Розташоване на березі річки Горинь. На північ від села знаходиться лісовий заказник загальнодержавного значення Висоцький заказник. Постраждало від аварії на ЧАЕС, входить у т. зв. третю зону радіаційного ураження.[джерело?]
Назва
Польською мовою згадується як Wieluń,[3] російською — як Велюнь.[4]
Географія
Площа села — 0,84 км².[2] Поблизу села — річка Горинь.[2] Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація села характеризувалася як «задовільна».[5]
Клімат
Клімат у селі вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена).[6] Опадів 613 мм на рік.[6] Найменша кількість опадів спостерігається в лютому й сягає у середньому 29 мм.[6] Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 89 мм.[6] Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 60 мм.[6] Пересічна температура січня — -5,6 °C, липня — 18,6 °C.[6] Річна амплітуда температур становить 24,2 °C.[6]
Велюнь[ком. 1] на російській військово-топографічній мапі 1866—1887 років (рос. дореф.)Велюнь[ком. 2] на німецькій карті 1917 року (нім.)
Перша згадка про село датована 1537 роком. КнязьЮрій Іванович Гольшанський у своєму заповіті залишив на користь своєї дружини, Марії Андріївни Сангушко, замок Вишгород (Висоцьк), двір Велєнь, двір Струга, села Лютиничі (Лютинськ) та інші. Текст у заповіті звучить так: «двор мой Вєлєнь с пашнею дворною і з людьмі, і со всім статком, а дворец мой которий єсмі купіл у Щоки Яцковича на ймя Стругу, также с пашнямі дворними і з людьмі, і со всім статком, а к тим двором сёла мої на ймя Лютиничі, з боярскими імєня, коториє держал от мене Івашко Корнач а Васко Булгакович». Дослідник Литовської метрики Юзеф Вольф датує сам заповіт 1528—1529 роками. Пізніше заповіт підтвердив польський король Сигізмунд I Старий 2 і 5 травня 1537 р. Своїм розпорядженням король наказував синам Юрія Івановича Гольшанського від Уляни Іванівни Боровської, Івану та Володимиру, передати Вишгород та двір Велюнь (у документі короля — Weleń) законній спадкоємиці — мачусі Марії.[джерело?]
За іншими даними село вперше згадується 1763 року.[2]
У 1970—1980-х роках Г. Охріменком було знайдено археологічні пам'ятки — селище ХІ-ХІІ ст. (на піщаних пагорбах у заплаві між річками Горинь і Случ) та селище ХІ ст., розташоване за 2 км на північ від села в урочищі «Осувлі», на піщаних пагорбах у заплаві річки Горинь.[джерело?]
Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога.[16] Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення.[ком. 3][18] На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 5,88 Кі/км² (137Cs + 134Cs), молока — 5,46 мКі/л (137Cs + 134Cs), картоплі — 1,1 мКі/кг (137Cs + 134Cs), сумарна доза опромінення — 220 мбер, з якої: зовнішнього — 76 мбер, загальна від радіонуклідів — 144 мбер (з них Cs — 142 мбер, Sr — 1 мбер).[19]
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 722-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області» увійшло до складу Дубровицької міської громади.[21]
Станом на 1859 рік, у Велюні налічувалося 46 дворів та 320 жителів (192 чоловіків і 128 жінок), з них 315 православних, 4 євреїв і 1 римо-католик[7]. За переписом населення Російської імперії 1897 року в селі мешкало 718 осіб, з них: 336 чоловіків та 382 жінки; 696 православних.[22] Станом на 1906 рік у селі було 89 дворів та мешкала 771 особа.[4]
За переписом населення Польщі 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 177 будинків та 1116 мешканців, з них: 555 чоловіків та 561 жінка; 1086 православних, 22 юдеї та 8 римо-католиків; 1085 українців (русинів), 22 євреїв та 9 поляків.[3]
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 902 особи, з яких 430 чоловіків та 472 жінки.[23] На кінець 1993 року в селі мешкали 754 жителі, з них 172 — дітей.[19]
Контингент органів соціального захисту (станом на 2011 рік)[30]
Дорослі
Діти
Пенсіонери
Інваліди Німецько-радянської війни
Учасники бойових дій
Інваліди всіх груп і категорій
Люди, які обслуговуються служб. соц. допом. на дому
Неповні сім'ї
Діти з неповних сімей
Багатодітні сім'ї
Діти з багатодітних сімей
Діти-інваліди
Діти-сироти
Одинокі багатодітні матері
614
204
290
-
3
45
37
4
7
11
39
6
-
1
Політика
Органи влади
До 2020 року місцеві органи влади були представлені Велюнською сільською радою.[2]
Вибори
Село входить до виборчого округу № 155.[31] У селі розташована виборча дільниця № 560260.[31] Станом на 2011 рік кількість виборців становила 490 осіб.[1]
Культура
У селі працює Велюнський сільський клуб на 183 місць.[32] Діє Велюнська публічно-шкільна бібліотека, книжковий фонд якої становлять 22 305 книг та яка має 6 місць для читання, 1 особу персоналу, кількість читачів — 513 осіб.[33]
У першій половині XIX століття у селі, яке тоді входило до Ровенського повіту, діяла греко-католицька церква Покрови Богородиці, до парафії якої належали села Біла та Лютинськ,[35] а в 1840-х роках та другій половині XIX століття ця церква діяла як православна та називалася церквою Покрови Пресвятої Богородиці.[36]
Освіта
У селі діє Велюнська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.[37] У 2011 році в ній навчалося 110 учнів (із 200 розрахованих) та викладало 21 учитель.[37]
Дошкільна освіта представлена дитячим садком «Велюнський дошкільний навчальний заклад „Колосочок“», у якому станом на 2011 рік навчалося 20 дітей і працювало 3 учителі та вихователі.[38]
Історія школи
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.(жовтень 2019)
У селі є загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. Історія сільської школи бере свій початок з кінця XIX ст. З переказів старожилів встановлено, що до 1905 року у Велюні існувала земська школа. Шкільного приміщення не було і тому батьки учнів орендували кімнати в сільських будинках. Навчання проводив один учитель, якого утримувала сільська громада.
В 1905 р., одночасно з церквою будувалася в селі нова школа. Школа називалася церковно-приходською. Такою вона проіснувала до 1925 р.
Після входження Західної України до складу Польщі школа перейшла на утримання держави. Навчання здійснювалося польською мовою, вивчався Закон Божий. Вчителями в школі були поляки Шафарик, Флярковський (директор школи), Ядвіга Ягодинська. В 30-х роках XIX ст. в шкільному приміщенні (корпус де навчаються зараз учні 1-4 кл.) не могли розміститися всі учні, тому орендували кімнати в хаті Ромаш Уляни Савівни.
У вересні 1939 р. радянські війська, виконуючи умови пакту Молотова — Ріббентропа, окупували Західну Україну. В країні почалося встановлення радянської влади. В селі в цей час була відкрита початкова школа. Шафарик та Флярковський виїхали до Польщі. В селі залишилася Ядвіга Ягодинська. В 1940 р. В село приїхав вчителювати Роберт Сатановський. Під час Німецько-радянської війни Р.Сатановський і Я.Ягодинська виїхали до Польщі. Ягодинська стала відомою письменницею, а Сатановський — диригентом Варшавського симфонічного оркестру. Довгий час вони вели листування з Ромаш Уляною Савівною.
У березні 1944 р. Висоцький район було звільнено від німецьких окупантів. В селі Велюнь відкривається початкова чотирирічна школа. Навчання проходило в колишній польській школі.
В 1945-46 н.р. у Велюнській початковій школі навчалося 97 учнів. Завідувачем був Гринюк Федір Миколайович. Навчали учнів три вчителі: Середа Галина Авраамівна, Ромаш Фіма Павлівна, Євтушенко Оксана Гнатівна.
Після закінчення війни почалося будівництво другого корпусу школи, який було відкрито в 1951 р. Приміщення мало 4 класи.
В 1947-49 роках школу очолювала Євтушенко Оксана Гнатівна. В 1948 році в район прибуло поповнення педагогічних кадрів. Вчителювати у Велюнь приїхали Петро Васильович Поліщук і Мотря Кузьмівна Бучака.
В 1949—1950 н.р. школа називалася прогресивною. Був відкритий 5-й клас. Школа з початкової перетворилася в семирічку. Директором школи в цей час була Коваленко Ірина Сезонтівна.
В 1951—1952 н.р. відбувся перший випуск 7 класу. Семирічна школа у Велюні існувала до 1961 р.
У 1952 р. директором школи був Лобода
У 1953-54 н.р. директором школи працював Горегляд Василь Іванович.
У 1954-55 н.р. директором школи був Фурманюк Степан Петрович.
У 1955-56 н.р. школу очолював Сіренко Іван Петрович.
З 1956 по 1962 н. р. школою керував Мирончик Володимир Тимофійович.
В 1961 році відкривається 8 клас.
З 1962 по 1965 навчальні роки директором школи був Якубенко Федір Пилипович.
З 1965 по 1986 р. школу очолював Євкодімов Іван Олексійович. В 1972 році школа стала середньою. В ці роки на кошти колгоспу «Світанок» було побудовано третій корпус школи. В 1976 році відбувся перший випуск 10 класу.
З 1986 по 1989 директором школи був Турович А. І.
1989—2004 роки — директором Велюнської загальноосвітньої школи була Бовгиря М. Я.
У 2004 році директором школи стала колишня випускниця Охмак Світлана Омелянівна.
За час існування школу закінчило 1360 учнів, здобуло середню освіту 620 учнів. 20 учнів нагороджено золотими і срібними медалями. Перший учень-медаліст — Пасько Віктор Адамович. В школі функціонує музей народного артиста України, художнього керівника і головного диригента Черкаського державного заслуженого українського народного хору Євгена Івановича Кухарця, випускника школи.
Інфраструктура
У селі наявний сквер площею 900 м².[39] Наявне відділення поштового зв'язку.[40]
↑«Зона гарантованого добровільного відселення — територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищувати 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.»[17]
Історичний Атлас України / Гол. ред. Л. Винар; Упорядн.: І. Тесля, Е. Тютько. Українське історичне товариство. — Монреаль; Нью-Йорк; Мюнхен, 1980. — 182 с.