Подві́йні станда́рти або подві́йна мора́ль (від англ.double standards) — критичний термін, поширений у сучасній політології, журналістиці, економіці, суспільствознавстві, феміністичній теорії та інших гуманітарних науках: різна оцінка однотипних дій різних суб'єктів (одним з яких часто буває сам оцінник) із застосуванням різних наборів принципів. Це стається через упередженість оцінювачів, зміну обставин, корисливість, емоційний стан[1].
Історія поняття
Термін «подвійний стандарт» спочатку вживали щодо позначення різних систем вимірювання, наприклад щодо біметалізму, а також у теологічних міркуваннях про добро й зло[2]. Незважаючи на порівняну юність терміна, застосування різних мірок щодо одних і тих самих вчинків існує віддавна. Приклади подвійного стандарту сучасні дослідники бачать у книзі пророка Ісаї[3]. У Стародавньому Римі закон не передбачав для жінки можливість подати в суд на чоловіка за невірність, а чоловік мав таке право[4]. Те, що стародавні римляни не розглядали подібний підхід чимось несправедливим, демонструє й вислів, приписуваний драматургу Теренцію — «Quod licet Iovi, non licet bovi» (точніше, Aliis si licet, tibi non licet): «Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику».
Відоме й інше, жартівливе позначення явища подвійних стандартів — «готтентотська мораль»[5][6][7]. Хоча цей термін є некоректним: етнографічні дослідження не підтверджують наявності якихось особливих етичних поглядів у готтентотів. Вираз походить, ймовірно, від расистського анекдоту, який склали німецькі колонізатори: «Місіонер питає в готтентота: „Що таке зло?“ Той відповідає: „Коли сусід нападе на мене, забере худобу, дружину…“. „А що таке добро?“ — „Коли я нападу на сусіда і заберу його худобу й дружину…“»[5]. Анекдот поширився, певно, після придушення повстання готтентотів і гереро у 1904—1907 роках[8]. Найменування подвійних стандартів «готтентотською мораллю» було розповсюджене протягом XX ст., вони були мішенню сатири (наприклад, байка Ф. К. Сологуба «Готтентотская мораль»[9]).
Джеймс Тіссо, «Горе вам, книжники, фарисеї і лицеміри!», 1886—1894 р.р.
Окремим випадком подвійних стандартів є так звана «протагоністсько-центрована мораль» (Protagonist-centered Morality), що полягає у виправдовуванні автором тих дій головного героя або героїні (протагоніста), які були б засуджені в його опонентів (антагоністів). При цьому автор не обов'язково подає протагоніста як «доброго», а антагоніста — як «злого»[10][11].
У Радянському Союзі вислів «подвійний стандарт» вживали з 1950-х років, спочатку — щодо класової й расової нерівності в капіталістичних країнах.
"Єдиний стандарт"
У 1880 році з'являється й термін з протилежним значенням — «єдиний стандарт» (single standard). Втім, ідею спільного стандарту, рівних оцінок можна побачити вже у Мері Волстонкрафт — у її основоположному творі «На захист прав жінки». Ту ж думку висловлює французька феміністка XVIII ст. Олімпія де Гуж у «Декларації прав жінки й громадянки» (1791), де обстоює рівність обов'язків і прав, які вони за собою тягнуть, зокрема, знаменитою фразою: «Якщо жінка має право сходити на ешафот, значить, вона повинна мати право сходити й на трибуну»[12]. У Євангелії містяться заклики до застосовування «єдиного стандарту»: «Яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам» (Мв. 7:2)[13].
Механізм
Як вирішальний розглядається психологічний захист«его» або підсвідомості від недоліків власного набору цінностей, придбаних усвідомлено або неусвідомлено нав'язаних різними пропагандистськими впливами, та взаємно протилежних принципів[14]. Він полягає в застосуванні лицемірної та упередженої точки зору, з якої можна розділити начебто «погані переконання» в інших людях від «поганих переконань в собі», маючи два набори правил для одного й того ж поняття.
Подвійний стандарт може розвиватися в свідомості людини з безлічі причин, в тому числі: знайти виправдання для себе, емоційне помутніння судження, перекручування фактів, щоб підтримати власні переконання чи вірування, такі як підтверджувальне упередження, когнітивне упередження, упередження привабливості, упередження або необхідність бути правильними в переконаннях, оцінюванні чи дії.
Люди мають тенденцію оцінювати дії інших людей, з якими вони взаємодіють, на основі того, хто їх виконує.
У політиці та на війні
Подвійні стандарти Буша. Карлос Латуфф, 2008
Політика подвійних стандартів (англ.policy of double standards) — термін, прийнятий для описування ситуації, коли оцінка одного й того самого явища, процесу, події у міжнародних відносинах залежить від характеру відносин держав-оцінниць і держав-оцінюваних. При однаковій внутрішній суті події одна держава знаходить підтримку і виправдання, інша — картання й засудження.
Вислів, що став класичним прикладом політики подвійних стандартів: «Для одного — терорист, для іншого — борець за свободу» («One man's terrorist is another man's freedom fighter»)[15]. Його впровадив у вжиток британський письменник Джеральд Сеймур[en] у своєму творі «Гра Гаррі»[en] у 1975 році[16].
Визначення військових дій
Термінологія
При негативній оцінці
При позитивній оцінці
Особа, що збирає інформацію про супротивників, маскуючись під одного з них
Особа, що воює на зайнятій території (або території під контролем політичних сил, що протистоять одна одній), з використанням тактики, що уникає відкритих і великих зіткнень з супротивником
Щодо людей в плані статі (гендеру) термін почали вживати з середини XIX ст. (принаймні від 1872) в англійській: стосовно різних моральних вимог до чоловіків і жінок[17][18]. Гендерний подвійний стандарт — коли однакова поведінка чоловіка та жінки оцінюється по-різному. Це часто включає сексуальну поведінку та табуювання жіночої тілесності. Якщо дівчатка граються хлопчачими іграшками, це бентежить батьків слабкіше, ніж коли хлопчики граються ляльками[19].
Приклади подвійних стандартів для чоловіків та жінок
Певні поняття (часто, наприклад, слово, фраза, соціальна норма чи правило) сприймаються як прийнятні для застосування однією групою людей, але як неприйнятні (табуйовані) — коли застосовується іншою групою. Отже, подвійний стандарт може бути описаний, як упереджене або морально несправедливе застосування принципу, що всі рівні у своїх свободах. Такі подвійні стандарти розглядаються як невиправдані, оскільки вони порушують основний принцип сучасної юридичної практики — «Усі сторони мають бути рівними перед законом». Подвійні стандарти також порушують принцип справедливості, відомий як безсторонність, який ґрунтується на припущенні, що ті самі стандарти повинні застосовуватися до всіх людей, незважаючи на суб'єктивні упередження та фаворитизм на основі соціального класу, рангу, національності, статі, релігії, сексуальних орієнтацій, вік чи інші відмінності. Подвійний стандарт порушує цей принцип, залучаючи різних людей до відповідальності за різними стандартами.
↑Josephine E. Butler (Nov 27, 1886). The Double Standard of Morality. Friends' Intelligencer and Journal. Philadelphia: Friends' Intelligencer Association. XLIII (48): 757—758.
Подвійні стандарти в політиці //Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015
А. Смелянцев. Подвійні стандарти в політиці // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.562 ISBN 978-966-611-818-2
Thomas, Keith. «The Double Standard.», Journal of the History of Ideas, vol. 20, no. 2, Apr. 1959, pp. 195–216.