Уперше на письмі згадується 1509 року як село КамяноԐ. Згідно привілею короля і великого князя литовськогоСигізмунда І Старого, руські бояри Дмитро, Богдан і Андрій Івашенцевичі отримали низку маєтків на Київщині: Рют Новий і Старий, Тоганів, Очків, Новосільці, Костомирів, села й селища Кам'яне, Опачичин (Іспачичі), Мухоїдовичі, Кобановичі, Максимовичі, Загальці, Скубричі, Жерове, Копилове, Новостав, Совку, Воронине, Борисів, а також двори в Києві та Овручі. До того часу Кам'яне разом з переліченими поселеннями належало Івану Львовичу князю Глинському.[2]
У 1522 році свої права на село Кам'яне заявили волинські бояри Василь Боговитинович та Семен Бабинський. На цей час воно ще належало київським боярам Івашенцевичам.
Станом на 1859 рік, Кам'яне було власницьким селом, тут діяла дерев'яна православна церква та римо-католицька каплиця, налічувалося 47 дворів та 313 жителів (111 чоловіків і 202 жінок), з них 294 православних, 14 римо-католиків і 5 євреїв[5].
Під час німецької окупації у складі Рівненської управи Райхскомісаріату Україна. Від початку 1944 року знову складі Сарненського району, Рівненської області, УРСР. Було змінено історичну назву села Кам'яне на — село Кам'яне-Случанське.
З проголошенням відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року, Кам'яне-Случанське — Сарненський район Рівненської області.
↑Андрій Блануца (2017). Земельна політика Яґеллонів на українських теренах Великого князівства Литовського (1440–1572 рр.) (українська) . Київ. с. 291.
↑Цинкаловський О. «Стара Волинь і Волинське Полісся» Вінніпег, 1984р. Т.1. 601 с. с. 484.
↑Stecki T.J. «Z boru i stepu. Obrazy i pamiątki». – Kraków, 1888. с. 122—123.