Левандовський Прокопій Степанович (8 (19) липня 1782, м. Київ — ймовірно †17 (29) червня 1849) — український маляр, музикант.
Біографія
Як свідчив його син Флорентин (мешкав у м. Павлограді, Дніпропетр. обл.), Левандовський народився 8 (19) липня 1782 року в Києві у сім'ї протоієрея Стефана Левандовського. Мав духовну освіту — закінчив Київську духовну академію. Ще в дитинстві у Києво-Печерських монахів навчився живопису, тонкощам володіння пензлями і фарбами. Самоуком опанував гру на гуслях, скрипці та фортепіано. Під час війни Наполеона з Портою (сучасна Туреччина), в 1806 році у Києві почали формувати загони міліції (Російська імперія вже була членом антинаполеонівської коаліції). Левандовський вступив до загону, але коли той направили на поповнення армії Міхельсона, яка базувалась у Молдові, Прокопій покинув загін. Придбав човна і поплив униз по Дніпру, маючи при собі улюблені скрипку та книги. Через декілька днів плавання пристав до берега у містечку Ржищів. Після перепочинку, відчувши приплив натхнення, почав творити концерт «Боже, в поміч мою вонмі». Невдовзі прибув до Катеринослава. У ті роки місто тільки-но розбудовувалось. Попит був на людей різноманітних професій. Відвідуючи Свято-Троїцьку церкву, Левандовський спілкувався і допомагав дячкам на криласі. Керівництво єпархії помітило його видатні здібності і призначило регентом хору півчих архієрея Платона (Любарського). Водночас Прокопій переймається живописом, малює портрети впливових людей міста. В 1807 році отримує постійну роботу — чин колезького регістратора і посаду письмоводителя лікарської управи. Але службова кар'єра його не захоплює. В кінці 1814 року Левандовський йде у відставку і зосереджується виключно на музичній і малярській творчості.
Перші відвідування Прокопієм Степановичем Новомосковська (Дніпропетр. обл.) відбулись у 1810 році. Його привабило місто — розкішний Свято-Троїцький храм, знаменитий Самарський монастир. Він домовляється про виготовлення іконостасу для місцевої цвинтарної церкви Всіх Святих. Облаштовує художню майстерню і починає виконувати замовлення на виготовлення іконостасу для церкви св. Миколи у селі Паньківка (колишні Піски), що знаходилось на лівому березі Дніпра проти Катеринослава. У 1820 р. з сім'єю остаточно поселився у Новомосковську у власному будинку.
Відомий автор споминів про Новомосковськ середини ХІХ ст. Григорій Прокопович Надхін (1819—1881), посилаючись на періодику і літературні джерела того часу, ототожнював музичний талант і внесок Левандовського в музичну культуру з відомими композиторами Джузепе Сарті та його учнями Степаном Анікієвичем Дегтярьовим та Артемієм Лук'яновичем Веделем. Сучасники сприймали Левандовського як продовжувача справи названих композиторів. Він успадкував і об'єднав у своїй творчості їхні художні якості та творчі здобутки. Прокопій Степанович вперше, саме у Новомосковську, на півдні імперії запровадив партесний спів створеними і керованими ним хорами хлопчиків, дорослих та змішаними, багатоголосими хорами у Самарському монастирі і Троїцькій церкві. Для хорового співу користувався творами своїх попередників, але здебільшого творив власну музику на церковні тексти.
Праці
Він створив понад 80 мелодій на вірші із псалтирі і молитов, світської музики. Найбільше відомими й поширеними вважаються концерти: «Суди мі, Боже», «Преклони, Господи, вухо Твоє», «Плачу і ридаю», «Хваліте Господа всі язиці», «Благословлю, Господа, на всякий час», «До тебе, Господи, воздвигох душу мою», «Із глибини возвах до Тебе, Господи», «Помилуй мя, Боже», «Літургія», «Херувимська пісня»[1], «Благодарственна пісня Богу», «Кантата на Світле Христове воскресіння». Інші треба шукати поміж церковних музичних творів, означених «автор невідомий». Це зумовлено тим, що Левандовський ставився до своїх творчих надбань з християнською скромністю і здебільшого на партитурі не вказував своє авторство. Творив не слави ради, а задля людей. Крім духовних творів для співу, Левандовський переклав на фортепіано: «Господи помилуй», «Херувимську пісню», «Царю небесний», «Отче наш», «Прийдіть, поклонімося» і багато інших. А на маленький орган — усю обідню Бортнянського. Також положив на фортепіано безліч українських пісень, написав декілька маршів, екосезів (жвава мелодія для бального парного танцю), полонезів, вальсів і мазурок.
Крім музики Прокопій Степанович досить успішно переймався живописом. Був знаним, єдиним на все Присамар'я і середнє Подніпров'я визнаним богомазом, творчість котрого отримала благословення святійшого Синоду Російської імперії.
Із свідчень Феодосія Макаревського нам відомо, що в кінці XVIII ст. на Новомосковщині йшло активне будівництво церков [2]. Від освячення місця до зведення дерев'яної будівлі проходило всього рік-два. А ось заздалегідь виготовити для церкви іконостас, за відсутністю проекту, неможливо. Їх створювали виходячи з конкретних умов, побажань і можливостей замовника. Опосередковано відомо, що Левандовським протягом 1810—1849 років виготовлені іконостаси для церков: св. Миколи у селі Михайлівка на Орлі, Введення до храму Пресвятої Богородиці у слободі Залінійна, Успіння Божої Матері в Новоселівці на р. Підпільній, Рождества Пресвятої Богородиці у слободі Очеретувате.
Він був визнаним портретистом, майстром мініатюри і великих портретів. Сучасників вражало і приваблювало побачене ними вперше, уміння художника з великою точністю відтворити не тільки зовнішність, але і духовну сутність людини, котра йому позувала.
Дату смерті Левандовського, котра наздогнала його на 68 році життя, встановити надзвичайно важко. Є деякі опосередковані свідчення, що вона сталась 17 (29) червня 1849 року. Тіло Прокопія Степановича було з почестями поховане в огорожі Новомосковської кладбищенської церкви Всіх Святих. Вона знаходилась на західній стороні вже не існуючого міського цвинтаря, неподалік рогу сучасних вулиць Сучкова і Польової.
Бібліографічні посилання
- Надхин Г. П. Воспоминания о Новомосковске. (Из дорожных записок 1861 г.). — Основа, 1862, — № 9. — С.20-23.
- Фдосий Макаревский. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии — Д.2000. — С. 408—680.
Посилання
- ↑ https://parafia.org.ua/wp-content/uploads/2012/04/Херувимська_Левандовський_20120418.pdf
