Селище міського типу Петриківка знаходиться на березі річки Чаплинка, яка через 6 км впадає в річку Оріль, вище за течією примикає село Мала Петриківка, нижче за течією примикає село Іванівка. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера. Через селище проходять автомобільні дороги Т 0414, Т 0441 і Н31.
Перенесення у 1772 році до петриківської слободи з Курилівки — одного із зимівників останнього кошового отамана Запорізької СічіПетра Калнишевського — дерев'яної церкви на честь Юрія Змієборця (Георгія Побєдоносця), деякі історики називають датою заснування Петриківки.[4] Затоплення прибережної Курилівки змусило її мешканців переселятися у слободу Петриківку і Єлисаветівку. З часу повалення Запорозької Січі Петриківка ніколи не знала кріпацтва — їй було надано статус казенної слободи.
На його місці колись був хутір козака Петрика, від імені якого і пішла назва.[5]
У Петриківці збереглася Церква Різдва Богородиці, побудовою якої опікувався сам Петро Калнишевський ще в 1772 році. На жаль, сьогодні ця культова споруда, що є пам'яткою архітектури України національного значення, знаходиться в доволі занедбаному стані та потребує реконструкції.[6]
За даними на 1859 рік у казенному містечку мешкало 10 819 осіб (5282 чоловіків та 5537 жінок), налічувалось 1397 дворів, існували 2 православні церкви та училище, відбувалось 3 ярмарки та базари[7].
Станом на 1886 рік у містечку мешкало 11668 осіб, налічувалось 1768 дворів, 3 православні церкви, синагога, богадільня, поштова станція, 29 лавок, 3 бондарні, 2 постоялих двори, відбувалось 3 ярмарки на рік[8].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 21071 особи (10590 чоловічої статі та 10481 — жіночої), з яких 20785 — православної віри[9].
В часі нацистсько-радянської війни сили ЧА відійшли 25 вересня 1941, а знову зайняли Петриківку 25 вересня 1943 року. Між цими датами Петриківка була спочатку під військовою адміністрацією тилового району групи армій «Південь», а з 1 жовтня 1942 року перейшла під німецьке цивільне управління, ставши адміністративним центром Петриківського ґебіту.
Роботи петриківських майстринь (І. Пилипенко, Н. Білокінь та ін.) — малюнки-розписи, традиційні орнаментальні композиції: квіти, гілочки, букети, фризи, панно-килимки, виконані на папері темперою, — експонувалися на Першій виставці українського народного мистецтва в Києві та Москві (1936 р.). У 1936-1941 роках у Петриківці існувала школа декоративного народного малювання, у якій композицію петриківського орнаменту викладали відома майстриня петриківського розпису, заслужений майстер народної творчості України Т. Пата та її дочка В. Кучеренко. Випускники школи працюють у різних галузях художньої промисловості, застосовуючи орнаментику петриківського розпису в оздобленні тканин, розписі порцелянового посуду, виробів з дерева тощо. З 1958 року в Петриківці відкрито цех підлакового розпису, де виготовляють скриньки й декоративні тарілки з пресованої тирси, розписані олійними фарбами. Освоєння нової технології супроводжувалося пошуками нових тем, композиційних і колористичних вирішень, засобів письма. Звернення до багатої спадщини місцевої орнаментальної культури і творче переосмислення традицій, постійне розширення асортименту[джерело?] й активний приплив у промисел молодих кадрів забезпечили успіх виробів з підлаковим розписом.
В експериментальному цеху виробляють декоративні панно, намальовані на папері яєчною темперою, точені з дерева розмальовані декоративні вази, тарілки, кухлі, цукерниці, яйця-мальовки тощо. Сформована художня школа петриківського декоративного розпису, якій притаманні енергійність письма, чітка графічність декору, яскравість барв, у наш час[коли?] вийшла далеко за межі окремого осередка і набула поширення в ряді міст і сіл України.
Петриківський розпис або «петриківка» — українське декоративно-орнаментальне народне малярство XVIII—XXI ст. 2012 року Міністерство культури України визначило петриківський розпис об'єктом нематеріальної культурної спадщини України. 2013 року розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Раніше в селищі працювала Фабрика петриківського розпису «Дружба»
Петриківка пишається своїм Центром народного мистецтва «Петриківка», створеним у 1991 р. Це перше підприємство в Україні, де народні майстри з найманих працівників перетворилися на співвласників. У 2005 році на 4-му з'їзді Національної Спілки художників України прийнято рішення про присвоєння колективу центру почесного звання «національного». Підприємство створює вироби з дерева з петриківським розписом на токарній, столярній та ручно-різьбленій основах з екологічно чистих, високоякісних матеріалів на базі древніх народних традицій регіону. Кожний майстер працює за власними задумами, має своє творче обличчя. Колектив об'єднує 40 провідних майстрів Петриківки, серед них 20 членів Національної Спілки художників України, 5 заслужених майстрів народної творчості України. Твори майстрів з успіхом експонувалися на виставках у Польщі, Канаді, Франції, Голландії, Німеччині, США, Японії, Китаї. Замовниками виробів є вищі органи державної влади, провідні банки та установи України[4].
Історія Петриківки нерозривно пов'язана з діяльністю останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Івановича Калнишевського. Жителі селища шанують Калнишевського за те, що саме його звернення до митрополита Київського Гавриїла стало першим писемним джерелом з історії Петриківки.
На прохання парафіян с. Курилівка 20 лютого 1772 р. кошовий отаман П. І. Калнишевський направив клопотання до преосвященного Гавриїла, митрополита Київського, про благословення на заснування Свято-Георгіївської церкви на новому місці — у с. Петриківка (Петрівка) на річці Чаплинці, "какое будучи не низкое, для ея и цвинтаря весьма способным и пристойным сыскуется… и желая в таком богоугодном деле и сами возможную им помощь подавать, к чему уже простирается и неусыпное старательство наше, потому Вашего ясне Високопреосвященства нижайше просим… на сооружение оной Свято-Георгиевской церкви в с. Петровке.
Після отримання клопотання, як писав Феодосій Макаревський, «от митрополита Киевского выдана была святительская благословительная грамота на освящение места под церковь и на самую закладку ее; по сей грамоте 23-го апреля 1773 года в слободе Петровке положено основание новой Свято-Георгиевской церкви; а 22-го марта 1775 года освящена Георгиевская церковь в новом селе Петровке, при реке Чаплынке…». Збереглися відомості про панотців, які проводили богослужіння у цьому храмі. Це — колишній 43-річний священик Свято-Георгіївської курилівської церкви Феодор Чепеліовський, родом з села Сергіївки Прилуцької протопопії, випускник Київської академії. У нього було двоє дітей. Тієї ж церкви 37-річний священик Логин Петров та 29-річний Фома Верхогляд, колишні запорозькі полкові старшини, навчені лише слов'янської грамоти.
А передісторія відкриття Свято-Георгіївської церкви в Петриківці була такою. Шістдесяті роки 18 століття стали початком так званої релігійної свободи, коли почали повертатися з-за кордону старообрядці, які за велінням уряду селилися в запорозьких землях і ставали, таким чином, сусідами військового товариства запорожців. Завдяки підтримці графа Потьомкіна старообрядці отримували пільги і щедрі обіцянки. Ситуація засмутила запорожців. Відомий катеринославський церковний діяч Феодосій Макаревський зазначав: «Под влиянием своих вожаков везде и повсюду волновался и страдал в Запорожье православный народ… страдало и скорбело вместе с народом духовенство, страдала и бедствовала за них и святая церковь Христова».
Цей трипрестольний храм славився далеко за межами селища. У вівтарі зберігалася одна з найбільших святинь петриківської землі — ікона Божої Матері з преподобними Антонієм і Феодосієм Печерськими, до якої приходили молитися парафіяни зі всієї округи. На центральному престолі храму Білої Богородиці знаходилася ікона на честь Різдва Божої Матері. Лівий престол був присвячений апостолу Андрію Первозваному, який, за легендою, приніс християнство на придніпровські землі, правий — покровителю запорозьких козаків Святителю Миколаю. Кам'яний храм білого кольору, фасад якого прикрашали колони, вражав своєю довершеною архітектурою. Поблизу церкви знаходився будинок священика. Панотець залишався чи не єдиною освіченою людиною на селі, офіційно поставленим духовним пастирем, до якого парафіяни приходили не тільки сповідатися, а й за порадами у господарстві. Відомий склад священнослужителів у 1908 р., це — священик Василь Олександрович Килимов (44 роки); диякон Георгій Савченко (29 років) та церковний староста — Костянтин Бобошко (57 років). При церкві знаходилася земельна ділянка у 33 десятини, що було характерним для XIX століття.
При Свято-Георгіївському храмі діяла церковно-приходська школа, котра знаходилася навпроти храму.
1898 рік — при Свято-Георгіївській церкві діє школа зі зразковим шкільним садом і курсами рукоділля для дівчаток. 1912 рік — училище при Свято-Георгіївській церкві 4-класне змішане, знаходиться у духовному відомстві. 1914 рік — при Свято-Георгіївському храмі однокласне училище з трьома відділеннями. Знищені влітку 1934 року православні храми Петриківки.
1. Храм святого великомученика Георгія Побідоносця, (дерев'яний) освячений і відкритий 22 березня 1775 року, стиль — козацьке бароко.
2. Храм Різдва Богородиці збудований на честь 100-річчя з Дня Перемоги у війні проти Наполеона (цегляний), будівництво було розпочато 1912 року. Храм був збудований поряд зі старою козацькою церквою Петра Калнишевського.
Прагнучи знайти вихід із складної ситуації у 1772—1774 роках в Самарському монастирі, як у центральному пункті Запоріжжя, на загальні ради збиралося духовенство, кошовий отаман Калнишевський і шановане товариство. Саме період 1772 −1774 років став часом відвідин вищезазначеними особами всіх зимівників і хуторів. Не лишилася поза увагою П. І. Калнишевського ситуація в селі Курилівці, розташованому у Дніпрових плавнях. За вказівкою кошового у Курилівці працює дві комісії: одна від запорозького коша, друга — від Старокодацького хрестового намісництва.
Не зайвим є зазначити, що у 1772 році козацькі землі спіткав великий повсюдний паводок, а влітку 1772 чума. Запорізька Січ стає головним місцем збору пожертв коштів на церкви і монастирі. В ситуації яка склалася козацтво жорстко регулювало життя православних з метою зберегти православну віру від усіх іновірців. Це в подальшому стало свідомою метою для всіх православних запорожців, основою всіх душевних помислів і бажань. Козацтво не допускало навіть близького сусідства іновірців, не кажучи вже про їх поселення в козацьких землях.
Зусиллями Калнишевського швидко множаться села, хутори і зимівники в межах вольностей запорозьких. Перший документ стосовно Петриківки був датований 20 лютого 1772 року. Це повідомлення за № 117 митрополиту київському Гавриїлу від запорозького січового війська отамана Петра Калнишевського з військовою старшиною і товариством. Дане повідомлення було написане на підставі письмового звернення ієреів Свято-Георгіївської курилівської церкви Федора Чапеліївського, Логіна Петрова і Фоми Верхогляда з прихожанами. «Владения запорожского войска село Куриловка, тою стороною Днепра не вдали его и на таком месте и на такой низине положение свое имеет, … что обыватели куриловские к тому же чрез таковы воды и большие пески и в своем хозяйстве спокойствия не находя, принуждены многие переселиться к реке Чаплинке… и просят о припослании многомощного благословения на сооружение вновь церкви при Чаплинке реке в селе, кое называться имеет Петровка».
З Рапорта до кафедральної контори від 27 травня 1773 року довідуємося про спорудження в Петриківці 23 квітня 1773 року церкви: «В кафедральную святейшего правительствующего Синода члена преосвященнейшего господина Гавриила архиепископа митрополита Киевского, Галицкого, контору нижайший рапорт». Далі повідомляється, що після видання благословительної 23 квітня 1773 року було закладено церкву в селе Петровке при реке Чаплинке, основанном взамен Куриловки.
Фундатором храму виступив сам кошовий отаман Петро Калнишевський (бл. 1690—1803 рр.), який власноручно уклав контракт з майстрами на будівництво та оздоблення храму. Уродженець с. Пустовойтівка Роменської протопопії Лубенського полку, П. І. Калнишевський пройшов шлях від козака до похідного полковника (1752—1761 рр.) й кошового отамана (1762, 1763, 1764—1775 рр.). Під час його перебування на посаді упродовж 1765—1775 рр. не тільки здійснювалася планомірна колонізація краю, але й відбувалося його духовне освоєння: Запорозький Кіш фінансував будівництво низки релігійних споруд у Присамар'ї та Приоріллі. Власним коштом Петро Калнишевський, окрім Свято-Георгіївської церкви у Петриківці, збудував Петропавлівський православний храм у Межигірському монастирі, Покровський — у Ромнах та Лохвиці. Закінчувалися роботи зі спорудження Свято-Георгіївського православного храму на кошти Калнишевського у Петриківці після зруйнування Січі, коли кошового отамана заарештували й відправили на заслання до Соловецького монастиря. В надзвичайно важких умовах ув'язнення він провів близько двадцяти п'яти років і був звільнений лише згідно з волею імператора Олександра І. Незважаючи на арешт колишнього кошового отамана, 24 квітня 1776 р. Азовський губернатор В. О. Чертков звернувся до Г. О. Потьомкіна з рапортом: «Протовчанского уезда командир артиллерии капитан Салков ко мне представляет, что… священики Логин Петров и Фома Верхогляд поданным к нему доношением просим на достроение новосооружающейся в том местечке церкви во имя Святого Великомученика Георгия (которую начал строить бьівший кошевой Калнышевский собственным своим коштом) о выдаче из его, Калнышевского имения недостающего числа денег пятисот рублей, куда надлежит без представлення не оставить». Клопотання В. О. Черткова було задоволене, завдяки чому храм було швидко зведено. Серед цінних церковних речей, які зберігалися в козацькій церкві Святого Великомученика Георгія, Д. І. Яворницький особливо виділив престол, окутий згори щирим сріблом.
Зустрічаються свідчення, що церква з Курилівки була перевезена до Петриківки на валках. Для пошуку істини звернемося до писемних джерел 18 століття.
«От духовного здешнего Правления усмотрено, что церковь оной куриловской, за крайнею обветшалостью, реставрировать уже ни как не можно». Неможливість перевезення церкви поставила питання про будівництво нової дерев'яної церкви.
У 1784 році 3 січня прихожани Свято-Георгіївського храму воїнської слободи Петриківки у зверненні до Катеринославського духовного правління пишуть «доношение»: «Церковь есть деревянная, находится во всяком благосостоянии и къ отправлению въ ней священнослужения препятствия никакого нетъ. Выстроена коштомъ бывшего войска Запорожского кошового атамана Петра Калнышевского на отведенной подъ оную земли». Прихожани повідомляють, що при церкві є три священики, диякон, два пономарі. Приходських дворів нараховується 333, у них проживає чоловіків 1325, жінок 1240. Прихожани звертаються з проханням призначити другим дияком Прокопа Савицького віком 33 роки «состояния доброго, не пяница, не убийца, у домостроительстве своем исправлен и рачителен, не клеветник, не сварлив, ни окаких худіх делах не обличен, и ни к какому худому делу, а також и расколу неподозрителен». Далі читаємо обіцянку про те, що «избранный нами кандидат Прокопий Савицкий будет довольствоваться оною землею и протчими угодіи обще с нами и добротнім от нас подаянием и от оной нашей церкви по смерть свою к другой проситься не будет, у чем и сам на сем своеручна подписался». Доношеніе подписали святогеоргиевской церкви іерей Феодор Чепеліевскій, тоей же церкви священник Логгин Петров, тоей же церкви іерей Фома Костирка, смотритель подпорутчик Иван Руденков и прихожаны со всем обществом, а вместо их неграмотных по их персональному прошению житель петриковский Герасим Михайлов, сын Лысенков, руку приложил.
Відомо що в кожному храмі важливу роль відіграє напрестольник. У Свято-Георгіївському храмі напрестольник був коштовним. На срібному напрестольнику було зазначено, що храм збудовано коштом Петра Івановича Калнишевського. На початку 20 століття у губернському місті Катеринославі з ініціативи Дмитра Івановича Яворницького проводиться Археологічний з'їзд. В трудах XIII Археологічного з'їзду (1905 рік) знаходимо підтвердження про те, що «в Петриківці в Георгіївській церкві зберігається напрестольник». На жаль, після встановлення влади більшовиків у 1919 році святиня храму — срібний напрестольник було вилучено з храму для подальшої переплавки у фонд голодуючих Поволжя.
До наших часів Свято-Георгіївський храм не зберігся: «Як громили церкву, забрали не тільки покривало із чистого срібла зі столу у вівтарі, позолочену чашу, ризи, багато інших цінних речей, а й спалили літературу і цінні історичні папери Запорозької Січі і Протовчанської паланки, списки перших жителів і перших священиків», — писав петриківський краєзнавець Іван Понежа про закриття церкви у 1930-х рр.
Відомий майстер петриківського розпису Ф. С. Панко, який у дитячі роки навчався у школі, що була через дорогу від тієї церкви, став свідком її закриття: «І коли розбирали ту церкву, руйнували там всередині, хтось приніс мені у клас гравюрку з портретом Петра Калнишевського на дереві. Дитяча пам'ять зберегла її й через 52 роки відродив, написавши портрет». Ця робота Ф. С. Панка не тільки одна з найкращих робіт цього неперевершеного автора петриківського розпису, але й одне з небагатьох зображень кошового отамана Петра Калнишевського, створене на основі автентичної пам'ятки. Нині на території, де стояла дерев'яна Свято-Георгіївська церква, побудована лікарня, а в 1990-х роках встановлено пам'ятний знак.
В 1812 р. у с. Петриківка нащадками запорозьких козаків («…тщанием священника Симона Кальченко и прихожан», — сказано в «Справочной книге Екатеринославской епархии» за 1908 р.) було збудовано церкву Різдва Богородиці, яку в народі до цього часу називають «Білою Богородицею». Заслужений майстер народної творчості Ф. С. Панко згадував у 2005 р.: "Як я допитувався у батька, в 1912 р. їй справляли сто років, тобто збудована вона в 1812 р., на честь перемоги Російської імперії над Наполеоном. У Вітчизняній війні брало участь багато колишніх козаків з Петриківки. Це ж було козацьке село, а люди зібрали гроші і побудували той храм. Він був престольним, на рік справляли три храми. Цегла трохи сипалася, її окували металом і окрасили білим кольором під народну архітектуру. Біля церкви була висока кам'яна дзвіниця. Навколо храму — орнаментована художня огорожа, викована місцевими майстрами. Ікони були написані прямо на стінах. Діди, я пам'ятаю, у дитинстві, було йдуть або їдуть підводою, зупинять вилиці, перехрестяться і далі їдуть. В 1930-ті роки Білу Богородицю закрили. Купол зняли. Був клуб, потім — зерносховище, а нині її довалюють.
Цей трипрестольний храм славився далеко за межами селища. У вівтарі зберігалася одна з найбільших святинь петриківської землі — ікона Божої Матері з преподобними Антонієм і Феодосієм Печерськими, до якої приходили молитися парафіяни зі всієї округи. На центральному престолі храму Білої Богородиці знаходилася ікона на честь Різдва Божої Матері. Лівий престол був присвячений апостолу Андрію Первозваному, який, за легендою, приніс християнство на придніпровські землі, правий — покровителю запорозьких козаків Святителю Миколаю. Кам'яний храм білого кольору, фасад якого прикрашали колони, вражав своєю довершеною архітектурою. Поблизу церкви знаходився будинок священика. Панотець залишався чи не єдиною освіченою людиною на селі, офіційно поставленим духовним пастирем, до якого парафіяни приходили не тільки сповідатися, а й за порадами у господарстві. Відомий склад священнослужителів у 1908 р., це — священик Василь Олександрович Килимов (44 роки); диякон Георгій Савченко (29 років) та церковний староста — Костянтин Бобошко (57 років). При церкві знаходилася земельна ділянка у 33 десятини, що було характерним для XIX століття.
Церковна освіта на той час.
При Свято-Георгіївському храмі діяла церковно-приходська школа, котра знаходилася навпроти храму.
1898 рік — при Свято-Георгіївській церкві діє школа зі зразковим шкільним садом і курсами рукоділля для дівчаток.
1912 рік — училище при Свято-Георгіївській церкві 4-класне змішане, знаходиться у духовному відомстві.
1914 рік — при Свято-Георгіївському храмі однокласне училище з трьома відділеннями.
Знищені влітку 1934 року православні храми Петриківки.
1. Храм Святого Великомученика Георгія Побідоносця, (дерев'яний) освячений і відкритий 22 березня 1775 року, стиль — козацьке бароко.
2. Храм Різдва Богородиці збудований на честь 100-річчя з Дня Перемоги у війні проти Наполеона (цегляний), будівництво було розпочато 1912 року. Храм був збудований поряд зі старою козацькою церквою Петра Калнишевського.
Пікуш Андрій Андрійович (нар. 1950) — голова правління та художній керівник Центру народного мистецтва «Петриківка», член Національної спілки художників України, Заслужений майстер народної творчості України.
Пікуш Марія Іванівна (нар. 1954) — українська художниця, член Національної спілки художників України, 2007 року нагороджена орденом княгині Ольги 3 ступеня.
Самарська Ганна Миколаївна (нар. 1941) — українська художниця, провідний майстер петриківського розпису та декоративного живопису, Народний художник України, член Національної спілки художників України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
↑Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 14 квітня 2016. Процитовано 28 березня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Борисенко Г.Г., Жаура В.А., Ковальова І.Ф. Петрикі́вка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Дніпропетровська область / А.Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.863-876
Artikel ini sebatang kara, artinya tidak ada artikel lain yang memiliki pranala balik ke halaman ini.Bantulah menambah pranala ke artikel ini dari artikel yang berhubungan atau coba peralatan pencari pranala.Tag ini diberikan pada Oktober 2022. MTs Negeri 5 SerangMadrasah Tsanawiyah Negeri 5 Kabupaten SerangInformasiDidirikan8 Agustus 1968JenisNegeri dibawah Kementerian AgamaAkreditasiANomor Statistik Sekolah121136040004Nomor Pokok Sekolah Nasional20622925Kepala SekolahKhawasi, S.Ag.Juml...
Чемпионат Дагестана по футболу Основан 1936 Регион Дагестан Число участников 11 Действующий победитель Леки (Магарамкент) Наиболее титулован Труд (Каспийск) — 13 раз 2022 Чемпионат Республики Дагестан по футболу — соревнование среди любительских команд в Дагестане. Футбол
رون مودي معلومات شخصية الميلاد 8 يناير 1924(1924-01-08)لندن الوفاة 11 يونيو 2015 (91 سنة)لندن، المملكة المتحدة الجنسية المملكة المتحدة عدد الأولاد 6 الحياة العملية المدرسة الأم كلية لندن للاقتصاد المهنة ممثل مسرحي، وممثل أفلام، وكاتب، وملحن، ومغني، وممثل تلفزيو
مايكل ميرفي معلومات شخصية الميلاد 5 مايو 1938 (85 سنة) لوس أنجلوس مواطنة الولايات المتحدة الزوجة ويندي كروسان (1988–2009) الحياة العملية المدرسة الأم جامعة كاليفورنيا المهنة ممثل، وممثل تلفزيوني، وممثل أفلام، وممثل تعبيري، ومنتج أفلام اللغة ال
Опис файлу Опис постер серіалу Джерело https://www.imdb.com/title/tt22467674/mediaviewer/rm4113630465/ Час створення 2022 Автор зображення Авторські права належать дистриб'ютору, видавцю фільму або художнику цього постера. Ліцензія див. нижче Обґрунтування добропорядного використання для статт...
US indie rock band For other uses, see Mount Joy (disambiguation). Mt. JoyMt. Joy. From left to right: Cooper, Miclau, Byrnes, Quinn, EliopoulosBackground informationOriginPhiladelphia, Pennsylvania, U.S.Genres Alternative rock indie rock folk rock blues rock Americana Years active2016–presentLabels Island R&R[1] Members Matt Quinn Sam Cooper Michael Byrnes Sotiris Eliopoulos Jackie Miclau Websitemtjoyband.com Mt. Joy is an American five-piece indie rock band based in Los Angele...
يفتقر محتوى هذه المقالة إلى الاستشهاد بمصادر. فضلاً، ساهم في تطوير هذه المقالة من خلال إضافة مصادر موثوق بها. أي معلومات غير موثقة يمكن التشكيك بها وإزالتها. (ديسمبر 2018) 48°51′56″N 2°19′16″E / 48.8655°N 2.3211°E / 48.8655; 2.3211 إعدام لويس السادس عشر، جرى إعدام لويس السادس عشر بالم
Bistum Aire und Dax Karte Bistum Aire und Dax Basisdaten Staat Frankreich Kirchenprovinz Bordeaux Metropolitanbistum Erzbistum Bordeaux Diözesanbischof Nicolas Souchu Emeritierter Diözesanbischof Hervé Gaschignard Gründung 1822 Fläche 9364 km² Pfarreien 35 (2018 / AP 2019) Einwohner 395.500 (2018 / AP 2019) Katholiken 278.900 (2018 / AP 2019) Anteil 70,5 % Diözesanpriester 82 (2018 / AP 2019) Ordenspriester 14 (2018 / AP 2019) Katholiken je Priester 2905 Ständige Diakone 21 (2018...
Influence of feminism on culture Main article: Feminism This article has multiple issues. Please help improve it or discuss these issues on the talk page. (Learn how and when to remove these template messages) This article may require cleanup to meet Wikipedia's quality standards. The specific problem is: though a main article fork from the Feminism article, this article fails to expand on the original section in the source article, and also covers much tangential content. Please help improve...
1980 crime drama film by Paul Schrader For the soundtrack to the film, see American Gigolo (soundtrack). For other uses, see American Gigolo (disambiguation). American GigoloTheatrical release posterDirected byPaul SchraderWritten byPaul SchraderProduced byJerry BruckheimerStarring Richard Gere Lauren Hutton Bill Duke Héctor Elizondo Frances Bergen Carol Bruce CinematographyJohn BaileyEdited byRichard HalseyMusic byGiorgio MoroderProductioncompanyParamount PicturesDistributed byParamount Pic...
American journalist Ridgely Torrence Frederic Ridgely Torrence (November 27, 1874 – December 25, 1950) was an American poet, and editor. He received the Shelley Memorial Award in 1942 and the Academy of American Poets' Fellowship in 1947. Early life and education Greene County Courthouse, Collier Chapel, Shawnee Park, Xenia City Hall, B&O Railroad Caboose Born on November 27, 1874, in Xenia, Ohio,[1][2] Torrence was the eldest child of Captain David Findley Torrence and ...
The topic of this article may not meet Wikipedia's notability guideline for music. Please help to demonstrate the notability of the topic by citing reliable secondary sources that are independent of the topic and provide significant coverage of it beyond a mere trivial mention. If notability cannot be shown, the article is likely to be merged, redirected, or deleted.Find sources: LOWB – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (February 2018) (Learn...
BalongKecamatanPeta lokasi Kecamatan BalongNegara IndonesiaProvinsiJawa TimurKabupatenPonorogoPemerintahan • Camat-Populasi • Total41.400 jiwaKode Kemendagri35.02.11 Kode BPS3502110 Luas56,96 km²[1]Desa/kelurahan20 Balong adalah sebuah kecamatan di Kabupaten Ponorogo, Provinsi Jawa Timur, Indonesia. Kecamatan ini berjarak sekitar 18 kilometer[2] dari ibu kota Kabupaten Ponorogo ke arah barat daya. Pusat pemerintahannya berada di desa Balong. Batas...
В Википедии есть статьи о других людях с такой фамилией, см. Болгарин. Сергей Иванович Болгарин Дата рождения 10 октября 1925(1925-10-10) Место рождения село Коротное, Слободзейский район, Молдавская АССР, УССР, СССР Дата смерти 10 февраля 2002(2002-02-10) (76 лет) Место смерти село ...
هذه المقالة يتيمة إذ تصل إليها مقالات أخرى قليلة جدًا. فضلًا، ساعد بإضافة وصلة إليها في مقالات متعلقة بها. (مايو 2022) كتاب مسألة المبيدات الحشرية: البيئة, الإقتصاد و الأخلاقيات هو كتاب نُشر عام 1993 من تأليف ديفيد بيمنتل وهيو ليمان. مسألة المبيدات الحشرية: البيئة, الإقتصاد , الأ...
2013 South Korean filmNo BreathingPromotional poster for No BreathingHangul노브레싱Revised RomanizationNobeureshing Directed byJo Yong-sunWritten byYoo Young-ah Jo Yong-sunProduced byLee Song-joon Lee Geun-wook Park Chang-hyun Jung Dae-hoon Park Se-joon Park Do-wonStarringLee Jong-suk Seo In-guk Kwon YuriCinematographyLee Joon-gyuEdited byHeo Sun-miMusic byMarcoProductioncompanies9ers EntertainmentSoo Jack FilmsUnion Investment PartnersDistributed byCineguru/Daou TechRelease date October&...
New Caledonian Asylum, 1828. The Royal Caledonian School was a residential home and school for Scottish orphans, initially in London and subsequently in Bushey, Hertfordshire. History The Caledonian Asylum was launched by members of the Highland Society of London in 1815 to provide a home and education for Scottish children in London who had been orphaned in the Napoleonic Wars. John Galt, the novelist, became secretary to the Asylum in 1815. The first Asylum was at 16 Cross Street,[1]...
Roadsign in Mallaig Primary route sign outside Kyle of Lochalsh In the Gaelic-speaking parts of Scotland, the use of the Gaelic language on road signs instead of, or more often alongside, English is now common, but has been a controversial issue. History In the 18th and 19th centuries, map makers recorded Gaelic placenames in Anglicised versions. One would expect important towns like Stornoway or Portree to have slightly different names in different languages, but it is unusual for this to be...
Species of rodent Mexican woodrat Conservation status Least Concern (IUCN 3.1)[1] Scientific classification Domain: Eukaryota Kingdom: Animalia Phylum: Chordata Class: Mammalia Order: Rodentia Family: Cricetidae Subfamily: Neotominae Genus: Neotoma Species: N. mexicana Binomial name Neotoma mexicanaBaird, 1855 The Mexican woodrat (Neotoma mexicana) is a medium-sized pack rat. Distribution and habitat It ranges from the United States (Utah, Colorado, New Mexico and parts of A...
Android-based phablet from Razer Not to be confused with Motorola Razr. Razer PhoneCodenamecherylBrandRazer Inc.SloganWatch, Listen, Play[1]ModelRZ35-0215Compatible networksGlobal GSMFirst releasedNovember 15, 2017; 6 years ago (2017-11-15)Availability by region November 15, 2017 United StatesUnited KingdomCanada Units soldUnknownUnits shippedUnknownPredecessorNextbit Robin (indirect)SuccessorRazer Phone 2TypePhabletForm factorSlateDimensions158.5 mm (6.24 ...
