За ініціативи князя, який почав висувати Новгород на Волхові на провіду роль поряд з Києвом у час початку становлення Руської держави, відредагували (фальсифікували) певні епізоди «Повісті временних літ»[6].
Життєпис
За життя батька посідав новгородський (1088-1094, 1096-1117) і ростовський (1094-1095) княжі столи, пізніше співправив з батьком у Києві.
У 1096 році розбив війська чернігівського князя Олега Святославича та примусив його взяти участь у Любецькому з'їзді 1097, де було укладено угоду про припинення земельних чвар і проголошений принцип успадкування князями земель своїх батьків.
Брав чільну участь в організованих Володимиром Мономахом воєнних походах на половців у 1093, 1107 і 1111. Здійснив два успішні походи на естів у 1113 і 1116. У 1102, коли київський князь Святополк Ізяславич захотів замінити Мстислава в Новгороді своїм сином, новгородці відповіли йому: «якщо у твого сина дві голови, то пришли його до нас.»
У 1117 переведений батьком з Новгорода в Білгород-Київський, ближче до Києва. Місце Мстислава в Новгороді зайняв його старший син Всеволод. Після смерті батька в 1125 посів київський стіл і продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів.
У 1128-1130 на чолі союзу руських князів здійснив низку походів в Полоцьке князівство, здолав місцевих князів, що прагнули відособитися від Києва, полонив їх, відіслав до Константинополя, а в Полоцьку посадив свого сина Ізяслава Мстиславича.
У 1130 успішно воював з литовцями. Розгромив половців і загнав їх за Волгу. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя із західноєвропейськими королівськими дворами.
У XIV ст. Руська церква зарахувала його до лику святих.
Після смерті Мстислава-Гаральда Київська держава остаточно розпалася на окремі політично незалежні князівства.
У Василя Татищева є життєво-побутові подробиці з життя Мстислава: «…Якось увечері він бесідував із дружиною своєю і веселився. Тоді один із євнухів його, підійшовши до нього, тихо сказав: „Княже! Ти ось, ходячи, землі чужі воюєш і неприятелів усюди перемагаєш. Коли ж ти вдома, то або в суді, або над справами землі своєї трудишся, а іноді з приятелями твоїми, веселячись, проводиш час, а не відаєш, що у княгині твоєї діється. Прохор бо Васильович часто з княгинею наодинці буває. Якщо нині ти підеш, то можеш сам побачити, що я правду тобі кажу“. Мстислав, вислухавши, усміхнувся і сказав: „Рабе! А чи не пам'ятаєш ти, як княгиня Христина вельми мене любила і ми жили в цілковитій злагоді? І хоч я тоді, як молода людина, не скупо чужих жінок навідував, але вона, знаючи це, зовсім не ображалась і тих жінок приязно приймала, показуючи їм, ніби нічого не знала, і через те найбільше мене до її любові і пошани зобов'язувала. Нині ж я зістарівся, а багато трудів і клопотів про землю мені вже про це думати не дозволяють. А княгиня, як людина молода, хоче веселитися і може при цьому вчинити щось і непристойне. Мені це устерегти уже немає змоги, але досить того, коли про це ніхто не знає і не говорять. Тому й тобі краще мовчати, якщо не хочеш нерозумним бути. І надалі нікому про це не говори, щоб княгиня не довідалась і тебе не погубила“. І хоча Мстислав тоді нічого супротивного не виказав і обернув у безумство євнухове зухвальство, але через деякий час тіуна Прохора звелів судити за те, що ніби він у судах не по закону діяв і людей грабував. За це заслали його в Полоцьк, де він незабаром у порубі помер.» У цій новелі йдеться про другу дружину Мстислава Володимировича, дочку новгородського посадника Дмитра Завидовича (1122 р.), за Татіщевим, (Любаву)[8].
Канонізація
Канонізований як святий Православною Церквою не пізніше XIII століття. Згадування пам’яті святого благовірного князя міститься в давньоруських богослужбових Прологах під 15 квітня за старим стилем, а також у богослужбових Прологах інших помісних Православних Церков, зокрема Сербської і Болгарської. 21 серпня 2020 року ПЦУ відновила вшанування Мстислава, як святого благовірного князя та встановила день пам’яті 15 квітня із внесенням в місяцеслов.[9]
↑Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 16.
.svg)
