Явірник-Руський

Село Явірник-Руський пол. Jawornik Ruski Колишня греко-католицка церква св. Димитрія (ХІХ ст.) Координати 49°43′43″ пн. ш. 22°18′13″ сх. д. Країна ПольщаПольща Воєводство Підкарпатське воєводство Повіт Перемишльський повіт Гміна Бірча Дата заснування 1469 Населення 146 осіб (2011[1]) Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2 Телефонний код (+48) 16 Поштовий індекс 37-751 Автомобільний код RPR SIMC 0599209 GeoNames 770220 OSM r6854849  ·R Явірник-Руський Явірник-Руський (Польща) Явірник-Руський Явірник-Руський (Підкарпатське воєводство)  Явірник-Руський у Вікісховищі

Греко-католицька церква святого Дмитра в Явірнику-Руському

Явірник-Руський (пол. Jawornik Ruski) — село в Польщі, у гміні Бірча Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 146 осіб (2011^[1]).

Назва

У 1977-1981 рр. в ході кампанії ліквідації українських назв село називалося Яворовіце (пол. Jaworowice).

Географія

Село розташоване на відстані 14 кілометрів на захід від центру гміни села Бірчі, 35 кілометрів на захід від центру повіту міста Перемишля і 42 кілометри на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшева.^[2]

Історія

В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.

Після захоплення цих земель Польщею територія в 1340–1772 роках входила до складу Перемишльської землі Руського воєводства Королівства Польського.

Село засноване в 1469 році й було тоді власністю Анни Ряшівської (пол. Anny Rzeszowskiej).

У 1508 році, коли власниками були Кміті (пол. Kmitowie), назву села змінено на Явірничок (пол. Jawornyczek).

В 1519 році село стало власністю Стадницьких (пол. Stadnickich), а у 1588 році Красицьких (пол. Krasickich).

В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі територія відійшла до імперії Габсбургів. Село увійшло до Добромильського повіту.

У 1882 році в селі збудовано греко-католицьку церкву святого Дмитра на місці своєї попередниці, що існувала щонайменше до 1830 року.

У 1833 р. тут проживало 440 мешканців - греко-католиків.^[3]

Після смерті о. Михайла-Андрія Вербицького (батька о. Михайла-Лева Вербицького, автора музики до Державного гімну України) у 1825 р. парафія перестала існувати як самостійна одиниця і як дочірна церква відійшла до парафії в с. Липа.^[3]

До 1843 року греко-католицька громада села належала до парафії в селі Липа.Далі аж до депортації українців у 1947 році в селі була греко-католицька парафія Бірчанського деканату Перемиської єпархії, до парафії також належали Борівниця і Жогатин з Процівкою^[4].

У 80-х рр. XIX ст. Явірник Руський знову виступає як окрема парафія, до якої належали с. Жогатин та присілки Борівниця і Працівка, На той час у Явірнику Руському проживали 761 греко-католиків. Напередодні Другої світової війни у Явірнику Руському було 1230 греко-католиків, 154 євреї.^[3]

1945 р. українське населення цих сіл було депортоване на Схід.

Після розпаду Австро-Угорщини село 4 листопада 1918 року ввійшло до складу «Східно-Лемківської Республіки». У січні 1919 року було окуповане ІІ Річчю Посполитою. Це село Надсяння, як й інші етнічні українські території (Лемківщина, Підляшшя, Сокальщина, Равщина і Холмщина), опинилося на польському боці розмежування лінії Керзона, у так званому Закерзонні, яким надалі польські апетити не обмежились. Анексія західноукраїнських земель була закріплена в Ризькому мирному договорі 1921 року.

1 липня 1926 року з сільської гміни Явірник Руський вилучені присілки Борівниця, Жмулиська і Потік Чорний і з них створено самостійну сільську гміну Борівниця^[5].

1 серпня 1934 р. внаслідок адміністративної реформи сільська громада Явірника Руського втратила право самоврядності та увійшла до об'єднаної сільської гміни Жогатин.

Перед початком Другої світової війни в 1938 році населення парафії становило 2457 осіб, з яких 1200 греко-католиків Явірника-Руського.

На 1.01.1939 в Явірнику Руському з 1500 населення було 1180 українців-грекокатоликів, 160 українців-латинників (тобто разом 89%), 80 поляків і 80 євреїв^[6].

Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу й початку Другої світової війни та вторгнення СРСР до Польщі 17 вересня 1939 року Явірник-Руський, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, разом з іншими навколишніми селами відійшов до СРСР і ввійшов до складу Бірчанського району^[7] (районний центр — Бірча) утвореної 27 листопада 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич).

З початком німецько-радянської війни село вже в перший тиждень було зайняте військами вермахту.

24 квітня 1944 р. на село вперше напала польська шовіністична банда, нападниками вбито трьох поліцейських з української допоміжної поліції, трьох цивільних господарів і спалено 5 будинків. Надалі нападники з Борівниці під керівництвом Яна Котвіцького «Сліпого» задля терору і примусу до втечі нападали, вбивали і палили регулярно, зокрема 26 лютого 1946 р. було вбито 27 осіб, похованих у братській могилі коло церкви.^[8]

В кінці липня 1944 року село було зайняте Червоною Армією.^[9]

13 серпня розпочато мобілізацію українського населення Дрогобицької області до Червоної Армії (облвоєнком — підполковник Карличев)^[10].

У березні 1945 року Явірник-Руський, як і весь Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемишльського району включно з містом Перемишль зі складу Дрогобицької області передано Польщі.^[11]

Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,^[12] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.^[13],^[14]

Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди, в якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»^[15], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.^[16]

До квітня 1947 р. село на 95 % було спалене польськими шовіністичними бандами. Українське населення села, якому вдалося уникнути виселення до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і було депортовано на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині^[17].

Після виселення українців греко-католицька церква святого Дмитра була передана владою Польщі римо-католикам і використовувалась як філіальний костел римо-католицької парафії в Борівниці аж до побудови в селі нового мурованого костелу (біля 2000 року). Зараз приміщення церкви не використовується, хоча влада Греко-Католицької Церкви з 2008 року вимагає повернення приміщення.

У Явірнику Руському збереглася дерев'яна церква св.влм. Димитрія, побудована 1882 р., яка тепер використовується як костьол. Зберігся іконостас кінця XIX ст., виконаний в класицистичному стилі, внутрішній розпис, мурована дзвіниця.^[3]

Біля села знаходиться діюча копальня діатоміту.

У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Населення

Село Явірник-Руський. Сучасний вигляд.

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[1][18]:

	Загалом	Допрацездатний вік	Працездатний вік	Постпрацездатний вік
Чоловіки	82	21	52	9
Жінки	64	12	31	21
Разом	146	33	83	30

• 1785 — 284 греко-католики, 100 римо-католиків i 16 євреїв
• 1833 — 440 греко-католиків.^[3]
• 1840 — 513 греко-католиків (нема даних про інші конфесії)
  • греко-католицька громада села до 1843 року належала до парафії в селі Липа
• 1859 — 615 греко-католиків (нема даних про інші конфесії)
• 1879 — 709 греко-католиків (нема даних про інші конфесії)
• 1880-і — 761 греко-католик.^[3]
• 1899 — 902 греко-католики (нема даних про інші конфесії)
• 1926 — 1030 греко-католиків (нема даних про інші конфесії)
• 1929 — 1215 жителів
• 1938 — 1200 греко-католиків, 1068 римо-католиків, 154 євреї i 35 баптисти (дані з усієї парафії)
• 1945 — українське населення цих сіл було депортоване на Схід.
• 2006 — 161 особа

Визначні особистості, пов'язані з селом

• Михайло Вербицький
• Володимир Сорочак
• Володимир Щигельський

Див. також

• Команча
• Репедь
• Буківсько
• Команчанська Республіка

Примітки

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Явірник-Руський

1. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
2. Central Statistical Office (GUS) - TERYT (National Register of Territorial Land Apportionment Journal) (Polish) . 1 червня 2008. Архів оригіналу за 1 березня 2012. Процитовано 27 жовтня 2012.
3. До Історії родоводу Михайла Вербицького » Етнографія. web.archive.org. 2 лютого 2012. Процитовано 16 жовтня 2024.
4. Шематизм Перемиськои єпархії. — Перемишль, 1936. — с. 31. Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 11 жовтня 2016. [Архівовано 2018-03-15 у Wayback Machine.]
5. Dz.U. 1926 nr 49 poz. 298 Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 6 maja 1926 r. o utworzeniu gminy wiejskiej Borowica w powiecie dobromilskim w województwie lwowskiem. (пол.)
6. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 18.
7. Хроніка за 10 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України
8. Apokryf Ruski (пол.)
9. Оперативная сводка за 31 июля. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 8 грудня 2012. [Архівовано 2012-01-11 у Wayback Machine.]
10. Інформація Дрогобицького облвійськкомату начальнику штабу Львівського обласного округу, секретарю Дрогобицького обкому КП(б)У, голові Дрогобицького облвиконкому, начальнику облуправління НКДБ по Дрогобицькій області про відмову української молоді служити в лавах Червоної армії. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 8 грудня 2012. [Архівовано 2022-01-13 у Wayback Machine.]
11. Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.) Дрогобич, видавництво «Коло», 2009 рік;— ISBN 978-966-7996-46-8
12. Лист жителів с. Долгобичів Грубешівського повіту Холмщини секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 4 лютого 2014. Процитовано 10 вересня 2012. [Архівовано 2014-02-04 у Wayback Machine.]
13. Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942—1952 Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991). Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 10 вересня 2012. [Архівовано 2011-08-20 у Wayback Machine.]
14. Переселення українців з Польщі до УРСР у 1944—1946 рр. на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 10 вересня 2012. [Архівовано 2012-12-25 у Wayback Machine.]
15. Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 10 вересня 2012. [Архівовано 2012-06-30 у Wayback Machine.]
16. Документальні відеокадри: Депортація українців Закерзоння, 2 половина 1940-х рр на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 23 травня 2013. Процитовано 10 вересня 2012. [Архівовано 2013-05-23 у Wayback Machine.]
17. * Акція «ВІСЛА»: Список виселених сіл і містечок, Повіт ПЕРЕМИШЛЬ
18. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.

Джерела, посилання та література

• Сторінка села Явірник-Руський на вебсайті гміни Бірча
• Jawornik ruski z Borowicą // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 517. (пол.) (пол.)