Коро́ль Дани́ло[7] — популярне іменування, для підкреслення королівського титулу.
Дани́ло Га́лицький — історіографічна назва[8], яку перейняли українські автори ХІХ ст.[9]
Титули
«Simperio totius Russiae otitus. Rex fuit, honorem regium habuit, aeternumque in Ruthenia suis reliquit».
Біографія
Молоді літа
Після смерті батька, князя Романа Великого (1205), його малолітні діти Данило та Василько не мали шансів утримати владу в Галичі.
Вдова Романа Анна з синами переїхала з Галича до Володимира на Волині, де був похований її чоловік. 1206 року вона з Васильком вирушила до Кракова, Данила відіслала до двору короля Андрія II, де він провів 6 років як годованець і вихованець. Анна виконувала роль Регента при малолітніх синах до 1215 року, коли Данило став правити у Володимирі самостійно — тоді пішла до монастиря.
1211 року — бояри посадили Данила князювати в Галичі, але вигнали 1212 року.
У 1214 році — в Спиші угорський король Андрій II і краківський князь Лешко I Білий за згоди папи Іннокентія III уклали угоду, відповідно до якої Королями Русі ставали Коломан (син Андрія II) та його дружина Саломея (дочка Лешка I Білого).
Упродовж понад 10 років молоді Романовичі не відігравали майже ніякої ролі в бурхливих подіях, що розгорталися у їхній вотчині. У 1215 році за підтримки краківського князяЛешка I Білого Данило став князем у Володимирі на Волині. Заволодівши містом, молоді Романовичі почали вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, Василій став його помічником і союзником.
1223 року разом з іншими руськими князями брав участь у битві на Калці проти монголів. Був поранений у груди й відступив з поля битви.
Незабаром між Данилом та його тестем виникли суперечки за владу в Галичі. Ще більше посварив їх кузен Данила, белзький князьОлександр Всеволодович, який свого часу марно намагався опанувати Волинь. 1225 року він озброїв Мстислава проти Данила, який воював за Галич у союзі з Лєшком I Білим. Мстислав закликав половців, Александер тим часом запевняв його, що Данило має намір вбити тестя. Згодом Данило та Мстислав помирилися, 1228 року спільно воювали проти Арпадів.
1227 року:
галицькі бояри (передусім Судислав) умовили Мстислава Удатного перед смертю передати Галич не Данилу, а своєму зятеві, королевичу Андрію.
Данило з Василем провели успішний похід на Луцьк проти Ярослава Ігорьовича, який закінчився взяттям міста і приєднанням князівства до володінь Романовичів. Одразу після походу Данило передав Василію Луцьк і Пересопницю
Данило Романович і Мстислав Удатний зі своїми військамиДанило і Василій провели успішний похід на Чарторийськ, в якому князювали ворожі Данилу пінські князі. Похід завершився взяттям і приєднанням міста до володінь Данила Романовича і полоном пінських князів.
У відповідь велика коаліція у складі Ростислава Пінського, Михаїла Чернігівського, Володимира Рюриковича разом з половцями 1228 року взяла в облогу місто Кам'янець — володіння Данила. Ініціатором походу був Ростислав Пінський, який мстив за взятих у полон дітей. Однак Романовичі в союзі з Александром Всеволодович вчинили несподіваний похід на Київ — Михаїл Чернігівський та Володимир Київський змушені були зняти облогу і піти на примирення з Данилом.
Об'єднавши Волинь, Данило передав її братові Василію (1230), сам розпочав боротьбу за Галицьку землю. 1229 року його прихильники в Галичі запросили Данила на престол. Він узяв місто в облогу та, попри спалення містянами мосту через Дністер, захопив Галич. Данило Романович відпустив захопленого в полон королевича Андрія, але згодом той, за підтримки боярина Судислава та свого батька — короля Андрія — зробив ще одну (невдалу) спробу захопити Галич.
Галицькі бояри у змові з Олександром Белзьким готували вбивство Данила, але брат Василій випадково викрив змову. Романовичі почали війну проти Олександра Белзького, який утік до Арпадів, звідки разом з військом королевича Андрія підійшов до Галича і взяв його.
1232 року Данило в союзі з київським великим князем Володимиром Рюриковичем та половцями без успіху воював проти Арпадів. Невдовзі, під час облоги Галича волинянами, помер королевич Андрій, і Данило посів галицький трон.
1239 (1240) року князь Данило зайняв Київ, де не було князя, та посадив там свого намісника — воєводу Дмитра.
У грудні 1240 року воєвода Дмитро, очолив оборону Києва від орд хана Батия, але місто відстояти не вдалося.
1241 року орди хана Батия, рушили на Волинь та Галич. У цей час, князь Данило не був на своїх землях — їздив до Арпадів з сином Левом сватати королівську доньку Констанцію. Коли отримав відмову, поїхав у Польщу, де залишався до відходу татар. Володіння його були спустошені; щоб урятувати хоча б щось, Дмитро переконав Батия йти на угрів.
Повернувшись до Галичини, Данило змушений був придушувати боярський заколот. Після цього його давній ворог Ростислав Михайлович, кілька разів протягом 1241—1245 років нападав на Галицьку землю, в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя — угорського короля.
У 1240-х роках, Данило заснував на річці Угорці, місто Холм. Сюди, на західні кордони своєї держави, якомога далі від татар, він переніс свою столицю з Галича. На заклик Данила, її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. Головною спорудою Холма, стала велична й багато оздоблена церква Іоанна Златоуста. Зводилися й інші храми: Кузьми та Дем'яна, пресвятої Богородиці.
17 серпня 1245 року в битві під Ярославом війська Данила та його брата Василія розбили полки чернігівського князя Ростислава та його союзників, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над Королівством Русі. Ця битва була однією з найбільших в історії Русі XIII століття.
До того часу Королівство Русі не було обкладене татарською даниною. Після Ярославської битви хан Мауці надіслав до Данила посла з вимогою: «Дай Галич!». Данило, подумавши, відповів: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам».
Він був змушений поїхати до ханського двору в Сараї і визнати залежність від Золотої Орди. Хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили згодом літописця завершити розповідь про цю подорож словами: «Зліше зла честь татарська». «Данилови Романовичю князю бывшу велику, обладавшу Рускою землею, Києвом й Володимером й Галичем». У переговорах з Батиєм Данило домігся від нього підтвердження своєї влади над Галицько-Волинським князівством, але не над Києвом. До того ж він був зобов'язаний надсилати своє військо для участі в походах Батия на Польщу, Литву, Угорщину та інколи платити данину.
Добрі відносини з татарами пішли, проте, на користь Данилу Романовичу: король Угорщини Бела IV погодився на шлюб своєї дочки Констанції з сином Данила, Левом. Цей родинний зв'язок спричинив участь Данила в боротьбі угорського короля з чеським за австрійську спадщину. При цьому його син Роман одружився з наступницею трону Австро-Штирійського герцогства Гертрудою і на початку 1250-х (після смерті її батька, герцога Фрідріха II) Данило заявив свої права на його володіння як на посаг своєї невістки. Він втрутився у війну за австрійський трон, але його участь у ній (з допомогою поляків) була невдалою.
У цей час стала набирати силу Литва під владою короля Міндовга. Данило пішов війною на Литву, але Міндовг замирився з ним, віддав за Данилового сина Шварна свою дочку, а в посаг за нею дав міста Новгородок, Слонім і Вовковиськ.
Коронація
Вимушене підпорядкування татарам обтяжувало Данила. Він проводив походи на прикордонні з татарами землі по річках Случ і Горинь — проти так званих «татарських людей», будував укріплення (Кременець і Данилів так і не були взяті татарами), розпочав реорганізацію війська, ударною силою якого стала важкоозброєна кінна дружина, а також селянське і міщанське ополчення, шукав союзу з Заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи Інокентія IV. Папський посол Плано Карпіні дорогою в Монгольську Імперію розмовляв з Василієм про поєднання церков (1246). Сам Данило погодився прийняти від Папи королівський вінець, і 7 жовтня (за іншими даними — в грудні) 1253 року був коронований в Дорогичині папським легатом абатом Опізо[1].
Плано Карпіні на шляху до Монгольської Імперії зустрівся з Василієм Романовичем у Ленчиці наприкінці 1245 року. Після цієї зустрічі Карпіні вирушив на Волинь, ймовірно до Володимира, де перед руськими єпископами прочитав папську буллу та закликав приєднатися до Католицької Церкви. Проте відповіді на свою пропозицію не отримав, бо Данило був на той час в Монголії. Саме на півдорозі до Орди папський легат і зустрів Данила. Результатом їхніх перемовин стало те, що Данило задля встановлення відносин з папською курією відіслав ігумена монастиря Святої Гори Григорія до Ліона (тодішньої резиденції Папи). Відтак між Папою та Данилом зав'язалося тривале листування.
3 травня 1246 року курія надіслала Данилу Романовичу 7 листів. Проте результатом листування було лише те, що Папа надіслав архієпископа Альберта. При цьому Папа протягом довгого часу давав обіцянки військової допомоги від католицьких держав. Пізніше Данило тимчасово перервав листування з Папою. Зробив він це з політичних, а не релігійних причин. Пізніше відновив контакти з Папою.
1253 — Папа звернувся до християн Чехії, Моравії, Сербії, Помор'я та Пруссії з закликом до хрестового походу проти татар, а до Данила відправив посольство на чолі з легатом Опізо з королівською короною і скіпетром. У місті Дорогичині в грудні 1253 папський легат коронував і помазав Данила, який прийняв королівську відзнаку «від усіх своїх єпископів» (тобто його одночасно коронували разом католицькі і православні єпископи), підкреслюючи цим, що коронується (що водночас було відкритим викликом Золотій Орді, бо як васал хана Данило не мав права цього робити[14]) не лише він, а сама Русь.
Не зважаючи на бажання Короля Русі Данила І і Папи Римського, тодішні Монархи виявилися не зацікавлені у Хрестовому Поході проти Монголів.
Король Русі Данило І
На жаль, на відозви Папи Римського, до хрестового походу проти монголів ніхто серед тодішніх європейських монархів не відгукнувся (окрім власне самого Короля Данила І). Король Данило почав готуватися до опору власними силами. Час був сприятливий — після смерті Батия, в Орді почалися ворохобні; татарським темником (намісником) у цій частині Русі був слабкий Куремса.
Наприкінці 1254 року, почав військову кампанію проти татар. Куремса спробував перейти у контрнаступ, і виступив зі своїм військом під Крем'янець, потім під Володимир і Луцьк, але був розгромлений. Це була перша руська перемога в боротьбі проти Монгольської Імперії.
1254—1255 — військо короля звільнило від загонів Куремси землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетеріва, взяло Возвягель. Данилу вдалося відстояти від татар Бакоту (Поділля), та повернути зайняті ними міста на Волині.
У Каракорумі ствердився великий хан Хубілай, на місце Куремси призначили заповзятливого Бурундая. Він посварив короля з Міндовгом, досяг того, що в його поході на Литву 1258 року брали участь галицькі дружини під проводом Василія Романовича, попри те, що Данило був сватом Міндовга.
Союзників у короля Данила не виявилося — Адальберт IV був послаблений поразкою від чехів (він знову намагався оволодіти австрійським спадком). Коли Бурундай зажадав, аби король прибув до нього, він відправив замість себе сина Лева, сам поїхав до Польщі.
Продемонструвавши свою силу, Бурундай прийшов на землі Галичини й Волині з великим військом, заявивши: «Якщо хочете жити з нами у злагоді, то розкидайте всі ваші міста». Романовичі змушені були зруйнувати все, що будували довгі роки. Вони розібрали фортифікації Луцька, Крем'янця, Данилова, Леополіса. Королівство Русь позбулося головних пунктів опору у війні з монголами. Вдалося зберегти лише Холм. 1260 року загони Бурундая залишили Галичину та Волинь.
Татари також змусили галицькі дружини до участі в їхньому поході на Польщу. В 1262 році Василій відбив набіг Міндовгів, наздогнавши та винищивши обтяжених здобиччю литовців біля міста Небеля.
1262 року в Тернаві зустрівся з польським князем Болеславом V Сором'язливим, проводив перемовини про розмежування, «положиша ряд межи собою о землю Рускую и Лядську».
З усіх зовнішніх дій найуспішнішим був його похід на ятвягів, яких вдалося нарешті змусити платити данину.
Вів боротьбу з феодальними міжусобицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та Чернігово-Сіверського і Київського князів не допустити зміцнення влади Романовичів у Королівстві Русі. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні його влади.
У 1251—1253 роках Данило дарував половцям хана Тегака землі на Берестейщині, для захисту північної Волині від нападів ятвягів та Міндовгів. Кочовики заснували там 40 поселень й зберігали свою ідентичність до початку XVI ст.[15].
Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.
Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Леополіс тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холма.
Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну православну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.
Дозволив також проповідувати Францисканцям. Відомо, що при дворі короля Данила І були присутні Тамплієри.
1264 року Данило занедужав, та помер у Холмі, де був похований у церкві святої Богородиці, яку збудували за його життя. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломонові», очевидно натякаючи на його мудре правління. Як повідомляє Галицько-Волинський літопис, тоді ж, коли король Данило помер, повз Землю пролітала комета[16].
Батько: Роман (бл. 1152—1205), князь новгородський (1168—1170), володимирський (1170—1187, 1188—1205), галицький (1187—1188, 1199—1205), великий князь київський (1204)
Матір: Єфросинія-Анна (пом. після 1253) — ймовірно, донька візантійського імператора Ісаака II Ангела та Ірини, Велика княжна Київська (1203—1205).
↑Извлеченіе изъ козацкихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей (редактори Володимир Антонович, Ф. Терновський). — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 31.
↑Алексеюк М. И. Половецкие поселения на Брестчине. // Этногенез белорусов. М., 1973; Евстигнеев Ю. А. Кыпчаки (половцы) куманы и их потомки. (к проблеме этнической преемственности). Санкт-Петербург, 2010.
↑Грушевський М. С.Хронологія подій Галицько-Волинської літописі / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін.. — Львів : Видавництво "Світ", 2005. — Т. 7, кн. Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т.. — С. 364-365.
↑Запотічний М. Димінський готовий розпрощатись з «Карпатами» // «Спортивка». — Львів. — 2016. — № 1-2 (1420—1421). — 5 січ. — С. 1—2.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 19 червня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Dąbrowski D. Daniel Romanowicz król Rusi (ok. 1201—1264). Biografia polityczna. — Kraków : Avalon, 2012. (пол.)
Довідники
Данило Галицький // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К. : Ін-т історії України НАН України, 2014. — С. 125—127.
Данило Романович // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 305-306. — 1000 екз.
