Місто Валки розташоване на березі річки Мжа, на річці Велика Загата. До міста примикають села Костів і Гонтів Яр. Через місто проходять автомобільні дороги Т 1901 і М03.
Стародавня історія Валківщини бере свій початок у далекому минулому. Завдяки археологічним дослідженням встановлено, що на цій землі жили ще первісні мисливці 15-30 тис. років тому, а в епоху пізньої кам'яної і бронзової доби (V—VI тисячоліття до н. е.) тут жили племена так званої Дніпро-донецької культури.
Також археологи знайшли на території району осередки культури скіфського періоду. Вони довели, що Валківщина в ті часи була центром культури меланхленів. Ці племена займалися тваринництвом, землеробством і ремеслом. У першій половині XII століття під час татаро-монгольського набігу територія, на якій вони мешкали, зазнала нещадного спустошення і невдовзі перетворилась на так зване «Дике поле», укрите лісами та степовими травами.
Вперше про Валки згадується в «Книге, глаголема большой чертеж» (1627). У 1636 р. згадується як урочище Валки, де з південної сторони було насипано вал для оборони від татар.[3]
На території теперішнього Валківського району у 1646 році було відновлено (а збудовано ще за скіфських часів) Перекіпський вал (глибокий рів з високим валом), що перетинав Муравський шлях між верхів'ями річок Мжі та Коломак для оборони від нападу татар. Збудовану фортецю назвали за назвою річки Мжа — Можайськом острогом, а поселення — Можайськом городом на Валках або просто Валками (від слова «валок», невеликий вал).
Роботи із спорудження рубленого города почалися 21 травня1646 року під керівництвом Бєлгородського воєводи Хілкова. У 1665 році місто Валки було перенесено на береги річки Мжі, де воно стоїть і сьогодні.
Вид на центр міста Валки, 1895, фото О. Голяковський
У квітні 1780 року Валкам був наданий статус міста, яке стало центром повіту. На той час населення міста становило 5446 осіб, у тому числі 5019 військових.
Влітку 1812 року у Валках трапився конфлікт між турецькими військовополоненими та місцевим населенням, який мав численні жертви, відомий як Валківська трагедія.
У квітні 1920 року у Валках розпочалося велике народне повстання. Його очолили колишні військові старшини — Джуваго, Макаренко та Сорокін. Сили повстанців становили від 1500 до 3500 вояків, котрі мали гарячу підтримку населення. Повстанці обрали Український народний уряд, налагодили зв'язок із повстанськими загонами сусідніх районів. Новітні гайдамаки (половина мала лише коси та вила) відбивали мобілізованих до Червоної армії, роззброювали окупантів, захоплювали зброю та військове спорядження.
30 квітня (чи 1 травня) 1920 року відбувся штурм міста Валки загонами повстанців. Захопивши південні околиці, знекровлені сили гайдамаків відступили, а червоні зібрали свіжі сили. Окупантами керував Роберт Ейдеман. Біля села Ков'яги українські повстанці зазнали поразки, було полонено одного з провідників гайдамацтва — Сорокіна. Проте валківське козацтво продовжувало опір — залишки загонів очолив отаман Білецький, котрий вступив у бій із червоним ворогом поблизу села Сніжків. Отаман боровся проти червоного ворога до 1922 року. Далі український опір було зламано.
У 1932-1933 році Валки постраждали внаслідок Голодомору-геноциду, який влаштувала радянська влада.
Німецька окупація міста і району почалась 19 жовтня1941 року і тривала 23 місяці — до 16 вересня1943 року, коли бійці Степового фронту (під командуванням маршал Радянського СоюзуІвана Конєва), у складі якого було більше 10-ти стрілецьких дивізій, 1 танковий корпус, гвардійський мінометний полк, зайняли район. Місто Валки безпосередньо звільняли 242 і 280 гвардійські стрілецькі дивізії четвертої гвардійської армії.
Незалежна Україна
12 червня2020 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», увійшло до складу Валківської міської громади.[4]
17 липня2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Валківського району, місто увійшло до складу Богодухівського району[5].
У 2021 році у Валках встановили національний рекорд: 375 людей влаштували одночасний пересвист на традиційній глиняній забавці — валківському свищику.[6]
11 квітня1996 року сесія Валківської міської ради затвердила як геральдичний символ Валок — члена Ліги історичних міст України — герб1781 року.
Відомі люди
Базарна площа у Валках. Праворуч будинок Сошальських, де гостював Григорій Сковорода. Фото ХІХ ст.
З Валками пов'язане життя і діяльність багатьох видатних людей України. Зокрема, ще у позаминулому столітті торував по ній свої стежки мандрівний філософ-просвітительГригорій Сковорода, якого саме Валківська земля зцілила від важкої недуги і подарувала солодкі хвилини кохання.
Тут свої перші проби пера робив літератор і журналіст першої половини XIX століттяІван Вернет. Проти царської муштри відчайдушно виступав у Валках у середині позаминулого століття, одягнений у солдатську шинелю, поетПавло Грабовський. Саме в той час, працюючи звичайним провізором у валківській аптеці, розвивав свій поетичний дар український поетВасиль Кулик.
Бреславець Григорій Іванович (1917—2001) — радянський військовик, учасник Другої світової війни, почесний громадянин Бердичева.
Ващенко Григорій Іванович — радянський державний діяч, 1-й заступник голови Ради Міністрів Української РСР. Депутат Верховної Ради СРСР 7—11-го скликань (у 1966—1987 роках). Депутат Верховної Ради УРСР 5—6-го і 8—10-го скликань.
Дудник Роман Олексійович — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році;
Ольховська Любов Іванівна — льотчиця, учасник Другої світової війни, командир ескадрильї 46-го гвардійського нічного легкобомбардировочного авіаполку, лейтенант.
У місті Валки базується футбольний клуб «Маяк», який представляє Валківщину в чемпіонаті області. У 2018 році «Маяк» виграв Кубок Харківської області з футболу.
↑Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 331 с. ISBN 966-8201-26-4
↑Роман Коваль, Віктор Моренець. «Подєбрадський полк» армії УНР. — К.: Історичний клуб «Холодний Яр», 2015. — Т. 1. ISBN 978-966-2669-91-6.
Література
Сіваченко Є. Спалахи гніву народного: з історії селянського повстанського руху на Харківщині (1920) // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. — Т. 5. — Харків: Око, 1995. — С. 17 — 28.
Слюсарський А. Г. Слобідська Україна: Істор. нарис XVII—XVIII ст. — Х., 1954. — С. 19.
_(1781).png)
