Село розташоване на відстані 8 кілометрів на захід від центру гміни села Бірчі, 29 кілометрів на захід від центру повіту міста Перемишля і 45 кілометрів на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва.[2]
В 30-х роках XX століття в Липі діяла українська читальня, приміщення котрої одночасно виконувало функцію будинку культури та хор під керівництвом сільського дяка Мирона Голови (пол.Myrona Hołowy).
Перед Другою світовою війною Липа складалася з великої кількості присілків: Липа-Долішня, Липа-Горішня, Морохів, Кузі, Копань, Підволюжка, Капура, Лесів, Присада, Грабовець, Мазури, Кічари, Ляські (пол.Lipa Dolna, Lipa Górna, Morochów, Kuzie, Kopań (Kopania), Podwoludzka, Capura (Capora), Leców, Przesada (Przysada), Grabowiec, Mazury, Kiczary, Lackie).
В 40-х роках на село Липа неодноразово нападали озброєні польські банди, зокрема відділи під керівництвом Яна Котвицького «Сліпого» (пол.Jana Kotwickiego „Ślepego”)[10].
Москва підписала й 16 серпня1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,[11] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.[12],[13]
Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні9 вересня1944 року, але, незважаючи на текст угоди, у якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»[14], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.[15]
В жовтні 1945 підрозділами Війська Польського проведено виселення українців з Липи до СРСР, після якої в селі та присілках з-понад 350 селянських господарств залишились заселеними лише близько 30.
Українська Повстанська Армія намагалась захистити мирне українське населення від примусової депортації польською армією та не дати польській владі заселювати звільнені господарства поляками. 21 жовтня 1945 частину господарств, котрі зостались без власників, спалено відділами УПА, найімовірніше підрозділом «Ударник-6»[16].
Українське населення села, якому вдалося уникнути депортації до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і було виселено на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[17].
Після депортації українців влада Польщі передала приміщення церкви святої Параскеви римо-католикам, які використовували його як костел (пол.kościół pw. Wniebowstąpienia Pańskiego) аж до часу побудови нового храму біля 2000-го року, після чого приміщення стоїть покинуте.
1938 — 1417 греко-католиків, 236 римо-католиків, 29 євреїв i 12 п'ятидесятників
1939 — 1930 мешканців, серед них 1840, або більше 95%, українців (1510 українських греко-католиків, 330 україномовних римо-католиків), 60 поляків (3,1%), 30 євреїв (менше 1,6%).[19]
↑Władysław Makarski. Nazwy miejscowości dawnej ziemi sanockiej : [rozprawa doktorska] KUL Wydział Nauk Humanistycznych. – Lublin : Redakcja Wydawnictw KUL, 1986. ISBN 83-00-00202-2
↑Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
