Гідронім тюркського походження Самар виник унаслідок топонімічної метафоризації від тюрк. (чагат.) samar «мішок», (кирг.) samar «таз, глечик» > д. тюрк. сäмäр, семер «мішок, сідло, ярмо». Поступова фемінізація давньотюркського *Samar, *Sämar відбулася на слов'янському мовному ґрунті за допомогою структурального суфікса *-jь (Самарь > Самар) або приєднання закінчення -а (Самара) у зв'язку з узгодженням гідронімів із номенклатурним іменем річка[11]. Значних трансформацій зазнавала кінцева частина тюркізмів у зв'язку з переходом їх до слов'янської морфологічної системи, внаслідок чого вони набували категорії роду (частіше жіночого, за найпоширенішим типом слов'янських річкових назв, рідше — чоловічого). Багатьом тюркським гідронімам були властиві консонантні закінчення, частина яких діставала кінцеве -а — показник жіночого роду (Самара > Самарь > Самар)[12]. Слов'янізація форми чоловічого роду відбувалася в двох напрямках — крім появи кінцевого -а, набуття старим гідронімом ознак жіночого роду виникло завдяки пом'якшенню кінцевого приголосного, що призвело до появи поширеного в минулому варіанта «Самарь»[13]. Така форма гідроніма була поширеною в мові запорожців, про що свідчить чиста поява її в документах, пов'язаних із Запорізькою Січчю. Таку саму назву мало й місто, що розташовувалось на цій річці, а ще раніше — центральне поселення Самарської паланки Новоселиця. Цю неофіційну назву місто зберігало і в середині ХІХ-го століття[14]. Діалектна форма «Самарь» відповідає фонетичним особливостям степового говору у системі південно-східного наріччя української мови[15].
1736—1775 — слобода (село), пізніше містечко Самарчик / Новоселиця (перша назва походить від правого рукава Самари, на котрому розташовується місто і що на той час мав назву Самарчик чи Самарчук або пізніше Нова Самар[17][7], є первинною офіційною назвою міста, а друга від слова «новосел», тобто поселенець, що пов'язано зі жвавим заселенням цих територій вихідцями з Гетьманщини у період Нової Січі. Наявність подвійної назви містечка може свідчити про наявність у цій місцевості поселення і більш ранньої доби. Також в архівах Запорізького Коша місто зветься Самар, Самара[18] або Паланка, відповідно до назви Самарської паланки та річки Самарі. Так само Самар'ю називає місто козак Микита Корж[9] та «батько історії козацтва» Дмитро Яворницький[7]. За цієї доби містечко є центром Самарської паланкиВійська Запорізького Низового.[7][8] Слід зазначити, що пізня назва Нова Самара або Нова Самар є неологізмом; як історіографічний термін Нова Самара з'являється в наукових творах Д. Яворницького);
1775—1794 — місто Новоселиця (після скасування Вольностей Війська Запорізького у 1775 році місто приймає документальну назву Новоселиця і стає центром Самарського повіту Азовської губернії, що пізніше у 1794 році буде перейменований у Новомосковський);
1917—1918 (неофіційно) — місто Самар (перша спроба повернення народної історичної назви міста, але, внаслідок подій 1917—1920 років — невдала);[19][20]
з 2024 року — місто Самар (перейменовано також район — на Самарівський).[10]
Після будівництва у радянські часи жерстекатального заводу, що стає головним підприємством у місті та його містобудівною основою, саме місто починає активно асоціюватися саме з цим заводом до часів відновлення незалежності України.
Козаки вважали Присамар'я — Палестиною, річку Самару — Йорданом, а місто Самар — «Істинно Новим Єрусалимом» за природні скарби регіону річки та зв'язок назви із Самарією. Саме тому більшість церков та головний військовий монастир Війська Запорізького Низового були саме тут, на Самарі, а церковні свята, такі як Водохреща, проводилися з розмахом, коли за традицією козаки, збираючись у великий натовп з усіх вольностей, йшли до Самари, влаштовували тут ярмарок, розстрілювали з рушниць та гармат «нечисту силу», котра чимдуж вискакувала з води, саме в ту мить, коли священик занурював у воду хреста[24].
Деколонізація
Назву Новомосковськ місто отримало у 1794 році як спадщину Російської імперії. Тож Український інститут національної пам'яті вніс назву в перелік деколонізації топонімів. Процес перейменування розпочався ще 27 липня 2023 року. Відтоді депутати порушували питання перейменування міста тричі на позачергових сесіях. 16 січня 2024 року обирали серед двох назв: Самар та Нова Самар, проте 23 січня 2024 року депутати міської ради проголосували за нову назву та врешті-решт узгодили назву — Нова Самарь, додавши м'який знак наприкінці назви. Ця пропозиція була подана до Верховної Ради України.[25]
21 лютого 2024 року Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування ухвалив рішення про перейменування Новомосковська на історичну назву — Самар.[26]
19 вересня 2024 року Верховна Рада підтримала перейменування Новомосковська на Самар.[27] 26 вересня 2024 року перейменування набуло чинності[10].
Сучасний герб та прапор затверджені 30 червня 1999 року. [28]
Прапор являє собою прямокутне полотнище із співвідношенням сторін 2:3, малинового кольору. Колір прапора свідчить про козацьку історію міста. Малиновий колір — це символ перемоги життя над смертю. Фігури (зображення) на прапорі відтворюють всі графічні елементи герба міста, розташованого у верхньому куту полотнища біля древка. Верхівка древка увінчана наверщям у вигляді металевої краплиноподібної фігури, виконаної контурно. До неї внесено зображення герба міста.
Герб міста має форму французького щита. Восьмикутова зірка сріблястого кольору — стародавній символ процвітання краю — сходить на блакитному небокраї. В центрі герба — Троїцький собор, архітектурний пам’ятник народного зодчества, як оберіг духовності народу. Голуба стрічка говорить про красуню Самару, яка омиває місто. Зелений колір нижньої частини герба засвідчує про мальовничу природу краю. [29]
27 листопада 2024 року було повідомлено, що місто внаслідок дії законів про деколонізацію отримає нову символіку — прапор, герб та гімн. [30]
У ході науково-практичної конференції «Історія м. Новомосковська, його околиць та поселень нижньої течії річки Самара» вченими істориками зазначено, що згаданий «городок старинный запорожский Самарь» дав початок історії нинішньої Самарі, а дата — 31.08.1576 року, рішенням сесії Новомосковської міськради № 431 від 07.09.2005 року визнана датою заснування міста Самарі.
Проте фактично затверджено, що повторне заселення спустошеного Присамар'я починається у період Нової Січі у 1736 році з початком Російсько-турецької війни (1735—1739), а існування міста як поселення зазначається у документах та на мапах тільки приблизно середини століття.[8][31]
Тому точного датування початку сталого заселення місцевості сучасної Самарі на сьогодні документально не підтверджено, офіційною датою затверджено 1576 рік, а теоретичну появу міста слід вести тільки від 1736 року.
Археологія
Археологічні дослідження у історичній частині міста майже не проводилися, що є основною причиною проблеми виявлення точної доби заснування міста.
Перші поселення на території сучасної Самарі належать до ІІІ тисячоліття до н. е. При розкопках курганівямної культурибронзової доби, зокрема археологи виявили поховання, у яких знайшли зброю, крем'яні знаряддя праці, глиняні ліпні горщики.
Визначити наявність козацьких поселень на території сучасної Самарі за історичними документами або за старими мапами до періоду Нової Січі без археологічних досліджень місцевості є майже не можливою. Єдиним документом, що підтверджує наявність на Самарі певних поселень давніх часів є грамота польського короля Стефана Баторія до козаків за 1576 рік про передачу їм старовинного містечка Самарі. Проте цей документ неодноразово підлягав сумніву[32]. Зокрема залишається не зрозумілим відсутність інших джерел, де б згадувалося це місто, а відсутність його на мапах до 1688 року взагалі наводить на думки про підробку цього документу. Тим паче залишається не зрозумілим місцезнаходження цього поселення, розкопки у Старій Самарі на місці Старосамарського ретраншементу показують про наявність певного поселення на території селища Шевченко у межах сучасного Дніпра, а не Самарі. Проте цей документ є головним джерелом по визначенню сьогоденної офіційної дати заснування міста, але підтвердити його та легітимізувати можливо лише археологічними дослідженнями місцевості у майбутньому.
Самар була центром Самарської паланкиВійська Запорозького низового, однієї з найбагатших разом з Кодацькою паланкою. Так, в „Описании городов Азовской губернии“(1781—1782г.г.) сказано, що — »…Местечко Новоселица (ремарка: «Ныне уездный город Новомосковск, в народе Самарь-город, Я[ков] Н[овицкий]»), над рекой Самарою, по течению онной с правой стороны лежит на ровном та пространном лесистом месте, там где ранее была паланка или судопроизводство прежде бывших Запорожцев"[34].
Саму ж річку Самару козаки вважали святою, а Присамар'є — Палестиною і Житницею. Відповідно до літопису «Самовидця» район Самари був самим густонаселеним регіоном Запорізької Січі — «…при реки Самаре имеется многіе тисячі Запорожскихь козаков и потому тамо, и токо онным на Сечи, надь ними от всего Войска Запорожскаго Низового выбираится Старшина,…». Неймовірно багата природа, легкі чорноземи, ріки повні риби, ліси забиті звіром та птицею, а також гарантовані Кошем Запорізької Січі вольності, постійно манили сюди переселенців з усієї України «вільно жити, землю обробляти або віку з богом в серці доживати (в монастир)».
Поселення Самарчик з монастирем описували (4,7[35])[36] також, як — «… приютившиеся в лесной товще окруженные рыбными реками, озерами, плодородними грунтами и лучшими лесами монастырь и козацкие зимовники омели обширные и во всех отношениях прекрасные угодья. При обилии воды, земли и леса, — хлебопашество, скотарство, пчеловодство, рыбная ловля и охота составляли главные занятие козаков и воинских монахов. Отсюда в Запорожскую Сечь для нужд Коша, для торговли и мены, поставляли лучших орловских лошадей и черкасский рогатый скот, а так же муку, просоленную рыбу, воск, мёд, сапожные товары, меховые линтвары, медь и кожу».
Відомо, що недалеко від сучасного Самара з незапам'ятних часів проходило декілька торгових шляхів ([37]6) та їх відгалужень, зокрема «Муравський, Залозний, Чумацький, Брилевий і т. д. шляхи», які мають своє відображення на древніх картах. Так, «Муравський Тракт держался возвышеного кряжа степи у рек Псел, Ворскла, Орель, Самара и под названием Старокримського бытого шляху тянулся Малоросіею до Перекопской башты и далее в Крым».
Зі спогадів місцевих старожилів: «Одне із відгалужень названого Шляху проходило через козацькі зимівники: Решитилів Кут, Воронівку, Кущівку та Животилівку, а далі Самарськими плавнями (затоплені після будівництва Запорізької ГЕС) правим її берегом, аж до Дніпра, де з давніх часів біля козацького поселення Половиці (нині м. Дніпро) була переправа на правий берег ріки Дніпро. Цією ж переправою люди переправлялися з правого на лівий берег Дніпра та рухались у сторону Одінковки де піщаним бродом через залив Гнилокіш переходили на лівий берег Самари і далі понад Татарвою (річка Татарка) прямували до виходу на Чумацький шлях.»
Донині про Чумацький шлях нагадують народні назви окремих місцевостей у Самарських плавнях, зокрема: озеро Чумацька Яма — з легендою про потонулого чумака, рукав річки Самари — Солоний, озеро Лошаче, озера Паїсові Ями, залив — Солоний лиман і т. д. Ці торговельні артерії, а також річкові «перевози» на Самарі, зокрема два в межах сучасного міста Самара і ще один вище по течії поблизу козацького зимівника — Вільного (село Вільне, Самарівського району), забезпечували процвітання регіону, а також спонукали розвиток у Посамар'ї конярства, скотарства, виробництва шкіри, муки та хліба, бджільництва, рибальства та інш. Торгові каравани потребували захисту від кочовиків, який забезпечували місцеві Запорожці, маючи з цього окремий зиск для Кошу(16)[38].
На жаль, кримські орди також знали про заможне Посамар'я і нерідко заходили за ясиром до Самару. Так, у 1616 році Гетьман Запорізький — Петро Сагайдачний, а у 1660 році Кошовий отаман Славетного війська Запорізького Низового — легендарний Іван Сірко саме на Муравському Шляху під прикриттям «товщі лісної» та Самарських плавень - «учинили страшную резню над татарвой и освободили масу плененнаго в Украине народу»(4[36]). Як свідчить історія, козаки-запорожці на відміну від московитів, вкрай рідко будували серйозні фортеці або постійні муровані укріплення, тим більш на відкритій місцевості та на перетині шляхів (як то Новобогородицька-московитська, чи-то Кодацька-польська фортеці). У бою з ворогом запорожці завжди надавали перевагу особистій відвазі у маневреному бою на пересіченій місцевості, бажано з природними пастками, балками, річками, болотами тощо[38]
У літописах монастиря згадується(7)[35], як — «закона Греческаго исповедания, Киевского подчинения, поставлен во времена пограничной охраны Запорожскими козаками польско-литовских владений (XVI ст.) от турок и кримчаков». Згадки про нього є у багатьох історичних джерелах, зокрема у роботах відомого інженера та картографа Гійома Левассера де Боплана (початок-середина XVII ст.).
На початку другої половини XVIII століття у Новоселиці проживало 9 227 жителів[39]. Розвинуте було землеробство, а з часом дістала значне поширення і торгівля.
Герб міста Самар Російської доби: у нижній частині на малиновому полі гербу зламана козацька шабля, як нагадування нащадкам козаків про ліквідовані московською імперією їхні дідівські вольності та знищене (1775) українське козацтво.
Богородицька фортеця (унизу за річкою Кримка) на місці Самарі
Генеральний план міста, затверджений 14 липня 1803 року, який передбачав повну перебудову міста
Історія перейменування міста Самара тісно пов'язана з іншою історією створення-перейменування міста Катеринослава у ході реалізації Російською імперією заходів з ліквідації Січі, а також «розкозачування» і закріпачування місцевого населення. З історичних джерел (4)[36] відомо, що у середині XVIII століття князь Потьомкін насаджав у цих краях волю російської цариці Катерини. Бажаючи улестити імператрицю фаворит замість будівництва рядового губернського міста московії «замислил казенным счетом южную столицу для Царицы устроить, именовавонную — Екатеринославлем». При цьому, місце під Катеринослав Потьомкін вибрав вкрай невдало. Це була заболочена місцевість у гирлі річки Кільчень (поруч з м. Підгороднім на сучасному Самарському острові), яка періодично затоплювалась весняним паводком. Будівництво Катеринославу базувалося на укріпленнях Самарського ретраншементу та зникаючої Старої Самари. Закладаючи міські квартали Катеринослава-І, Потьомкін зрештою зрозумів недолугість проекту і залучивши «доктора Шенфогеля осмотреть все селения вокруге», все-ж вирішив розмістити губернське місто Катеринослав на правому високому березі Дніпра. Однак, щоб приховати власні прорахунки та бездарну трату казенних коштів, Потьомкім наказав будувати місто не «з нуля», а наказав перейменувати давнє козацьке поселення — Половицю, (на той час налічувалось 250 подвір'їв та 800 мешканців) у Катеринослав (Катеринослав ІІ). При цьому, попереднє провальне будівництво «южной столицы» перейменував у будівництво «новога уезднаго городка Новомосковск», у величаво-московсько-імперському стилі. Зрозуміло, що з тих же самих причин Новомосковську-І не судилось процвітати на «гиблом месте», як його визначив «доктор Шенфогель». Тому, з подачі губернатора Азовської губернії — Василя Черткова у 1786 році м. Новомосковськ І було перенесено нижче за течією річки Самари впритул до Новобогородицької фортеці, тобто на місце старовинного Самару (Старої Самари). На той час мало назву Богородицьк, а згодом стало містом Новомосковськ ІІ.
Сама Новобогородицька фортеця була збудована росіянами у 1686 році, зокрема князем В. Голіциним (разом з гетьманом Іваном Мазепою) під час Кримської війни. Головне завдання, яке мала вирішувати фортеця, це розчленування Війська Запорозького Низового, тобто відокремлення від нього найчисленнішого підрозділу — Самарської паланки разом з Флотом Січі. Таку саму роль для поляків виконувала Кодацька фортеця, що стояла там-же, але на іншому березі Дніпра. Для захисту південних кордонів Російською імперії використовувалась інша лінія фортець і укріплень — вздовж річки Орелі, тодішнього російського кордону з Запорозькою Січчю. Однак, вказане укріплення так і не змогло суттєво вплинути на хід історії, оскільки невдовзі після його будівництва у 1690—1691 роках фортецю та Стару Самар викосив «Чумний Мор». Понад 5 років у фортеці ніхто не проживав, навіть полковники полтавські відмовлялись виконувати наказ Івана Мазепи щодо несення служби у фортеці, а згодом у 1712 році Новобогородицька фортеця була розібрана за умовами Прутського договору після поразки Російського царства у війні з турками.
У 1736 році, графом Мініхом на місці фортеці було відновлено частину земляних укріплень «велично» названих — «Старо-Самарським ретраншементом» (від містечка Стара Самар). Заселяти нове укріплення планувалось не російськими військами, а місцевими козаками. Однак, після розорення Запорозької Січі у 1775 році Стара Самар разом зі «Старосамарським ретраншементом» перестали існувати. Так, у 1791 році священик В. Власовський (під час находження тут Новомосковська ІІ) доповідав Катеринославському архієпископу Амвросію: «В городе жителей, кроме городничаго с штатною командою, с ротою солдат и некотораго числа канцелярских служителей, ныне уже никого не имеется, все разошлись по разным местам». Таким чином, потуги російських чиновників штучно утворити «величне повітове місто», у черговий раз — провалились. Слід зауважити, що всі пересування та перенесення повітового міста Новомосковськ здійснюватись фактино тільки на папері. Попередні експерименти, у тому числі з Новобогородицькою фортецею, не мали шансів, оскільки вибрані місця були «гиблими для проживания (по Шенфогелю)» тобто непридатними для будівництва і проживання, а «штучність» поселень призводила до їх швидкого занепаду і зникнення (13). З вказаних причин, з метою «остаточного» вирішення питання «повітового міста Росії», у 1794 році імперські чиновники з формулюванням «…ввиду слишком близкаго расположение уездного города к губернському (Катеринославу)» у черговий раз Новомосковськ (ІІ) перемістили (на папері) «…вверх по течению Самари к городку Новоселице» до найбільш заселеної території Посамар'я (4)[36]. Саме з 1794 року Новомосковськ й отримав таку назву.
У XIX столітті Новомосковськ був повітовим містом, в якому проживало 7 919 жителів. Місто мало 1 095 дерев'яних будинків. Тричі на рік тут відбувалися ярмарки.
У місті існують 4 площі — Соборна (навпроти Троїцького собору, зберіглася понині), Ярмаркова (на місці Новомосковського фахового коледжу Національної металургійної академії України, не зберіглася), Пшенична (у передмісті Кущівка, не зберіглася) та Дерев'яна (нині — Площа Героїв).
Функціонують школи при церквах, першою з котрих вважається школа при Самарському монастирі.
Напередодні реформи1861 року, у Новомосковську проживало 9 786 жителів. Основну частину економіки становило сільськогосподарське виробництво. Було декілька дрібних підприємств легкої промисловості (салотопні, воскобойні, шкіряні, цегляні).
У 1824 року відкрита перша російська школа. 1861 року діяли повітове, парафіяльне, казенне відкрите чотирирічне земське ремісниче училище. У ньому викладали ковальську, слюсарну, теслярську справи. До училища приймали хлопчиків 14 років, які закінчили народну школу.
У 1890 році місто відвідав відомий американський мандрівник Томас Стівенс, про що написав у книзі «Через Росію на мустанзі» (англ.Through Russia on a Mustang)[40].
За переписом 1897 року чисельність населення Новомосковська становила 12 900 осіб.
Грушевський М., Ілюстрована історія України (1913)
У жовтні 1905 році в місті відбувалися масові заворушення і страйки, у сутичках поліції і трудящих загинуло 2 людей. Для їх придушення було оголошено воєнний стан та введено сотню козаків і роту солдат. Напередодні Першої світової війни економічне життя міста дещо пожвавилось. Цьому сприяло будівництво двох залізничної колії сполученням Харків — Херсон та гілки на Павлоград.
Революційний період
В ході революційних та воєнних подій 1917—1919 років у Новомосковську неодноразово змінювалась влада. В грудні 1919 року у Новомосковську було остаточно встановлено радянську владу.
Українська Народна Республіка (7 (20) листопада 1917 — січень 1918)
Після проголошення ІІІ універсалуУкраїнською Центральною Радою Новомосковськ переходить під владу УНР. Першою адміністративною будівлею, над якою підняли прапор України, була Новомосковська земська управа. Сталося це 9 листопада 1917 року, коли у місті відбулось Перше демократичне земське зібрання, і саме під час нього на балконі управи, вперше у Новомосковську, був піднятий жовто-блакитний прапор. У грудні стає частиною адміністративної одиниці УНР — Самарська земля з центром у Кременчуці.
Витяг з газети «Новомосковская жизнь» (листопад 1917 року)
29 жовтня 1917 року на одному з повітових з'їздів у докладі «О переименовании города Новомосковска» змінити назву міста, як результат впливу русифікації на назву «Самарь», що є стародавньою й запорозькою та нагадує про волелюбний та незалежний народ України.
Українська Народна Республіка Рад (січень 1918 — квітень 1918)
У січні місто переходить під окупаційну радянську владу маріонеткової держави УНРР.
У грудні 1918 року містом оволодівають війська Махно. Проте під січень їх вибивають війська Гетьманату.
Українська Радянська Соціалістична Республіка (початок січня 1919 — липень 1919)
Після падіння Німецької імперії у Першій світовій війні Радянська влада знову вторгається в Україну і у січні 1920 року встановлює контроль над Новомосковськом.
Біла Армія (липень 1919 — кінець грудня 1919)
З липня 1919 року Новомосковськ контролювала влада Білих та, інколи, сили Махно, з якими білі вели бої за ці території.
Радянська окупація (з січня 1920)
У грудні/січні радянські сили вибивають білих з Новомосковська і остаточно закріплюють свою владу на цій території.
Витяг з газети «Український вісник» (07.10.1944, Берлін).
1932 року розпочато будівництво найбільшого на той час у Радянському Союзі жерстекатального заводу. 28 березня1935 року було введено в експлуатацію листопрокатний стан. Завод виробляв тонколистовий метал, декоративну й оцинковану покрівлю, білу жерсть і забезпечував цією продукцією оборонні заводі. На ньому працювало до 6 тисяч робітників.
1937 року до складу міста включені передмістя Воронів Кут і Животилів Кут. Того ж року відкрито шпалопросочувальний завод.
У 1939 — 40 роках — місто обласного підпорядкування[42]. На початку 1941 року в місті проживало 38 800 мешканців.
В ході німецько-радянської війни сили Червоної армії зайняли місто 22 вересня 1943 року.
1958 року село Кулебівка ввійшло до складу міста. Того ж року жерстекатальний завод перейменований на Металургійний.
По закінченню німецько-радянської війни розпочалася активна відбудова міста, під час якої місто втратило чимало історичної забудови.
1963 року комуністи повторно закрили Свято-Троїцький собор і відкрили там Історико-краєзнавчий музей. 1972 року відкрито завод залізобетонних і електротехнічних виробів. 1973 відкрита нова швейна фабрика. 1977 року відкрита нова меблева фабрика. 1981 року побудовано новий автовокзал.
У 2014—2015 роках починається зароджуватися ідея перейменування міста, проте назва не підпадає під закон про декомунізацію. Йде декомунізація назв вулиць міста, з'являються назви, що увіковічують козацьке минуле краю, як наприклад Паланочна, Гетьманська та Калнишевського.
Арт-об'єкт «Я люблю Новомосковськ»
У 2018 році закінчено реконструкцію площі Героїв, на якій з'явився світломузичний фонтан, що став ще однією візитною карткою міста, та започатковано два нових свята — «День відкриття фонтану» навесні та «День закриття фонтану» восени. Під час обох свят, зазвичай увечері, проходить світломузичне шоу, яке збирає багато жителів міста. Після початку пандемії COVID-19 ці заходи не проводяться.
У 2022 році, в ході російського вторгнення в Україну, відновлюється ідея перейменування міста, яку підтримує чинний мер Новомосковська Сергій Рєзнік. Під час голосування найбільшу кількість голосів набрали варіанти назв «Новосамарськ», «Нова Самар»/«Самар» і «Новоселиця». Того ж року йде активна дерусифікація назв та топонимів вулиць міста.
21 лютого 2024 року комітет Верховної Ради України ухвалив рішення про перейменування міста на Самар відповідно до норм чинного правопису.
Місцевості міста
Глоди (Гльоди) — острівець східніше Перевала між річками-протоками Самарчик та Кривець. Раніше був центром суднобудування та місцем розташування зимівників козаків. Назва походить під кущів глоду, яким був вкрита значна частина півострову.
Перевал — острів між річками-протоками Перевал, Самарчик та Піскувата. Існує теорія, що саме на цьому місці знаходилася козацька старшина Нової Самарі та стояли невеликі укріплення, що являли собою паланкову фортецю. Відносно назви існує декілька теорій: * Назва походить від мосту, що йшов через вали фортеці, тобто перевалював.
Назва походить від назви річки, що значить «переходити хвилю», так як на її місці існував брід, по якій, до будівництва мосту, переходили по воді.
Подол — нижнє місто, знаходився північніше Перевала та з'єднувався з ним мостом. Назва місцевості походить від старослов'янського «подолъ» — низина, низинна місцевість.
Матня — місто риболовів, знаходилося східніше Троїцького собору. Назва походить від довгого мішка («матня»), куди потрапляє риба під час ловлення .
Кущівка — місце розташування зимівників козаків Кущівського куреню, знаходилося західніше Подолу та міської частини Нової Самарі. Назва походить від типу місцевості, бо до будівництва каналів у цій місцевості існував струмок, який йшов з Воронівки та впадав у річку Перевал, тому вся місцевість була вкрита рогозом та разними кущами.
Воронів Кут (Воронівка) — козацьке поселення, місце розташування зимівників козаків, знаходилося північніше міської частини Нової Самари. Топонім походить, напевно, від найбільшого місцевого кладовища.
Животилів Кут (Животилівка) — козацьке поселення-зимівник, знаходиться західніше Перевалу та Кущівки. Засноване козаками животовцями — вихідцями Животовського полку (створеного Богданом Хмельницьким у 1648 році), які після масових гонінь (XVII століття) з рідних земель (Віницька область, землі Гетьманської України) знайшли прихисток на землях Війська Запорізького Низового, Кошовим Отаманом якого на той час був їх колишній полковник — легендарний Іван СІРКО.
Красний Кут — місце розташування зимівників козаків та перевізу через Самару, що з'єднував Нову Самару з Самарським монастирем та Піщаною Самарою, знаходилося південніше Матні. Топонім має значення «красива місцевість».
Решитилів Кут (Решкут) — козацьке поселення, місце розташування зимівників козаків, знаходилося північніше Воронівки. Топонім походить від слова «решето» — господарська річ у вигляді дерев'яного обода з натягнутою з одного боку сіткою для просіювання чого-небудь.
Кулебівка — наймолодший мікрорайон міста, який почав засновуватися у кінці XIX століття. Топонім походить від «кулеба» — густий куліш.
Географія
Географічне розташування
Місто розташовано на правому березі річки Самари, лівої притоки річки Дніпро, та декількох безіменних її приток, на заході Самарських плавень та Самарської Товщі, за 25 км на північний схід від міста Дніпро у межах Орільсько-Самарської низовинної степової фізико-географічна області.[44] На північ від міста розташований пагорб «Мар'янівська гора», на захід — безіменна болотиста місцевість з рядом дрібних річок, на південь — залишки Самарських плавнів та Самарська затока, на схід — Самарська Товща. Самар є найбільшим містом області, що повністю розташовано по праву сторону річки Самарі.
Самара — основна «артерія» міста. Завдяки їй працюють майже всі сектори економіки міста. Проте, сама річка має багато екологічних вад, які з часом накопичуються. Сама річка із року в рік «цвіте», бувають локальні мори риби, спостерігається її мінералізація. Проте річка все одно залишається привабливою для туристів, а для міста — головним ресурсом.
«Молодіжний острів» — зона відпочинку на перехресті вулиць Паланочна та Бориса Джонсона. Наявний пляж, ігрові майданчики для пляжного волейболу, спортивний майданчик, місця для риболовлі тощо. У 2022 році планувалося оновити острів, проте, через російське вторгнення в Україну у 2022 році, ці плани були відкладені.
ПНВП «Полімер-Акація» є одним з найбільших виробників пінопласту в Україні.
Завод ПКФ «КУРС» з виробництва промислових ультразвукових лічильників газу.
ТОВ НВП «Дніпро-Контакт» (лакофарбовий завод)
колективне підприємство «Швейна фабрика ПАН» (швейні вироби),
ЗАТ «Новомосковська меблева фабрика»,
ЗАТ «Новомосковський завод залізобетонних та електротехнічних виробів».
ТОВ «Новомосковський посуд»
Новомосковський завод мінводи
За даними на 2009 рік, промисловими підприємствами міста реалізовано продукції на суму 1 452 млн грн.
Станом на 2021 рік доходи бюджету Новомосковської міської територіальної громади становлять у сумі 511 401 311 гривень.
Транспорт
Через Самар пролягає автошлях міжнародного значення М18 (Харків — Запоріжжя — Сімферополь — Ялта), яка є частиною європейського маршруту E105, а також автошлях М04, що є частиною європейського маршруту E50.
У 1910 році планувалося побудувати трамвайну лінію, яка б сполучила Катеринослав (Дніпро) з Новомосковськом[48]. Проєкт так і не вдалось реалізувати бельгійським акціонерним товариством через Першу світову війну та буремні події.
27 квітня 2022 року районна влада демонтувала стелу «Новомосковський район»[49].
Культура
Музична спадщина
«А Самара — річка не глибока» (історична козацька пісня)
Троїцький храм (пл. Соборна, 1) споруджено протягом 1772—1781 років народним майстром Якимом Погребняком із дерева без жодного залізного цвяха. Конструктивне вирішення споруди не має аналогів у світовій архітектурі. Це дев'ятизрубна дев'ятибанна церква, висота якої до ремонту сягала 44 метрів. Фахівці відносять цей храм до слобожансько-полтавського архітектурного стилю епохи «українського бароко». Утім, ця споруда вважається унікальною перлиною української дерев'яної архітектури.[51] Сучасного вигляду Троїцький собор набув 1888 року в результаті перебудови за планом архітектора Харманського. Попри декларування, що перебудова здійснювалася «за старим зразком», Харманський вніс в архітектуру собору достатньо багато змін, не порахувавшись з задумами будівничих XVIII ст., які створювали певні оптичні ілюзії для кращого візуального сприйняття споруди[52].
Краса Троїцького собору надихнула багатьох митців, у тому числі і відомого українського письменника Олеся Гончара, який зробив його головним образом свого відомого твору «Собор».
Самарський монастир (Орлівщина, вул. Монастирська, 1) збудований спочатку, як Церква Святого Миколая у 1576 році козаками на острові серед обох рукавів Самари та згодом перетворена у 1602 році на монастир. Монастир підлягав безпосередньо Кошу Запорізької Січі та був місцем, де козаки зустрічали свою старість.
Літак «МіГ-21» знаходиться на постаменті в центрі міста на головній площі. Встановлений у 1985 році на честь льотчиків 295-й авіаційно-винищувальної дивізії, які брали участь у визволенні Самара від німецько-фашистських військ у роки Німецько-радянської війни.
мініБудинок культури імені Олеся Гончара (до реконструкції)
Палац культури «Металургів»
У місті діє Палац культури «Металургів». У вересні 2013 року, Новомосковська міська рада дала дозвіл ПАТ «Інтерпайп Новомосковський трубний завод» приватизувати цей об'єкт культури[54]. Проте 24 березня 2020 року регіональне відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області ухвалило рішення щодо приватизації ПК «Металург». Палац виставили на аукціон. Стартова ціна, яку заявили, складала понад 8,3 млн грн.
Після цього Фонд отримав звернення від представників громади та влади про ризики зміни цільового призначення палацу після приватизації. Тому, як пояснили в Фонді, 13 травня 2020 року рішення про приватизацію ПК «Металург» скасували. Тоді балансоутримувач — завод — заявив, що палац культури «буде законсервований».
Будинок культури імені Олеся Гончара
Раніше мав назву «Будинок культури імені Кірова». Станом на 2022 рік продовжується загальна реконструкція території закладу.
Втрачена культурна спадщина
Успенська церква Пресвятої Богородиці — знаходилася в мікрорайоні Воронівка на місці Професійно-технічного училища № 48. Була побудована за проектом Якима Погрібняка, як і Троїцький собор. Розібрана радянською владою.
Толгська церква — знаходилася на перехресті вулиць Шевченка та Кущівської. Була побудована на місці, де раніше розташовувався кущівський курінь. Розібрана радянською владою у кінці 1930-х років.
Церква з кладовищем на місці Швейної фабрики — існували одночасно з Успенською церквою Пресвятої Богородиці та Троїцьким собором. Знищені після Німецько-радянської війни.
Петро Іванович Калнишевський (1690—1803) — визначний український державний, культурний та релігійний діяч, кошовий отаман Війська Запорозького Низового (1762, 1765—1775). Особисто бував у Самарчику під час сварок місцевого козацтва із жителями міста Богородичного сусіднього Старо-Самарського ретраншементу за окружні пасовища.
Дмитро Іванович Яворницький (1855—1940) — український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва, музеєзнавець, автор понад 1500 наукових праць, один з перших, хто детально вивчив всю історію запорозького козацтва. Досліджував Троїцький собор у Самару, а також святиню запорозького козацтва, його «Новий Єрусалим» — Самарський Пустельно-Миколаївський монастир.
Левандовський Прокопій Степанович (1782—1849) —український маляр, музикант, створив понад 80 мелодій на вірші із псалтирі і молитов, світської музики. Був знаним, єдиним на все Присамар'я і середнє Подніпров'я визнаним богомазом, творчість котрого отримала благословення святійшого Синоду Російської імперії.
↑Лучик, В. В., Етимологічний словник топонімів України, 2014, С. 413—414
↑Масенко Л. Т., Тюрксько-українські взаємозв'язки і паралелі // Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв'язках, Київ: Наукова думка, 1981, С. 165.
↑Є. С. Отін. Гідроніми Східної України, Київ-Донецьк, 1977, С.19-20.
↑Отін Є. С., Гідроніми Східної України, Київ-Донецьк, 1977, С. 20
↑Атлас української мови: Т. 1: Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі / [ред. тому І. Г. Матвіяс]. — 1984, карта № 130; Атлас української мови: Т. 3: Слобожанщина, Донеччина, Нижня Наддніпрянщина, Причорномор'я і суміжні землі / [І. О. Варченко, С. Ф. Довгопол, Я. В. Закревська та ін. ; ред. тому: А. М. Залеський, І. Г. Матвіяс]. — 2001, карта № 26.
↑Векленко В., Філімонов Д., Археологічне закриття козацької Самарі XVI—XVII ст. // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: Зб. наук. статей. Київ: Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, 2018. Вип. 27. С. 125—134.
↑Надхин Г. П., Каленик: историческая повесть из последних лет Запорожья. — Вестник Европы, 1878 г., Т. 11, с. 104—140.
↑ абМатеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Феодосий (Макаревский) К., 1873г., Дніпропетровськ Дніпрокнига 2000 р.
↑ абвгСтарожитные уезды Екатеринославской губернии Новомосковский и Павлоградский. Сборник статей Екатеринославского историч. общ-ва изучения края. Екатеринослав 1905г.
↑Яворницький Д. І., Запорожжя в залишках старовини і переказах народу, Частина І, Дніпропетровськ, Арт-Прес, 2005, С, 72.; Шаповал І., У пошуках скарбів // Нові дні, Рік XVII, ч. 196, травень, 1966, С. 16.
↑Власенко А., протоієрей. На кораблі спасіння. Книга мандрів. — К.: КЖД «Софія», 2010. ISBN 978-966-2374-17-9
Старожитные уезды [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.] Екатеринославской губернии Новомосковский и Павлоградский. Сборник статей Екатеринославского историч. общ-ва изучения края. Екатеринослав 1905г.
Атлас Екатеринославского наместничества, составленный из одной губернской генеральной карты и пятнадцати уездных с назначением каждого владения дач, к коим присоединены подробные изъяснения, и купно пятнадцати уездных, двух приписных и одного портового городов планы. Сочинён в городе Кременчуге в 1787 г // Джерела з іст. Південної України. Т10/ Описи Степової України … / Упор.: А. Бойко. — Запоріжжя, 2009.
Семен Мышецкий 1847. История о козаках запорожских [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.], как оные из древних лет зачалися, и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находятся. Собрание. Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете (ЧОИДР). М., 1847. № 6. МОСКВА. Въ Университетской Типографіи. 1847. Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua) 22.V.2002 (останні правки 7.VII.2005).
Записки Одесскаго Общества [Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine.] Исторіи и Древностей, томъ II.Н. М./ Сочиненіе секретаря Василія Чернявскаго. 1766. В. Чернявський. Опис Запорозької Січі (1766)./ Записки Тимофея Титловскаго 1620—1621./ Дневникъ Симеона Окольскаго. 1638 (Ч.3). Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua) 22.V.2002 (останні правки 7.VII.2005).
Дмитро Яворницкий, Пам'ять про Запоріжжя, І, 64. Запоріжжя, 1905.
Матеріали науково-практичної конференції. Придніпров'я: історико-красзнавчі дослідження: 36. наук. пр. П 75 Ред. кол.: С. І. Світленка (відп. ред.)та ін. — Вип. 2. — Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2005. -180 с.
М. Ф. Карпенко, Д. С. Шелест. Новомоско́вськ // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Дніпропетровська область / А. Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969: 959 с. — С. 480-498
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Самар (місто)
,_31_0122.jpg)
_-_panoramio_(1).jpg)
.jpg)
..png)
.jpg)
,%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA,_%D0%BF%D0%BB.%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8,_1,_%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C.jpg)
