Партизани з бригади ім. Гоце Делчева на марші містом Скоп'є у листопаді 1944 р. Партизани з бригади ім. Гоце Делчева на марші містом Скоп'є у листопаді 1944 р.
Дата:
11 жовтня 1941 — 23 листопада 1944 (3 роки, 1 місяць, 1 тиждень і 5 днів)
Югославські військовополонені під наглядом болгарських солдатів і німецької бронемашиниІталійські війська вступають в Охрид 12 квітня 1941 р.Методія Шаторов був ватажком македонських комуністів у 1941 році. Відмовився взаємодіяти з КПЮ і вирішив приєднатися до БКП. Пізніше його прибічники за свої анти-югославські політичні позиції були репресовані.Колишня болгарська поліційна дільниця у Прілепі, на яку 11 жовтня 1941 року напав прілепський партизанський загін. Сьогодні — це меморіальний музей.
11 жовтня 1941 року македонські комуністичні партизани з Народно-визвольної армії Македонії, що були частиною югославського партизанського руху, розгорнули політичну та військову кампанію з метою протидії окупації Вардарської Македонії болгарськими, німецькими, італійськими та албанськими військами. Спочатку вона не мала реального успіху, почавши рости лише з капітуляцією Італії в 1943 році та радянськими перемогами над нацистською Німеччиною.[7][8] Також ключовим чинником стала роль болгарських комуністів, які уникали організації масового збройного опору.[9] Їхній уплив на македонську партійну організацію залишався панівним до весни 1943 року, коли у Македонію прибув спеціальний емісар Тіто Светозар Вукманович.[10] Це призвело до появи молодшого покоління партизанських ватажків, налаштованих вороже до Болгарії і прихильних до Югославії.[11] У західній частині краю діяли також албанські партизани.
У жовтні 1943 Головний штаб Народно-визвольної армії Югославії та партизанських загонів Македонії звернувся з маніфестом до македонського населення, в якому визначалося головне завдання: визволити край від «великоболгарських, албанських, македонських фашистів» та «великосербських і великоалбанськихгегемоністів»; об'єднати всі македонські землі, населення яких увійде до «братнього союзу всіх південнослов'янських народів».[12]
Партизани назвали операцію «Народно-визвольною боротьбою Македонії» (мак.Народноослободителна борба на Македонија) у рамках більшої Народно-визвольної війни Югославії, але учасники цих бойових дій також замірялися на всю географічну область Македонія.
Поділ македонської частини Південної Югославії та роль Болгарії
19 і 20 квітня 1941 р. було розроблено поділ Вардарської Македонії — тоді частини Вардарської бановини. Болгарські війська ввійшли в центральну і східну частини та захопили більшість бановини, включаючи частини Східної Сербії і сьогоднішнього Косово. Ключовим підрозділом, який зайняв більшу частину території, була 5-та армія. Західні частини Македонії загарбало фашистське Королівство Італія.[13]
У югославській частині Македонії створювалися болгарські акційні комітети (перший — у Скоп'є 13 квітня 1941 р., активними членами якого стали колишні члени ВМРО[14][15]). 13 квітня 1941 р. на засіданні у Скоп'є вирішено, що одним із перших завдань новоствореної організації буде врегулювання відносин із німецькою владою.[16] Коли 19 квітня 1941 р. болгарська армія увійшла у Вардарську Македонію, більшість місцевого населення зустріла її як визволителів, оскільки на той час у місцевого населення переважали антисербські та проболгарські почуття.[16][17][18][19][20] З приходом болгарських військ відбулося масове вигнання з Вардарської Македонії сербських колоністів.[21] За клопотанням комітетів та болгарської адміністрації німецька, італійська та угорська влада звільнила понад 12 000 військовополонених югославських македонців, свого часу призваних до лав розгромленої югославської армії.[22] З упорядкуванням у краї діяльності адміністративних органів, акційні комітети дедалі більше втрачали вагу і, зрештою, були розпущені.[23]
Наслідки війни
Методія Андонов, перший голова АСНОМ та Народної Республіки Македонія. Після його незгоди з політикою нової Югославії його було заарештовано і засуджено до 12 років в'язниці.
Загальна кількість жертв Другої світової війни у Македонії налічувала приблизно 24 тисячі, з яких: 7 000 євреїв, 6 000 сербів, 6 000 етнічних македонців, 4 000 албанців та 1000 болгар.[24] Вона включала близько 3000 «колабораціоністів», «контрреволюціонерів» та цивільних жертв, 7000 євреїв, знищених у концтаборах і 14 000 бійців руху опору та вояків, з яких 5 000 були македонцями.
Попри істотне залучення Болгарії на боці союзників наприкінці війни,[25][26][27][28][29][30][31] країну на Паризькій мирній конференції 1946 р. не було зараховано до списку держав, які спільно воювали на боці країн-переможців[32] і їй було наказано сплатити воєнні репарації Югославії за окупацію Македонії та Південної Сербії, від чого Югославія в односторонньому порядку відмовилася в 1947 році.
Зате Македонія за свій внесок у перемогу над фашизмом завоювала повагу серед своїх союзників. Це знайшло вираз у визнанні союзниками новоствореної македонської республіки, хоча і в рамках югославської федерації. А через цю національно-визвольну війну Македонії, її народ уперше в сучасній історії зумів здобути свою державність та отримати окрему національність і мову. Ці події ознаменували поразку в цьому краї болгарського націоналізму і перемогу македонського.[33]
↑Гоцев Д. Из документалните записки на о.з. подполковник Вълчо Антонов Яначков за териториалното разграничение между България и Италия във Вардарска Македония 1942-1943 г. // Македонски преглед. — 2004. — № 3. (мак.)
↑Minchev, D. Original manuscript. Formation and Activity..., p. 80. CSA fund 396, list 7, file 37, page 11-12.
↑Вестник "Македония", Скопие, 1941, бр.1 .стр.4, Дописка от Велес.
↑Македония 1941 Възкресение [Архівовано 20 липня 2006 у Wayback Machine.] (Македонія 1941 Воскресіння), Сотир Нанев (Сотір Нанев), 1942, передрук 1993 із ISBN 954-528-366-1, видавець «Труд».(болг.) Memoirs of a Macedonia-born Bulgarian lieutenant participating in the occupation of the Yugoslavian and Greek parts of Macedonia.
↑Between Past and Future: Civil-Military Relations in Post-Communist Balkan States, by Biljana Vankovska, 2003, ISBN 9781860646249, page 270.
↑The Macedonian Conflict: Ethnic Nationalism in a Transnational World, Loring M. Danforth, Princeton University Press, 1997, ISBN 0-691-04356-6, p. 41 [Архівовано 8 квітня 2022 у Wayback Machine.].
↑Jozo Tomasevich, War and Revolution in Yugoslavia, 1941-1945: Occupation and Collaboration; vol. 2, Stanford University Press, 2002, ISBN 0804779244, p. 163.
↑Zerjavic, Vladimir. Yugoslavia Manipulations With the Number of Second World War Victims Publisher:Croatian Information Centre, ISBN 0-919817-32-7[2] [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
↑Dr. Ivan Yanev Bulgaria's Foreign Policy During the Second World War as Reflected in Bulgarian Historic Literature 1938–1944 Варна, 2006 Издателство "Литернет" [3] [Архівовано 7 липня 2011 у Wayback Machine.]
↑Multinational Operations, Alliances, and International Military Cooperation Past and Future, William W. Epley, Robert S. Rush, Government Printing Office, ISBN 0-16-079422-6, pp. 82–83.
↑"Multinational Operations, Alliances, and International Military Cooperation Past and Future", William W. Epley, Robert S. Rush, Government Printing Office, ISBN 0-16-079422-6, pp. 82–83.
↑Macedonia and the Macedonians: A History, Andrew Rossos, Hoover Press, 2008, ISBN 9780817948832, p. 189.
Джерела
Schubert, Gabriella; Otto, Harrassowitz Verlag (2005). Makedonien: Prägungen und Perspektiven. с. 45—50.