У всіх ластоногих, китоподібних і сирен під шкірою залягає товстий шар жиру, який покриває все тіло за винятком кінцівок. Маса його в окремих видів досягає 50 % від загальної маси тіла. Підшкірний жировий шар виконує як функцію термоізоляції, захищаючи морську тварину від переохолодження, так і підвищує плавучість і обтічність обрисів тіла. Види, які вчиняють далекі міграції (наприклад, горбатий кит), під час кочувань живуть на запасах підшкірного жиру.
Ворвань має жовтий або бурий колір, неприємний запах і не відбілюється. При нагріванні до 200оС запах ворвані зникає. Була одним з основних продуктів китобійного промислу; використовувалася на мастильні матеріали, пальне. До цього дня є одним з традиційних харчових продуктів деяких народів Півночі (ескімосів тощо). Розрізняють ворвань китову, тюленеву, тріскову, дельфінову тощо.
Зараз зазвичай вживається термін «жир»: китовий жир, тюленячий жир, трісковий жир тощо.
Ті, хто багатший, століттями задовольнялися світлом, який давала при горінні ворвань, яку вважали найкращим джерелом яскравого освітлення. Однак добувати її ставало все дорожче, оскільки чисельність китів падала, і доводилося відправлятися все далі і далі — за мис Доброї Надії, в далекі води Тихого океану.[2]
