PROFILBARU.COM

	Магдебурзьке архієпископство
	архієпископство
	Герб
	Магдебургу: історичні кордони на карті1250
Столиця	Магдебург; Галле (з 1503)
Форма правління	теократія
Історичний період	середні віки
- Засновано	1180
- Ліквідовано	1648
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Магдебурзьке архієпископство

Магдебу́рзьке архієпи́скопство (лат. Archiepiscopatus Magdeburgensis; нім. Erzbistum Magdeburg) — католицька архідіоцезія з центром у Магдебурзі, на теренах Священної Римської імперії, що існувала у 968—1648 роках. Очолювалася архієпископами Магдебурзькими, що також носили титул примасів Німеччини (лат. Primas Germaniae; з 986). Головним храмом був Магдебурзький собор, катедра архієпископів. Засноване 968 року з дозволу папи Івана XIII, на прохання першого імператора Священної Римської імперії Оттона I. Першим архієпископом став Адальберт, колишній єпископ Руський, апостол слов'ян. Було найбільшим на сході імперії; йому підпорядковувалися діоцезії Гавельбергу і Бранденбургу, Мерзебургу, Цайцу, Майсена, а також Познані. Головною метою була християнізація Саксонії та західних слов'ян. У ХІІ столітті перетворене на самоврядне духовне князівство в складі імперії (нім. Erzstift Magdeburg). Після 1476 року перебувало під впливом Саксонії та Бранденбургу. 1478 року підкорило місто Галле. З 1503 року резиденцією архієпископів став Моріцбург. В ході Реформації населення архієпископства навернулося до лютеранства. Намагання Католицької церкви під час Тридцятирічної війни повернути його зазнало невдачі. За умовами Вестфальського миру 1648 року володіння архієпископства були секуляризовані й перетворені на спадкове Магдебурзьке герцогство. 1680 року це герцогство увійшло до складу Бранденбурзького курфюрства. 1994 року Католицька церква створила нову Магдебурзьку діоцезію, що є історичним нащадком Магдебурзького архієпископства. Також — Магдебу́рзька архідіоце́зія (грец. Archidioecesis Magdeburgensis).

Історія

Магдебурзька єпископська кафедра була заснована 968 року на прохання імператора Оттона I, з метою посилення проповіді християнства серед слов'ян. Реорганізована — у 1180 році. Першим єпископом, який зійшов на кафедру, був учитель і наставник імператора, Адальберт, до цього поставлений єпископом на Русь.

До церковної провінції Магдебурга були включені діоцезії Гальберштадта, Мерзебурга, Гафельберга, Наумбурга й Майсена. Нині всі вони, за винятком Майсена (діоцезія Дрезден-Майсена), ліквідовані.

1424 року Фрідріх I Бранденбурзький зміг вивести Любуську діоцезію з церковної провінції Гнезно та ввести її до складу Магдебурзької метрополії.

З 1476 року архієпископство перебувало у повній залежності від правителів Бранденбурга й Саксонії.

З 1503 до 1680 року резиденція архієпископа розміщувалась в Галлі.

З 1541 року архієпископами Магдебурга почали призначатись представники Бранденбурзької династії. Кардинал Альбрехт фон Бранденбург (1513–1545) намагався зупинити поширення протестантизму в архідіоцезії, але не зміг. Спроби його наступників Йоганна Альбрехта та Фрідріха IV протистояти рухові Реформації теж були безуспішними. Більшість каноніків капітулу приєднались до протестантів.

1566 року влада в діоцезії перейшла до протестантських апостольських адміністраторів. За часів Тридцятилітньої війни кафедру Магдебурга знову зайняв архієпископ-католик, Леопольд Вільгельм Австрійський, проте за Вестфальським миром (1648) архідіоцезії увійшла до складу Бранденбурзького князівства.

Того ж 1648 року архідіоцезія була ліквідована, а її територія була передана під юрисдикцію Кельнської архідіоцезії, а з 1821 року діоцезії Падерборна.

Архієпископи

Адальберт (01.10.968 — 21.06.981);
Гізельмар (Гізельгер) (11.09.981 — 25.01.1004);
Тагіно (04.02.1004 — 09.06.1012);
Вальтард (15.06.1012 — 12.08.1012);
Геро (22.09.1012 — 22.10.1023);
Гунфрід (1023 — 28.02.1051);
Енгельхард (1052 — 01.09.1063);
Вернер фон Штойцлінген (1063 — 08.08.1078);
Хартвіг фон Шпангайм (07.08.1079 — 17.06.1102);
- Хартвіг фон Херсфельд (1085–1088);
Генріх I фон Ассель (1102 — 15.04.1107);
Адальгод фон Остербург (1107 — 12.06.1119);
Рудгар фон Фельтгайм (1119 — 19.12.1125);
Святий Норберт Ксантенський (18.07.1126 — 06.06.1134);
Конрад I фон Кверфурт (01.07.1134 — 02.05.1142);
Фрідріх I фон Веттін (07.05.1142 — 15.01.1152);
Вікманн фон Зеєберг (01.11.1152 — 25.08.1192);
Лудольф фон Коппенштедт (21.10.1192 — 16.08.1205);
Альбрехт I фон Кафенбург (25.02.1206 — 15.10.1232);
Бурхард I фон Вольденберг (20.07.1234 — 08.02.1235);
Вільбранд фон Казернберг (1235 — 29.03.1254);
Рудольф фон Дінсельштадт (1254–1260);
Руперт фон Мансфельд (1260 — 19.12.1266);
Конрад II фон Штернберг (26.12.1266 — 15.01.1277);
Гюнтер I фон Шварценберг (1277–1279) — обраний єпископ;
Бернгард фон Вельпе (1279–1282) — обраний єпископ;
- Sede vacante (1282–1283);
Еріх фон Бранденбург (14.05.1283 — 1295);
Бурхард II фон Бланкенбург (12.07.1296 — 1305);
Генріх II фон Ангальт (22.01.1306 — 10.11.1307);
Бурхард III фон Шраплау (18.03.1308 — 20.09.1325);
Хайдеке фон Ерффа (1326–1327);
Отто фон Гессен (02.03.1327 — 30.04.1361);
Дитріх Кагельвіт (18.06.1361 — 16.12.1367) — цистерціанець;
Альбрехт II фон Штернберг (09.06.1368 — 13.10.1371) — призначений єпископом Літомишля;
Петер Геліто (13.10.1371 — 1381) — призначений єпископом Оломоуца;
Людвіг фон Майссен (28.04.1381 — 17.12.1382);
Фрідріх II фон Гойм (23.02.1382 — 09.11.1382);
Альбрехт III фон Кверфурт (1383 — 12.06.1403);
Гюнтер II фон Шварцбург (12.10.1403 — 23.03.1445);
Фрідріх III фон Байхлінген (19.04.1445 — 11.11.1464);
Йоганн фон Пфальц-Зіммерн (20.05.1465 — 13.12.1475);
Ернст фон Саксен (08.01.1476 — 03.08.1513);
Альбрехт IV фон Бранденбург (02.12.1513 — 24.09.1545) — також архієпископ Майнца;
Йоганн Альбрехт фон Бранденбург (24.09.1545 — 17.05.1550) — апостольський адміністратор;
Фрідріх IV фон Бранденбург (1551 — 03.10.1552) — апостольський адміністратор;
Сигізмунд фон Бранденбург (1553 — 08.05.1566) — апостольський адміністратор;
Йоахім Фрідріх фон Бранденбург (1566–1598) — апостольський адміністратор;
Кристіан Вільгельм фон Бранденбург (1598–1631) — апостольський адміністратор;
Леопольд Вільгельм Австрійський (1631–1638) — апостольський адміністратор;
Август фон Саксен-Вайссенфельс (1638–1648) — апостольський адміністратор;

Джерела

Hermann Michaelis, Eckhart W. Peters (Hrsg.): Magdeburger Bischofschronik. Stekovics, Dößel 2006, ISBN 978-3-89923-132-8.
Gustav Hertel (Bearb.): Die ältesten Lehnbücher der Magdeburgischen Erzbischöfe. (= Geschichtsquellen der Provinz Sachsen und angrenzender Gebiete. Band 16). Hendel, Halle 1883 (Digitalisat).
Friedrich Israel, Walter Möllenberg (Bearb.): Urkundenbuch des Erzstifts Magdeburg (= Geschichtsquellen der Provinz Sachsen und des Freistaates Anhalt. Neue Reihe. Band 18). Teil 1: 937–1192. Selbstverlag der Landesgeschichtlichen Forschungsstelle, Magdeburg 1937.
Gerd Althoff: Die Gründung des Erzbistums Magdeburg. In: Matthias Puhle (Hrsg.): Otto der Große, Magdeburg und Europa. Eine Ausstellung im kulturhistorischen Museum Magdeburg vom 27. August bis 2. Dezember 2001. Band 1, von Zabern, Mainz 2001, ISBN 3-8053-2616-5, S. 344–352.
Tina Bode: König und Bischof in ottonischer Zeit. Herrschaftspraxis-Handlungsspielräume-Interaktionen (= Historische Studien. Bd. 506). Matthiesen, Husum 2015, ISBN 978-3-7868-1506-8, S. 376–401.
Dietrich Claude: Geschichte des Erzbistums Magdeburg bis in das 12. Jahrhundert. 2 Bände. Böhlau, Köln u. a. 1972–1975, (Zugleich: Marburg, Universität, Habilitations-Schrift, 1969/1970);
- Band 1: Die Geschichte der Erzbischöfe bis auf Ruotger (1124) (= Mitteldeutsche Forschungen. 67, 1). 1972, ISBN 3-412-90072-9;
- Band 2: Geschichte des Erzbistums Magdeburg bis in das 12. Jahrhundert (= Mitteldeutsche Forschungen. 67, 2). 1975, ISBN 3-412-11375-1.
Franz Schrader (Hrsg.): Beiträge zur Geschichte des Erzbistums Magdeburg (Studien zur katholischen Bistums- und Klostergeschichte, Bd. 11), Leipzig 1969.