Озеро Вічності

Озеро Вічності
лат. Lacus Temporis
Озеро Вічності. Мозаїка знімків зонда LRO; ширина — 250 км.
Координати центра
46°48′ пн. ш. 56°12′ сх. д. / 46.8° пн. ш. 56.2° сх. д. / 46.8; 56.2
Розмір
190×100 км
Епонім
вічність
Назву затверджено1976
Озеро Вічності. Карта розташування: Місяць, видимий бік
Озеро Вічності

 Озеро Вічності на Вікісховищі
Мозаїка знімків «Клементини», зроблених при високому Сонці
Безіменний концентричний кратер поблизу Озера Вічності

Озеро Вічності (лат. Lacus Temporis) — маленька морська ділянка на Місяці, біля північно-східного краю видимого боку. Розмір — близько 190×100 км.

Назва

1651 року Джованні Річчолі, який давав об'єктам цього регіону Місяця давньогрецькі та інші стародавні імена, назвав південну частину цього озера Гермесом (Hermes)[1][2][3], причому сусіднє озеро отримало римський відповідник того ж імені. Згодом Філіпп Фаут назвав об'єкт цієї статті Морем Годинника (Mare Horologii), але ця назва не прижилася[4][5][6][7]. 1976 року Міжнародний астрономічний союз затвердив для нього назву Lacus Temporis[8][9], що дослівно означає «Озеро Часу»[8][10].

Розташування й суміжні об'єкти

Координати центра Озера Вічності — 46°48′ пн. ш. 56°12′ сх. д. / 46.8° пн. ш. 56.2° сх. д. / 46.8; 56.2[8]. Воно оточене численними дрібними безіменними морськими ділянками. Крім того, за 80 км на південний схід від нього лежить Озеро Надії, а за 70 км на північ — великий залитий лавою кратер Ендіміон[11].

Інші кратери околиць озера (не враховуючи безіменних та сателітних) — Меркурій на сході, Керрінгтон та Шумахер на південному сході, Мессала на півдні, Гук та Шакборо на південному заході, Шевальє та Атлас на заході[11]. На північному заході від озера (51°40′ пн. ш. 51°03′ сх. д. / 51.67° пн. ш. 51.05° сх. д. / 51.67; 51.05 (концентричний кратер)) є добре збережений 7-кілометровий концентричний кратер.

На основі альтиметричних вимірювань «Клементини» припускали, що Озеро Вічності лежить у зруйнованому басейні діаметром близько 350 км із центром поблизу 45° пн. ш. 55° сх. д. / 45° пн. ш. 55° сх. д. / 45; 55 (центр гіпотетичного басейну біля Озера Вічності)[12][13], але дослідження новіших альтиметричних даних апарата LRO та гравіметричних даних місії GRAIL його не виявило[14].

Опис

Озеро Вічності тягнеться з південного сходу на північний захід приблизно на 190 км, а його ширина сягає 100–120 км. Воно складається з двох округлих ділянок близького розміру — можливо, зруйнованих і залитих лавою кратерів[13]. Їх з'єднує перешийок, де розташовані рештки кількох вкритих лавою менших кратерів та молодий 9-кілометровий кратер Шевальє F. Це найбільший із кратерів цього озера, молодших за його лавовий покрив, та єдиний його найменований кратер станом на 2018 рік (крім тих, що лежать на берегах)[11].

Озеро Вічності, як і навколишні безіменні морські ділянки, світліше за сусіднє Озеро Надії[15]. Його поверхня лежить на 1,7–1,9 км нижче за місячний рівень відліку висот, приблизно на одному рівні з Озером Надії, але на кілометр вище лавового покриву недалекого кратера Ендіміон[16].

Вік лавового покриву Озера Вічності за підрахунком кратерів оцінюють у 3,7–3,8 млрд років. Особливості розподілу кратерів за розміром вказують на те, що лава заливала озеро принаймні двічі[17].

Примітки

  1. ↑ MacDonald T. L. (1967). Riccioli and Lunar Nomenclature. Journal of the British Astronomical Association. 77: 112–117 (look p.114). Bibcode:1967JBAA...77..112M.
  2. ↑ Карта Місяця, яку склали Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651).
  3. ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 63, 212. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W. (P. 210—245).
  4. ↑ Fauth P. Unser Mond. — Breslau : Dr. H. Eschenhagen, 1936. — С. 75.
  5. ↑ Caes D. Names of J.P.H.Fauth. The Moon-Wiki. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
  6. ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 168, 227. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W. (P. 210—245).
  7. ↑ Wood C. A. (1964). Book reviews. Mondatlas, by Philipp Fauth. The Strolling Astronomer. 18 (11-12): 237. Bibcode:1965StAst..18..237W. (Весь том журналу (PDF, 30 Мб)).
  8. ↑ а б в Lacus Temporis. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 25 березня 2021. Процитовано 6 січня 2022.
  9. ↑ Transactions of the IAU: volume XVIB. Proceedings of the 16th General Assembly, Grenoble, 1976 / E. Müller & A. Jappel. — D. Reidel Publishing Company, 1977. — P. 350. — ISBN 90-277-0836-3. (Витяги).
  10. ↑ Rükl A. Atlas of the Moon. — Cambridge : Sky Publishing Corp, 2004 (orig. publ. in 1990 in Czech). — P. 48. — ISBN 1-931559-07-4.
  11. ↑ а б в За даними номенклатурного довідника МАС. Див. карти Місяця з усіма чинними назвами деталей поверхні (архів). Актуальні дані про назви об'єктів на Місяці доступні також через безкоштовну програму JMARS.
  12. ↑ Spudis P. D. (1995). Clementine Laser Altimetry and Multi-Ring Basins on the Moon. Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference. 26: 1337—1338. Bibcode:1995LPI....26.1337S.
  13. ↑ а б Chuck Wood (8 серпня 2004). NE Backwater. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 22 вересня 2015. Процитовано 26 січня 2019.
  14. ↑ Neumann G. A., Zuber M. T., Wieczorek M. A. та ін. (2015). Lunar impact basins revealed by Gravity Recovery and Interior Laboratory measurements (PDF). Science Advances. 1 (9). Bibcode:2015SciA....1E0852N. doi:10.1126/sciadv.1500852. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка) (Supplements).
  15. ↑ Chuck Wood (10 лютого 2011). A Basin Quest. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 22 вересня 2015. Процитовано 26 січня 2019.
  16. ↑ За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS.
  17. ↑ Hiesinger H., Head J. W., Wolf U., Jaumann R., Neukum G. Ages and stratigraphy of lunar mare basalts: A synthesis //  / W. A. Ambrose, D. A. Williams. — Geological Society of America, 2011. — P. 25, 35, 40–41. — (Geological Society of America Special Paper 477) — ISBN 978-0-8137-2477-5. — DOI:10.1130/2011.2477(01). Архівовано з джерела 18 грудня 2013 (На Google Books).

Посилання

Strategi Solo vs Squad di Free Fire: Cara Menang Mudah!