Чорт — персонаж слов'янської міфології, злий дух або персоніфікація узагальненої нечистої сили. З приходом християнства асоційований з Сатаною або його демонами. Традиційний образ чорта — це людиноподібна волохата істота з рогами і тваринними ногами, зазвичай — козлиними. В культурі українців образ чорта здобув низку автентичних рис. Ім'я чорта вживається в українській мові як лайка.
Етимологія
Українське й білоруське слово «чорт» походить від праслов'янського «čьrtъ», як і польське «czart», чеське «čert», російське «чëрт»[1]. Найімовірнішим є зв'язок «čьrtъ» з латинським «curtus» — короткий, обрубаний, що походить від індо-європейського «*(s)ker» — обрізувати, обрубувати[2]. За іншою поширеною версією «čьrtъ» походить від праслов'янського «čersti» або «čьrtǫ» — креслити, бороздити. Також імовірний зв'язок з іранськими мовами та їхнім коренем «*kart» — різати[3].
Альтернативні назви
Через віру в можливість прикликати чорта, згадуючи його назву (див. магічне мислення), виникли численні евфемізми. Загалом серед синонімів і часткових синонімів цього слова (включаючи християнські терміни, евфемізми, розмовні й діалектні назви тощо): біс, сатана, диявол, дідько, лихий, нечистий, нечиста сила, люципер, куцак, куций, лукавий, безп'ятко, антипко, анциболот, анцибол, анциболотник, арідник, враг, ідоляка, пекельник, болботник, водяник, лісовик, домовик, мара, хмарник, гемон[4].
У східних слов'ян чорт і біс — синоніми[5]. Разом з тим в українській мові іноді здійснюється розрізнення — чорт і дідько локалізуються біля людської оселі, або в ній, тоді як біс живе в лісі[6].
У народних віруваннях чорт не мав усталеного образу, але йому притаманне поєднання людських і тваринних рис. Часто чорт має людське тіло, покрите чорною шерстю, роги та хвіст. Його ноги тваринні — козлині, пташині, або просто з вивернутими назад колінами. Через це чорт не може звичайно ходити, а кульгає. Нерідко уявлявся з рилом, кігтями. Чорту приписувалося приховування своїх тваринних рис під одягом. Так, чорт може постати в подобі панича чи чоловіка в чорному одязі. Він здатний набувати подоби тварин — собаки, кота, свині тощо, та ставати невидимим. Згідно повір'їв, свійські тварини можуть відчувати чорта, навіть якщо він прихований[7]. В російських народних віруваннях характерною рисою чорта вказується здиблене волосся, іноді крила[8]. В українських уявленнях чорт, крім того, що може мати пташині крила, часом несе яйця[9][10].
Поширене уявлення, виникле з поєднань язичницьких і християнських вірувань, що різноманітні духи (лісовики, водяники тощо) — це чорти, колишні янголи, яких Бог скинув з неба разом з Сатаною. Тому численна нечиста сила є чортами, що відрізняються лише місцем проживання. Часом згадується, що чорти мають ієрархію і родинні стосунки. Чорти могли викрадати нехрещених чи проклятих батьками дітей, щоб замінити їх на одмінника — потворну зажерливу та крикливу істоту[7]. Також були здатні спокушати жінок і ті народжували від чортів потворних дітей, упирів[8]. З чортами, однак, можливо укласти угоду і вони підступно карають тих, хто її не виконує[7]. Були поширені вірування про те, що чаклуни, відьми, отримують магічні сили від чортів, після чого шкодять іншим людям[11]. Дідько може розумітися і як охоронець домашнього вогнища, аналог домовика[12].
Буває, чорти збиткуються з людей, даючи в обмін на що-небудь цінні речі, котрі потім перетворюються на непотріб — патик, кізяк, купу вугілля. Завдяки здатності змінювати подобу їм під силу заманити людину в небезпечне місце чи просто налякати[7], обманути, видавши себе за людину, навіть родича[8]. Так, вони можуть створити ілюзорні хати чи палаци, заманити туди людину на вечорниці, бенкет, а наранок лишити посеред степу[13]. Будучи невидимим, чорт може вилізти на воза чи на плечі людини, тиснучи їх своєю вагою. Втім, нерідко чорт описується невдахою, люди обдурюють його, коли чорт намагається їм зашкодити[7].
Часто єдиний Чорт виступав співтворцем світу разом з Богом. Він або існував, як і Бог, вічно, або був Його янголом. В переказах Бог знаходить Чорта в морській піні чи в скелі та доручає йому дістати з дна землі, щоб створити з неї світ. Чорт лишає частку землі собі, тому отримує над світом владу[7].
Чорту приписувалося створення різноманітних перешкод, шкідливих істот і явищ — жаб, мух, гір, скель, тютюну та горілки, а також менших чортів[7]. Відомий переказ, де Бог дозволяє Чорту створити собі помічника, струсивши воду з руки. Чорт теліпає рукою і з кожної бризки виникає малий чорт[13]. Чорт винайшов блага для людей — віз, хату тощо, але зробив їх недоладними, а Бог виправив ці речі, зробивши корисними. Деякі творіння Чорта безглузді — дим, пупок. Звідси походять і вірування, що чорта можна прикликати, займаючись безглуздими справами — коли свистіти, колисати ногами. Чорт, згідно переказів, навчив людей грішити та підбурює їх до злочинів і сварок — особисто або за допомоги своїх слуг — менших чортів[7]. Крім того, чорти описувалися здатними насилати негоду, сильний вітер, хуртовини. Вихори вважалися танцями чортів[8], а у воді їхнім проявом поставали вири. Болотяні вогні подекуди вважалися блиском скарбів, які охороняють чорти[12].
З поєднань язичницьких і християнських вірувань походить уявлення, що Бог чи Святий Михаїл знищує чортів блискавками[8]. Поширене місце життя чортів — це болото, зокрема болотяна купина, рідше зарості очерету, де вони володарюють, а також різноманітні інші безлюдні, занедбані чи неосвоєні місця. Наприклад, виселки (новостворені поселення) в українців або кулічки (галявини, розчищені під пасовища) в росіян[12]. Чорти ховаються від блискавок у деревах (особливо сухих), під каменями, в горах і на пустирях, смітниках, у хатах, або ж вселяються в людей. Але при цьому чорти бояться хреста й стрітенської свічки, що дозволяє викривати їх та виганяти[7]. Особливо небезпечним часом, коли чорти мають особливу силу, вважався період від полуночі до перших півнів, іноді — полудень. Також чорти були особливо небезпечні на святки й переддень Івана Купала[8].
Народні уявлення про життя після смерті поміщають чортів до Пекла, де ті мучать душі деяких грішників. Покарання зазвичай мало відповідати найтяжчому скоєному за життя гріху, або найгіршій рисі характеру[11].
Чорт в українській культурі
В оточенні чортів. Сцена з опери «Черевички», 2008 р.
Чорт слугує поширеним винуватцем різноманітних шкідливих, неприємних подій, або причину яких складно встановити[12]. Ім'я чорта вживається в українській мові як лайка, особливо для вираження досади чи роздратування; а також переносно, як прізвисько щодо умілої, жвавої, меткої, хитрої, сміливої, молодецької, бравої, спритної, вправної, гнівної, страшної людини[14].
З образом чорта пов'язані численні українські фразеологізми на кшталт «чорт з рогами» (про злу людину)[15], «полізти до чорта на роги» (наражатися на небезпеку)[16], «жити, як в чорта на крилах» (скоювати злочини, лишаючись безкарним)[17], «хитрий, як дідько з хвостом»[18]. Приказки, такі як «Тату, тату, лізе чорт у хату» — «Дарма, синку, аби не москаль», «Богу молиться, а чорту вірує» (про лицемірну людину), «Піп у дзвін, а чорт в калатало» (невміле наслідування чогось)[19]. Згадки про чорта збереглися в українські топоніміці: Чортова гора, Чортиця, Чортова печера, річка Чортовець тощо[20]. Сленгове «чорт» — ненадійна людина, незнайомець, поліцейський[21]. У тюремному жаргоні, звідки перейшло у вуличний, «чорт» означає людину, що займає одну з найнижчих сходинок у неформальній ієрархії в'язнів, виконує найбруднішу роботу[22].
Чорт виступає одним з головних персонажів українського вертепу. В народному вертепі він зазвичай діє в парі зі Смертю: Смерть стинає голову лиходію, представнику вищого суспільного стану (жиду, злому господарю, багатієві, цареві Іроду), а чорт забирає його душу до пекла[23][24]. Поява чортів на вулицях білоруського міста Полоцька в 1092 році згадується в Радзивіллівському літописі, що містить Повість временних літ з ілюстраціями[25].
У середньовіччі й ранньому новому часі «чортами» називали міцних, сильних, безжальних і жорстоких людей, особливо військовиків. Слово використовувалося як ім'я-прізвисько «Чорт» і власне прізвисько-псевдо. В районі українсько-татарського пограниччя існував подібний звичай. Так, українського отамана Івана Сірка турки і татари називали урус-шайтаном (руським чортом).
У сучасній популярній культурі України жаргонізм «чорт» також асоціюється з Міністром внутрішніх справ України Арсеном Аваковим, зокрема, завдяки низці протестів під загальною назвою «Аваков — чорт» проти свавілля поліції та власне міністра, що почалися з 23 лютого 2020 року.
↑Трубачев, О. Н. (1974). Этимологический словарь славянских языков(рос.). Т. 1. Москва: Наука. с. 164.
↑Rix, Helmut (2001). Lexicon der indogermanischen Verben. 2nd ed. Wiesbaden: Reichert. с. 556—557.
↑Якубович, И. С. (2016). Славянский чертежник: этимология слав *čьrtъ ‘черт’. Вопросы языкового родства (рос.). Т. 14, № 3—4. с. 279-291.
↑Деркач, П. М. (1960). Короткий словник синонімів української мови. Київ: Радянська школа. с. 202—203.
↑Степанов, Ю. С. (2001). Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования(рос.). Москва. с. 764.
↑Чибор, Ірина (2016). Етнокодування міфологічних уявлень про чорта в українській діалектній фразеології. Słowiańska frazeologia gwarowa „Biblioteka LingVariów”. Т. 23. с. 209—218.
↑Пушик, С. Г. (2009). Приповідки: почув, записав і впорядкував Степан Пушик. Івано-Франківськ. с. 184, 241.
↑Доброльожа, Г. М. (2010). Фразеологічний словник говірок Житомирщини. Житомир. с. 191.
↑Кірілкова, Н. В. (2013). Словник волинських фразеологізмів. Рівне – Острог. с. 63.
↑Доброльожа, Г. М. (2003). Красне слово – як золотий ключ: Постійні народні порівняння в говірках Середнього Полісся та суміжних територій. Житомир. с. 68.
↑Номис, Матвій (1993). Українські приказки, прислів'я і таке інше. Київ: Либідь.
↑Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). Т. 10. Париж, Нью-Йорк. 1984. с. 3772—3782.
↑Кондратюк, Т. М. (2006). Словник сучасного українського сленгу. Харків: Фоліо. с. 328.
.jpg)
_(14596485307).jpg)
