї вірним УГКЦ щойно окупаційна німецька влада в 1941 році.
У 1939 році в селі проживало 1 080 мешканців, з них 220 українців-грекокатоликів (частина українців переписались на поляків), 845 поляків і 15 євреїв[3]
Москва підписала й 16 серпня1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,[8] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.[9],[10]
Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні9 вересня1944 року, але, незважаючи на текст угоди, у якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»[11], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.[12]
Українська Повстанська Армія намагалась захистити мирне українське населення від примусової депортації польською армією та не дати польській владі заселювати звільнені господарства поляками. Вночі з 21 на 22 жовтня1945 року сотня Громенка в кількості понад 200 вояків та дві чоти сотні сотенного Барона виконали акцію на село Кузьмина, де перебували майже 600 вояків ВП та 40 МО. В цьому бою впав чотовий Барон — поручник 1 УД УНА, а з сотні Громенка було 4 вбитих і 9 ранених. Скільки втрат мали поляки не вдалось ствердити, бо вони вбитих відвезли до Перемишля. 2 листопада1945 року село Кузьмина було заатаковане сотнею УПА «Громенки». В результаті атаки 11 поляків загинуло і 4 особи було поранено.
Українське населення села, якому вдалося уникнути депортації до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і було виселено на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[13].
↑Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
.jpg)
