Стара Бірча

Село Стара Бірча пол. Stara Bircza Координати 49°41′26″ пн. ш. 22°27′32″ сх. д. Країна ПольщаПольща Воєводство Підкарпатське воєводство Повіт Перемишльський повіт Гміна Бірча Населення 549 осіб (2011[1]) Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2 Телефонний код (+48) 16 Автомобільний код RPR SIMC 0599600 GeoNames 775907 OSM r6854759  ·R Стара Бірча Стара Бірча (Польща) Стара Бірча Стара Бірча (Підкарпатське воєводство)  Стара Бірча у Вікісховищі

Вид на будинки надлісництва та колишній греко-католицький цвинтар

Вид на колишнє греко-католицьке кладовище й спортивний павільйон

Стара Бірча (пол. Stara Bircza) — село в Польщі, у гміні Бірча Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 549 осіб (2011^[1]).

Через місцевість протікає невелика річка Ступниця, притока Сяну.

Історія

В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.

Після захоплення цих земель Польщею територія в 1340–1772 роках входила до складу Перемишльської землі Руського воєводства Королівства Польського.

В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі село Стара Бірча відійшло до імперії Габсбургів.

В 1797 році в селі на пагорбі, що граничить з Бірчею, збудовано греко-католицьку церкву святого Сави (пол. Cerkiew św. Sawy w Starej Birczy). Поруч знаходився цвинтар.

Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої це переважно населене українцями село Надсяння опинилося по польському боці розмежування, що було закріплено в Ризькому мирному договорі 1921 року.

У 1926 церкву святого Сави спалено.

На 1.01.1939 в селі було 1370 жителів, з них 720 українців-грекокатоликів, 580 українців-римокатоликів, 40 поляків, 30 євреїв^[2]. Село входило до ґміни Бірча Добромильського повіту Львівського воєводства.

Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу й початку Другої світової війни та вторгнення СРСР до Польщі з 17 вересня 1939 року, Стара Бірча, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, разом з іншими навколишніми селами відійшла до СРСР і ввійшла до складу Бірчанського району^[3] (районний центр — Бірча) утвореної 27 листопада 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич).

З початком німецько-радянської війни село вже в перший тиждень було зайняте військами вермахту.

31 липня 1944 року село було зайняте Червоною Армією.^[4]

13 серпня розпочато мобілізацію українського населення Дрогобицької області до Червоної Армії (облвоєнком — підполковник Карличев)^[5].

В березні 1945 року Стара Бірча, як і весь Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемишльського району включно з містом Перемишль зі складу Дрогобицької області передана Польщі.^[6]

Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,^[7] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.^[8],^[9]

Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди, в якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»^[10], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.^[11]

Українська Повстанська Армія намагалась захистити мирне українське населення від примусової депортації польською армією та не дати польській владі заселювати звільнені господарства поляками.

Українське населення села, якому вдалося уникнути депортації до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і було виселено на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині^[12].

У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Населення

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[1][13]:

	Загалом	Допрацездатний вік	Працездатний вік	Постпрацездатний вік
Чоловіки	279	66	190	23
Жінки	270	54	168	48
Разом	549	120	358	71

• 1785 — 140 греко-католиків, 65 римо-католиків
• 1840 — 335 греко-католиків (нема даних про вірних інших конфесій)
• 1859 — 331 греко-католик
• 1879 — 420 греко-католиків
• 1899 — 515 греко-католиків
• 1926 — 539 греко-католиків
• 1929 — 646 мешканців
• 1938 — 578 греко-католиків
• 2006 — 574 особи

Примітки

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Стара Бірча

1. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
2. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 18.
3. Хроніка за 10 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України
4. Оперативная сводка за 31 июля. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 10 листопада 2012. [Архівовано 2009-08-10 у Wayback Machine.]
5. Інформація Дрогобицького облвійськкомату начальнику штабу Львівського обласного округу, секретарю Дрогобицького обкому КП(б)У, голові Дрогобицького облвиконкому, начальнику облуправління НКДБ по Дрогобицькій області про відмову української молоді служити в лавах червоної армії. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 10 листопада 2012. [Архівовано 2022-01-13 у Wayback Machine.]
6. Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.) Дрогобич, видавництво «Коло», 2009 рік;— ISBN 978-966-7996-46-8
7. Лист жителів с. Долгобичів Грубешівського повіту Холмщини секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 4 лютого 2014. Процитовано 10 листопада 2012.
8. Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942–1952 Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991). Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 10 листопада 2012. [Архівовано 2011-08-20 у Wayback Machine.]
9. Переселення українців з Польщі до УРСР у 1944–1946 рр. на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 10 листопада 2012.
10. Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 10 листопада 2012. [Архівовано 2012-06-30 у Wayback Machine.]
11. Документальні відеокадри: Депортація українців Закерзоння, 2 половина 1940-х рр на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 23 травня 2013. Процитовано 10 листопада 2012.
12. * Акція «Вісла»: Список виселених сіл та містечок, Повіт ПЕРЕМИШЛЬ [Архівовано 2012-05-05 у Wayback Machine.]
13. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.

Див. також

• Різня в Бахові
• Різня в Березці
• Різня в Сівчині
• Бої в Бірчі та околицях
• Трагедія села Павлокоми
• Пискоровичі
• Різня в Сагрині
• Богдан Гук. Bircza Stara. apokryfruski.org. APOKRYF RUSKI. (пол.)