PROFILBARU.COM

«Діалектика статі»
Автор	Шуламіт Фаєрстоун
Мова	англійська
Тема	радикальний фемінізм
Видавництво	William Morrow and Companyd
Сторінок	216
ISBN	978-1784780524

«Діалектика статі: обґрунтування феміністичної революції» (англ. The Dialectic of Sex: The Case for Feminist Revolution) — книга 1970 року канадсько-американської радикальної феміністки Шуламіт Фаєрстоун. Написана 25-річною Фаєрстоун протягом кількох місяців, робота визнана класикою феміністської думки^[1]^[2].

Фаєрстоун доводить, що «сексуально-класова система»^[3] з'явилася раніше й сягає глибше, ніж будь-яка інша форма утиску, і що викорінення сексизму вимагатиме радикальної перебудови суспільства: «Перші жінки тікають від різанини, і, тремтячи й хитаючись, починають знаходити одна одну… Це боляче: скільки б рівнів свідомості людина не досягла, проблема завжди глибша. Це всюди… феміністки повинні поставити під сумнів не тільки всю західну культуру, але й організацію самої культури, а далі навіть саму організацію природи»^[4].

Метою феміністичної революції, писала вона, має бути «усунення не тільки чоловічих привілеїв, але й самого гендеру», щоб генітальні відмінності більше не мали культурного значення^[5].

Резюме

Теорії Фаєрстоун професорка філософії Мері Енн Воррен описала наступним чином: Фаєрстоун стверджує, що біологічна статева дихотомія, зокрема біологічний поділ праці у відтворенні, є першопричиною домінування чоловіків, експлуатації економічного класу, расизму, імперіалізму та екологічної безвідповідальності. Статева нерівність — це «пригнічення, яке сягає за межі зафіксованої історії до самого тваринного світу»: у цьому сенсі воно було універсальним і неминучим, але зараз існують культурні та технологічні передумови, які роблять його усунення можливим і, можливо, необхідним для виживання людини^[2].

Фаєрстоун описує свій підхід як діалектичний матеріалізм, більш радикальний, ніж у Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. Вона вважає, що у своїй заклопотаності економічними процесами Маркс і Енгельс не зуміли помітити «статевий субстрат історичної діалектики». На відміну від Енгельса, вона стверджує, що панування чоловіків є біологічно заснованим і як таке існувало задовго до інституту приватної власності та моногамної патріархальної сім'ї, яку створила приватна власність. Чоловіче домінування є результатом «біологічної сім'ї», матрилінійної або патрілінічної, і неминучої залежності жінок і дітей у сім'ї від чоловіків, якщо не для існування, то для захисту. Стародавніх матріархатів (суспільств, якими керували жінки) не існувало, і очевидно вищий статус жінок у матрилінійних культурах пояснюється лише відносною слабкістю чоловіків. Якою б не була система походження, вразливість жінки під час вагітності та тривалого періоду дитинства людини вимагає захисної і, отже, домінуючої ролі чоловіка^[2].

Ця залежність жінки та дитини від чоловіка викликає «психосексуальних спотворень в людській особистості», які описав Зигмунд Фрейд. Фаєрстоун описує фрейдизм як «оманливий фемінізм», оскільки вона бачить єдину справжню різницю між аналізом Фрейда та аналізом радикальних феміністок у тому, що Фрейд та його послідовники приймають соціальний контекст, у якому розвивається сексуальне придушення, як незмінний. Фрейд продемонстрував, що джерелом репресій і статево-класових відмінностей є природні нерівні відносини влади в біологічній сім'ї: жінок й дітей однаково пригнічує сильніший батько. Молодий хлопець спочатку ідентифікує себе з матір'ю, утиск якої він поділяє, але незабаром змінює свою ідентифікацію на батька, влади якого він боїться, але колись успадкує. У цьому процесі він погоджується на табу на інцест і суворе розділення сексуальності та емоцій, яких це вимагає, і що є психологічною основою політичного та ідеологічного утиску. У той час як молода дівчина також заздрить владі батька, вона дізнається, що не може її успадкувати і може лише опосередковано брати участь у ній, заслуживши прихильність домінуючого чоловіка^[2].

Жінки та діти не тільки неминуче пригноблені в біологічній сім'ї, вони подвійно пригнічені особливою її формою, яка переважає в індустріальних країнах: патріархальна нуклеарна сім'я, яка ізолює кожну пару та їхніх нащадків. Обов'язкове шкільне навчання та романтична міфологія дитинства є засобами, які служать для продовження ізоляції дітей та їхньої економічної залежності. Соціалістично-феміністична революція звільнить і жінок, і дітей, залишивши їм повну економічну незалежність і сексуальну свободу, і повністю інтегруючи їх у великий світ. Кінець статево-класової системи повинен означати кінець біологічної сім'ї, тобто кінець біологічної репродуктивної ролі жінки через штучне виношування. Любов між статями залишиться, бо вона стає гнітючою лише тоді, коли з'єднується з репродуктивною функцією. Біологічна сім'я перетворює статеве кохання на інструмент гноблення. У ній жінки віддають свою любов чоловікам, надихаючи їх на більшу культурну креативність і набуваючи емоційної ідентичності, в якій їм відмовляють у великому світі. Однак чоловіки через Едіпів комплекс і табу на інцест не здатні любити: вони повинні принижувати жінок, з якими кохаються, щоб відрізнити їх від матері, першого й забороненого об'єкта любові. Вони не можуть одночасно поважати жінок і відчувати до них сексуальний потяг^[2].

Ось чому «сексуальна революція» не означала звільнення для жінок, все ще зв'язаних подвійними стандартами та потребою поєднувати любов і сексуальність. Скасувавши біологічну сім'ю і табу на інцест, феміністична революція розширить можливості для справжнього гетеросексуального кохання, а також узаконить будь-який інший тип добровільних сексуальних стосунків. Фаєрстоун вагається робити точні прогнози щодо того, як будуть виховуватися діти, коли вони більше не народжуватимуться від жінок у біологічній сім'ї, але припускає, що існуватимуть різноманітні соціальні одиниці, які виховуватимуть дітей, включаючи пари, які «житимуть разом», і домогосподарства не пов'язаних родин, осіб, до дюжини або близько того, які укладають угоду залишатися разом достатньо довго, щоб забезпечити домівку для своїх дітей, доки ті не будуть готові вийти у світ, що вони зроблять у набагато більш ранньому віці, ніж зараз вважається можливим^[2].

Феміністична революція передбачає соціалізм, але виходить за його межі. Існуючі соціалістичні суспільства намагалися розширити ролі жінок, не змінюючи їх докорінно, інтегрувати жінок у чоловічий світ, а не повністю ліквідувати статевий клас. Феміністична революція покладе край розколу між «Естетичним способом» (жіночим, інтуїтивним і мистецьким) і «Технологічним способом» (чоловічим, емпіричним і спрямованим на контроль над природою через розуміння її механічних законів). Кінець сексуального пригнічення звільнить Ерос, щоб він поширився всюди й гуманізував всю культуру. Зрештою це призведе не лише до кінця відчуженої праці, але й праці як такої, визначеної як діяльність, яка виконується не заради неї самої. Технологія усуне домашню та іншу важку роботу, даючи кожній і кожному можливість виконувати роботу, яка за своєю суттю приносить винагороду^[2].

Сприйняття

«Діалектика статі» — феміністська класика. Мері Енн Воррен описала її в 1980 році як «найчіткіший і найсміливіший на сьогоднішній день виступ радикальної феміністської позиції»^[6]. У 1998 році Артур Марвік назвав її одним із двох ключових текстів радикального фемінізму разом із «Сексуальною політикою» Кейт Міллетт (1969)^[7]. Пишучи в «Кембриджському компаньйоні до Маркса» (1991), Джефф Гірн описав підхід Фаєрстоун як такий, що має довготривале значення для відновлення інтересу до сексуальності та репродукції як основи патріархату^[8].

Американська журналістка Сьюзен Фалуді написала в 2013 році, що, незважаючи на те, що їх критикували за радикалізм, основні положення «Діалектики статі» мали тривале значення. Фаєрстоун уявляла розмноження поза маткою, а виховання дітей колективно. «Як і очікувалося, — писала Фалуді, — ця пропозиція викликала більше обурення, ніж нова думка, хоча багато ідей Фаєрстоун — права дітей, відмова від „чоловічої“ праці та традиційного шлюбу, а також соціальні відносини, змінені через „кібернетичну“ комп'ютерну революцію — виявилися пророчими»^[1].

Джуліет Мітчел зазначила, що хоча Фаєрстоун, як і Симона де Бовуар, приписує термін «комплекс Електри» Фрейду, насправді його ввів Юнг. Мітчел припустила, що для Фаєрстоун єдиним видом реальності є соціальна реальність (загальний досвід або випадковий досвід індивіда), і що в цьому відношенні робота Фаєрстоун дуже нагадує роботу Вільгельма Райха. На думку Мітчел, інтерпретація Фрейда від Фаєрстоун зводить його психологічні конструкції до соціальних реалій, з яких вони були зведені, ототожнюючи Едипів комплекс із нуклеарною сім'єю. Фаєрстоун інтерпретує фрейдистські «метафори», такі як комплекс Едіпа, з точки зору відносин влади в родині^[9].

У передмові до видання книги 1998 року Розалінда Делмар стверджувала, що результат обговорення Фрейда за Фаєрстоун полягає в тому, що «Фрейда не стільки спростовують чи рятують від його помилок, скільки ігнорують»^[10]. Мері О'Браєн у своїй «Політиці відтворення» (1981) критикувала роботу Фаєрстоун за редукціонізм, біологізм, історичну неточність і загальну грубість^[8].

В «Еволюції людської сексуальності» (1979) антрополог Дональд Саймонс приписав Фаєрстоун думку про те, що, хоча статі при народженні однакові, чоловіки емоційно покалічені раннім досвідом, якого жінки уникають, і що чоловіки, на відміну від жінок, тому є нездатними любити. Саймонс протиставив погляди Фаєрстоун своїй власній точці зору про те, що «відбір породив помітні статеві відмінності в сексуальності» і що жодна стать не є дефектною версією іншої^[11].

В інтерв'ю з Енн-Марі Кюзак у журналі The Progressive активістка за права геїв Урваші Вайд визначила, що «Діалектика статі» вплинула на її роботу «Віртуальна рівність» (1995)^[12].

Згідно з Фаєрстоун, Валері Соланас, авторка Маніфесту SCUM, сказала їй, що їй не подобається «Діалектика статі»^[13].

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б Faludi, 2013.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Warren, 1980, с. 155—157.
↑ Firestone, 1970, с. 29.
↑ Firestone, 1970, с. 3—4.
↑ Firestone, 1970, с. 11.
↑ Warren, 1980, с. 155.
↑ Marwick, 1998, с. 687.
↑ ^а ^б Hearn, 1999, с. 241.
↑ Mitchell, 2000, с. 346—350.
↑ Delmar, 1979, с. 9.
↑ Symons, 1979, с. 4.
↑ Cusac, 1996, с. 34.
↑ Firestone, 1998, с. 130—131.

Список літератури

Delmar, Rosalind (1979). Introduction. У Firestone, Shulamith (ред.). The Dialectic of Sex: The Case for Feminist Revolution. London: The Women's Press. ISBN 0-7043-3849-1.
Faludi, Susan (15 квітня 2013). Death of a Revolutionary. The New Yorker (англ.).
Firestone, Shulamith (2003) [1970]. The Dialectic of Sex: The Case for Feminist Revolution (англ.). Farrar, Straus and Giroux. ISBN 978-0-374-52787-7.
Firestone, Shulamith (1998). Airless Spaces (англ.). Semiotext(e). ISBN 1-57027-082-1.
Hearn, Jeff (1999). Carver, Terrell (ред.). The Cambridge Companion to Marx (англ.). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-36694-1.
Marwick, Arthur (1998). The Sixties: Cultural Revolution in Britain, France, Italy, and the United States, c. 1958–c.1974 (англ.). Oxford: Oxford University Press. ISBN 0-19-210022-X.
Mitchell, Juliet (2000). Psychoanalysis and Feminism: A Radical Reassessment of Freudian Psychoanalysis (англ.). Penguin Books. ISBN 0-14-027953-9.
Symons, Donald (1979). The Evolution of Human Sexuality (англ.). New York: Oxford University Press. ISBN 0-19502535-0.
Warren, Mary Anne (1980). The Nature of Woman: An Encyclopedia & Guide to the Literature (англ.). Edgepress. ISBN 0-918528-07-0.