Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок до економічно-культурного розвитку Лівобережжя. Проводив курс на відновлення козацької держави з кордонами часів Хмельниччини.
Як визначний державний діяч дбав не лише про економічну та військову могутність України, а й про її культуру, про піднесення освіти, науки, мистецтва, зміцнення авторитету церкви[10].
У 1592 році король Сигізмунд II Август подарував маєток шляхтичеві Михайлові Мазепі-Калединському (Колодинському[11]) гербу Курч[12]. Батько — Стефан-Адам Мазепа, покозачився в часи Хмельниччини, став 1654 року Білоцерківським отаманом, у 1659 році був наказним полковником Білоцерківського полку, представляв Гетьманщину на сеймі у Варшаві 1659 році, призначений у 1663 році білоцерківським підстаростою. Мати — Марина Мокієвська — представниця старого шляхетського роду з Білої Церкви; присвятила молоді роки сім'ї, вихованню сина Івана та доньки Олександри. Шлюбу Мазепи та Мокієвської у 1638 році передувало засудження Степана Михайловича до позбавлення шляхетської честі через вбивство шляхтича Яна Зеленського[13].
Закінчивши навчання, повернувся додому. Батько мріяв про велику кар'єру для свого сина, вислав його до двору короля Речі Посполитої, великого князя литовського і руського Яна II Казимира. Іван став королівським пажем, зумів швидко завоювати прихильність короля.
На королівській службі
Ян II Казимир, син Сигізмунда III та Констанції Австрійської, був у близьких взаєминах із західними монаршими дворами, щороку висилав за кордон трьох талановитих юнаків шляхетського походження для покращення освіти. Мазепа потрапив до цієї трійки стажистів; відвідав Німеччину, Францію, Італію, можливо, Австрію у дипломатичній місії козаків.
1659 року повернувся до Речі Посполитої. Гетьманські клейноди привіз як гінець від короля у березні 1663 обраному гетьманом Павлу Тетері, які той відіслав назад (згідно зі статусом, їх мав привезти посол)[16].
Познайомився зі справами українського населення (1660-ті роки), з лобістами українського питання в сеймі Речі Посполитої. У 1662—1669 роках король Ян-Казимир доручав Мазепі кілька різних дипломатичних місій в Україні, Османській імперії, Московії.
Особисте життя
Легенда про вигнання
Рекламний плакат до кантати М. Балфе
Під час служби при дворі Яна II Казимира мав персональний конфлікт зі шляхтичем Яном-Хризостомом Пасеком[17], що ледве не закінчився дуеллю в королівських палатах. Ян-Хризостом Пасек згадував у своїх «Споминах» історію, яка стала популярною, хоча насправді, як більшість поетичних образів, ймовірно, далека від правди. Автор мемуарів оповів, що коханкою Мазепи була дружина визначного магната Речі Посполитої; коли ошуканий чоловік дізнався про це, наказав своїм служникам зловити винуватця, прив'язати голого до дикого коня та пустити степом. Історик Сергій Павленко, вивчаючи реалії 1660-х років, дійшов висновку, що, скоріш за все, тридцятирічний Мазепа був посередником у стосунках свого спонсора, білоцерківського старости князя Дмитра Вишневецького із заміжньою Оленою Загоровською. Вона не могла розлучитися з нелюбим чоловіком, бо католикам заборонялося це робити. Мазепа возив їй дорогоцінні подарунки не від себе, а [18]від відомого у Польщі магната. Після навчання у Європі за спонсорські кошти він не міг мати стільки золота та срібла, аби задобрювати ним улюблену жінку та її слуг[19]. Однак поширена про нього мемуаристом Яном Пасеком вигадка зіграла загалом позитивну роль у поширенні відомостей про складну долю українського правителя. Вона додала його біографії інтриги, неординарності. Тому не випадково він став героєм багатьох поем, п'єс, романів. Ця історія з усіма подробицями була дуже романтична і приваблива, сучасники перетворили її на епопею. Поети, малярі та музики — Байрон, Гюго, Верне, Булянже, Ліст — скористалися нею у своїх творах, звеличили її героя, що став символом. Едґар Кіне порівнював нещасливу Францію до замученого Мазепи, перед яким простягалося славне майбутнє.
Перша дружина
Орієнтовно в 1669 І.Мазепа повернувся додому. Після смерті батька успадкував посаду чернігівського підчашого.
Дослідники свідчать про зміни після 1669 року і в особистому житті Івана Мазепи, зокрема про перше одруження. Завдяки українському історику та етнографу Миколі Костомарову раніше вважалося, що його дружиною була старша за нього донька полковника Половця, вдова Ганна Фридрикевич, яка від першого шлюбу с генеральним осавуломФридрикевичем мала двох дітей. Костомаров за підказкою історика Олександра Лазаревського висунув цю гіпотезу на основі усних переказів старожилів міста Конотопа про те, що у Івана Мазепи був пасинок Криштоф Фридрикевич.[20]
За іншою версією, ім’я Ганна з’явилося через неправильний переклад повідомлення у гамбурзькому тижневику «Historische Remarques» від 1704 року, де містилася коротка згадка про смерть дружини Мазепи. У записі «auch die Gemahlin sebst Anno 1702 verstorben» дехто з істориків помилково угледів ім’я Ганна, знайшовши у записі підтвердження версії Костомарова. Проте «Anno» з латини перекладається як «рік» і в середньовіччі та ранньомодерні часи часто використовувалось в німецькій та інших західноєвропейських мовах (лат. Anno Domini — буквально «року Божого» чи «літа Господня»). Воно традиційно писалося перед роком, тож згадана фраза дослівно мала б лише означати: «сама дружина також померла в році 1702».[20]
До останнього вважалося, що не зберіглося жодних документів, де б зазначалося ім’я дружини Івана Мазепи. Проте нещодавно на Афоні було знайдено пом’яник (інша назва синодик), де дружину Івана Мазепи названо Марією[21]. Цей рукопис, що є переліком імен живих і померлих, був складений для того, щоб поминати їх в Афонському монастирі, і містить не один, а цілих два списки роду Івана Мазепи. В жодному з них Ганни немає, натомість в обох зразу ж за Іваном записано Марію (за церковною традицією за ім’ям чоловіка зазвичай писали саме ім’я його дружини).[20]
Служба у гетьмана Дорошенка
Наприкінці 1669 року Мазепа вступив на службу до гетьманаПетра Дорошенка, що стало «переломним моментом» (Дорошенко) у житті та діяльності майбутнього гетьмана, який відтоді цілковито віддав себе українській державній справі[22].
У Дорошенка він був спочатку ротмістром надвірної корогви, себто командиром гетьманської гвардії, згодом (десь близько 1674 року) виконував обов'язки генерального писаря (так він називається у переговорах з представниками Московії, у царських листах). Брав участь у війні Дорошенка як союзника Османської імперії проти Речі Посполитої (похід до Галичини 1672 року). Дорошенко оцінив великі здібності («метикуватості й цікавості», як каже Величко) Мазепи, доручав важливі дипломатичні місії.
Перехід до Самойловича
У червні 1674 року Дорошенко послав Івана Мазепу до Криму й Османської імперії, дав татарськийескорт, кілька полонених козаків із Лівобережжя, призначених у подарунок ханові та султанським достойникам. Під час подорожі біля річки Інгул Іван Мазепа потрапив до рук запорожців, які могли його вбити; кошовий отаман Іван Сірко впізнав Івана Мазепу й урятував. Коли гетьман Лівобережної України Іван Самойлович довідавшись про це, зажадав у Сірка видати йому Івана Мазепу, Сірко спочатку відмовив, але під тиском московитського уряду змушений був відіслати Івана Мазепу до Батурина (липень 1674 року). Досвідом у міжнародних справах, бездоганними манерами Іван Мазепа переконав Самойловича зробити його довіреною особою (було обрано військовим осавулом).
Батуринський дипломат
Починаючи з 1676 року, Іван Мазепа практично щороку їздив з дипломатичними місіями до Московії. Він, виконуючи настанови гетьмана, переконував московських урядовців передати слобідські полки під управління Гетьманщини, не підписувати Вічного миру, який узаконював поділ України, ділився міркування про економічні нововведення в автономії, давав поради, як краще організувати оборону Києва від ординців тощо. У ході переговорів у Посольському та Українському приказах батуринський дипломат мав зустрічі з царями, передавав їм дипломатичну пошту від І. Самойловича.
У боротьбі за Київську митрополію
«В останньому акті трагедії Української Церкви сильно завинив Іван Мазепа, будучий гетьман України: його підпис під незаконним обранням на Київського митрополита московського кандидата єпископа Гедеона Четвертинського стоїть між першими…– так підсумував події 1685—1686 роках Іван Огієнко. — Іван Мазепа сильно вислужився Москві, і щоб її задобрити, легко зробив як гетьманський представник незаконні вибори, і тим передав Українську Церкву Москві»[23]. Насправді ці твердження не відповідають дійсності.[джерело?]
Гетьман Іван Самойлович доручив генеральному осавулу Івану Мазепі як довірнику зайнятися організацією проведення церковного собору в липні 1685 року За настановами з Московії українські духовні особи мали на ньому чітко заявити про відокремлення Київської кафедри від Константинопольського патріархату та обрати митрополитом місцевого архієрея. Незважаючи на такі орієнтири, собор сформулював неочікувані для государів та московських урядовців рішення про розв'язання згаданих церковних проблем лише канонічним способом. Делегати одностайно обрали митрополитом луцького єпископа Гедеона Четвертинського, який як кандидат на цю духовну посаду не сподобався московитським зверхникам. І. Мазепа брав активну участь у переговорах з церковної проблематики у Москві, Батурині, Києві, Чернігові. Він, як і гетьман, обстоював українські інтереси в питанні належності Київської митрополії.
Усупереч бажанням І. Мазепи, І. Самойловича, провідних діячів Гетьманщини надати Г. Четвертинському титул екзарха Константинопольського патріарха, Київську митрополію захопили московитські попи із допомогою московського уряду шляхом підкупу, маніпуляцій, шантажу, фальсифікацій та силового тиску[24].
Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила 1687 року внаслідок чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої московської правительки Софії князем Василієм Голіциним; гетьмана Івана Самойловича позбавлено влади та заслано до Сибіру. Невдовзі сам фаворит потрапив в опалу, попрямував слідами Самойловича, втратила владу й Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилися лічені дні; у таких непевних умовах зумів втримати владу, істотно зміцнив власні позиції.
У старшини, що скинула Самойловича, були й інші, досить впливові кандидати — генеральний обозний В. Борковський та полтавський полковникПрокіп Левенець. Перемогла кандидатура Мазепи, оскільки на той час вона була прийнятна окрім старшини, і для царського уряду, адже Мазепа мав впливові зв'язки в московських урядових колах.
Військова рада, яка відбулася 25 липня, мала лише формальне значення. Вжито було всіх заходів, щоб здійснити намічений напередодні план виборів — місце голосування було оточене тісним колом («у шість чоловіка») московського війська. Навколо козаків розставлено стрільців і рейтарів. На Раді присутні були тільки 800 кінних і 1200 піших козаків, тобто зовсім незначна частина козацького війська. Старшина, яка стояла в перших рядах, вигукнула ім'я Мазепи, а коли дехто спробував називати інші ім'я, їх «вмить угамували». Іван Мазепа був обраний на гетьмана України[25].
Мав тоді 50 років, був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом. Обрання Мазепи пов'язане було з підписанням нових «Коломацьких статей» (основа — «Глухівські статті»Дем'яна Многогрішного 1669 року, з деякими додатками на користь Москви). Коломацькі статті були вироблені учасниками зміщення І.Самойловича, претендентами на посади у гетьманському уряді 24 липня за активної участі та тиску В. Голіцина. І. Мазепі не можна дорікати за те, що цей документ значно послаблював позиції Гетьманщини. Переговорний процес щодо вироблення статей старшини вели з В. Голіциним не як рівноправні договірні сторони, а як безурядові претенденти на посаду. Через це останні не могли принципово обстоювати свою точку зору і дуже перечити фаворитові царівни Софії. Саме його договірні тези мали пріоритет. Тому їх краще називати Голіцинські статті.
У них було застережено, що Україна не сміє порушувати вічний мир з Річчю Посполитою і повинна підтримувати добросусідські стосунки з Кримським ханством. Знову заборонено Україні мати дипломатичні стосунки з іншими державами. Окрім залог та воєвод, що були в Києві, Чернігові, Ніжині, Переяславі та Острі, московська залога мала стояти в гетьманській резиденції — Батурині — для постійного контролю над гетьманським урядом. Заборонялося «голосов испущать», що «Малороссийский край гетманского регименту», а тільки казати, що він належить до єдиної держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москви в Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнення зв'язків між двома народами.
Гетьманство
Сторінка з «Апостола» 1695 року з титулом Івана Мазепи.
Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини й Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.
Ревний заступник православ'я, Мазепа надав кошти на будівництво в усій Гетьманщині низки соборів, споруджених у стилі українського бароко. Загалом за роки його правління зведено понад 200 церков, з них 45 під безпосереднім патронатом володаря булави. Слід зазначити, що цей великий комплекс робіт забезпечувався здебільшого з гетьманської скарбниці. Тобто зібрані від податків кошти гетьман вкладав у розбудову Києво-Печерської лаври, будівництво великого муру довкола неї та інші церковні проєкти. Заходами Івана Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (тоді відомої як «Могило-Мазепинська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана було споруджено нові корпуси, збільшено кількість спудеїв до 2 тисяч).
Як і Богдан Хмельницький та Іван Самойлович, Мазепа поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха.
Цікаво, що в «Апостолі» 1695 року було зазначено, що видання книги «За Щасливого Владіння ЇХ Царського Присвітлого Величества обох сторон Дніпра Войск Запорожских Гетьмана, Благородного ІВАННА СТЕФАНОВИЧА МАЗЕПИ друком новим відбулося».
У народі до сьогодні побутує знана приказка: «від Богдана до Івана не було Гетьмана»[26][27]. Свою владу ототожнював з могутністю держави; найрішучіше допомагав козакам запорожцям (що виборювали право на освоєні території України [28]), карав старшин які посилали донос за доносом цареві у Московії. У зовнішній політиці старався мати добросусідські відносини з Річчю Посполитою, Кримським ханством, Османською імперією. Мав таємні контакти з високопосадовцями цих країн. Боротьба з Московією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час просто продовжував лінію Івана Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.
Спирався головним чином на старшинські роди, що свого часу емігрували з Правобережжя, та найманців. За опозицію мав колишніх прихильників Самойловича (здебільшого усунутих з провідних посад), запорожців та південні полки. Останні, окрім глибинних соціально-орієнтованих причин, мали ще і значні амбіції свого полковника щодо гетьманської булави[29].
Протягом правління гетьмана в Гетьманщині не відбулося жодного протестного повстання проти володаря булави. Так зване «повстання Петрика» козацька спільнота не підтримала. На його заклик повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», відгукнулися лише кримські татари (замість допомоги вони стали грабувати населення, що завдало безповоротних репутаційних втрат «ватажку»). Про «бунти» 1708 року гетьман доповідав царським урядовцям навмисне, аби залишки гетьманського війська не були відправлені до Смоленщини. Про це пізніше розповіла у ході допитів старшина, яка потрапила у полон після Полтавського бою.
Зовнішня політика
Завдяки дипломатичному хисту зумів налагодити стосунки з царівною Софією, фактичним керівником московського уряду князем Голіциним, з їхнім наступником — царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту на Московії у 1689 року.
Усупереч забороні міжнародних дипломатичних зносин, зафіксованої в «Коломацьких статтях» — угоді між Україною та Московією, підписаною під час обрання Івана Мазепи гетьманом, мав численні зв'язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Речі Посполитій, Ґіраїв у Криму, інших.
З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Новосергіївську на річці Самара.
Прагнув знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, дбав про забезпечення її представників маєтностями (гетьманські універсали Василеві Борковському, Прокопові Левенцю, Михайлові Миклашевському, Іванові Скоропадському тощо). Захищав інтереси простих козаків, посполитих (зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років тощо), в яких регулювалися питання оподаткування, відробіток («панщина»). Вихований у принципах меркантилізму, Мазепа різними способами сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промислового виробництва, торгівлі.
Господарство
Особиста рахівниця Івана Мазепи
Українське господарство в добу Мазепи пережило піднесення. Поширилися торговельні зносини також з Кримським ханством і Чорноморсько-Дунайськими країнами. Зросла і внутрішня торгівля, зокрема торговельний обмін між північчю й півднем Гетьманщини, між Гетьманщиною і Запоріжжям та Слобожанщиною, між Лівобережжям і Правобережжям.
Наприкінці XVII століття дуже розвинулися галузі промисловості, які вимагали спеціального технічного досвіду та устаткування, і більших грошових вкладів.
Відомо 14 Універсалів Мазепи про виділення Українській шляхті земель під устаткування рудень, селітряних заводів, ковальських цехів. Зокрема, Універсалом від 9 лютого 1688 року Гетьман Іван Мазепа підтвердив маєтності Межигірського монастиря, серед яких є «рудні», Універсалом від 9 травня 1690 року він дозволив стародубівському полковникові Михайлові Миклашевському побудувати дві рудні. Універсалом Івана Мазепи від 26 березня 1701 року архієпископові чернігівському і новгородському у посесію надано Неданчицьку рудню.
Суспільство
Внутрішня політика гетьмана Мазепи була безпосереднім продовженням політики Самойловича. Провадилася іншими темпами, подекуди іншими методами, сприяла зростові козацької старшини, зміцненню її економічної бази, соціального становища, перетворенню її на зверхній стан Гетьманщини (провідну верству Козацько-Гетьманської держави).
Політика Українського уряду щодо козацтва за часів гетьманування Івана Мазепи була цілком ясна і послідовна. Козацтво на Гетьманщині вважалося тоді дуже поважною силою (і як заможна сільська верхівка, і як головний військовий резерв держави). У руках козацтва були чималі площі землеволодіння, важливі господарські угіддя, млини, ґуральні, інші промислові й торговельні заклади, а головне — права і вольності, здобуті «шаблею козацькою» за Богдана Хмельницького.
Розвиток торгівлі та промисловості за часів Івана Мазепи сприяв зростанню міст, зокрема його купецької верстви. У зв'язку з тим відбувалися чималі зміни в соціально-економічному житті міст Гетьманщини.
Селянство в часи Івана Мазепи становило більшість населення України. За часів Івана Мазепи припинилось закріпачення селян, на відміну від московії. Селяни, по-перше, ще не втратили юридичні права на землю, і якщо право займанщини вже переставало братися до уваги як право власності, то письмово оформлені документи підтверджували таке право беззастережно. Значно пізніше, через десятиліття, в другій половині XVIII століття такі письмові угоди селян перестали визнавати за юридичні документи, якщо земля, на якій вони жили, була повторно роздана конфідентам верховної влади, по-друге, навіть там, де селяни жили на землі державців, вони повністю зберігали за собою право вільного переходу на нове місце проживання, з правом забрати своє рухоме майно, але досить часто продавали й землю, яку вони обробляли, і яка формально-юридично належала державцям, що ставало причиною багатьох конфліктних ситуацій, як це засвідчують документи тих часів.
Натомість існує лише один документ, універсал Мазепи, вписаний до полтавських актових книг (і з огляду на відсутність оригіналу точна передача змісту його може викликати сумніви), що стосується Полтавщини, де селянам заборонялись селянські переходи, та попри те, що в тисячі інших універсалів Івана Мазепи такого немає, а навпаки, в них досить широко віддзеркалюються вільні переходи селян від одних державців до інших, в українській історіографії традиційно широко використовуються посилання лише на зазначений вище універсал у роботах, які стосуються соціально-економічного становища України за часів Івана Мазепи, що фатально спотворює дійсний правовий статус селянства тих часів, все робилося і продовжує місцями відбуватись з метою дискредетації Івана Мазепи владою московії.
Матеріальне становище селянства почало помітно погіршуватися за часів Північної війни, коли воно було сильно обтяжене розквартируванням у Гетьманщині багатьох московських полків унаслідок тотальної мілітаризації московського царства петром І, годувати голодних московських солдатів та утримувати коней драгунів мало за свій кошт Українське населення, сталося це після Полтави, вже за Скоропадського, мляві спроби якого протидіяти цьому були надто анемічними, щоб московія взяла їх до уваги, хоч до закінчення Північної війни у нього були деякі дипломатичні можливості, щоб послабити та відтермінувати цей тягар, спричинений брутальним порушенням царським урядом автономних прав Української Гетьманщини.
Розвиток культури
Важливий був вклад гетьмана Мазепи у духовне життя України-Гетьманщини: за його гетьманування воно досягає особливого піднесення, напруження та розквіту, у всіх галузях Української культури — в освіті, науці, літературі, мистецтві.
Був великим меценатом культурних починів і будов в Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, головно архітектури. У добу Івана Мазепи відроджується Київ як духовий центр України. Мазепинська доба створила свій власний стиль: виявився в образотворчому мистецтві, літературі, цілому культурному житті гетьманської України. Це було Українське бароко — близький родич західноєвропейського — глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Івана Мазепи.
Відносини з Московією
1689 року у результаті палацового перевороту до влади у москві прийшла партія Наришкіних, яка усунула від керування законну царівну Софію і надала владні повноваження юному Петру І. Гетьман Іван Мазепа надавав йому активну допомогу в грандіозних походах на османів і татар (див. Азовські походи (1695—1696)), кульмінацією яких стало здобуття 1696 року Азова — ключової османської фортеці на Азовському морі. Правитель Гетьманщини постійно давав молодому монархові поради у справах Речі Посполитої, Криму, Швеції: проте при цьому між ними не було тісної особистої дружби. Стосунки обох діячів не виходили за традиційні рамки співпраці сюзерена із васалом. Проте козацькі полковники із сарказмом зауважували, що «цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі», московські урядники заявляли, що «ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа». Немає сумніву, що Іван Мазепа був відомою постаттю далеко поза межами України.
На Москвії високо цінили особу гетьмана Івана Мазепи. За свої успіхи й заслуги у Північній війні гетьман, як другий із черги, був нагороджений у Москві в 1700 року тодішнім найвищим орденом святого Андрія, а 1703 року отримав від Августа II теж найвище тодішнє польське відзначення — орден «Білого Орла». А у 1707 році гетьману Іванові Мазепі цісарем Йосифом І надано титул «Князя Святої Римської Імперії». Згідно з австрійським архівом зберігся лист Івана Мазепи до цісаря Йосифа I, що находиться в «Райхсадельсамт» Австрійського Державного Архіву у Відні.[30] У цьому, по-німецькому написаному листі до цісаря, Мазепа згадує на вступі про свої заслуги у війнах проти турків, зокрема про участь по стороні «Святої Ліги», яку то в 1684 року був зорганізував його батько Леопольд I, проти Оттоманської Порти. Далі Іван Мазепа пише про своє становище та владу яку він виконує як гетьман України, посилаючись на факт, що «Його Цісарський Маєстат», зволівши надати княжий титул Меншикову, не відмовить у проханні також його наділити княжим титулом. Згідно з урядовими замітками на останній сторінці Мазепиного листа, за вказівкою цісаря та за підписом князя Шенборна, 1 вересня 1707 року Мазепі надано титул «Князя священної Римської Імперії»
Завдяки довірливим стосункам із царем Іван Мазепа зміг скористатися великим козацьким повстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам |Правобережжі в 1702 року Після того як цей район знову було заселено, шляхта Речі Посполитої спробувала вигнати звідти козаків. Джерела підтверджують, що І. Мазепа фінансував правобережне козацтво, його ватажків, забезпечував їх зброєю, саме він організував на Правобережжі повстання, аби зайняти цю Українську територію. Незабаром перед повстанцями впали такі твердині Речі Посполитої, як Немирів, Бердичів та Біла Церква (див. Облога Білої Церкви (1702)). З утечею на захід шляхти Речі Посполитої, схоже, було на те, що розгортається щось на зразок зменшеного варіанту 1648 року (див. Хмельниччина). Однак 1702 року полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти С. Палія в облогу в його «столиці» Фастові. Саме в цей час у Річ Посполиту вдерся найбільший ворог Петра І — король ШвеціїКарл XII. Скориставшись замішанням, Іван Мазепа переконав царя дозволити йому зайняти Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані. На вимогу царя та урядовців Речі Посполитої Іван Мазепа арештував С.Палія, з яким у нього у той момент теж не склалися стосунки (полковник зловживав алкоголем і не підкорявся наказам володаря булави).
21 квітня 1708 року Василь Кочубей і Іван Іскра подали Петру донос з 25 статей на Івана Мазепу, але цар не повірив і наказав стратити донощиків.
У Москві Іван Мазепа мав власний дім, архітектором якого, можливо, був Іван Зарудний.[31]
Справа Кочубея й Іскри
Універсал Мазепи
1 стаття. 1706 року, в Мінську гетьман говорив на самоті, що княгиня Дольська, родичка Станіслава Лещинського, запевняла його, що король Станіслав бажає дати Запорозькому війську бажану волю.
2 стаття. Того ж року Іван Мазепа погано говорив про литовського гетьмана Огінського, союзника московського цара.
3 стаття. Почувши, що король Август покинув Польщу і поїхав у Саксонію до шведського короля, Іван Мазепа радів з цього приводу.
4 стаття. 1707 року почувши, що коло Пропойська розбите царське військо, гетьман, спитав у Кочубея пошепки чи правдива ця новина.
5 стаття. Того ж року в Батурині, за обідом, Іван Мазепа сказав що дістав новину про поразку царського війська, і потім дуже сміявся з цього. Потім пив за здоров'я княгині Дольської.
6 стаття. Потім через тиждень Мазепа говорив Кочубею: «Я просив у царя війська для захисту Києва й України, він відмовив, і нам доведеться шукати дружби в короля Станіслава».
7 стаття. 17 травня того ж року я просив дозволу віддати свою доньку за сина Чуйкевича, але Мазепа порадив мені віддати її за польського шляхтича, бо скоро з ляхами побратаємося.
8 стаття. 28 травня сербський єпископ Рувим говорив, що гетьман журився і жалівся йому, що государ Україну обтяжує.
9 стаття. 29 травня гетьман за обідом говорив: «Москва хоче взяти в тяжку неволю всю Україну».
10 стаття. Гетьман запрошував до себе єзуїта ксьондза Зеленського. Як відомо, цей єзуїт завжди говорив не боятися шведів і підтримувати їх. Чого б то Мазепі його запрошувати, якби він не мав злих намірів?
11 стаття. Полтавський писар Олександр Чуйкевич говорив, що він заходив до гетьмана, але двері були зачинені й гетьманський слуга сказав: «Гетьман з полковниками читає гадяцький договір гетьмана Виговського з поляками».
12 стаття. В грудні 1707 року приїжджав в Батурин шведський канцелярист Кікін і Мазепа зібрав 300 озброєних компанійців захищати його.
13 стаття. На Різдво 1708 року приїжджав до гетьмана вищезгаданий Зеленський і гетьманський писар Пилип Орлик проводив його до гетьманського хутора під Бахмачем.
14 стаття. Мазепа говорив, що якщо хтось з полковників не піде разом з ним, то того він ув'язнить в тюрмі без милосердя.
15 стаття. Мазепа часто посилає козаків Кондаченка і Биєвського з усними дорученнями до хана й аккерманських татар.
16 стаття. Одного разу, коли Мазепа підгуляв, то почав вихваляти зрадників Виговського і Брюховецького: «Вони хотіли б вибитися з неволі, та злі люди їх до того не допустили, і ми хотіли б далі дбати про свою непорушність і волю, та ще способів до того не маємо…».
17 стаття. Одного разу гетьман говорив полковникам: «Ви думаєте, що я хочу віддати гетьманство Войнаровському; я сього не бажаю; вільно вам буде вибирати гетьманом кого схочете. Коли між вами є той, хто міг би свою батьківщину захищати, я тому уступлю; коли ж бажаєте залишити на мені цей тягар, то слухайте мене. Доведеться нам, умовившись і постановивши свій намір, братися за шаблі.»
18 стаття. Мазепа тримає при собі слуг-поляків і посилає їх без царського на те указу.
19 стаття. Государ наказував дивитись щоб люди не переселялися з Лівобережжя на Правий берег, але Мазепа нічим їм не перешкоджає.
20 стаття. На Коломацькій раді постановлено, щоб українці наближалися до великорусів, а гетьман того не допускає і Україна щораз віддаляється і чужіє.
21 стаття. Усі міста українські не укріплені й сам Батурин 20 літ стоїть без поправки. Люди кажуть, що так робиться в тій цілі, щоб міста не могли захищатися.
22 стаття. Коли до гетьмана прийшла звістка, що запорожці з Петриком піднялися з татарами проти московитів, Мазепа сказав: «Нехай би ці ледарі робили те, що мають робити».
23 стаття. Одна близька до Мазепи особа говорила про татар: «Ці люди нам скоро знадобляться».
24 стаття. Гетьман говорив львівському міщанинові Русиновичу: «Щоби тільки Бог дав мені сили і здоров'я, котре ослабло, я прихильний полякам. Бачу, що цар образив Польщу, але й Україну від сильно обтяжив».
25 стаття. Гетьман самовільно орудує військовою скарбницею, роздає землю своїм прихильникам. Наприклад, помер полковник Солонина, то Іван Мазепа віддав його села генеральному обозному Дуніну-Борковському, не залишивши нічого нащадкам полковника Солонини.
На початку XVIII століття у стосунках із царем з'являється напруженість. 1700 року вибухнула Велика Північна війна. У виснажливій боротьбі за володіння узбережжям Балтійського моря головними супротивниками виступали московитський цар і 18-річний король Швеції Карл XII — обдарований полководець, але кепський політик. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро І (палкий прихильник західних звичаїв) вирішив модернізувати армію, управління, суспільство взагалі. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролювалися всі ділянки життя, скасовувалися також «застарілі звичаї». В межах цієї політики під загрозу потрапляла гарантована 1654 року традиційна автономія Гетьманщини.
Під час війни цар висунув перед Українцями нечувані раніше вимоги (замість захисту своєї землі від безпосередніх ворогів — поляків, татар, османів, вони були змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві, Центральній Польщі). Регулярно Українські полки поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60, 70 % складу. Намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро І поставив на чолі козацьких полків московитських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська (вважали гіршим, часто використовували просто як гарматне м'ясо). Коли поповзли чутки про наміри царя реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов'язане з військовими посадами, занепокоїлася.
Війна викликала ремствування серед Українських селян, міщан: скаржилися, що в їхніх містах, селах розмістилися московитські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. «Звідусіль, — писав цареві Іван Мазепа, — я отримую скарги на свавілля московитських військ». Гетьман став відчувати загрозу, коли пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи московитським вельможею.
Головними причинами виходу з-під московського "протекторату" Іван Мазепа називав неспроможність московитів забезпечити військовий захист Українських територій, порушення Української адміністративної автономії та владної вертикалі в Гетьманщині, плани щодо реорганізації її соціального та політико-адміністративного устрою і примусового переселення Українців на інші землі[32].
Ще на початку 1707 року відбулася подія, яка згодом вивела з рівноваги гетьмана та його оточення. Цар-реформатор 10 лютого підписав іменний указ «Про приєднання Києва та інших Черкаських міст до відомства білгородського розряду». Гетьманські урядовці у 1707 року були поставлені перед фактом наміру створення на базі Гетьманщини Київської губернії, передачі за настирливими зверненнями польських союзників царя Правобережжя України Польщі. Невдоволення цими рішеннями Москви спровокували опозиційні настрої, потаємні зібрання старшин (осінь 1707 року, Києво-Печерська лавра), бажання змістити поступливого царю гетьмана. Похід Карла ХІІ детонував активність старшини. Частина її на чолі з В. Кочубеєм прагнула розв'язати кардинальні проблеми Гетьманщини за допомогою перезавантаження владної команди[33]. Зміна гетьмана на Данила Апостола могла б змусити московитським урядовців перед загрозою війни дати задній хід реформаціям і піти на поступки гетьманській верхівці, залишивши все без особливих змін. Донос В. Кочубея та І. Іскри не розв'язав завдань, які ставили перед собою опоненти Івана Мазепи: Петру І ніколи було напружуватися і заглиблюватися в їхні аргументи у час, коли шведи вже вирушили у похід і треба було негайно зайнятися справою зустрічі противника, московське командування, віддаючи Іванові Мазепі на страту донощиків, водночас виводило з-під управління гетьмана козацькі полки у розташування московських військ. Фактично Український правитель місяць за місяцем з наближенням шведів позбавлявся військового потенціалу, з яким було легше б визначатися у тому лихолітті.
У травні 1708 року у Білій Церкві старшини з гетьманом клялися на Євангелії бути заодно у боротьбі за Вітчизну. Про опозиційність верхівки гетьманського уряду засвідчують донесення Францишка Грабі, резидента-представника великого коронного гетьмана Речі Посполитої Адама Сенявського при дворі гетьмана Івана Мазепи, до свого патрона.
Реалії жовтня 1708 року були не на користь партії змовників, що прагнули відокремити Україну від московії: каролінці пішли не на москву, а на Стародубщину; під управлінням гетьмана залишилося 5 городових козацьких полків, 2 компанійських та 5 сердюцьких полків (разом до 12000 козаків). Більшість факторів вказувало на приреченість повстання проти царя. Але побоювання, що московитські урядовці затіяли таємну гру, аби виманити гетьмана та його однодумців у польову штаб-квартиру для арешту, зрештою вплинуло на визначення верхівки Гетьманщини. Вони вирішили іти на зближення зі шведським військом.
25 жовтня гетьман переправляється через Десну за 4–5 кілометрів від Коропа, біля села Оболоння. Разом з ним були його однодумці й наближені: генеральний обозний Іван Ломиковський, генеральний суддя Василь Чуйкевич, генеральний писар Пилип Орлик, генеральні осавули Михайло Гамалія та Дмитро Максимович, генеральний бунчужний Федір Мирович, генеральний хорунжий Іван Сулима, миргородський полковник Данило Апостол, прилуцький — Дмитро Горленко, лубенський — Дмитро Зеленський, чигиринський — Костянтин Мокієвський, корсунський — Андрій Кандиба, компанійські полковники Юрій Кожуховський, Андріяш Малама, Гнат Галаган, сердюцький — Яків Покотило, писарі Яків Гречаний, Михайло Ломиковський, Самійло Величко, Іван Максимович, небіж Андрій Войнаровський, канцелярист Антонович та інші знатні товариші.
Із собою на другий берег Десни Іван Мазепа взяв лише до 1500 старшин, компанійців і козаків (інших залишив у Батурині).
30 жовтня 1708 року І. Мазепа писав у листі І. Скоропадському з Дігтярівки, що у Гірках Карл ХІІ «нас утвердив і упевняв своїм ніколи не змінним королівським словом і даною на письмі асекурацією». Це спростовує думку російського історика В. Куликової про те, «ніхто не згадує про будь-які домовленості, підписані під час цих зустрічей, з чого можна зробити висновок про їх укладення раніше».
Оригінали союзницької угоди не збереглися. До нас дійшли лише копії договірних статей 1710—1711 років, а також рукопис П. Орлика «Вивід прав України», знайдений істориком Ільком Борщаком і опублікований у 1925 році у Львові. У ньому також вміщено текст угоди між Україною і Карлом ХІІ:
1. Й. К. В. зобов'язується обороняти Україну і прилучені до країни козаків землі й негайно вислати туди задля цього помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проситимуть князь і Стани. Війська ці, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операцій на Україні Й. В. довірить керування ними князеві та його наступникам і це триватиме доти, доки Україна потребуватиме того війська, котрому Й. К. В. видаватиме платню, а козаки постачатимуть хліб і харчі.
2. Все, що завоюється з бувшої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що — як виявиться, належало колись українському народові, передається й задержиться при українськім князівстві.
3. Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства і частин, прилучених до нього.
4. Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством; по його смерти, яка — треба сподіватися — не наступить ще довго, Стани України заховають всі вольності згідно з своїми правами та стародавніми законами.
5. Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено, щодо герба й титулу князя України. Й. К. В. не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб.
6. Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України, князь і Стани передадуть Й. К. В. на весь час, поки тягтиметься ця війна, а з нею й небезпека, деякі з своїх городів, а саме: Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч.
За всіма ознаками, це є справжній документ, який був вироблений 29–30 жовтня 1708 року в Гірках.
Петро І вирішив жорстоко покарати Мазепинців. До Батурина, гарнізон якого складався 1 листопада з 7–8 тисяч військовиків (чотири сердюцькі й три городові полки, Батуринська, Коропська та Воронізькі сотні — кожна по 500—700 гармашів, пушкарів, козаків), було стягнуто 14 полків корпусу О. меншикова, дивізія Р. Боура, два полки І. Анненкова, 5000 стрільців київського воєводи Д. Голіцина.
2 листопада 1708 року Батурин був взятий вночі завдяки тому, що московські стрільці, які постійно були при гетьманах І. Самойловичу, І. Мазепі, добре знали всю підземну інфраструктуру Батуринської фортеці. Вони проникли таємними лазами до міста та забезпечили відкриття вхідних воріт веж. Практично усі оборонці були винищені. Лише 1000 захисникам вдалося врятуватися.
Поширений міф про те, що ніхто далі не підтримав Мазепинців, не відповідає дійсності.
У квітні 1709 р. до Мазепинців прийшло близько 7600 запорожців (за підрахунками Д. Яворницького, у кошового К. Гордієнка було 38 куренів по 300, 200, 150 козаків, що в середньому й становить таку кількість). Барділі вказує, що до Мазепинців приєдналося 8000 запорожців.
Шведський перебіжчик Леон Івашкеєвич свідчив 17 червня 1709 року на допиті, що «в Жуках стоит Мазепа, а при нем войско, которое вчерашнего дня выходило, конницы тысячи с 4, пехоты 8 полков, а при них 2 пушки». Маємо при цьому достовірне джерело про загальний склад оборонців Гетьманщини.
Англійський посол у московії Чарльз Вітворт 4 травня 1709 року написав донесення в Лондон: «Підполковник та інші офіцери, захоплені в полон у цій битві, показали, що король шведський так само займає квартиру в Будищах, війська ж свої розташував так, щоб блокувати московитський загін, який стоїть у Полтаві. Козаків, які перейшли на бік короля шведського, вони налічують до 15.000».
Для підрахунку кількості учасників повстання Мазепинців важлива й статистика втрат учасників боротьби за волю України протягом кампанії кінця 1708—1709 років У Батурині загинуло їх до 12–14 тисяч, у Переволочні — 3 тисячі. Також російськими військами були спалені (переважно з козаками та жителями) Маячка, Нехворощ, Келеберда, Старий Кодак, Новий Кодак, Старі Санжари і Нові Санжари. Практично щотижня протягом січня–червня 1709 року гинули в бойових сутичках по 200—300 запорожців, козаків. Якщо скласти втрати повсталих і кількість їх в Полтавському бою (11000 — за донесенням Ч. Вітворта), то вийде, що гетьмана Івана Мазепу підтримало своїм життям, активною участю до 35 000—40 000 українців.
Сучасні дослідження спростовують міф про те, що з маріонетковим гетьманом І. Скоропадським, якого «обрав» цар, у Полтавському бою було 10000 козаків: насправді Петро І в цю «українську армію» додав московські полки, донців, калмиків, які становили 80 % її складу.
Іван Мазепа та Карл XII на Дніпрі після Полтави
Упродовж осені, зими, весни 1708—1709 років військові сили суперників маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкою Українського населення. Нарешті 27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва. Переможцем у ній вийшло московія, у результаті чого провалилися плани Шведської імперії підпорядкувати собі Північну Європу; московія забезпечила собі контроль над узбережжям Балтійського моря.
Смерть
Втікаючи після поразки від переслідування московської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдовському князівстві, що належало Османській імперії. Тут, біля міста Бендери у селі Варниця, 21 або 22 вересня 1709 року Іван Мазепа помер і був похований[7]. Згодом перепохований у Галаці (нині Румунія). Через два роки османські мародери зруйнували могилу. Згодом козаки перепоховали тіло гетьмана.
Московія вигравши Полтавську битву, почала інформаційну війну проти Українського гетьмана Івана Мазепи. Образ "невдячного зрадника", створений ще за правління Петра, згодом підтримувала московська офіційна ідеологія. За іронією долі Іван Мазепі, котрий усе своє життя зберігав відданість православній церкві і став чи не найбільшим меценатом та фундатором православних храмів на теренах України, понад два століття в усіх церквах на московії щорічно в першу неділю великого посту проголошували анафему. Полярно різні оцінки Мазепі давали автори дореволюційної літератури. Радянська держава продовжила традицію таврування постаті одного з най видатніших Українських гетьманів, ім'я якого згадувалося виключно в лайливому контексті[34].
Новый изменник, нарицаемый Ивашка Мазепа, бывший гетман украинский, или паче — антихристов предтеча, лютый волк, овчею покрытый кожею, и потаенный вор, сосуд змеин, внешне златом блестящий, честию и благолепием красящийся, внутри же всякой нечистоты, коварства, злобы диавольской, хитрости, неправды, вражды, ненависти, мучительства, кровопролития и убийства исполненный. Ехиднино порождение, как змей вселукавый, яд своего злого умышления на православное государство изблева в 1708 г. в месяце декабре… Как второй Иуда-предатель, отвержися Христа Господа и благочинной державы…
Досі Російська церква та Українська церква Московського патріархату анафему не зняли, хоч це не має ніякого значення для православних вірян, оскільки та церква не мала жодних прав на покладання анафем. І на сьогоднішній день ті "церкви" заборонені, як такі що несуть ознаки сектанства та пропогандують ненависть та насильство.
Наприкінці 2018 року Вселенський Патріарх оголосив, що анафема на Івана Мазепу була накладена з політичних причин і тому була недійсною ще з початку накладання[36]. КПЦ наполягає на тому, що гетьман помер як вірянин Вселенського патріархату: «В еміграції в м. Бендери Іван Мазепа вільно сповідався у православних священиківВселенського патріархату. Саме вони напутствували його на смертному одрі і відпустили від гріхів, а потім і відспівували. Його тіло було покладене в православній церкві містечка Варниці, яка перебувала в юрисдикції Вселенського патріархату, а згодом його перепоховали в місті Галац на Дунаї, де в центральному соборі Свято-Георгіївського монастиря місцевий митрополит відслужив заупокійну службу за спочилим гетьманом. Цей митрополит був ієрархом Вселенського патріархату. Отже, можемо говорити, що Іван Мазепа помер як вірний Матері-Церкви Вселенського патріархату!»[37]
Український фольклорист та етнограф Микола Костомаров, спираючись на усні перекази сторожилів міста Конотопа про те, що у Івана Мазепи буцімто був пасинок Криштоф Фридрикевич, свого часу висунув версію про одруження Івана Мазепи на вдові Ганні Фридрикевич, яка мала сина та дочку від першого шлюбу[20]. За іншими даними, вона мала дочку від Івана Мазепи, яка рано померла. Проте достовірність цих відомостей не доведена, оскільки письмових документів часів Мазепи, які б це засвідчували, наразі не знайдено. Припущення Костомарова щодо першої дружини Івана Мазепи поступово стало майже усталеною думкою серед істориків наступних поколінь. Невідомо також, чи мала вона дітей від Мазепи[43]. Ймовірно, у гетьмана могли бути ще діти, які рано померли.
За результатами останніх знахідок в одному з Афонських монастирів, є усі підстави вважати першою дружиною Мазепи Марію (особистість якої наразі не визначена), а не Ганну Фридрикевич, як вважалося раніше. За словами історика і релігієзнавця, якому пощастило знайти на Святій Горі цей синодик другої половини XVII — початку XVIIІ століть, доктора Сергія Шумило, у рукописі записані Українські гетьмани та козацька старшина, які жертвували доволі значні кошти для підтримки монастирів на Афоні. В пом’янику зазначені не тільки вони, але й члени їх родів. В обох випадках (а рід Мазепи в синодику приводиться двічі) відразу ж після Івана значиться Марія, слідом записані батьки Мазепи — Стефан і Магдалина. Оскільки, за словами Шумило, рік смерті дружини відомий (1702), обидва записи у пом’янику було зроблено до 1702 року[20].
Овдовівши, гетьман обрав собі за дружину доньку генерального судді Василя Кочубея Мотрю (Матрону), якій на той час було десь 18 — 22 роки. З літописних джерел відомо, що Іван Мазепа просив у церковних архієреїв та грецьких патріархів дозвіл на шлюб з нею, проте батьки Мотрі не дали згоди. Ці обставини інтимного життя Мазепи породили чимало фольклорних легенд та версій у художній літературі. Саме в художніх творах Мотрю інколи помилково називають іменем Марія (зокрема Олександр Пушкін в поемі «Полтава»). Про те, що у синодику поруч з Іваном Мазепою записана не вона, свідчать, зокрема його ж інші записи. Зокрема, на аркушах під 1686 роком серед жертводавців афонської обителі зазначений генеральний суддя Василь Кочубей з усім його родом, у т.ч. і донькою Матроною. Так само ім’я Мотря записане і в роду Василя Кочубея в іншому афонському пом’янику[20]. Тож, для церковного поминання за здравіє Іван Мазепа ніяк не міг записати під іменем Марія Матрону Кочубей, яка його ніколи не носила.
За словами історика Тетяни Таїрової-Яковлевої, гетьман також виховував двох синів рідної сестри Олександри, Івана Обидовського і його зведеного брата Андрія Войнаровського. Обидва з дитинства проживали не з матір'ю, а при козацькому війську в Батурині, у резиденції гетьмана, який ставився до племінників, як до своїх спадкоємців. Коли І. Обідовському було 12 років, у лютому 1689 року на Московії був виданий указ про його пожалування в стольники, що обіцяло йому у майбутньому дворянські привілеї. Цей указ був заохоченням гетьману Івану Мазепі за послуги московській цариці Софії[44]
Творчість
Іван Мазепа був людиною емоційної, пристрасної вдачі. Він мав ряд талантів та достоїнств: грав на бандурі, захоплювався мистецтвом, колекціонував зброю. Широко відомі поетичні спроби гетьмана, зокрема його «Дума», пісня про чайку-небогу, псалми і ряд інших поезій. Шедевром інтимного епістолярію є листи гетьмана до Мотрі — дочки Генерального судді Василя Кочубея.[45]
Славнозвісна «Дума» гетьмана Івана Мазепи «Всі покою щиро прагнуть…» є дуже важливою пам'яткою Української національно-політичної думки XVII—XVIII сторіччя. У своєму вірші, Іван Мазепа майстерно зобразив всю величність своєї політичної ідеології. Більш того, вірш «Дума» є цінним документальним зображенням становища України кінця XVII століття.[46]
Культурна спадщина
Ставлення до гетьмана в історіографії
Рішення Івана Мазепи відмовитись від союзницьких стосунків з Московією досі розглядається значною частиною російських "істориків" (як і раніше офіційною історіографією Московії та СРСР) як зрада і порушення Переяславської угоди.
За часів перебудови 1986—1991 років у СРСР уперше були дозволені публікації з іншим трактуванням дій гетьмана. Після проголошення незалежності Україною 1991 року ставлення до Івана Мазепи в офіційних історичних дослідженнях й підручниках значно покращилося. На відміну від російської історіографії сучасна українська вважає його національним героєм України[47][48][49][50][51]
Кам'яний мур (1696—1701) будувався коштом Мазепи: південно-західна башта (башта Івана Кущника, від назви церкви, яку там хотіли відкрити на честь патрона Івана Самойловича; побудована 1696 року); південна (Часова чи Годинникова, бо в ній до 1818 року був годинник); північна (Малярна, бо там містилася малярна майстерня); східна (Онуфрієвська — від церкви святого Онуфрія, або Палатна, бо тут містилися палати Івана Мазепи) (1698—1701)
Гетьман Іван Мазепа — найвідоміший в Європі та Америці гетьман України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптур. Серед найвідоміших творів:
образ Івана Мазепи та його справ зберігається в народному фольклорі, зокрема думах, приказках (наприклад, «Від Богдана до Івана — не було гетьмана»[53]) тощо, навіть в елементах одягу (мазепинка). В альманасі І.Срезневського «Запорожская старина» (1834) подано текст «народної думи» під назвою «Семен Палій і Мазепа» (де постать Івана Мазепи трактована з офіційних московитських позицій — як «зрадника»), однак дослідники новітнього часу (зокрема Г.Нудьга) вважають цю думу фальсифікатом (створеним, імовірно, самим І.Срезневським)[джерело?].
Тарас Шевченко — різні вірші («Чернець», «Іржавець», «Великий льох», «Сон» («Гори мої високії…», 1847) та ін.).
Степан Руданський — поема «Мазепа».
Пантелеймон Куліш — вірш «До Мазепи, прочитавши його біографію» (опубл. 1893; написання поезії припадає на своєрідний «антикозацький» період діяльності Куліша, тому постать Івана Мазепи трактовано в ній значною мірою з офіційних московитських позицій).
Богдан Лепкий — цикл романів (пенталогія) «Мазепа» («Мотря», «Не вбивай», «Батурин», «Полтава», «З-під Полтави до Бендер»).
У Полтаві з 2003 по 2012 рік проходив всеукраїнський фестиваль «Мазепа-фест». На ньому митці представляють свої літературні, музичні твори, відбуваються зустрічі із діячами культури.[54]
У жовтні 2007 року вулицю Січневого повстання у Печерському районі Києва рішенням Київради перейменовано на вулицю Івана Мазепи.
За відповідне рішення проголосували 71 з 96 присутніх депутатів Київради. Проти був лише один.
Рішення було прийняте з метою вшанування пам'яті одного з найвидатніших гетьманів України та враховуючи рішення Київради від 20 листопада 1997 року «Про повернення деяких історичних назв та перейменування на відзнаку 80-річчя пам'ятних подій української революції 1917—1920 років».
На брифінгу перед початком засідання сесії секретар Київради Олесь Довгий підкреслив, що це перейменування є дуже важливим в історичному сенсі, бо Мазепа має безпосереднє відношення до зазначеної вулиці. Зокрема, розміщені тут Вознесенська церква та жіночий монастир зведені за кошти Івана Мазепи, за його ж кошти зведено кам'яний мур Києво-Печерської Лаври та проведено низку будівельних робіт на її території[58].
Проте на засідання Київради 8 липня 2010 року більшу частину вулиці (від Площі Слави до площі Героїв Великої Вітчизняної війни) перейменували на вулицю Лаврську. Є інформація, що це було зроблено на прохання московського патріарха Кирила (Гундяєва). При цьому комісія Київради з питань культури не ухвалювала рішення про таке перейменування[59].
8 липня 2016 розпочато збір підписів під петицією про повернення імені Івана Мазепи частині вулиці, що пролягає від площі Слави до площі Героїв Великої Вітчизняної війни.[60][значущість факту?]
Сквери
У місті Миколаїв сквер Пушкінський перейменували на сквер імені Івана Мазепи.[61]
Перший пам'ятник Івану Мазепі встановили у 1994 році в с. Мазепинці Білоцерківського району Київської області (Україна). Скульптор Е. Горбань. Пам'ятник встановлено на кошти відомого українського мецената Мар'яна Коця.[64]
У 2007 році 3-й Президент України Віктор Ющенко видав указ № 955/2007 від 09.10.2007, яким передбачалося спорудження пам'ятника Іванові Мазепі та його соратникам в Києві, Полтаві та інших населених пунктах України до 300-річчя подій, пов'язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу.[65] У частині відкриття монумента в Києві цей указ наразі не реалізовано. Постійна комісія Київради з питань місцевого самоврядування, регіональних та міжнародних зв'язків 18 жовтня 2021 спрямувала офіційний запит до Уряду щодо стану реалізації цього указу в частині спорудження пам'ятника гетьманові Мазепі в місті Києві та стану його фінансування.[66][67]
22 липня 2017 року в рамках фестивалю «Гетьманська слава» в смт Коломак був урочисто відкритий пам'ятник Івану Мазепі.[68]
30 листопада 2018 року Владислав Попович від імені ГІ «Почесна Варта» і громади Ніжина в день 300-річчя трагічної загибелі Карла XII встановив пам'ятний камінь у центрі Ніжина, на якому планувалося встановити меморіальну дошку на честь Івана Мазепи, Карла XII і Пилипа Орлика. Проте, того ж дня за розпорядження Ніжинського міського голови цей камінь було забрано з місця встановлення.[69]
У місті Київ на території Києво-Печерської лаври встановлять погруддя Івану Мазепі. Ініціаторами створення монумента стали очільник Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" Максим Остапенко та Фонд "Рідна країна". Реалізацією проєкту підтримали Київський університет будівництва та архітектури та Фонд "Залишайся з Україною".[70]
↑Доктор історичних наук Юрій Мицик вважає дату народження Івана Мазепи 20 березня 1639 р. неправильною, оскільки небесним патроном гетьмана вважався Іоанн Предтеча (Мицик Ю. «Іван Мазепа». — К., 2007. С. 10–11). Історик Сергій Павленко, вивчивши панегірики, присвячені правителю України, його листи та інші джерела, дійшов висновку: найправдоподібніше такою датою було 29 серпня 1639 р. (день усікновення голови Іоанна Предтечі). Нині цей день припадає на 11 вересня (Павленко С. «До питання про день народження гетьмана Івана Мазепи: 20 березня чи 11 вересня?» // Батуринська старовина. Збірник наукових праць. Вип. 8 (12). Ніжин, 2020. С. 32–40). Дату 20 березня поширив поет і краєзнавець Тимко Падура, який нібито дізнався про неї від свого вчителя. А той, своєю чергою, побачив кілька сумнівних рядків з біографії гетьмана в Кременецькому молитовнику XVIII століття.
Іван Мазепа не міг народитися у родовій маєтності Мазепинцях, оскільки шляхтичі жили під охороною Білоцерківського замку, а господарювали на хуторах. У той час територію округи Білоцерківщини винищив набіг ординців.
↑Офіційний титул:«Пресветлейшего и державнейшего великого государя его царского величества Войск Запорожских гетман славного чина святого апостола Андрея и Белого Орла кавалер» (Універсали Івана Мазепи. 1687—1709. Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського. Центральний державний історичний архів України. — Київ; Львів, НТШ, 2002).
↑Тарапон О. Мазепа Іван // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. — 5-е вид. — Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В. М., 2015. — С. 466. — 912 с. ISBN 978-966-2464-48-1
↑Тарапон О. Мазепа Іван // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. — 5-е вид. — Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В. М., 2015. — С. 468. — 912 с. ISBN 978-966-2464-48-1
↑Антипович, Г. (2007). Згадаймо праведників, які змусили світ шанувати Україну: [до 300-річчя від часу обрання Івана Мазепи Гетьманом України]. Молодь України (57): 8.
Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. — К. : Вид. центр «Просвіта», 2006. — 551 с.
Радовський В. Тамга гетьмана Мазепи. — Львів: Центр Європи, 2012. — 234 с.
Салтан О. М. Харківський портрет гетьмана Івана Мазепи / О. М. Салтан //Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. — К.: Гілея, 2017. Спеціальний випуск Пам'яті Володимира Кривошеї. — С. 60–65. — Режим доступу до статті: http://gileya.org/index.php?ng=library&cont=long&id=145 [Архівовано 30 серпня 2017 у Wayback Machine.]. — 30.06.17.
Чижевський Дмитро. Забутий віршик Івана Мазепи [Архівовано 27 січня 2020 у Wayback Machine.] // Чижевський Дмитро. Українське літературне бароко: Вибрані праці з давньої літератури. — К.: Обереги, 2003. — 576 с. — (Київська бібліотека давнього українського письменства. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України).
Універсали Івана Мазепи 1687—1709: Матеріали до українського дипломатарію. Ч. 1. — Київ; Львів: НТШ, 2002. — 757 c. — (Універсали українських гетьманів).
Універсали Івана Мазепи 1687—1709: Матеріали до українського дипломатарію. Ч. 2. — Київ; Львів: НТШ, 2006. — 763 c. — (Універсали українських гетьманів).
Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Відповідальний ред. І. Ситий; Упорядн. С. Павленко. Чернігівський історичний музей ім. В. В. Тарновського; Канадський інститут українських студій Альбертського університету; Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.— Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007.— 1144 с.
Україна доби Івана Мазепи. 1708—1709 роки в документальних джерелах / Упорядник С. Павленко. Київ: Мистецтво, 2019. 496 с.
Weintraub, Wiktor. «Review: The Mazeppa Legend In European Romanticism By Hubert F. Babinski.» Keats-Shelley Journal, vol. 25, 1976, pp. 176—179. (англ.)
«Пионерская правда» Країна Росія і СРСРТип дитяча газетаТема новини, спорт, освітаМова російська[1]Жанр інформаціяВидавець Всесоюзна піонерська організація імені В. І. Леніна (1925 - 1991) ; АНО Редакція газети Піонерська правдаФормат А3 Засновано 6 березня...
meTubeJenis usahaAnak perusahaan MNC Group, perusahaan berkewajiban terbatasJenis situsLayanan penyimpanan videoBahasaBahasa Inggris, Bahasa IndonesiaDidirikan29 Januari 2016MarkasMNC Tower, Jl. Kebon Sirih Raya No. 17-19 Kebon Sirih, Jakarta, IndonesiaWilayah operasiSeluruh duniaPemilikMNC MediaPendiriHary TanoesoedibjoTokoh pentingHary TanoesoedibjoSloganDare To Be Famous with meTube…Situs webwww.metube.idIklanLinktone AdvertisingDaftar akunOpsionalDiluncurkan29 Januari 2016StatusDit...
Finnish wrestler Eino LeinoPersonal informationBorn(1891-04-07)7 April 1891Kuopio, Grand Duchy of Finland, Russian EmpireDied30 November 1986(1986-11-30) (aged 95)Tampere, FinlandHeight174 cm (5 ft 9 in)Weight66–76 kg (146–168 lb)SportSportFreestyle wrestlingClubNYAC, New York Medal record Men's freestyle wrestling Representing Finland Olympic Games 1920 Antwerp Middleweight 1924 Paris Welterweight 1928 Amsterdam Lightweight 1932 Los Angeles Welterweigh...
Swiss jazz musician and composer Franco AmbrosettiBackground informationBorn (1941-12-10) 10 December 1941 (age 81)Lugano, SwitzerlandGenresJazzOccupation(s)Musician, composerInstrument(s)Trumpet, flugelhornWebsitefrancoambrosetti.comMusical artist Franco Ambrosetti (born 10 December 1941) is a jazz trumpeter, flugelhornist and composer. He was born in Lugano, Switzerland; his father, Flavio, was a saxophonist who once played opposite Charlie Parker.[1] He has recorded several al...
English-based creole spoken in Hawaiʻi Not to be confused with Pidgin Hawaiian. Hawaiian PidginHawaiʻi Creole EnglishNative toHawaii (Hawaiʻi), United StatesNative speakers600,000 (2015)[1]400,000 L2 speakersLanguage familyEnglish Creole PacificHawaiian PidginLanguage codesISO 639-3hwcGlottologhawa1247Linguasphere52-ABB-dc External audio There is a video of Hawaiian Pidgin English on this news report HERE Hawaiian Pidgin (alternately, Hawaiʻi Creole English or HCE, known...
Overview of situation of sport in Indian state, Maharashtra Part of a series on theCulture of Maharashtra History History of Maharashtra Aurangabad Mumbai Nagpur Nashik Pune People Marathi people List of Marathi people Languages Script Dialects Vocabulary Grammar Marathi language movement Traditions Marathi wedding Marathi Hindu wedding MythologyMyths Lores Cuisine Marathi cuisine Rice Basmati Khichdi Bread Luchi Bakarkhani Fish Muri ghanto Sweets Shrikhand Snacks Pohe Khichadi Sauce Raita Re...
A modern reconstruction of the Statue of Zeus at Olympia, topic of the oration. The Olympic Oration or On Man's First Conception of God (Ancient Greek: Ὀλυμπικὸς ἢ περὶ τῆς πρώτης τοῦ θεοῦ ἐννοίας, romanized: Olympikos ē peri tēs protēs tou theou ennoias, Oration 12 in modern corpora) is a speech delivered by Dio Chrysostom at the Olympic games in the 90s or 100s AD.[1] The speech uses the Statue of Zeus at Olympia as a springboard ...
Untuk saluran televisi, lihat Smile of a Child TV. The Smile of a ChildSutradara D. W. Griffith ProduserDitulis oleh Maie B. Havey PemeranBlanche SweetSinematograferG. W. BitzerDistributorBiograph CompanyTanggal rilis 5 Juni 1911 (1911-06-05) Negara Amerika Serikat BahasaFilm bisu dengan antar judul Inggris The Smile of a Child (alias A Smile of a Child) adalah sebuah film drama bisu pendek Amerika Serikat tahun 1911 yang disutradarai oleh D. W. Griffith dan menampilkan Blanche Sweet. ...
This is a list of airlines currently operating in Fiji. Airline IATA ICAO Callsign Image Commencedoperations Notes Fiji Airways FJ FJI FIJI 1947 Formerly Air Pacific Fiji Link PI SUF 2013 Rebranded from Pacific Sun (2006-2014) Island Hoppers Northern Air Pacific Island Air 1999 Sunflower Aviation 1980 See also List of airlines List of defunct airlines of Oceania
Averil Cameron, 2012 Dame Averil Millicent Cameron DBE FBA (* 8. Februar 1940 in Leek, Staffordshire) ist eine britische Althistorikerin und Byzantinistin. Averil Cameron war Professorin für Geschichte der Antike (1978–1989) und Professorin für spätantike und byzantinische Studien (1989–1994) am King’s College London. Ihre Antrittsvorlesung „The sceptic and the shroud“ vom 29. April 1980 am dortigen Department of Classics and History widmete sie dem Turiner Grabtuch und wies dari...
Ancient Roman festival The Megalesia, Megalensia, or Megalenses Ludi was a festival celebrated in Ancient Rome from April 4 to April 10, in honour of Cybele, known to Romans as Magna Mater (Great Mother). The name of the festival derives from Greek Megale (μϵγάλη), meaning Great. Ludi were the games or entertainments associated with religious festivals. Background Cybele's cult image was brought to Rome from Pessinus in 204 BC, along with the goddess's Gallae priestesses. As the Great M...
Голос країни (8-й сезон) Наосліп 28 січня – 11 березня 2018 Бої 18 березня – 25 березня 2018 Нокаути 1 квітня – 8 квітня 2018 Прямі ефіри 15 квітня – 29 квітня 2018 Дата півфіналу 22 квітня 2018 Дата фіналу 29 квітня 2018 Ведучі Катерина ОсадчаЮрій Горбунов Тренери Тіна Карол...
Artikel ini sebatang kara, artinya tidak ada artikel lain yang memiliki pranala balik ke halaman ini.Bantulah menambah pranala ke artikel ini dari artikel yang berhubungan atau coba peralatan pencari pranala.Tag ini diberikan pada Januari 2023. Kritik Sastra Anak adalah analisis dalam sebuah karya sastra yang menggunakan sudut pandang anak-anak atau remaja. Di Indonesia khususnya era penjajahan, sastra anak kurang disorot dan demikian di tahun 1945, anak-anak membaca cerita pendek dan dongeng...
? Undangan diskusi Wikipedia:Daftar pilihan/Usulan/Daftar_perwakilan_pada_Penghargaan_Akademi_ke-89_untuk_Film_Berbahasa_Asing_Terbaik Mohon kiranya Anda dapat berpartisipasi lebih lanjut untuk memberikan komentar, pendapat, ataupun saran di sini . Terima kasih dan salam sejahtera. --Erik Fastman (bicara) 10 Desember 2017 05.40 (UTC)Balas[balas]{{Undangan diskusi}} Undangan diskusi Wikipedia:Artikel pilihan/Usulan/Muhammad bin Yahya Mohon kiranya Anda dapat berpartisipasi lebih lanjut untuk m...
2015 studio album by Curren$yCanal Street ConfidentialStudio album by Curren$yReleasedDecember 4, 2015Recorded2015GenreHip hopLength41:23LabelJet LifeAtlanticProducer Acebranding Ben Billions Big Fruit Cash Fargo Cool & Dre Cookin' Soul DJ Spinz Dun Deal Geoffro KE KLC Like Purps Super Miles Curren$y chronology Pilot Talk III(2015) Canal Street Confidential(2015) Fetti(2018) Singles from Canal Street Confidential Bottom of the BottleReleased: August 28, 2015 Canal Street Confident...
2003 greatest hits album by Kenny GUltimate Kenny GGreatest hits album by Kenny GReleasedJune 10, 2003GenreJazzLength79:48LabelAristaProducerKenny GWalter AfanasieffPeter BunettaRick ChudacoffPreston GlassL.A. ReidKenny G chronology Wishes: A Holiday Album(2002) Ultimate Kenny G(2003) The Romance of Kenny G(2004) Professional ratingsReview scoresSourceRatingAllmusic[1] Ultimate Kenny G is the third greatest hits album by saxophonist Kenny G. It was released by Arista Records i...
American architect This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: William Tubby – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (September 2009) (Learn how and when to remove this template message) William Bunker TubbyWilliam Bunker TubbyBorn1858Des Moines, IowaDied1944OccupationArchitectKnown forPratt f...
Wilderness area located in the U.S. State of Arizona Aravaipa Canyon WildernessIUCN category Ib (wilderness area)Location within ArizonaShow map of ArizonaLocation within United StatesShow map of the United StatesLocationGraham / Pinal counties, Arizona, U.S.Nearest cityGlobe, ArizonaCoordinates32°53′49″N 110°29′15″W / 32.8970102°N 110.4875955°W / 32.8970102; -110.4875955[1]Area19,700 acres (7,970 ha)[2]Designated1984 (1984)Go...
Air Terjun WeraAir Terjun WeraAir Terjun WeraLokasi Air Terjun Wera di SulawesiLokasi Balumpewa, Kabupaten SigiKoordinat1°02′40.3″S 119°51′01.5″E / 1.044528°S 119.850417°E / -1.044528; 119.850417Koordinat: 1°02′40.3″S 119°51′01.5″E / 1.044528°S 119.850417°E / -1.044528; 119.850417Tinggi total80 m Air Terjun Wera merupakan air terjun yang terletak di Desa Balumpewa, Dolo Barat, Kabupaten Sigi, Sulawesi Tengah. Air terjun i...
German political-military conflict This article relies largely or entirely on a single source. Relevant discussion may be found on the talk page. Please help improve this article by introducing citations to additional sources.Find sources: Autumn Crisis of 1850 – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (December 2021) German Autumn Crisis 1850 between the states of the Union (yellow) and the states represented in the Bundestag (pink and dark red) A...
![Верховний військовий вождь запорізьких козаків Іван Мазепа (латинь). Німецька гравюра 1-ї пол. XVIII ст. І. Бернігерот[56]](%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Iohannes_Mazeppa.jpg)
