Канада в Другій світовій війні

Участь Канади у Другій світовій війні розпочалася з оголошення війни Німеччині 10 вересня 1939 і проявлялася в основному в Італії^[1] і Північній Європі^[2]. Канада брала участь у захисті морських шляхів в Північній Атлантиці, а канадський торговий флот здійснив понад 25 тисяч плавань через Атлантику^[3]. Канадці протягом війни також були активні і в Тихому океані. На початку війни Канада була найстарішим домініоном у Британській співдружності. В основному країна не горіла бажанням брати участь у війні, проте вступила в Другу світову війну в альянсі з Великою Британією. Маючи населення близько 11—12 мільйонів чоловік, Канаді вдалося створити досить міцну армію. Після важких випробувань Великої депресії 1930-х років, завдання Другої світової війни прискорили трансформацію Канади у сучасну та індустріалізовану державу.

На початку війни канадська допомога британсько-французьким силам в Європі обмежилася однією дивізією, оскільки військова мобілізація була закінчена лише до вторгнення в Італію у 1943 році і Нормандію в 1944 р. Протягом війни 1,1 мільйона канадців відслужили в армії, флоті і ВПС. З них більше 45 тисяч загинули та понад 54 тисячі були поранені^[4]. Муки і труднощі війни торкнулися багатьох канадців.

Війна серйозно вплинула на канадську історію, хоча не настільки сильно, як Перша світова війна. Криза призову в 1944 році надала серйозний ефект на єдність франко- і англомовних канадців, хоча політична шкода була не настільки сильною, як протягом Першої світової війни. Успіхи у війні посилили канадську економіку, призвели до диверсифікації виробництва і посилили національну самосвідомість. Статус Канади як окремої держави сильно виріс після 1945 року^[5].

Мобілізація

BC Regiment, DCO, марширує в Новому Вестмінстері, 1940 (Почекай мене, тато).

Страждаючи від зневаги протягом приблизно 20 років, канадська армія була маленькою, погано оснащеною, практично неготовою до війни в 1939 р. Постійно діюча міліція (або Постійні війська, канадська постійна армія) налічувала лише 4,261 офіцерів і солдатів, в той час як непостійно діюча міліція (канадські резервні війська) налічувала 51,000 частково навчених і погано озброєних солдатів. Сучасне озброєння зустрічалося у військах дуже рідко. Спроби модернізувати армію почалися в 1936 році, але закупівлі зброї були маленькими, а уряд не прагнув витрачати гроші на оснащення нових танкових батальйонів, створених у цьому році.

Однак розмір канадських збройних сил серйозно виріс протягом передвоєнних так званих мобілізаційних «схем». У ході війни армія налічувала 730,000; ВПС — 260,000, а флот — 115,000 чоловік. Крім того, тисячі канадців служили в Королівських повітряних силах. Проте у відсотковому співвідношенні до загального населення 1,1 мільйон військових являє собою пропорційно меншу мобілізацію, ніж у Великій Британії, Австралії, Новій Зеландії. Приблизно половина службовців канадської армії і три чверті службовців ВПС ніколи не покидали країну, в той час як закордоном були розгорнуті близько трьох чвертей військ Австралії, Нової Зеландії та США. Тим не менше, до кінця війни 1,1 мільйон чоловіків і жінок служило у формі канадської армії. Канадський флот з декількох кораблів у 1939 році виріс до більш ніж 400 кораблів наприкінці війни. Ці зусилля у флоті допомогли підтримувати транспортні лінії через Атлантику відкритими протягом усієї війни.

Частково це вплинуло на політику Маккензі Кінга щодо «обмеженої повинності» і трудових вимог канадської військової індустрії. Проте це також відображало об'єктивні обставини війни. Після поразки та окупації Франції зник Західний фронт аж до червня 1944, коли почалося вторгнення в Нормандію. Більше того, потреба в людях в Північній Африці і Середземномор'ї була порівняно маленькою і легко підтримувалася британськими військами і військами інших членів Співдружності.

В результаті практично вся канадська армія не брала участи в боях аж до середини 1944. Багато з молодих солдатів 1-й Канадської піхотної дивізії, що опинилися за морем з грудня 1939 до 1943, провели більшу частину свого дорослого життя в Англії, а не в Канаді. І все ж ця служба була не марна. Наприклад, вони брали участь у Дьепському рейді в серпні 1942, який допоміг здобути важливу інформацію для штабу. Дьєп був в основному канадським досягненням і призвів до 904 загиблих, 2460 поранених і 1874 опинилися в полоні. Розчарована канадська армія не брала участі в боях на Європейському театрі бойових дій аж до висадки на Сицилію влітку 1943. У сицилійської кампанії канадці отримали можливість взяти участь в боях і пізніше одними з перших вступити в Рим. М. Кінг отримав можливість відкласти кризу призову, якої він так боявся аж до кінця війни. У День Д, 6 червня 1944, висадка в Нормандії здійснювалася на двох плацдармах, захоплених американцями (Омаха і Юта), двох, захоплених британськими військами (Сордо і Голд), і останньому, зайнятому канадськими силами — Джуно. Третя Канадська піхотна дивізія проникла до Франції далі від усіх інших союзних військ. Після висадки в Нормандії канадські сили рухалися на північний схід до Нідерландів, які канадські війська врешті і звільнили від нацистів. Різнокольорові тюльпани, які прикрашають сади навпроти вежі Миру в Оттаві, — це вдячний подарунок голландців народу Канади за це звільнення.

Промислове виробництво

Канада стала одним зі світових лідерів з виробництва автомобілів у 1920-х рр. завдяки філіям американських виробників автомобілів в Онтаріо. У 1938 році канадська автомобільна індустрія була четвертою у світі за кількістю вироблених легкових автомобілів і вантажівок, хоча більша частина виробничих потужностей простоювала через Велику депресію. Під час війни ці промислові потужності були використані максимально, створюючи всі види військових матеріалів і особливо колісних автомобілів, завдяки яким Канада стала другою за обсягом виробництва країною у світі під час війни (після США). Обсяг виробництва Канади приблизно в 800,000 вантажівок, наприклад, перевершив сумарне виробництво вантажівок Німеччини, Італії та Японії. Конкуренти Ford і General Motors в Канаді об'єднали свої інженерні дизайнерські групи для виробництва стандартизованих автомобілів, придатних для масового виробництва вантажівок канадської військової моделі (Canadian Military Patter, CMP), яка використовувалася у всій Британській співдружності. Приблизно половина потреб британської армії в транспорті забезпечувалася канадськими виробниками. Британська Офіційна Історія стверджує, що виробництво неброньованих вантажівок, включаючи клас CMP, було найбільш значним вкладенням країни в союзну перемогу.

Канада також виробляла власний середній танк Рем. Хоча він не підходив для використання в бою, багато з них використовувалися як навчальні, а Перший Канадський Транспортний Полк використовував цей модернізований танк як бронетранспортер в Північно-Західній Європі. До того ж 1,390 танків Валентайн, вироблених в Канаді, були відправлені в СРСР. Близько 14,000 літаків, включаючи бомбардувальники Ланкастер і Москіто були побудовані в Канаді. Крім того, до кінця 1944 канадські верфі спустили на воду безліч суден, у тому числі есмінці, сторожові кораблі, корвети і близько 345 торгових кораблів. Але можливо ніщо не мало такого великого значення для союзників, як металургійна промисловість: половина союзного виробництва алюмінію і 90% союзного виробництва нікелю поставлялося Канадою протягом війни.

Початок війни

Канадський кулеметчик

Між захопленням Франції в червні 1940 року і вторгненням Німеччини в СРСР в червні 1941, Канада постачала Великій Британії настільки необхідну їжу, зброю і військові матеріали завдяки морським конвоям і повітряним шляхам, а також допомагала пілотами і літаками, які брали участь в битві за Британію. На випадок, якби заплановане німецьке вторгнення в Британію було розпочато в 1941 р., формування, пізніше відоме як І Канадський Корпус, вже були розміщені між протокою Ла-Манш і Лондоном для захисту від нього.

З 1939 і до кінця війни в Європі у травні 1945 королівський канадський флот і канадський торговий флот відігравали помітну роль у Другій битві за Атлантику. Канада була основним місцем розміщення Схем навчання пілотів Британської співдружності, найбільшої системи навчання пілотів в історії; більше 167 000 службовців ВПС Співдружності, включаючи 50 000 пілотів, тренувалися на авіабазах Канади з 1940 по 1945 рр. Більше половини випускників були канадцями, які потім продовжили службу в Королівських канадських ВПС (Royal Canadian Air Force, RCAF) і Королівських ВПС (Royal Air Force, RAF). Одне з шести бомбових з'єднань ВПС, що літали в Європі, було канадським.

Бен Вайдер лежить ниць з рушницею. 1942 р.

Солдати канадської армії брали участь у битві за Гонконг в 1941 проти японців і в Дьєппському рейді в 1942, де друга канадська дивізія за підтримки британських командос і невеликого підрозділу американських рейнджерів здійснила невдалу висадку у французькому порту Дьєпп. Канадські частини брали участь і в кампанії в Північній Африці. На початку війни японські війська вторглися на Аляску. Канадські ВПС здійснювали протичовнове патрулювання, в той час як на землі канадські війська билися пліч-о-пліч з американськими. У підсумку японський напад було відбито.

Кинута машина розвідки після невдалої битви за Дьєп

Ескадрильї RCAF і окремі канадські пілоти, що літали в британських RAF на винищувачах Спітфайр і Харрікейн, відмінно боролися протягом битви за Британію. До 1 січня 1943 бомбардувальників RCAF і їх екіпажів було достатньо для створення групи № 6, однієї з восьми бомбардувальних груп у бомбардувальному командуванні RAF.

Дьєпський рейд

Дьєпський рейд (або інша назва — операція Ювілей) був здійснений 19 серпня 1942, коли близько 5000 солдатів Другої Канадської дивізії та 1 000 британських командос висадилися на узбережжі окупованої Франції, представляючи собою єдиний серйозний напад союзних військ на Францію до висадки в Нормандії в червні 1944 року. Незважаючи на підтримку з повітря союзних винищувачів і бомбардувальників, а також великого морського флоту з 237 кораблів і висадочних барж, рейд став катастрофою. Хоча ці події дали безцінну інформацію про крайню необхідність близької взаємодії в операціях, здійснюваних військами різних країн, проте з 6086 тих, хто висадився, 3623 загинули, були поранені або потрапили в полон. Двоє канадців були удостоєні Хреста Вікторії за дії в Дьєпі. Цінність Дьєпського рейду є дуже суперечливою; деякі історики вважають, що вона була величезною, оскільки завдяки йому союзники прийняли рішення не атакувати морський порт під час головного вторгнення в окуповану Західну Європу, інші звертають увагу на безліч десантних операцій, що відбувалися до і після Дьєпского рейду, і стверджують, що цей рейд не дав нічого нового.

Окупація Ньюфаундленда

Після оголошення війни Британія вважала Канаду відповідальною за захист Північної Америки. У 1939 році Л. Є. Емерсон був комісаром по захисту Ньюфаундленда. Вінстон Черчилль дав вказівки Емерсону об'єднатися з Канадою і попросити про «дружнє захоплення», до чого він підштовхнув Кінга Маккензі, завдяки подібній пораді з боку короля, монарха Канади. До березня 1942 комісар Емерсон перетворив офіційні структури, як наприклад корпус протиповітряної оборони Ньюфаундленда, і об'єднав їх з канадськими військами, такими як, наприклад, Канадський Особистий Авіаційний Корпус.

Британська армія відкликала дві бойові одиниці із наступною службою за морем. 59-а польова артилерія служила в Північній Європі, а 166-а польова артилерія служила в Італії та Північній Африці. Ньюфаундлендський полк також був відкликаний, але так і не був розміщений де-небудь ще. 125-а ньюфаундлендська ескадрилья RAF служила в Англії та Уельсі і надавала підтримку з повітря під час дня Д. Ескадрилья була розформована 20 листопада 1945.

Кілька канадських полків був розквартировано в Ньюфаундленді протягом Другої світової війни. Найвідомішими з них був Королівські Рушниці Канади, який базувався в Кейп-Спер, до того як був відправлений у британський Гонконг; в липні 1941 гірські стрільці Островів Принца Едварда прибули для їх заміни; У 1941 і 1942 Полк Лінкольна і Велланд був призначений в аеропорт Гендер, а потім в Сейнт-Джонс.

Канадська армія побудувала бетонний форт в Кейп-Спер з декількома крупнокаліберними гарматами для стримування німецьких рейдів. Інші форти були побудовані в гавані Сент-Джонса, склади боєприпасів і бункери були вириті в Пагорбах Юної Сторони, а мережі для боротьби з торпедами були розставлені при вході в гавань. Гармати були встановленні на острові Белл для захисту торгових суден від атак субмарин, а кулемети були встановлені на Ріголетто для захисту бухти Гуз.

Всі канадські солдати, спрямовані в Ньюфаундленд з 1939 по 1945 рр., отримали срібні планки для Канадської Медалі за добровольчу службу, яку давали за службу закордоном. Оскільки Канада, Південна Африка, Нова Зеландія і Австралія випустили свої власні медалі за добровольчу службу, уряд Ньюфаундленду віддрукував свою власну подібну медаль в 1978 році. Цією медаллю нагороджувалися лише ті, хто служив закордоном у військах Співдружності, але ще не отримав подібної медалі від інших країн. Медаль бронзова: на її лицьовій стороні зображена корона і карібу, а на звороті — Британія і два леви.

Битви в канадських водах і на території країни

Фашистські підводні човни діяли в канадських водах і водах Ньюфаундленду протягом всієї війни, топлячи безліч військових і торгових суден. Дві значних атаки були здійснені в 1942 році, коли німецькі підводні човни атакували чотири суховантажі біля острова Белл, біля Ньюфаундленду. Кораблі «S.S. Saganaga» і «S.S. Lord Strathcona» були потоплені човном «U-513» 5 вересня 1942, а «SS Rosecastle» і «PLM 27» були потоплені човном «U-518» 2 листопада, 69 осіб загинуло. Після запуску торпед підводним човном по вантажному пірсу острова Белл це стало єдиним місцем у Північній Америці, підданим прямій атаці німецьких військ у Другій світовій війні. Німецькі підводні човни також були виявлені і в річці Святого Лаврентія. Вночі 14 жовтня 1942 залізничний пором Ньюфаундленду «SS Caribou» був торпедований човном «U-69» і затонув, забравши 137 життів. Канадська земля була також атакована японською субмариною «I-26», яка обстріляла маяк на острові Ванкувер 20 червня 1942. Японські вогняні кулі також запускалися над Канадою, причому деякі досягали Британської Колумбії та інших західних провінцій.

Примітки

1. Canadian War Museum. «The Italian Campaign» [Архівовано 22 лютого 2008 у Wayback Machine.].
2. Canadian War Museum. «Liberating Northwest Europe» [Архівовано 15 лютого 2008 у Wayback Machine.].
3. Veterans Affairs Canada. «The Historic Contribution of Canada's Merchant Navy» [Архівовано 17 листопада 2007 у Wayback Machine.].
4. Canadian War Museum «Counting the Cost» [Архівовано 15 червня 2008 у Wayback Machine.].
5. Stacey, C. «World War II: Cost and Significance» [Архівовано 13 жовтня 2011 у Wayback Machine.]. The Canadian Encyclopedia online (Historica).