Лазаревський Олександр Матвійович (8 (20) червня 1834, Гирявка — 31 березня (13 квітня) 1902, Київ) — видатний український історик, генеалог, джерелознавець та видавець. Організатор національної архівної справи. Перший дослідник адміністративно-судового устрою Гетьманщини. Редактор кількох видань журналу Кіевская старина. Автор понад 400 наукових праць з історії України.
Сім'я у Лазаревських була велика і через брак коштів не було змоги мати учителя вдома для юного Олександра . Через це його 1842 року відвезли до старшого брата Федора, який в той час був студентом Харківського університету.
1844 поступив на навчання в перший клас Конотопської повітової школи, де провчився до 1846 року. У лютому 1850 року Лазаревський прийнятий до 3 класу Другої Петербурзької гімназії.
1 серпня 1854 року Олександр Матвійович вступив на історично-філологічний факультет Петербурзького університету, у 1858 році закінчив його. 15 вересня 1859 р. він був зачислений канцелярським урядовцем до Петербурзького Губернського правління, але менше ніж через рік, 22 червня 1860 року перейшов урядовцем до Археографічної комісії, яка тоді існувала при Департаменті Міністерства народної освіти.
Два портрети Олександра Лазаревського — 1858 і 1865 роки
12 листопада 1861 року Лазаревский обраний членом губернського статистичного комітету, що на той час були єдиною інституцією по губерніях, де могла проводитись науково-дослідницька робота з вивчення історії, етнографії та статистики відповідних регіонів.
7 червня 1865 року Лазаревського призначено на посаду губернського секретаря «по крестьянским делам Присутствия», а 21 червня того ж року й на посаду секретаря Чернігівського губернського статистичного комітету. В цей час він міг узятися за наукову та архівну працю і розгорнув її в широкому масштабі.
У вересні 1865 р. О. Лазаревський одружився з Катериною Федорівною Лащинською, яка була його сусідкою по Гирявці та родичкою по матері. Через це довелось просити дозволу на цей шлюб у архієрея. Діти: дочка Ганна (1868—1948), син Борис (1871—1936). 10 липня 1872 р. дружина померла від сухот.
У червні 1876 р. О. Лазаревский одружився вдруге, на 24-річній Ганні Миколаївні Шрамченко. У шлюбі народилися діти Гліб (1877—1949) і Катерина (1879—1939).
Працюючи в архіві Чернігівської Казеної палати, О. М. Лазаревський віднайшов там Рум'янцевський опис Малоросії 1765—1769 (який вважався втраченим), про що 16 листопада 1865 року робив відповідну доповідь на засіданні Статистичного комітету.
7 листопада 1866 року був призначений членом Полтавського окружного суду.
1868 став членом Конотопського повітового земства і упродовж 34-х років, до смерті, незмінно обирався гласним сільських повітових зібрань, а у 1874—1882 — представником Конотопського земства на губернських земських виборах.
Родина Лазаревських. Зліва направо: Гліб, Олександр Матвійович, Ганна Миколаївна (дружина), Ганна, Катерина, Борис.
З 1880 — у Києві, член судової палати. Член Історичного товариства імені Нестора-Літописця, один із засновників журналу«Киевская Старина», його редактор (1890—1891) та постійний дописувач.[1]
О. М. Лазаревський з дружиною і дітьми.jpg
Через своїх братів, особливо Михайла, був близько знайомий з Тарасом Шевченком. Лазаревський був присутній при ньому, коли наближався день смерті поета і бачив його за півдоби до кончини, описав останній день його життя, зібрав перші матеріали до історії дитинства поета і супроводжував тіло його до Канева спільно з художником Честахівським.
Помер від запалення легень у Києві, похований у Гирявці. Бібліотеку та особистий архів заповідав Київському університету Святого Володимира (нині зібрана істориком колекція, що налічує понад 10 тисяч документів другої половини XVII—XVIII століть, зберігається в фонді № І Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського).
Дніпровським істориком В. І. Вороновим було захищено кандидатську дисертацію «Науковий доробок О. М. Лазаревського в галузі археографії, джерелознавства та історіографії» (1996)[2].
Головну увагу історик приділив дослідженню історії селянства — «Малоросійські посполиті селяни 1648—1788» (1866), козацької старшини і шляхти — «Нариси дворянських родів Чернігівської губернії» (1868), «Нариси малоросійських фамілій» (1875—1876), «Люди старої Малоросії» (1882—1888), колонізації та землеволодіння — «Опис старої Малоросії» (1888—1902), адміністративно-судового устрою Гетьманщини — «Суди в старій Малоросії» (1898) та ін. Л. видав важливі документальні публікації: «Щоденник М. Ханенка» (1884), «Сулимівський архів» (1884), «Мотижинський архів» (1890), «Щоденник генерального підскарбія Якова Марковича» (1893—1897), «Любецький архів графа Милорадовича» (1898) та ін.
В основі історичної концепції Лазаревського лежала ідея народництва. У своїх працях історик підкреслював визиск українського селянства з боку козацької старшини і як результат — неприхильне ставлення до Гетьманщини та її діячів («Замітки про Мазепу», 1878; «Павло Полуботок», 1880). Зосереджуючись в основному на соціально-економічних проблемах, Лазаревський менше уваги звертав на політичний занепад Гетьманщини внаслідок колоніальної політики російського уряду. Це зумовило деяку однобокість історичної концепції вченого, що підкреслювала українська історіографія, хоча високо оцінила його вклад у розвиток історичної науки в Україні.
Заслугою Лазаревського є те, що він ввів у наукове користування велику кількість документів, архівних матеріалів, які мають велике значення у вивченні історії Лівобережної України другої половини XVII—XVIII століть. Саме він відкрив дворянські фальсифікації історії України (спираючись на архівні матеріали).
Почав займатися бібліографією з юнацьких років. У 1853 році, навчаючись у старших класах гімназії, надрукував у «Черниговских губернських відомостях» свій «Опыт указателя источников для изучения Малороссийского края в историческом и географическом отношениях». Цим посібником молодий бібліограф прагнув «принести хотя малую лепту на пользу науки…». До покажчику ввійшла російська та українська книжково-журнальна література — історична і бібліографічна, а також роботи з географії, статистики та етнографії — всього 154 джерела.
Цей «Опыт», поклав початок історичній бібліографії в Україні. Про нього позитивно віднісся «Журнал Министерства народного просвещения», історик-славіст О. М. Бодянський та відомий російський бібліограф Г. М. Геннаді.
Після позитивних відгуків про «Опыт», Лазаревський поставив за мету розширити свою працю. Поступивши до університету, він отримав вихід до Петербурзької публічної бібліотеки.
Займаючись в бібліотеці, він обробляє першу частину свого покажчика (російську). У 1858 р. надсилає перший випуск «Указателя источников для изучения Малороссийского края» О. М. Бодянському.
В цьому «Указатели» подано майже в чотири рази більше джерел ніж в «Опыте». Всього зареєстровано 554 номери за 1622—1857 рр. За складом покажчик наближався до загального покажчика з українознавства.
«Указатель источников» вийшов з посвятою Бодянському, саме він був першим учителем Лазаревського з бібліографії. Бодянський навчав старанності бібліографування та не прощав бібліографічних неточностей.
Паралельно з підготовкою «Указателя» Лазаревський розпочав роботу над складанням іншого великого посібника — «Украинская литературная летопись». Цей літопис він вів протягом трьох років — 1856—1858. За ці роки бібліограф зареєстрував 70 книг і статей.
«Летопись» являла собою критико-бібліографічний огляд поточної української та українознавчої літератури.
«Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка» (Чернигов, 1892).
Примітки
↑Духовна велич: меморії видатних українців. Наукова реставрація до 30-річчя Незалежності України (українською) . Київ. 2021. с. 116. ISBN966-8275-13-5. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: контрольна сума (довідка)
Василенко М., Олександр Матвієвич Лазаревський (1834 — 1902 рр.): матеріали до його біографії. — Україна, 1927 р., № 4, с. 18 — 82.
В. Г. Сарбей, Історичні погляди О. М. Лазаревського. — К., 1961.
Воронов В., Науковий доробок О. М. Лазаревського в галузі археографії, джерелознавства та історіографії. Автореф. дис… канд. іст. наук. — Дніпропетровськ, 1996.
Дмитрієнко М., Походяща О. Портретний живопис як джерело генеалогічних досліджень О. М. Лазаревського //Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — Вип. 17. — С.95-110.
Ковпаненко Н. Г., Архітектурно-мистецька спадщина Наддніпрянської України у вітчизняних історичних дослідженнях (кінець ХІХ — початок ХХ ст.). — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — С.10, 16, 31, 39, 46, 47, 49, 52, 53, 83, 104, 149—152, 176.
Багалей Д. И., «Новый историк Малороссии», СПб., 1891.(рос.)
Василенко Н., «К истории малорусской историографии и малорусского общественного строя», «Кіевская старина», 1894, 11.(рос.)
Лучицкий И. В., рецензия на первый том «Описания статей Малороссии», «Киев. Унив. Изв.», 1889, 12.(рос.)
Мякотин В., рецензия на второй том этого труда в «Отчете о XXXVII присуждении наград гр. Уварова».(рос.)
