Померанське герцогство (лат.Ducatus Pomeraniae, нім.Herzogtum Pommern) або Поморське князівство (пол.Księstwo Pomorskie) — сучасний термін, прийнятий істориками для позначення території заселеної поморянами, що перебувала під владою місцевої слов'янської династії Грифичів (Грайфенів, Гріфітів)[3] з XII до XVII століття, зі змінюваними зовнішніми та внутрішніми кордонами в межах історичної області Померанії на південному узбережжі Балтійського моря.
На території Померанії утворилось декілька удільних князівств, з неодноразово змінюючимися межами і суверенами, що належали до династії Грифичів (Грайфенів). До титулу помісного князя (герцога), крім вказівки на приналежність до Померанського дому, як правило, додавалася назва території, якою управляв: Східного або Західного Помор'я, а також окремих державних утворень:
Близько 995 року Болеслав I Хоробрий, князьПольщі спробував підкорити землі на схід від р. Одри. У 1005—1013 роках після війни з Польщею Померанія здобула державний суверенітет. Ранні спроби християнізації регіону не вдалися. Розпочатий в 1042 р. конфлікт князя Земомисла Померанського з Казимиром I, князем Польщі, був врегульований 1046 р. імператором Генріхом III під час влаштованих ним переговорів ворогуючих сторін. Близько 1100 р. в літописах згадуються кілька князів Померанії, однак простежити їх генеалогічні зв'язки неможливо. Історичний родовід герцогів Померанії, складений в XVI-XVII століттях, хоча і згадує їх легендарного предка, князя Свантибора, але не позначає чітко його фактичного кровного споріднення з наступними поколіннями. Те ж саме спостерігається в інших джерелах початку XII століття, переважно це польські хроніки, в яких йдеться про герцогів Померанії. Таким чином, брати Вартислав I і Ратибор I сьогодні одноголосно визнані істориками першими герцогами Померанії і засновниками Померанского дому.
У 1121 р. при герцогові Вартиславі I, Болеслав III Кривовустий, князь Польщі, бажаючи закріпити свій вплив у Померанії, відправив на землі герцогства християнських місіонерів, але ця місія успіху не мала. У травні 1124 р. на прохання того ж князя, на місію в Померанію вирушив єпископОтто Бамберзький. Його проповідь в Пириці, Волині і Камені навернула до християнства велику частину місцевого населення і весь благородний стан, за що церковними істориками йому присвоєно звання «апостоланароду Померанії». У лютому 1125 р. завершив свою першу місію. Під час другої місії 1128 р. Отто Бамберзький проповідував в м. Диміні і м. Узедомі. Після смерті герцога Вартислава I, наприкінці XII століття землі герцогства були поділені між двома його синами, Казимиром I і Богуславом I, таким чином, утворили герцогства Померанія-Димін і Померанія-Щецин. Богуслав I у 1181 р. в Любеку став імперським князем з титулом «герцогслов'янський», але вже в 1185 р. він був змушений визнати васальну залежність від правителів Данії, від якої герцоги Померанії позбулися в 1227 р. після битви під Борнгеведом[ru][4]. Знову імперськими князями герцоги Померанії стали в 1231 р. під час боротьби між маркграфамиБранденбургу з династії Асканіїв та імператором Фрідріхом II. Під цим статусом вони згадуються в договорах в Кремені (в 1236) і Ландині (в 1250). У той же час до складу герцогства були включені великі землі, в тому числі Старгард і Укрмарк.
Герцогство Померанія-Димін
Засноване в 1170 р. Першим герцогом Померанія-Димін був Казимир I, син Вартислава I. Але зі смертю 17 травня 1264 р. Вартислава III[ru], онука Богуслава I, герцогство припинило своє існування. При цьому ж герцогові в 1236 р. герцогство втратило землі на захід від Диміна: Цірціпанія відійшла до правителів Мекленбургу, Старгард і Мекленбург-Стреліц до правителів Бранденбургу. До цього ж часу відноситься початок активного розселення на території герцогства германців і придбання ними правового статусу.
Герцогство Померанія-Щецин
Герб герцогів Померанія-Щецин
Засноване в 1170 р. Першим герцогом Померанія-Штетин був Богуслав I, одружений з принцесою Анастасією Польською[pl], дочкою Мешко III. Його онук герцог Барнім I Добрий у 1264 р. успадкував також титул герцога Померанії-Диміну і сприяв розселенню германців на території герцогства. При ньому в багатьох містах Померанії було прийнято самоврядування. За договором у Ландині від 1250 р. до складу герцогства увійшов Уккермарк, що до цього належала Бранденбургу; у 1248 р. - відібрали у Польщі Любуську землю.
Сини Барніма I Богуслав IV[ru] (від першого шлюбу), і Отон I (від другого шлюбу), після передчасної кончини свого брата герцога Барніма II[ru] в 1295 р., розділили землі герцогства ще раз. Так, утворилися герцогство Померанія-Вольгаст під керуванням Богуслава IV[ru] і герцогство Померанія-Щецин під керуванням Отона I.
↑(нім.)Heitz, Gerhard; Rischer, Henning. Geschichte in Daten. Mecklenburg-Vorpommern. — Münster-Berlin : Koehler&Amelang, 1995. — С. 232, 233. — ISBN 3-7338-0195-4.
Джерела
(нім.)Johann Jakob Sell, «Geschichte des Herzogtums Pommern». 1. Teil, Berlin 1819 (Volltext); 2. Teil, Berlin 1819 (Volltext); 3. Teil, Berlin 1820 (Volltext).
(нім.)Martin Wehrmann, Geschichte von Pommern. Band 1. 2. Auflage. Verlag Friedrich Andreas Perthes, Gotha 1919. (Nachdruck: Augsburg 1992, ISBN 3-89350-112-6)
.svg){kind=small}
