Народився Петро у 1645 року в одній з козацьких родин Лівобережної України, ймовірно на Полтавщині. Тут він пройшов «научєніє і воспітаніє своє» в дитячі роки, але невдовзі його батьки переїхали до порубіжних земель, що належали Московській державі, де проживали понад 10 років. Він мав старшого брата (теж Петра), який разом з дружиною проживав у місті Зіньків поблизу Гадяча. Невідомо чи був Суховієнко одружений*, хоча 1669 року гетьман Петро Дорошенко висловлював бажання віддати за нього свою доньку.
Історики ще не дослідили, де і яку освіту отримав Суховієнко. можливо, що в Україні він навчався у початковій школі, а потім студіював в одному з навчальних закладів Московщини. Знаємо, що окрім «козацького» письма він добре знав польську, татарську, московську та латинську мови. А отже не виключено, що він навчався в якомусь з університетів Європи. У 1668 ніжинський протопоп Симеон Адамович, перебуваючи в Москві, розповідав урядовцям Посольського приказу: «… есть в Запорогах писарь Петрушка Суховей, досужей и ученой человек, в 23 года, и посылан был он в Крым для договоров, и с ханом де и с калгою и с салтаном договор учинил, и из Крыму об нем в Запороги писали, чтоб впредь к ним посылали таких же досужих людей, как он Суховий, а прежде сего таких умных людей к ним не присылывали». «Ділом сильний, в річах світових цекав (говорив — Т. Ч.)» — свідчив про молодого гетьмана Правобережної України козацький літописець Самійло Величко.
Запорозька Січ
На арені політичного життя України Петро Суховієнко з'явився у 1667-му, виступаючи як кошовий писар Запорозької Січі. Цей рік був дуже важким для Козацької держави, зважаючи на укладене в селі Андрусові перемир'я між Річчю Посполитою та Московською державою. Саме воно заклало основи подальшого міжнародного поділу України між сусідніми країнами. Проти умов Андрусівського перемир'я виступали як правобережний гетьман Петро Дорошенко, так і лівобережний правитель Іван Брюховецький. Однак, наміри першого укласти тісніший союз з Османською імперією викликали спротив у запорозької старшини.
На початку серпня 1668 року кошова рада вирішує відправити до татарської столиці Бахчисараю посольство з вимогою допомогти їм відібрати булаву у Дорошенка і віддати її до рук людини, яка б на відміну від нього, враховувала політичні й економічні прагнення запорожців, і була більш прогнозованою для османського султана та залежного від нього кримського хана. Така людина знайшлася в особі запорозького писаря Суховієнка, якому й доручили очолити посольство до Криму.
Прибувши в середині серпня до Бахчисараю Суховієнко уклав військово-політичний договір з кримським ханом Аділ-Гіреєм. Згідно з його статтями, в обмін на зобов'язання запорожців не руйнувати татарських улусів, хан обіцяв надати військову допомогу січовикам. У процесі спілкування козацького посольства з татарським урядом молодий запорозький писар так сподобався Аділ-Гірею, що той запропонував стати йому гетьманом України під протекторатом Кримського ханства, а також дав Суховієнку дублікат власної печатки, де були зображені «лук з двома стрілами».
Ханський гетьман
Відразу ж після повернення в Україну Суховієнко пише листа до гетьмана Дорошенка з пропозицією прибути до Запорожжя на раду «щоб запорожцям з обох сторін Дніпра вибрати одного гетьмана». Але досвідчений Дорошенко, передбачаючи можливість свого вбивства на цій раді, відмовив і відписав Суховієнку, що згідно з козацьким звичаєм такі ради завжди проводилися «в городах», а не на Запорожжі. Таким чином рада запорозького коша обирає Суховієнка гетьманом від свого імені, а також частини правобережних і лівобережних полків. Це обрання підтримали близько 6 000 запорожців, козаки Переяславського, Полтавського, Миргородського, Лубенського і Прилуцького полків. Однак, слід відзначити, що підтримка лівобережних козаків стала можливою лише з огляду на присутність в Україні (згідно запорозько-татарської угоди) майже стотисячної татарської орди.
Окрім цього, відразу після обрання Суховієнко направив своїх послів до османського султана Мегмеда IV. Вони мали запевнити його, що новообраний гетьман буде притримуватися всіх тих домовленостей, які були укладені між ним і гетьманом Дорошенком. Мегмед IV підтримав Суховієнка на гетьманстві та пообіцяв йому допомогу хана, а також надання навесні війська для походу на Кодацьку фортецю.
Саме так козацька Україна отримала ще одного гетьмана. Нагадаємо, що окрім Петра Дорошенка, який був обраний на цю посаду 1665 року, в Україні діяв ще Дем'ян Ігнатович-Многогрішний (1668—1672), що визнавав зверхність московського царя і мав владу над частиною Лівобережжя. Треба відзначити, що незважаючи на розбіжність поглядів Дорошенка, Многогрішного, Суховієнка на шлях політичного розвитку України, всі вони прагнули однієї мети — бачити її вільною державою.
Першим кроком Суховієнка у ранзі «запорозького» гетьмана стало звернення до свого візаві: «… а писал де к нему Дорошенку Суховеенко что но гетман ханева величества. А он бы Дорошенко не писался отнюдь Запорожским гетьманом»[1]. Цей лист був скріплений подарованою Суховієнку ханською печаткою.
Відповіддю Дорошенка стала розсилка листів до всіх козацьких полковників з вимогою не піддаватися «без ради і волі Війська Запорозького учиненому гетьману Суховієнку», а також чинити збройний опір татарським загонам, які останній привів до України. Більшість полковників підтримала Дорошенка. Вони навіть вимагали від нього негайно скликати «чорну» раду на якій вони б швидко «поламали своїми мушкетами стріли Суховієнка». Виконуючи Дорошенків наказ, у бою поблизу Прилук було знищено близько трьох тисяч татар. Крім того, брат Дорошенка Григорій відмовився від спільного походу з татарами і настійливо вимагав у кримського уряду видати йому Суховієнка.
Патріотичний універсал
7 жовтня 1668 року гетьман Суховієнко видав універсал до всього українського народу, який став одним з найвизначніших документів, що переконливо свідчив про патріотичні наміри тогочасної козацької старшини втримати здобуту у ході визвольних змагань національну державність. Універсал засвідчував розуміння українською елітою проблеми міжнародного розділу своєї молодої країни між сильнішими сусідніми державами у результаті Андрусівського перемир'я 1667 року: «… в спокоение бедные Украины, одна сторона Днепра от Москвы до царского величества, а другая от стороны Польской к его милости пределенного вовсе отдана, что ей теми мирами, сиречь разделение, по малу малу в крепкие той своей стороны взявши руки, а потом и всеми силами напустивши, тако ее уязвите… мечем или вечным в тяжкую, подобно египецкую, работу Московскую взятием снести и искоренить плетением вместе…»[2].
А тому, «видя таковы милой своей отчизны уготовленной и тако лютой нестерпимой внутрь болезни», Петро Суховієнко закликає як правобережних, так і лівобережних українців до єднання проти зовнішніх ворогів: «… и всему единоутробному братству моему посполитому Украинскому, по сем и том боку Днепра обретаему христианскому народу, объявляю и известую и остерегаю, чтоб вы в союзе и собою милой любви и милости братерской связанные крепко, твердо и неподвижно пребываючи»[3].
Далі молодий гетьман згадував історію українсько-московських політичних стосунків, коли московський уряд нехтував рівноправністю союзу двох держав: «И оттоль что на частокольных везде в войнах головами и перстями вашими себе защищающе, когда к договорам придет вас к ним не токмо не припущают, но и жадные не объявляют речи, для того, что ни о чем ином с ляхами, только вас всегда как бы в руки взявши, вольности поломити, и ни во что обернути, торговались и торгуют; якоже и сие теперешнее мирное постановление (Андрусівське перемир'я — Т. Ч.) на всю Украйну пагубу приносит и перед небощиком Брюховецким, хотя боярин был утаено было. Также и Хмельницкого, которого только словами да подаркамии обещаниями, по своей обыклой Московской хитрости, манили… потаение с Ляхами, о изводе войска Запорожского и пагубе всей Украины договариваючи, бывало … снести бедную Украину постановили…»[3].
Турбуючись за подальшу долю своєї вітчизни «матки милой отчизны бедной Украины», Петро Суховієнко апелює до національної свідомості українців: «От чего яку милую свою, в ней же родихся, отчизну и вас всих. Единого плоду будучи от сицевой пагубы остерегаю и отвожу; а яко вы ныне с собою, то есть с тою стороною (Правобережжям — Т. Ч.) за помощію Божією совокупились. Тако в том сопряженій крепко обретающееся, ничесаму себе к разрознению и расколю прелицаемому в грамотах слову и умышленному мечем и огнем и вечною неволею намерению вредити не подадите…»[4].
Цей важливий у розвитку політичної думки України документ був написаний Суховієнком в місті Путивлі, що на Чернігівщині. Він наказав розіслати його до всіх українських полкових і сотенних міст та містечок з метою «чтоб было предо всеми чтено…». Однак, незважаючи на переконливі аргументи Суховієнка, його заклики до єднання були проігноровані більшою частиною козацької старшини — вже наступного року на Правобережній Україні з'явився ще один гетьман. Ним став уманський полковник Михайло Ханенко, якого проголосили гетьманом від імені короля Польщі.
Бойові дії
У другій половині листопада 1668 року Петро Суховієнко разом з татарськими загонами діє на Полтавщині. Зокрема, він веде переговори зі старшиною Лубен з питання розміщення в місті на зиму чотирьох тисяч татар. Але йому в цьому було відмовлено. У цей же час в Гадячі був заарештований рідний брат гетьмана, Петро, який через деякий час був відпущений у зв'язку з клопотанням отомана містечка Зінкова.
Саме наприкінці осені в Україні поширюється чутка, не без допомоги московських представників, про «обусурманення» Суховієнка. Рейтарський поручик Крижановський свідчив про те, що Суховієнко прийняв мусульманську віру під іменем Ашпат-мурзи. Інший московит Хопчинський повідомляв до Посольського приказу, що татари дали йому ім'я Шамай. Крім того він свідчив: «отзывается Суховеенко хановым сыном». Можливо й справді татари неофіційно, на свій лад, називали Петра Суховієнка Шамаєм, а під час протокольних зустрічей — Ашпат-мурза, але свідчення про його перехід в іслам є вигадкою. Адже як після цього Суховієнко зміг би керувати запорожцями, що впродовж віків боронили православну християнську віру?
З огляду на розуміння чинників, якими керувалися османсько-татарські провідники, відмовляючи у своїй протекції Дорошенку й наставляючи на гетьманство іншу кандидатуру є рядки листа калги-солтана Крим-гірея до польного гетьмана Корони Польської Дмитра Вишневецького від 23 листопада 1668 року: «…Ми, бачачи шалберство Дорошенкове, вчинили так: писаря, який із Запорожжя з військом Запорозьким зі мною вийшов, прийняли ми його за приятеля і гетьмана Петра Суховія; про що просимо і бажаємо, щоб ти не слухаючи Дорошенкових приповідних листів; проти присяги підгаєцької зі мною був і на Україну не наступав».
З початком 1669 року Суховієнко разом з вірними йому полками і татарськими загонами переправився з Лівобережної України на Правобережжя, де намагався захопити столицю козацької України і резиденцію гетьмана Петра Дорошенка — Чигирин. Однак, дійшовши до околиць Чигирина і зваживши на неприступність його мурів Суховієнко уклав договір із Дорошенком, головною метою якого був спільний наступ проти поляків. Однак незабаром він отримав поразку під Вільшанкою, де його розбили підрозділи полковника Корсунця. Через деякий час у сутичці з полками Григорія Дорошенка, які поверталися з Лівобережжя, загинуло ще чимало козаків Суховієнка.
Коли 16 січня загони Івана Сірка розбили під Ольховцем татарські війська Батирчі-мурзи, то більшість прихильників Суховієнка перейшли на бік Сірка. «Коли запорожці, що були при Суховієнку побачили на другому боці (річки — Т. Ч.) Сірка, Григорія Уляновського та інших січовиків, то перейшли на їх бік…» — свідчив 26 січня отаман Захар Донець. Таким чином у Суховієнка залишилась невелика кількість козаків. Сучасники оповідали, що таких було всього близько 15.
У результаті цієї поразки лівобережні полки які були під владою «татарського» гетьмана знову перейшли до Петра Дорошенка. Крім того, козаки Дорошенка захопили канцелярію Суховієнка разом з архівом, печаткою, прапорами, литаврами і бубнами, які були привезені до Чигирина. Але Суховієнко й не збирався здаватися на милість переможцю. Навпаки, 25 квітня 1669 року він зібрав раду на Січі, де його проголосили «запорозьким» гетьманом. Отже, він знову розпочав готуватися до боротьби з Дорошенком.
Кримське ханство продовжувало підтримувати свого ставленика. Хан Аділ-Гірей прислав йому на допомогу орду під проводом солтана Мурата. Також хан звернувся з листом до окремих лівобережних полковників, переконуючи їх, що не варто «заради єдиного гетьмана (Дорошенка — Т. Ч.) бути в непризні з Кримом».
26 травня Суховієнко написав листа з Чортомлицької січі до полковника прилуцького полку Маценка, у якому просив останнього не вірити Дорошенку, який, за його переконаннями, хоче віддати Україну в османську неволю. Одночасно Суховієнко вирішив провести об'єднавчу раду Війська Запорозького. Для цього він відсилає до Чигирина посольство з 8 запорожців, які мали пропонувати Дорошенку прибути на раду до урочища Цибульник. На початку літа, а саме 4 червня вони дісталися до Чигирина. І хоча гетьман Дорошенко не відмовив Суховієнку, але наказав запорожцям передати на Січ, що дату і місце проведення такої ради буде призначати тільки він.
Після невдалого походу на Лівобережну Україну Суховієнко вирішив поширити свою владу на Правобережжя. У першій половині червня направлений ним на козацьких чайках полк запорожців під керівництвом Стефана Сулими оволодів Переволочною. Але вже 15 червня він був вибитий звідти підрозділами Дорошенка. Попри це, в кінці місяця у результаті військових дій та дипломатичних заходів на бік Суховієнка перейшли Корсунський, Уманський, Кальницький і Тарговицький полки. Невдовзі, внаслідок битви під Смілою до нього прилучилися частини Білоцерківського й Паволоцького полків.
На допомогу Суховію прибув сам Мурат-солтан з ордою. 7 липня відбувся бій під Чигирином. Попри те, що багато козаків-дорошенківців загинуло, татари разом з полками Суховієнка так і не змогли здобути столицю козацької України. У цей же час до гетьмана «ханської величності» від Дорошенка втік колишній невдаха — «екс»-гетьман Юрій Хмельницький. Отже більша частина Правобережної України опинилася під владою молодого гетьмана.
Розуміючи, що Суховієнко оговтався від поразки і починає набирати політичної ваги, а також зважаючи на попереднє запрошення, Дорошенко запропонував йому прибути на козацьку раду, що мала відбутися на традиційному місці збору — поблизу річки Росава.
Суховієнко погодився на пропозицію Дорошенка і прислав до нього свого полковника Оршанського, який мав передати Дорошенку вимоги свого гетьмана. Вони полягали в тому, що Дорошенко мав бути присутнім на раді без супроводу сердюцьких полків, а Суховієнко, натомість, буде без охорони татарських загонів. Однак, внаслідок того, що Дорошенко змінив попереднє рішення про місце проведення ради (він вирішив спочатку дати бій татарам), вона взагалі не відбулася.
Замість мирної ради гетьманів Суховієнка і Дорошенка, між ними відбулася сутичка поблизу села Комончі. Літопис Самовидця стверджує, що від полону Дорошенка врятував лише османський чауш, який дав наказ татарам, що підтримували Суховієнка припинити боротьбу. Розлючений Суховієнко навіть ув'язнив посланника султана, однак це йому не допомогло — татари невдовзі залишили його. Крім того, правобережний гетьман ув'язнив 15 представників Дорошенка, що привезли до нього лист з мирними пропозиціями.
Складення булави
Після цього він разом з Юрієм Хмельницьким та уманським полковником Михайлом Ханенком подався до Умані. Саме тут 23 липня 1669 року відбулася рада козацьких полків Правобережної України на якій Суховієнку запропонували відмовитися від булави на користь Ханенка. Зважаючи на конфлікт з османами і татарами (отже вони не могли підтримувати його) він погоджується підтримувати новообраного на раді Ханенка, який хотів спертися на військову міць Речі Посполитої. Зважаючи на згоду Суховієнка, його після цього було обрано генеральним писарем в уряді Ханенка. Ханенко так описував ці події в листі до лівобережного гетьмана Дем'яна Многогрішного — «коли пан Суховій за уряд поклонився, на той хлопотливий гетьманства чин новообраний єсть».
Помінявши гетьманську булаву на писарський каламар, Суховієнко радив Ханенку задля блага всього українського народу зібрати поблизу Чигирина спільну з Дорошенком і Многогрішним козацьку раду. Наприкінці серпня, зважаючи на твердження Самовидця, така рада відбулася поблизу Умані. Але, очевидно, на ній високі сторони не змогли прийти до якогось компромісного рішення.
У вересні — жовтні 1669 року Суховієнко як генеральний писар взяв участь у боротьбі Ханенка з Дорошенком за правобережні міста й містечка. Зокрема, ханенківці відвойовують Торговицю, Звенигородку й Тарасівку. Суховієнко намагається підтримати Ханенка й тим, що використовує свої давні зв'язки з Кримом. У цей час навіть татарський посол у Варшаві називав Дорошенка «зрадником» і підтримував гетьманство Ханенка та писарство Суховієнка. У середині вересня Суховієнко перебував під Корсунем у таборі татар, які отримали поразку від Дорошенка та Івана Сірка. Очевидці повідомляли, що після корсунських подій «вся орда потягла до Криму ведучи з собою Суховія як в'язня». Можливо, що на деякий час Суховієнко й перебував у статусі полоненого, однак вже у червні 1670 року гетьман Ханенко, перебуваючи на Січі, відправив його до Криму з посольською місією. Він мав відвезти хану листи в яких писано «щоб кримських хан на польського короля війною не ходив».
Однак, вже через два місяці, у вересні, Петро Суховієнко, з невідомих нам причин забрав 170 єфимків зі скарбниці Ханенка і втік на Лівобережну Україну до Многогрішного. Уряд останнього також використовував Суховієнка як спеціаліста з «татарського питання». Знаємо, що лівобережний гетьман готував його до поїздки в Крим на переговори з ханом.
Після старшинського заколоту проти Дем'яна Многогрішного й обрання гетьманом Івана Самойловича бачимо Суховієнка в колі полковників, які присягнули московському цареві Олексію Михайловичу. Подальша його доля невідома. Можливо, він відійшов від активного військово-політичного життя, а, може, як свідчать деякі історики, подався до Криму. Лише пожовклі сторінки недоторканих архівних документів зможуть пролити світло на його життя й діяльність після весни 1672 року. Отже, з одного боку, цей правобережний гетьман став заручником політики татарських ханів, яка полягала в підтримці слабшого козацького провідника на противагу сильнішому, з другого — його універсали й листи переконливо засвідчили продовження курсу Богдана Хмельницького на утвердження Української держави. «Короля не слухається вся Україна і нічого йому не дає, також його царської пресвітлої величності силам оборонимся і давати їм нічого не будемо» — проголошував Суховієнко під час свого короткочасного гетьманства.
Але не довго запорожці та Іван Сірко стояли за Суховієм, ще зовсім недавно, будучи на його стороні, вони пізніше перейшли на сторону Дорошенка. Тоді Суховій пішов до татар, з якими він так зблизився, що згодом прийняв Іслам і взяв собі ім'я Шамай або Ашпат-Мурза і з ним було тільки близько трьохсот запорожців.
Суховієнко (Суховій) Петро // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — С. 227—228.
Суховій (1645—?) // Михайлів Т. В., Михайлів Т. А. Видатні постаті українського державотворення. Довідник. — Харків: Основа, 2014. — 128 с. — (Б-ка журн. «Історія та правознавство». Вип. 1 (121)). — С. 35—36.
Saram EntertainmentNama asli사람엔테인먼트Industri Hiburan Manajemen PendiriSo-young LeeKantorpusat2~4F, SARAM ENTERTAINMENT, 240-22,Yeonnam dong, Mapo-gu, Seoul, Korea SelatanTokohkunciLee So-young (Pendiri, CEO)JasaAgensi bakatSitus webSitus web resmi Saram Entertainment (Hangul: 사람엔터테인먼트) adalah perusahaan hiburan di Korea Selatan, didirikan oleh Lee So-young pada tahun 2006 dan mengambil bagian dalam manajemen artis dan produksi film. Artis saat ini Pemeran...
Foto abad ke-19 dari patung tersebut. Patung penunggang kuda Bartolomeo Colleoni adalah sebuah patung Renaisans di Campo Santi Giovanni e Paolo, Venesia, Italia, yang dibuat oleh Andrea del Verrocchio pada 1480–88. Menggambarkan condottiero Bartolomeo Colleoni (yang menjabat dalam jangka panjang di bawah Republik Venesia), patung tersebut memiliki tinggi 395 cm bila diukur tanpa tempat alasnya. Karya tersebut adalah monumen pengunggang kuda besar kedua di Italia dari zaman setelah patu...
Busso VII. von Alvensleben, Denkmal in der Siegesallee in Berlin-Tiergarten Busso VII. von Alvensleben (erwähnt 1441–1495) war Burgherr auf Kalbe (Milde) und Hundisburg, kurbrandenburger Obermarschall, Landeshauptmann der Altmark und Feldhauptmann im Glogau-Crossenschen Krieg. 1470 war er Statthalter der Mark Brandenburg. Er entstammte der niederdeutschen Adelsfamilie von Alvensleben und war der zweite Sohn von Ludolf II. von Alvensleben auf Calbe. Zusammen mit seinem älteren Bruder Ludol...
Bradley Junction Lugar designado por el censo Bradley JunctionUbicación en el condado de Polk en Florida Ubicación de Florida en EE. UU.Coordenadas 27°47′43″N 81°58′49″O / 27.7953, -81.9803Entidad Lugar designado por el censo • País Estados Unidos • Estado Florida • Condado PolkSuperficie • Total 5.57 km² • Tierra 5.46 km² • Agua (2%) 0.11 km²Altitud • Media 41 m s. n. m.Población&...
Charles-François-Siméon de Vermandois de Saint-Simon de Rouvroy de Sandricourt Charles-François-Siméon de Vermandois de Saint-Simon de Rouvroy de Sandricourt (5 april 1727 - Parijs, 26 juli 1794) was een Franse edelman en rooms-katholieke geestelijke. Hij was de laatste bisschop en graaf van Agde (van 1759 tot 1794) en werd tijdens de Franse Revolutie terechtgesteld. Geplaatst op:06-08-2007 Dit artikel is een beginnetje over geschiedenis. U wordt uitgenodigd om op bewerken te klikken...
Kriegsgefangenenlager Bandō Das Kriegsgefangenenlager Bandō (jap. 板東俘虜収容所, Bandō Furyoshūyōjo) war ein japanisches Kriegsgefangenenlager während des Ersten Weltkrieges. Es lag nahe dem gleichnamigen Ort (1959 in Ōasa und dieses 1967 in Naruto eingemeindet), 12 km von der Präfekturhauptstadt Tokushima entfernt, auf Shikoku, der kleinsten der vier japanischen Hauptinseln. Von April 1917 bis Dezember 1919 waren etwa 953 deutsche und österreichisch-ungarische Soldaten ...
Spanish feminist writer, dramatist, translator and politician María de la O Lejárraga GarcíaMaría LejárragaBorn(1874-12-28)28 December 1874San Millán de la Cogolla, La Rioja, SpainDied28 June 1974(1974-06-28) (aged 99)Buenos Aires, ArgentinaNationalitySpanishOther namesMaría Martínez SierraOccupation(s)writer, dramatist, politicianPolitical partySpanish Socialist Workers' PartySpouseGregorio Martínez Sierra In this Spanish name, the first or paternal surname is Lejárra...
Indian badminton player Badminton playerGayatri GopichandPersonal informationCountryIndiaBorn (2003-03-04) 4 March 2003 (age 20)Height1.55 m (5 ft 1 in)[1]Weight56 kg (123 lb)[1]HandednessRightCoachPullela GopichandArun VishnuWomen's singles & doublesHighest ranking197 (WS 14 January 2020),14 (WD with Treesa Jolly 30 May 2023),110 (XD with K. Sai Pratheek 25 October 2022)Current ranking17 (WD with Treesa Jolly 26 September 2023) Medal record W...
Items of jewelry This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Cufflink – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (March 2014) (Learn how and when to remove this template message) Double cuff with cufflink Swivel bar type Double-panel type Pairs of silk knot links; they can conveniently be held togethe...
Scientific instrument used to measure viscosity A viscometer (also called viscosimeter) is an instrument used to measure the viscosity of a fluid. For liquids with viscosities which vary with flow conditions, an instrument called a rheometer is used. Thus, a rheometer can be considered as a special type of viscometer.[1] Viscometers can measure only constant viscosity, that is, viscosity that does not change with flow conditions. In general, either the fluid remains stationary and an ...
Bài viết này cần thêm chú thích nguồn gốc để kiểm chứng thông tin. Mời bạn giúp hoàn thiện bài viết này bằng cách bổ sung chú thích tới các nguồn đáng tin cậy. Các nội dung không có nguồn có thể bị nghi ngờ và xóa bỏ. Tàu sân bay Shōkaku, năm 1941 Khái quát lớp tàuTên gọi Lớp tàu sân bay ShōkakuXưởng đóng tàu YokosukaBên khai thác Hải quân Đế quốc Nhật BảnLớp trước HiryūLớp sau Taih...
Christoph Ploß (2020) Christoph Johannes Ploß (* 19. Juli 1985 in Hamburg) ist ein deutscher Politiker (CDU). Seit der Bundestagswahl 2017 ist er Mitglied des Bundestages. Von September 2020 bis April 2023 war er Vorsitzender der CDU Hamburg. Inhaltsverzeichnis 1 Herkunft und beruflicher Werdegang 2 Politischer Werdegang 3 Politische Positionen 4 Kontroversen 5 Auszeichnungen 6 Veröffentlichungen 7 Weblinks 8 Einzelnachweise Herkunft und beruflicher Werdegang Ploß wuchs in Hamburg als Soh...
Stasiun Argopuro Stasiun Argopuro, 2020LokasiJalan Stasiun ArgopuroKlatak, Kalipuro, Banyuwangi, Jawa TimurIndonesiaKoordinat8°11′01″S 114°22′10″E / 8.183521°S 114.369389°E / -8.183521; 114.369389Koordinat: 8°11′01″S 114°22′10″E / 8.183521°S 114.369389°E / -8.183521; 114.369389Ketinggian+56 mOperatorKereta Api IndonesiaDaerah Operasi IX JemberLetak dari pangkalkm 12+630 lintas Kabat-Banyuwangi Ketapang[1]Jumlah pe...
Meralco AvenueMeralco Avenue north of Shaw BoulevardNamesakeMeralcoLength1.6 km (0.99 mi)LocationPasigNorth end N60 (Ortigas Avenue)MajorjunctionsJulia Vargas AvenueSt. Paul RoadCapt. Henry Javier StreetSouth end N141 (Shaw Boulevard) Meralco Avenue is a north-south thoroughfare located in Ortigas Center in Pasig, Metro Manila, Philippines. It links Ortigas Avenue in the north and Shaw Boulevard in the south and borders the western edge of Valle Verde in Ugong. It is named...
Board game Helltank Destroyer is a science fiction board wargame published by Metagaming Concepts in 1982 as part of its MicroGame line that features combat between supertanks and other futuristic weapoons systems. The game is a sequel to 1981's Helltank, which is itself based on Ogre. Gameplay Helltank Destroyer is a two-player wargame featuring forces armed with powerful weapons, including powerful Helltanks and even more powerful Helltank Destroyers. Players choose a scenario, and then cho...
Марк Лоллій Паулін Децим Валерій Азіатік СатурнінНародився 60Помер невідомоКраїна Стародавній РимДіяльність політик, військовослужбовецьПосада давньоримський сенатор[d], префект міста і консулБатько Децим Валерій Азіатік (легат)Мати Галерія ВітелліяБрати,...
2014 studio album by Pere UbuCarnival of SoulsStudio album by Pere UbuReleased2014GenreAlternative rockLabelFire Records[1]ProducerDavid ThomasPere Ubu chronology Lady from Shanghai(2012) Carnival of Souls(2014) 20 Years in a Montana Missile Silo(2017) Carnival of Souls is an album by the American band Pere Ubu, released in 2014.[2][3] The title is taken from the 1962 film, for which the band had created an underscore.[4][2] Irene was released a...
This article relies excessively on references to primary sources. Please improve this article by adding secondary or tertiary sources. Find sources: Allameh Mohaddes Nouri University – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (June 2014) (Learn how and when to remove this template message) Allameh Mohaddes Nouri Universityدانشگاه علامه محدث نوری Dāneshgāh-e Allameh Mohaddes-e NouriAllameh Mohaddes Nouri University's coat of arm...
English actress (1928–2023) This article is about the actress. For the producer, see Sarah Lawson (producer). Sarah LawsonBornSarah Elizabeth Lawson(1928-08-06)6 August 1928Wandsworth, London, EnglandDied18 August 2023(2023-08-18) (aged 95)EducationWebber Douglas Academy of Dramatic ArtOccupationActressYears active1951–1990Spouse Patrick Allen (m. 1960; died 2006)Children2 Sarah Elizabeth Lawson (6 August 1928 – 18 August 202...
