Метеори́тний кра́тер — западина круглої або овальної форми, та яка утворилася на місці падіння метеориту.
Головною деталлю усіх кратерів є кільцевий вал навколо заглибини. Розрізняють кратери ударні й вибухові. Останні утворюються внаслідок падіння великих метеоритів. Діаметр кратера може досягати декількох десятків кілометрів. Для великих кратерів типовим є центральне підвищення.
Загальний опис
Метеоритні кратери виявлено практично на всіх твердих тілах Сонячної системи. На багатьох із них кратери є головною особливістю ландшафтів (зокрема, на Місяці, Меркурії, Каллісто, Ганімеді, більшості малих супутників планет та на астероїдах).
На планетах і супутниках, де відбуваються більш-менш активні поверхневі процеси (наприклад, на Землі, Венері, Марсі, Європі, Іо й Титані) видимих метеоритних кратерів менше, бо з плином часу вони руйнуються або приховуються ерозією.
Кратери на Меркурії, Місяці та південному високогір'ї Марса збереглися з ранніх часів інтенсивного бомбардування (близько 3,9 млрд років тому). Відтоді швидкість утворення кратерів значно знизилася, однак, залишається помітною. У внутрішній Сонячній системі вона залежить здебільшого від зіткнень у поясі астероїдів, що створюють сім'ї уламків, які потрапляють всередину Сонячної системи. Вважається, що утворена внаслідок зіткнення близько 160 мільйонів років тому сім'я астероїдівBaptistina, викликала значний сплеск кратероутворення. Одним з можливих наслідків є утворення кратера Чіксулуб.
Швидкість утворення кратерів у зовнішній частині Сонячної системи може бути іншою[1].
Метеоритні кратери на Землі називають астроблемами[2]. У тих випадках, коли більшу частину початкової топографії кратера зруйновано, часто вживають термін «ударна (імпактна) структура». До того, як метеоритне походження таких структур на Землі отримало загальне визнання, їх здебільшого вважали вулканічними утвореннями. За станом на кінець 2012 року на планеті налічувалось близько двохсот утворень, метеоритне походження яких вважається підтвердженим[3][4]. Лише 128 із них лежать на поверхні Землі відкрито, інші ж — приховано ерозійними процесами[5].
Одними з найбільш відомих є:
Аризонський кратер (США) — кратер, що добре зберіг свій вигляд; його метеоритне походження було встановлено одним з перших;
група з 24 ударних кратерів діаметром 8—26 м Сіхоте-Алінського метеориту (загальна маса первинного тіла, яке розпалося, оцінюється в 70 т).
За мільйон років Земля зазнає від одного до трьох зіткнень (у середньому), які утворюють кратери діаметром 20 чи більше кілометрів[6][7]. Це означає, що порівняно молодих кратерів на нашій планеті має бути не набагато більше, ніж виявлено досі.
Станом на 2020 р. найстарішим на Землі вважається кратер у Австралії, якому 2,2 млрд років[8]
В Україні відомо сім структур, які більшість дослідників класифікують як астроблеми. Практично всі вони поховані під товщею осадових порід і їх вивчення здійснювалося за кернами свердловин. Найбільші серед них:
↑K. Zahnle та ін. Cratering rates in the outer Solar System. Icarus (163, 263 year=2003). {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
↑Carr, M.H. (2006). The surface of Mars. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 23.
↑Grieve R.A.; Shoemaker, E.M. (1994). T. Gehrels (ред.). The Record of Past Impacts on Earth in Hazards due to Comets and Asteroids,. Tucson, AZ: University of Arizona Press. с. 417-464.
