Прапрадід Ян (Іван) Якович, вихованець Київської духовної академії, «вийшовши в російську сторону», оселився в Полтавському краї (нині — Полтавська область, Україна), і від нього пішло прізвисько «Яновських». За іншою версією, вони були Яновськими, оскільки жили в місцевості Янові. Отримавши дворянську грамоту в 1792 році, Панас Дем'янович змінив прізвище «Яновський» на «Гоголь-Яновський». Сам Гоголь, будучи хрещеним «Яновським», мабуть, не знав про справжнє походження прізвища і згодом відкинув його, кажучи, що його поляки вигадали. Батько Гоголя, Василь Панасович Гоголь-Яновський (1777—1825), помер, коли синові було 15 років. Вважають, що сценічна діяльність батька, який був оповідачем і писав п'єси для домашнього театруукраїнською мовою,[22] визначила інтереси майбутнього письменника — у Гоголя рано виявився інтерес до театру.
Мати Гоголя, Марія Іванівна (1791—1868), уроджена Косяровська, видана заміж 1805 року у віці чотирнадцяти років. Наречений був удвічі старший за неї. Крім Миколи, в сім'ї було ще одинадцять дітей, з яких залишилися жити лише старший син Микола і три сестри. Коли після пологів померли перших двоє, Василь і Марія вже при надії переїхали до Сорочинців, де проживав відомий доктор М. Я. Трохимовський.[23] У маєтку Трохимовського і народився хлопчик, якого назвали Миколою.
Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Уже з дитячих літ вона закладала в юного Миколу любов до мови та відчуття слова. Згодом він захопився збиранням українських народних пісень,[24] прислів'їв та приказок, готував матеріали до українсько-російськогословника. Пізніше він так писав про українську пісню:
«Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого…»; «Моя радість, життя моє! Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, в яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!..»; «Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу».[25]
Упродовж усього життя Микола Гоголь захоплювався, цікавився і записував українські народні пісні. Найулюбленішою піснею Миколи Гоголя була пісня «Ой, під вишнею»[26][27].
Освіта і студентські роки
У 1818—1819 роках — навчався в Полтавському повітовому училищі.
У 1821—1828 — у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль». Учасник цього спектаклю К. Базилі, згодом відомий публіцист і дипломат, згадував:
«… Я бачив цю п'єсу і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової, як її зіграв 16-літній Гоголь».
А товариш Гоголя Т. Пащенко стверджував:
«Думаю, що Гоголь затьмарив би й знаменитих коміків-артистів, якби вступив на сцену».
У гімназії Гоголь особливо охоче вивчав давню українську історію, народні звичаї та усну народну творчість, з якими знайомився не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де мав багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до творів письменника.
У Ніжині Гоголь написав свої перші літературні твори й опублікував деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут з'явилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода», «Две рыбки», «Битва при Калке», поема «Ганс Кюхельгартен», сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», драматичні твори.
Ще в студентські роки Гоголь переймається соціальними негараздами і налаштовується на таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства»:
«Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага»
У Петербурзі
Портрет Миколи Гоголя 1840-х рр. Худ. Федір МоллерПортрет Гоголя олівцем, 1840-і рр.
Мріючи про літературну діяльність, 1828 року Гоголь поїхав до Петербурга. Матеріальна незабезпеченість примусила його вступити на службу чиновником Департаменту уділів.
У 1829 році він опублікував свій перший твір — поему «Ганс Кюхельгартен».
Того ж року в журналі «Отечественные записки» з'явилася повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Ці твори були романтичної спрямованості, підкріплені ґрунтовними знаннями усної народної творчості. Ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного справляли враження на читача.[джерело?]
«Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір'їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!»[28]
У липні 1833 Гоголь вмовляв попередника Чарльза Дарвіна біолога та етнографа Михайла Максимовича:
«Киньте, насправді, кацапію і їдьте на гетманщину. Я думаю те ж саме зробити і наступного року гайнуть звідси. — Дурні ми дійсно, якщо розсудити гарненько. Для чого і для кого ми жертвуємо всім. Їдьмо!...»[29][30][31]
«Дякую тобі за все: за лист, за думки в нім, за новини і т. д. Уяви, я також думаю: Туди! Туди! До Києва! До древнього, прекрасного Києва! Він наш, він не їх — чи неправда? Там або довкола нього робилися справи старовини нашої. Я працюю, я всіма силами намагаюся, але на мене знаходить жах: можливо, я не встигну! Так, це славно буде, якщо ми займемо з тобою київські кафедри: багато можна буде зробити добра. Але мене турбує, що це не здійсниться. Говорять, що дуже багато призначено туди якихось німців. Це також не дуже приємно. Хоч би для святого Володимира побільше слов'ян».[31][32]
У цей же час Гоголь працював над книгами «Арабески», «Миргород» (1835).
1835 року займає кафедру історії у Санкт-Петербурзькому Імператорському університеті, але через короткий час змушений полишити професорську діяльність. Він остаточно порвав з педагогічною діяльністю:
«…Вже не дитячі думки, не обмежене коло моїх знань, а високі, сповнені істини й жахливої величі думки хвилювали мене».
З 2-ї половини 1830-х років подальший розвиток таланту Гоголя пов'язаний з драматургією.
«Сміх — велика справа: вона не забирає ні життя, ні маєтку, але перед ним винний — як зв'язаний заєць…»
Ці зауваження Гоголя написані через два роки опісля «Ревізора», але вони так яскраво відбивають те, чого хотів досягти Гоголь своєю драмою: його мистецтво просилось на сцену, там повинно воно було розквітнути. Але «Одруження» (рос.«Женитьба») його це саме його особливий, майже безідейний, той, що жалкує і зовсім не шмагає, гумор.[33]
Оригінальний текст (рос.)
«Смѣхъ—великое дѣло: онъ не отнимаетъ ни жизни, ни имѣнія, но предъ нимъ виновный—какъ связанный заяцъ…»
Эти замѣчанія Гоголя написаны черезъ два года послѣ "Ревизора", но они такъ ярко отражаютъ то, чего хотѣлъ достигнуть Гоголь своей драмой: его искусство просилось на сцену, тамъ должно было оно расцвѣсть. Но "Женитьба" его это именно его особый, почти безъидейный, сожалѣющій и отнюдь не бичующій юморъ.»
Етапною стала його соціальна комедія «Ревізор» (1836).
«Навіть у «Ревізорі», котрий так образив публіку на першій виставі, бо вона упізнала у ньому саму себе, і тут Гоголя не можна назвати таким, що шмагає. <…> Добрі наміри задуму «Ревізора» чудово оцінив Микола I, що протегував цій комедії.»[34]
Оригінальний текст (рос.)
«Даже въ "Ревизорѣ", который такъ обидѣл публику на первомъ представленіи, потому что она узнала въ немъ самое себя, и тутъ Гоголь не может быть въ сущности названъ бичующимъ. <…> Благонамѣренность замысла "Ревизора" отлично оцѣнилъ Николай I, покровительствовавшій этой комедіи»
«В галереї чиновників, виведених в «Ревізорі», представники російської поліційно-бюрократичної держави пізнали себе, де всі вони виступали в ролі «вищого лакейства» перед неприсутньою в комедії постаттю головного чиновника держави російської Миколи I. Комедія Гоголя своїми образами являла зловісний символ всього державного ладу Російської імперії. Це добре відчула вища петербурзька знать і сам Микола I, який після першої вистави, виходячи з ложі, зауважив:
«Ну й п'єска: всім дісталось, а мені — найбільше!»[35]
За кордоном
Меморіальна дошка, встановлена в Римі на будинку, в якому проживав ГогольСвітлина Миколи Гоголя. Рим, 1845 р.
Невдовзі після прем'єри п'єси Гоголь виїхав на досить тривалий час за кордон, відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію.
В Італії пише перший том поеми-роману «Мертві душі», що виходить друком 1842 року.
«З появою «Ревізора» і «Мертвих душ» конфлікт Гоголя з російським суспільством ще більше визначився і загострився. <…> Бо Гоголь показав не тільки Україну, а й — мов би для контрасту — і Росію. Це зіставлення глибоко зачепило національні почування російських патріотів. К. Аксаков у листі до Гоголя 1842 року передає йому, яке враження викликали його «Мертві душі»: «Дивіться, яке страшне, тяжке глузування в кінці цієї книжки:«Русь, куда несешся ты, сама не знаешь, не даешь ответа». Інші — зі сльозами на очах від цілковитого відчаю: вони говорять, що той не руський, у кого серце не обливається кров'ю при спогляданні безрадісного стану, — говорять: «Гоголь не любить Росії: подивіться яка гарна Малоросія і яка Росія»; додають: «і зауважте, що сама природа Росії не помилувана, і погода навіть вся мокра і брудна»»[36]
«Під тиском критики і моральним терором російського суспільства Гоголь поставив своїм завданням дати у другому томі «Мертвих душ» позитивний образ Росії, створити позитивний образ російської людини, «обдарованої божественними чеснотами», або ідеальну російську «дєвіцу», «якої не знайти ніде у світі». З приводу цього задуму Бєлінський з тривогою зауважував: «Багато, надто багато обіцяно, так багато, що ніде і взяти того, чим виконати обіцянку, тому що того і нема ще на світі»»[37][38]
Тонке відчуття геніального художника збурювалось нежиттєвістю образів ним створюваних, і тричі друга частина великої поеми, багаторічна праця художника, спалювалася ним.[39]
Художній реалізм Пушкіна знаходить свій подальший розвиток у «натуральній школі» Гоголя. В його «Мертвих душах», перший том котрих вийшов друком 1842 р., а другий закінчений автором 1845-го (хоча з'явився друком лише у 1855 р., і до того ж неповністю), розгорнулась у всій своїй безпосередній геніальності художня обдарованість визначного побутописця. <…> Незалежно від того, хотів чи не хотів того автор, його «Мертві душі» були найбільшою сатирою на дореформенне руське життя, що досягло межі паскудства, мізерності, економічного й духовного зубожіння. Навіть II том «Мертвих душ» підтримує таке враження.[34]
Оригінальний текст (рос.)
Художественный реализмъ Пушкина находитъ себѣ дальнѣйшее развитіе въ "натуральной школѣ" Гоголя. Въ его "Мертвыхъ душахъ", первый томъ которыхъ вышелъ въ 1842 г., а второй законченъ авторомъ в 1845 г., (хотя появился въ печати лишь въ 1855 г., и при томъ въ неполномъ видѣ), развернулось во всей своей непосредственной геніальности художественное дарованіе великаго бытописателя. <…> Независимо отъ того, хотѣлъ или не хотѣлъ авторъ, его "Мертвыя души" явились величайшей сатирой на дореформенную русскую жизнь, достигшую предѣлов пошлости, мизерности, экономическаго и духовнаго обнищанія. Даже II томъ "Мертвыхъ душ" поддерживаетъ это впечатлѣніе.»
Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Про це — у виданні 1847 року «Вибраних місць з листування з друзями», що, як і перший том «Мертвих душ», написані в Італії.
Повернення до Російської імперії
1848 року Гоголь повернувся до Росії, посилено працював над другим томом «Мертвих душ», але (за відомою в СРСР версією) незадовго перед смертю спалив рукопис. Невдовзі після цього Микола Васильович Гоголь помер.
Смерть
Церква Симеона Стовпника на Поварській, яку Гоголь в останні роки життя відвідував
З кінця січня 1852 року в будинку графа Олександра Толстого гостював ржевський протоієрей Матфей Костянтинівський, з яким Гоголь познайомився в 1849 році, а до того був знайомий по листуванню. Між ними відбувалися складні, часом різкі розмови, основним змістом яких було недостатнє смирення і благочестя Гоголя, наприклад, вимога о. Матвія: «Відречися від Пушкіна».[40] Гоголь запропонував йому прочитати чистовика другої частини «Мертвих душ» для ознайомлення, з тим, щоб вислухати його думку, але дістав відмову священника. Гоголь наполягав на своєму, поки той не взяв зошити з рукописом для прочитання.[41] Протоієрей Матфей став єдиним прижиттєвим читачем рукопису 2-ї частини. Повертаючи її автору, він висловився проти опублікування ряду розділів, «навіть просив знищити» їх[42] (раніше, він також давав негативний відгук на «Вибрані місця…», назвавши книгу «шкідливою»).[42]
Смерть Хом'якової, засудження Костянтиновського і, можливо, інші причини переконали Гоголя відмовитися від творчості і почати говіти за тиждень до Великого посту. 5 лютого він проводжає Костянтиновського і з того дня майже нічого не їсть. 10 лютого він вручив графу А. Толстому портфель з рукописами для передачі митрополиту Московському Філарету, але граф відмовився від цього доручення, щоб не погіршити Гоголя в похмурих думках.
Гоголь перестає виїжджати з дому. У 3:00 ночі з понеділка на вівторок 11-12 (23-24) лютого 1852 року, тобто в велике повечір'я понеділка першої седмиціВеликого посту, Гоголь розбудив слугу Семена, звелів йому відкрити пічні засувки і принести з шафи портфель. Вийнявши з нього в'язку зошитів, Гоголь поклав їх у камін і спалив їх. На ранок, він розповів графу Толстому, що хотів спалити тільки деякі речі, заздалегідь на те приготовані, а спалив все під впливом злого духа. Гоголь, попри вмовляння друзів, продовжував суворо дотримуватися посту; 18 лютого зліг у ліжко і зовсім перестав їсти. Весь цей час друзі і лікарі намагаються допомогти письменнику, але він відмовляється від допомоги, внутрішньо готуючись до смерті.
20 лютого лікарський консиліум наважується на примусове лікування Гоголя, результатом якого стало остаточне виснаження і втрата сил, ввечері він впав у безпам'ятство, а на ранок 21 лютого в четвер помер.[43]
Опис майна Гоголя показав, що після нього залишилося особистих речей на суму 43 рублі 88 копійок. Предмети, що потрапили в опис, були обносками і свідчили про повну байдужість письменника до свого зовнішнього вигляду в останні місяці його життя. У той же час на руках у С. П. Шевирьова залишалися дві з гаком тисячі рублів, переданих Гоголем на благодійні цілі нужденним студентам Московського університету. Ці гроші Гоголь не вважав своїми, і Шевирьов не став їх повертати спадкоємцям письменника.[40]
Згідно з сумнівними мемуарними спогадами письменника В. Лідіна, котрий був присутнім під час ексгумації тіла покійного 1931 року, серед залишків був відсутній череп.[44] Офіційний акт експертизи співробітників НКВС це спростовує.
Суспільно-політичні погляди
Відповідно до цих поглядів, визначалося ставлення Гоголя до відомого українського поета Тараса Шевченка. За спогадами Григорія Данилевського Гоголь стверджував, що любить Шевченка як «земляка й обдарованого художника», проте негативно оцінював його поетичні твори. Перш за все через українську мову, якою писав Шевченко, а також через те що в них, нібито за словами самого Гоголя, було «дьогтю багато, більше, ніж самої поезії».[45] Ці спогади піддаються критиці через низку причин.[46]
Разом з тим, у листі від 20 квітня 1834 року М. Гоголь аналізує функціонування деяких слів, ужитих Максимовичем у російській та українській мовах. Другу з них Гоголь називає «нашою мовою», тобто фактично ідентифікує українську мову як рідну для себе і Максимовича[47][48].
Перебуваючи за кордоном, заприятелював в Парижі з польськими поетамиАдамом Міцкевичем та 1836 року з Богданом Залеським, з якими багато бачився та спілкувався. Через незнання Гоголем польської мови спілкування відбувалося українською мовою або рідше російською[49][50][51].
Один з найближчих українських друзів Гоголя, філолог Михайло Максимович писав, що Гоголь був справжнім знавцем рідної мови, і розмовної, і писемної[52][53]. У листі Миколи Гоголя до земляка Богдана Залеського, написаному в Парижі в 1837 році українською мовою, письменник висловлював думку щодо «слави цілої Землі Козацької»[54][50]:
«Дуже — дуже було жалко, що не застав пана земляка дома. Чував, що на пана щось напало — не то сояшныца, не то завійныця (хай ій прыснытся лысый дидько), та тепер, спасибо богови, кажут начей-то пан зовсим здоров. Дай же боже, щоб на довго, на славу усій козацкій земли давав бы чернецького хлиба усякій болизни и злыдням. Та й нас бы не забував, пысульки в Рым слав. Добре б було, колы б и сам туды колы-небудь прымандрував. Дуже, дуже блызькый земляк, а по серцю ще блыжчый, чим по земли»
Мыкола Гоголь.
Збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» та «Миргород» відзначаються насиченим українським колоритом, детальним описом українського побуту, традиціями та віруваннями українського народу. Герої цих творів виражаються мовою, пройнятою українськими виразами та фразами, настільки багатими, що для російських читачів М. Гоголем створюється спеціальний словник[54][55].
Український цикл в творчості Миколи Гоголя пройнятий лірикою, гумором та життєвою енергією, відзначається відчайдушністю та героїзмом. З іншого боку, російський цикл, зокрема починаючи з повісті «Шинель», пронизаний сарказмом, глузуванням та сатирою, спрямованою на суспільне життя і державний устрій. Це відображення світу, де відсутня гармонія, а люди взаємодіють, підтискають, обдурюють та взаємно пожирають одне одного[54].
Ці два різні цикли представляють собою два відмінні світи. В українському циклі присутня любов, радість, відданість, жертовність та героїзм заради землі, тоді як в російському циклі люди перебувають поза межами цих цінностей. Хоча й український цикл прози Гоголя містить і темні, похмурі та страшенні елементи, зокрема в готичній повісті «Вій». У російському циклі, до якого належить «Мертві душі», відсутність любові, гармонії, моралі та шляхетності робить його карикатурою на суспільний і державний устрій Російської імперії першої половини XIX століття[54].
Оцінки життя та творчості
Портрет Миколи Гоголя 1840-х рр. Худ. Федір Моллер
Ця стаття занадто довга та має бути скорочена для покращення читацького сприйняття. Будь ласка, зменште обсяг статті, розділивши її на декілька статей, прибравши надлишкову інформацію або додавши підзаголовки.
Думки сучасників Гоголя:
Абрам Перец[ru], громадський діяч, винний відкупник, підрядник і постачальник армії і флоту:[56]
«Жахливе нерозуміння Гоголя можна пояснити… тільки одним: за природою свого духу і творчості він був чужий для великоруської літератури»
Гоголь «по-своему—живо и болѣзненно — чувствовалъ тяготу существованія при данныхъ порядкахъ, отношеніяхъ, нравахъ, и, можно сказать даже, ему, по особенностям его душевной организаціи, было тошнѣе жить среди господствовавшей умственной тьмы и нравственной слѣпоты, чѣмъ многимъ и многимъ, в том числе и кое-кому изъ тѣхъ, которые принадлежали къ передовымъ и просвѣщеннѣйшимъ людямъ эпохи».
[Мені сказали, що він був звинувачений у відображенні провінційного патріотизму. Будучи малоросом (українцем), він, як кажуть деякі люди, проявляє велику прихильність до своєї Малоросії. — На шкоду вірності іншій частині імперії]
«Я всю жизнь боролся и ненавидел Гоголя: и в 62 года думаю — Ты победил, ужасный хохол». "Дьявол помешал палочкой дно: и со дна пошли токи мути, болотных пузырьков… Это пришёл Гоголь. За Гоголем всё. Тоска. Недоумение… Гоголь отвинтил какой-то винт внутри русского корабля, корабль стал разваливаться. Он «открыл кингстоны» «после чего началось неудержимое, медленное, год от году, потопление России. После Гоголя Крымская война уже не могла быть выиграна»
Представить себе Гоголя никто не может. Тут всё непонятно от начала до конца. Из отдельных черт ничего не складывается. Даже Лермонтова легче вообразить себе: гусар, нахал… А Гоголя — ни за что. И никогда не поймут. А знаете, я догадалась, почему он со Смирнихой дружил: оба они без памяти любили Украину".
«В его душе есть как бы два течения. Когда он поднимается в покои российского департамента, губернатора, помещика… он жёлчен, неумолим, полон саркастического остроумия, которое то заставляет смеяться до судорог, то вызывает презрение, граничащее с ненавистью, но когда он имеет дело с ямщиками Украины, когда переносится мыслью к украинским казакам или крестьянам, шумно пляшущим у кабака,… тогда Гоголь совсем иной человек, с прежним талантом, но нежный, любящий, гуманный»
«Гоголь належить не лише історії літератури, але й історії російських релігійних і релігійно-соціальних шукань. Гоголь один із найбільших і найдосконаліших російських митців. Один із найбільш загадкових письменників. Він — не реаліст і не сатирик, як раніше думали. Він фантаст, який змальовує не реальних людей, а злих духів елементарних, передусім духа брехні, що заволодів Росією. Він християнин, що переживав християнство пристрасно — і трагічно, був придавлений почуттям гріха й покарання, був людиною майже середньовічною. Гоголь — одна з найтрагічніших постатей російської літератури. Від нього починається релігійно-моральний характер російського письменництва».
«Это страшная смерть, историческое событие, понятное не сразу; это тайна, тяжёлая, грозная тайна — надо стараться её разгадать, но ничего отрадного не найдёт в ней тот, кто её разгадает… все мы в этом согласны. Трагическая судьба России отражается на тех из русских, кои ближе других стоят к её недрам, — ни одному человеку, самому сильному духом, не выдержать в себе борьбу целого народа, и Гоголь погиб!»
«Хоча Гоголь був українцем, у час, коли Україна була часткою російської імперії, а російську мову було прийнято як мову „освіченого“ літературного спілкування, він мусив писати російською, щоб мати успіх у літературі. Тож у цій публікації буде показано докладніше, як саме джерелом натхнення для творів Гоголя, написаних російською мовою, були літературна традиція, історія і звичаї України.»
«Той великий талант, той Гоголь не мав віри в петербурзьку духовність: він в і'мя абстракції нищив її, хоч і недоладну. Коли розвіялись унесення над пантомімою і сатирою зайди, — з'ясувалось, що його світогляд — то Троянський кінь, що його самі росіяни впровадили у таку ще неміцну фортецю російськості. Бєлінський відчуває цілим своїм інстинктом, що то не зовнішній ворог, як Шевченко, що то ворог невловимий, то геній паразитизму і розкладу на чужій духовній культурі, геній, що в ньому духовність петербурзько-російська і духовність київсько-руська, відмінні від себе, ворожі до себе, змішались і дали синтезу геніальну, вбивчу — зневіру»
Проте вже у США він захоплювався саме українською складовою творчості Гоголя, де Євген Маланюк пише[65]:
"навіть поміщики з «Мертвих душ», є українськими поміщиками, з українським характером. Річниця з дня народження Гоголя вкотре дає привід: подискутувати по «українськість» та «російськість» письменника, есе «Нариси з історії нашої культури» (1954)
«Українця з мене зробили: Гоголь, Шевченко, Куліш і Стороженко»
«Трагічно відчув драму розколеної української душі, яка терпіла на дисгармонію між інтелектом і, волею, на заник останньої — Микола Гоголь. Він задихався в рідній старосвітщині, яка не в силі була видобути з себе ні однієї, кажучи його стилем, гігантської ідеї, ані великого патосу. За тим патосом тужила цілий час його душа.»
«У багатьох випадках навіть відчутно, що Гоголь думає рідною мовою і не намагається перекладати російською, залишивши все в природному стані» .
Яр Славутич, поет, перекладач, професор Альбертського університету. Автор англомовних підручників з української мови, літературно-критичних нарисів, редактор і видавець літературно-мистецького альманаху «Північне Сяйво» (Едмонтон)[68]:
«У письменника формується нова місія — посланництво від імені поверженої в рабство Батьківщини… Він виконав свою місію засобами російської мови блискуче… Українець зробив величезний внесок у сусідню літературу, а подяки жодної»
«Гоголь для мене — це видатний український письменник, який писав російською мовою і став класиком російської літератури.»
«Таке враження, що вперта „деукраїнізація“ Гоголя вийшла на нову фазу. Певна річ, Гоголь — класик і гордість російської літератури, але навіщо ліпити з нього апологета російського імперіалізму, навіщо повчати нас, як ми маємо перекладати його твори про українську землю і українське буття? Навіщо вдавати уповноважених Гоголя? Це смішно й безперспективно. Адже не варто забувати, що Микола Гоголь — це геніальний український митець, який став класиком російської літератури. До речі, всуціль україномовна творчість його батька Василя Гоголя, у якій явно проглядаються витоки письменницької манери й тематики Миколи Васильовича, ще чекає на своє цілісне дослідження. Не виключено також, що, завдяки гідним перекладам в Україні вивчатимуть Миколу Гоголя і як класика літератури української»[69].
«Гоголь безумовно належить і до спадщини української, і до спадщини російської. Чи можемо ми називати його великим національним нашим талантом? Безумовно, можемо. І не тільки тому, що він народився тут, і не тільки тому, що він написав свої перші твори — українські повісті про свою Полтавщину, — а й тому що він завжди зберігав певне національне бачення. Він Петербург бачив очима південця. Це не викорінюється якимось поверховими культурними впливами. Він безумовно наш, він безумовно і російський.» .
Микола Томенко, віцепрем'єр-міністр України, доктор наук:
Я пропоную вийти за межі традиційної літературознавчої дискусійної лінії про українського чи російського письменника Гоголя та подивитися на його як українську, так і російську складову творчої спадщини. Про це я пишу у своїй книзі «Український романтик Микола Гоголь»[70], яка буде презентована до Дня народження Гоголя. Якщо підсумувати оцінки творчості Миколи Гоголя літературними критиками, то дійсно думки розділилися, і історично за його життя та впродовж ХХ століття Гоголь вважався як українським, так і російським письменником. Одним з ідеологів твердження українськості Гоголя є Микола Дашкевич, який в ХІХ столітті назвав його «великим українським письменником» та поставив в одному ряду Гоголя, Квітку, Стороженка, Левицького".
Влад Троїцький, режисер, організатор фестивалю «Гогольфест»
«Я вважаю Гоголя і російським, і українським письменником, і не бачу у цьому ніякого конфлікту. Народився в Україні, вихідний імпульс український, а потім російська і європейська шліфовка. Не можна ділити Гоголя. Це було б зовсім неправильно. Думаю, сам Гоголь хотів відносити себе до російської культури скоріше, особливо наприкінці життя. Але те, що він був українець (і вплив місця народження, і первісне виховання) — безумовно.»
«У 1846 році, коли він перебував у Карлсбаді (Карлови Вари), Гоголь записав у гостьовій книзі, „Nicolas de Gogol, Ukrainien, etabli a Moscou“[72] (Микола Гоголь, українець, що мешкає в Москві)[73][74]…Такі факти, як вони мало відомі, бо російські літературні критики та історики не хочуть розкрити їх.»
«Гоголь відкрив світові Україну та її героїчну історію, ввів її у світовий культурний контекст… Через твори Гоголя світ уже майже 200 років пізнає нашу країну, наші традиції і духовність, самобутній характер і душу українського народу», — сказав Ющенко, зазначивши, що Україну він відкрив і для самої України…Саме Гоголь, поряд із Шевченком і Котляревським, розбудив Україну до нового життя. Можливо, він і сам і не здогадувався, яку потужну національну силу відродив з минулого. Але він зробив це для нас, своїх нащадків і спадкоємців. Гоголь воскресив у народній пам'яті козацьку славу, романтику Запорізької Січі, боротьбу за свободу і незалежність України. Могутній образ Тараса Бульби навіки став уособленням українського героїзму, мужності й самопожертви, зразком Лицарської честі і доблесті" (О. Мандельштам).
«Колись Валерій Шевчук запропонував такий погляд на українську літературу: все, що було писане українцями у всі віки й аж до 1905 року, належить українській літературі, хоч би якою мовою воно було писане. Чому до 1905? Бо коли мова про Росію, то саме тоді була знесена цензура й дозволено український друк. Однак я би це визначення розширив також на літературу москвофілів, що тривала ще й у 1930—1940-х роках у Галичині й на Закарпатті. А також на російськомовні твори тих авторів, які писали українською: вірші Филиповича, Клена і т. д.»
«Гоголь продовжив розвиток естетичних ідей, що були властиві українській художній думці. Тут маємо справу з тенденцією активного входження українського матеріалу в російську літературу: і естетичних, і інтелектуальних, і ментальних форм».
Олекса Семенченко, доктор філософії (2000 року захистив докторську дисертацію (Ph.D.) з англомовних перекладів Гоголя в університеті англійського міста Лідза)[78]:
«Хоча Гоголь був українцем, у час, коли Україна була часткою російської імперії, а російську мову було прийнято як мову „освіченого“ літературного спілкування, він мусив писати російською, щоб мати успіх у літературі. Тож у цій публікації буде показано докладніше, як саме джерелом натхнення для творів Гоголя, написаних російською мовою, були літературна традиція, історія і звичаї України.»
«Мої улюблені автори впливають на мою творчість насамперед світоглядно. Український письменник Микола Гоголь — я наполягаю на тому, що це український письменник…»
Дискусія щодо приналежності творчості
Існує дискусія про приналежність Гоголя до російської чи української літератури.
З доводів причетності Гоголя до української культури та літератури наводять такі:
Гоголь є українцем за національністю.
У 1833—1834 роках він переживав русофобський період, чітко розділяючи український і російський народи.
Книга «Мертві душі» є пародією на Росію «збоку», з погляду іноземця.
Творчість Гоголя мала великий вплив на українську культуру[80].
«В своїй тузі за силою і чином, за нестриманим напняттям людської енергії й волі, він — як багато інших, ширяє думкою в Середньовіччя, шукаючи там тих чеснот, які даремно хотів бачити в сучасній йому Україні.»
Критики подібного підходу підкреслюють, що вибір М. Гоголя на користь російської мови був усвідомленою і світоглядною позицією митця, про що свідчить, зокрема, лист письменника до О. Бодянського (1851)
Нам, Осипе Максимовичу, слід писати російською, треба прагнути до підтримки і зміцнення однієї, панівної мови для усіх рідних нам племен. Домінантою для росіян, чехів, українців і сербів повинна бути єдина святиня – мова Пушкіна, яким є Євангеліє для всіх християн, католиків, лютеран і гернгутерів…
Оригінальний текст (рос.)
Нам, Осип Максимович, надо писать по-русски, – сказал он: – надо стремиться к поддержке и упрочению одного, владычного языка для всех родных нам племен. Доминантой для русских, чехов, украинцев и сербов должна быть единая святыня – язык Пушкина, какою является евангелие для всех христиан...
На думку Ю. Барабаша, спроби «перепрописки» Гоголя з російської літератури в українську — це «яскравий приклад нерозуміння чи заперечення того, що справді національна література не існує поза національною мовою, що мова це не просто система (тим більше не сума) мертвих знаків, інертних по відношенню до переданої ними інформації, а вираз людського духу у всій його глибині та нескінченній різноманітності, у тому числі духу національного»[82].
Твори
Портрет Миколи Гоголя поч. 1840-х рр. Худ. Федір Моллер
Український переклад збірки Вечери на хуторi близь Диканькi (Львів, 1864)
Палітурка видання першого українського перкладу роману «Мертві душі». Переклад: Іван Франко. Львів: 1882
Повні зібрання творів
Микола Гоголь. Твори у 5 томах. Пер з рос.: Андрій Ніковський та ін.; загальна редакція: Іван Лакиза та Павло Филипович; стилістичний редактор: Андрій Ніковський. Харків: Книгоспілка. 1929-32 рр. (прим.: планувалося 5 томів, але з них вийшли лише 3: 1-й, 2-й та 4-й)
Микола Гоголь. Твори у 3 томах. Пер з рос.: Максим Рильський, Остап Вишня, Андрій Ніковський (під псевдо С. Васильченко), Антін Хуторян та ін. Київ: ДВХЛ. 1952. 524 стор. (Т.1[83]), 451 стор. (Т. 2[84]), 574 стор. (Т. 3[85])
Перший україномовний переклад роману Мертві душі здійснив Іван Франко. Книжка вийшла у Львові в 1882 році під назвою «Мертви̂ душѣ, або вандрôвки Чичикова».[86] У виданні ім'я перекладача, Івана Франка, не вказано.
У 1934 році у Харкові вийшов український переклад «Мертвих душ» Григорія Косинки, але без зазначення перекладача, лише з поміткою «під редакцією Валер'яна Підмогильного»[87], бо перекладача того ж 1934 року стратили. Потім аналогічні переклади з'явились у 1935 році у Києві-Харкові (з позначенням «під редакцією Антіна Хуторяня/Ф. Гавриша, та М. Щербака»[88]), у 1948 році у Києві («під редакцією Костянтина Шмиговського»[89]), у 1952 році у Києві («під редакцією Івана Сенченка»[90]).[91] Всі ці переклади 1930—1950-х років виходи без зазначення імен перекладачів. На думку літературознавців, це був передрук перекладу саме Григорія Косинки.[92][93] Ім'я перекладача Григорія Косинки вперше зазначено аж у 2009 році у 5-му томі семитомника перекладів Гоголя, який видало київське видавництво Наукова думка (у цьому виданні використано переклад у редакції 1952 року Івана Сенченка).
Станом на 2020 рік існує вже 12 перекладів повісті Тарас Бульба українською мовою, що виходили з 1850 року й донині, включно з першим перекладом Петра Головацького виданим у підавстроугорській Україні у 1850 році.[94][95] Загалом Гоголівського Тараса Бульбу українською повністю переклали наступні 12 перекладачів: Петро Головацький (під криптонімом П. Д. Ф. Г-ий; Львів, 1850), Михайло Лободовський (під псевдо М. Лобода; Київ, 1874, Василь Щурат (Львів, 1900), Михайло Комаров (під псевдо М. Уманець; Одеса, 1910), Микола Садовський (Київ, 1910), Лесь Гринюк (під псевдо Ст. Віль; Коломия), Володимир Супранівський (Коломия, 1924), Андрій Ніковський (під псевдо А. Василько; Харків, 1930), Антін Хуторян (Харків-Київ, 1935, гуртом (Прага, 1941), Василь Шкляр (Київ, 2003) та Інна Базилянська (Харків, 2006). Усі перекладачі, окрім Василя Шкляра, перекладали друге видання 1842 року.
Станом на 2020 рік існує 7 перекладів п'єси Ревізор українською мовою, що виходили з 1901 року й донині, включно з першим перекладом Василя Сімовича у підавстро-угорській Україні у 1850 році. Загалом Гоголівського «Ревізора» українською повністю переклали наступні 7 перекладачів: Василь Сімович (1901),[96]Олекса Коваленко (1908), Микола Садовський (1912), Іван Брик (1927), Антін Хуторян (1935), Остап Вишня (1952), та Василь Шкляр (2006, невиданий).[97]
Петербурзькі повісті
Микола Гоголь. Петербурзькі повісті: Невський проспект (пер. за ред. О. Б. Стаєцького), Ніс (пер. М. Рильського), Портрет (пер. за ред. О. Стаєцького), Шинель (пер. А Хуторяна), Коляска (пер. М. Рильського), Записки божевільного (пер. М. Рильського), Рим (пер. Є. Кротевича) — К. : Держлітвидав України, 1959—252 с. + 6 іл., накл. 7000 пр.
1910 року у Російській імперії вийшов фільм «Жизнь и смерть А. С. Пушкина» (виробництво Московського відділку французького Товариства «Гомон»), де, серед іншого, О. Пушкін читає свої твори Гоголю.
1967 року на кіностудії «Мосфільм» режисерами Костянтином Єршовим і Георгієм Кропачовим був знятий фільм «Вій» за однойменним твором Гоголя. Закінчував картину Олександр Птушко.
З нагоди 200-річчя з дня народження Миколи Гоголя 1 квітня 2009 в санаторії імені Миколи Гоголя Південної залізниці в м. Миргород з ініціативи та підтримки Південної залізниці відкрили бюст Миколи Гоголя. Витвір заслуженого скульптора України Миколи Цися стоїть на головній алеї санаторію, перед входом до головного корпусу.[100]
↑Степаненко, Микола (2013). Літературно-мистецька Полтавщина (укр.) . Гадяч: Гадяч. с. 44—53. ISBN978-617-567-058-3.
↑В. В. Вересаев, «Гоголь в жизни». Том 1. [Архівовано 7 листопада 2011 у Wayback Machine.] «Выпись из Метрической книги Спасо-Преображенской церкви местечка Сорочинец, Миргородского уезда, 1809 год», № 25: «Месяца марта 20 числа у помещика Василия Яновского родился сын Николай и окрещён. Молитвовал и крестил священно-наместник Иоанн Беловольский. Восприемником был господин полковник Михаил Трахимовский». Русская старина, 1888, ноябрь, с. 392.
↑Южнорусские песни; Любимая Гоголем украинская народная песня в записи Н. С. Аксаковой «Ой пид вишенькою»; Любимые Гоголем украинские народные песни (по воспоминаниям С. Т. Аксакова, О. М. Бодянского, М. А. Максимовича, записанные П. А. Кулишом) // Гоголь, Н. В. Полное собрание сочинений и писем: В 17 т. Т. 17: Песни, собранные Гоголем. Избранные стихотворения разных авторов. Выписки из журнальных статей / Сост. И. А. Виноградова, В. А. Воропаев. — М.: Изд. Моск. Патр., 2010. — С. 86-422; 422; 423—432. — 936 с. — ISBN 978-5-88017-087-6; ISBN 978-5-88017-087-5.(рос.)(укр.)
↑Аничков Е. В. Очерк Пушкинскаго періода. — В. кн.: Исторія России въ XIX вѣкѣ. Томъ № 2. Глава XII. — С.-Петербургъ: Т-во «Бр. А. и И. Гранатъ и КО». — 340 с.
↑ абАничков Е. В. Очерк Пушкинскаго періода. — В. кн.: Исторія России въ XIX вѣкѣ. Томъ № 2. Глава XII. — С.-Петербургъ: Т-во "Бр. А. и И. Гранатъ и Ко". — 340 с.
↑Голубенко Петро. Між двох стихій.— В кн.: Голубенко Петро. Україна і Росія у світлі культурних взаємин.— К.: Дніпро, 1993.— С. 292.
↑Белинский В. Г. Полное собрание сочинений : в 13 т. — М.: Изд-во Академии наук СССР, 1953–1959. Т. VII.— С.432.
↑Голубенко Петро. Україна і Росія у світлі культурних взаємин.— К.: Видавництво Дніпро, 1993.- 447 с.»
↑Гоголь, Николай васильевич.— Ст.в: Малая Советская Энциклопедия. Том второй. Ванини—Дротик. М.:Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1929.— С. 537—540.
↑ абГоголь Н. В.Письмо Залесскому Б., вторая половина февраля 1837 г. Париж // Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений: [В 14 т.] / АН СССР. Ин-т рус. лит. (Пушкин. Дом). — [М.; Л.]: Изд-во АН СССР, [1937—1952].Т. 11. Письма, 1836—1841 / Ред. Н. Ф. Бельчиков, Н. И. Мордовченко, Б. В. Томашевский. — 1952. — С. 88.
↑Михаил Максимович. Об историческом романе г. Кулиша «Черная Рада» 1857 г. // Михаил Максимович. Собрание сочинений М. А. Максимовича. Том 1 : Отдел исторический. — Киев: Тип. М. П. Фрица. — 1876. — С. 517. — VIII, 847 c.
↑Зміст Т.1: Вечори на хуторі біля Диканьки. Старосвітські поміщики. Тарас Бульба. Вій. Повість про те, як посварились Іван Іванович з Іваном Никифоровичем
↑Зміст Т.2: Повісті (Невський проспект. Ніс. Портрет. Шинель. Коляска. Записки божевільного. Рим), Ревізор. Одруження. Додатки до комедії Ревізор
↑ Микола Гоголь. Мертві душі. за ред. Валер'яна Підмогильного; переднє слово: Л. Каменев, Д. Заславський. Харків: ЛіМ. 1934. 312 стор. (Дешева бібліотекака художньої літератури)
↑ П. В. Михед, Л. В. Гранатович, Н. В. Кузьменко. Микола Гоголь: українська бібліографія. Київ: НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України; Ніжин: Гоголезнавчий центр НДУ імені Миколи Гоголя; Київ: Академперіодика, 2009. 258 стор.
Гоголь М. Зібрання творів: у 7 т. / М. В. Гоголь; редкол.: М. Г. Жулинський (голова) [та ін.]. — К.: Наук. думка. — 2008—2012.
Одружіння: Комедія в 3-ох діях / Переклала з [Миколи] Гоголя О[лена] Пчілка. — Львів: Друкарня Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1926. — 47, [1] с. — (Український Театр. Видання Книгарні Наукового Товариства ім. Шевченка; Чис. 23).
Голубенко Петро. Між двох стихій.— В кн.: Голубенко Петро. Україна і Росія у світлі культурних взаємин.— К.: Дніпро, 1993.— 447 с. ISBN 5-308-01588-0.
Сурай Ю. І. Микола Гоголь в історії української культури (до 150-річчя з дня смерті) // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 2002. — Вип. 12. — С. 516—520.
Мандельштам О. О характере гоголевского стиля. Гельсингфорс, 1902; Перетц В. Гоголь и малорусская литературная традиция. С.-Петербург, 1902
Ефименко А. Национальная двойственность в творчестве Гоголя // Вест. Европы. 1902. Кн. 7; Памяти Гоголя. К., 1902; Гоголевский сборник. К., 1902
Грушевський М. Юбилей Миколи Гоголя // ЛНВ. 1909. Т. 45, кн. 3; Єфремов С. Жертва дводушності: До Гоголевого ювілею // Рада. 1909, 20 марта
Кадлубовский А. П. Гоголь в его отношениях к старинной малорусской литературе. Нежин, 1911
Мельников Л. Шевченко и Гоголь // Укр. жизнь. 1914. № 2
Филипович П. Українська стихія в творчості Гоголя // Гоголь М. Твори. Т. 1. Х., 1929
Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Прага, 1931
Мечислав Гаско. У колі Шевченкових та Гоголевих друзів. Етюди пошуків і знахідок. Київ: Видавництво: Радянський письменник. 1980.
Липа Ю. Батько дефетистів // Юрій Л. Бій за українську літературу. Варшава, 1935
Чапленко В. Українізми в мові М. Гоголя // Slavistica. Augsburg, 1948. № 2
I. Mirtscuk. Das Dämonische bei den Russen und den Ukrainern // Там само. 1950. № 8
Гоголь і українська література. К., 1954
Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). Нью-Йорк, 1956; К., 1994
Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Торонто, 1958; Л., 1991
D. Tschiževskij. Gogol`: Artist and Thinker // Gogol` — Turgenev — Dostoevskij — Tolstoj. München, 1966
Карпенко А. О народности Н. В. Гоголя (художественный историзм писателя и его народные истоки). К., 1973
Попович М. В. Микола Гоголь: Роман-есе. К., 1989; Крутикова Н. Е. Н. В. Гоголь: Исследования и материалы. К., 1992
Луцький Ю. Листування з Євгеном Сверстюком. Балтімор; Торонто, 1992
Грабович Г. Гоголь і міф України // Сучасність. 1994. Ч. 10; Звиняцковский В. Я. Николай Гоголь. Тайны национальной души. К. , 1994
Дмитриева А. Е. Гоголь и Украина: К проблеме взаимосвязи рус. и укр. культур // Изв. РАН. Серия лит-ры и языка. 1994. Т. 53, № 3
Коверзнєв К. Рефлекси української барокової традиції у творах Миколи Гоголя // Розбудова держави: духовність, екологія, бізнес. Збірник матеріалів / Відповід. ред. Л. О. Красицька. — К.: Фонд Т. Шевченка, 1994
Стромецький О. Гоголь. Л., 1994; Наливайко Д. Первинні образи в творчості Гоголя // Гоголезнавчі студії. Ніжин, 1996. Вип. 1
Скуратівський В. Гоголь у становленні новоукраїнської літератури // Там само; Його ж. На пороге как бы двойного бытия (из наблюдений над мирами Гоголя) // Там само. Ніжин, 1997. Вип. 2
Маланюк Є. Творчість і національність. Гоголь — Ґоґоль. Малоросійство // Маланюк Є. Книга спостережень. Статті про літературу. К., 1997
Євшан М. Дві душі у Гоголя (1909) // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. К., 1998
Луцький Ю. Між Гоголем і Шевченком. К., 1998
Гундорова Т. «Вечори на хуторі біля Диканьки»: Диявольський контракт і культурна ініціація // Гоголь М. Тарас Бульба. К., 1998
Яременко В. Гоголівський період української літератури // Там само; Бойко-Блохин Ю. До основ світовідчування М. В. Гоголя // Наук. зб. УВАН у США (1945—1950–1995). Нью-Йорк, 1999. Т. 4
Нахлік О. Проблема Гоголя в українському літературознавстві; Гоголь в інтерпретації Євгена Маланюка // Нахлік О. Письменник — нація — універсум. Л., 1999
Шевчук В. Втрачене сонце України, або Микола Гоголь як український письменник // Гоголь М. Програмні твори. Т. 1. К., 2000
Шевчук В. «Відсутність світла», або Микола Гоголь як російський письменник // Там само. Т. 2; Юрій Л. Чаклун з хутора // Київ. 2001. № 9–10; Барабаш Ю. «Коли забуду тебе, Єрусалиме…»
Гоголь і Шевченко: Порівнял.-типол. студії. Х., 2001
Луцький Ю. Страдництво Миколи Гоголя, знаного також як Ніколай Ґоґоль. К., 2002
Летопись жизни и творчества Николая Гоголя. Нежинский период // Гоголезнавчі студії. Ніжин, 2002. Вип. 8
Ковальчук О. Г. Гоголь: Буття і страх // Там само. Вип. 10
Михед П. Основні напрямки вивчення творчості Гоголя: Підсумки і перспективи // Михед П. Крізь призму бароко: Статті різних років. К., 2002
Михед П. Пізній Гоголь: Укр.-рос. контекст. Ніжин, 2002
Барабаш Ю. Гоголь у літературній свідомості українського зарубіжжя: Нариси сприйняття та інтерпретацій // Нові Гоголезнавчі студії. Сф., 2004. Вип. 1(12)
Киченко А. Молодий Гоголь. Чк., 2004
Михед П. У истоков «православного» гоголеведения. // Пятые Гоголевские Чтения: Сб. докл. Москва, 2006.
Шокало Олександр."Справжня національність живе в самому духові народу". 215-ліття Миколи Гоголя // Наука і Суспільство .— 2024 — № 4 — 5 № — С.2 — 14; С.2-15.
The Amazing Digital CircusGenre Komedi nyata Komedi gelap Drama psikologi PembuatGooseworxTerinspirasi olehI Have No Mouth, and I Must Scream oleh Harlan EllisonPengisi suara Lizzie Freeman Alex Rochon Michael Kovach Amanda Hufford Marissa Lenti Sean Chiplock Ashley Nichols Gooseworx Penggubah lagu temaGooseworxPenata musik Evan Alderete Gooseworx Negara asal Australia Amerika Serikat Bahasa aslibahasa InggrisJmlh. musim1Jmlh. episode1ProduksiProduser eksekutif Kevin Lerdwichagul Luke L...
Egyptian House, Penzance Temple Works, Holbeck, Leeds Egyptian Revival architecture in the British Isles is a survey of motifs derived from Ancient Egyptian sources occurring as an architectural style. Egyptian Revival architecture is comparatively rare in the British Isles. Obelisks start appearing in the 17th century, mainly as decorative features on buildings and by the 18th century they started to be used in some numbers as funerary or commemorative monuments. In the later 18th century, m...
Esta página cita fontes, mas que não cobrem todo o conteúdo. Ajude a inserir referências. Conteúdo não verificável pode ser removido.—Encontre fontes: ABW • CAPES • Google (N • L • A) (Outubro de 2020) Vesper Lynd é uma personagem fictícia criada pelo escritor britânico Ian Fleming para seu primeiro livro sobre James Bond, Casino Royale, em 1953. A personagem foi baseada numa amiga de Fleming, Krystyna Skarbek, uma ag...
لمعانٍ أخرى، طالع غرافتون (توضيح). غرافتون الإحداثيات 41°16′33″N 82°03′11″W / 41.2758°N 82.0531°W / 41.2758; -82.0531 تقسيم إداري البلد الولايات المتحدة[1] التقسيم الأعلى مقاطعة لوراين، أوهايو خصائص جغرافية المساحة 12.287891 كيلومتر مربع12.281411 كيلومتر...
El redondeo es el proceso de descartar cifras en la expresión decimal (o más generalmente, posicional) de un número. Se utiliza con el fin de facilitar los cálculos o evitar de dar la impresión de que se conoce un valor con mayor exactitud de la que realmente se tiene. Las aproximaciones en general se simbolizan con ≈ (U+2248), incluyendo el redondeo. Por ejemplo: √2 ≈ 1.414. en la figura de la derecha se representa la función redondeo a número entero. Cuando se redondean lo...
Film scores by Howard Shore The Hobbit soundtrack redirects here. For the soundtrack of the 2003 video game, see The Hobbit (2003 video game). The HobbitOperatic Film Score Cycle by Howard ShoreRelatedThe Lord of the RingsTextJ. R. R. Tolkien, Philippa Boyens, Fran Walsh, Howard ShoreLanguageEnglish, fictional languages (Sindarin, Quenya, Khuzdul, Black Speech, Adunaic)Composed2010 (2010)–2014Movements78 movements (in three parts)ScoringSopranobaritonetenormixed choirboy choirHobbit Ba...
Artikel ini sebatang kara, artinya tidak ada artikel lain yang memiliki pranala balik ke halaman ini.Bantulah menambah pranala ke artikel ini dari artikel yang berhubungan atau coba peralatan pencari pranala.Tag ini diberikan pada 4 November 2023. Dekorasi dari NSDAP. Piring dari Organisationsbuch der NSDAP 1943. * Lencana Partai Emas, versi kecil untuk dikenakan pada jas; Medali Darah; Lencana Pesta Emas, versi besar untuk dipakai dalam seragam* Medali Pengabdian Jangka Panjang Partai Nazi (...
Masjid Agung WolioMasjid Agung WolioAgamaAfiliasi agamaIslamLokasiLokasiKompleks keraton Kesultanan Buton, Kota Baubau, Sulawesi TenggaraKoordinat{{WikidataCoord}} – missing coordinate dataArsitekturPeletakan batu pertama1712SpesifikasiLength20,6 meterLebar19,40 meter Masjid Al-Muqarrabin Syafyi Shaful Mu'min atau lebih dikenal dengan Masjid Agung Wolio adalah sebuah masjid bersejarah yang berlokasi di Kota Baubau, Pulau Buton, Sulawesi Tenggara. Sejarah Masjid ini dibangun pada tahun 1712 ...
Dirección General de Serviciose Inspección Dirección General de Servicios Logotipo de la Dirección GeneralLocalizaciónPaís España EspañaInformación generalSigla DGSIJurisdicción EspañaTipo Dirección GeneralInspección General de ServiciosOrganizaciónDirector General Miguel Ordozgoiti de la Rica[1]Depende de SubsecretaríaEntidad superior Ministerio de Agricultura, Pesca y AlimentaciónPresupuesto 18,7 millones de € (2023)[2]HistoriaFundación 4 de d...
Naked in Death First editionAuthorJ.D. RobbCountryUnited StatesLanguageEnglishSeriesin Death seriesGenreDetective fictionPublisherBerkley BooksPublication dateJuly 28, 1995Media typePrint (Hardcover, Paperback)e-Book (Kindle)Audio Book (CD)Pages314 (Paperback)[1]294 (Hardcover)[2]ISBN978-0-425-14829-7Followed byGlory in Death Naked in Death (1995) is the first book of the In Death series by J. D. Robb, preceding Glory in Death. This book originally had a cover ...
SiabuKecamatanPeta lokasi Kecamatan SiabuNegara IndonesiaProvinsiSumatera UtaraKabupatenMandailing NatalPemerintahan • Camat-edi syahlan matondangPopulasi • Total- jiwaKode Kemendagri12.13.06 Kode BPS1202080 Luas- km²Desa/kelurahan23 Siabu adalah sebuah kecamatan di Kabupaten Mandailing Natal, Sumatera Utara, Indonesia.kecamatan siabu berbatasan langsung dengan kabupaten tapanuli selatan tepatnya di desa simaninggir sihepeng. Kecamatan Siabu, yang ber-ibu kota Si...
Kévin Gameiro Informasi pribadiNama lengkap Kévin GameiroTanggal lahir 9 Mei 1987 (umur 36)Tempat lahir Senlis, PrancisTinggi 1,72 m (5 ft 7+1⁄2 in)Posisi bermain StrikerInformasi klubKlub saat ini Atlético MadridNomor 7Karier junior1993–1999 Marly-la-Ville1999–2004 Chantilly2004–2005 StrasbourgKarier senior*Tahun Tim Tampil (Gol)2005–2008 Strasbourg 58 (10)2008–2011 Lorient 108 (50)2011–2013 Paris Saint-Germain 59 (19)2013–2016 Sevilla 92 (39)2016- ...
Communications and observation tower in Guangzhou (Canton), China Not to be confused with Guangzhou TV Tower. Canton Tower广州塔The Canton Tower in June 2022Location within GuangdongFormer namesGuangzhou TV Astronomical and Sightseeing TowerRecord heightTallest in the world from August 2009 to March 2011[I]Preceded byCN TowerSurpassed byTokyo SkytreeGeneral informationTypeMixed use: Restaurant, Observation, TelecommunicationsArchitectural styleStructural expressionismAddressYuejiang Road W...
Species of shark Flathead catshark Drawing by Dr Tony Ayling Conservation status Least Concern (IUCN 3.1)[1] Scientific classification Domain: Eukaryota Kingdom: Animalia Phylum: Chordata Class: Chondrichthyes Subclass: Elasmobranchii Subdivision: Selachimorpha Order: Carcharhiniformes Family: Scyliorhinidae Genus: Apristurus Species: A. macrorhynchus Binomial name Apristurus macrorhynchus(S. Tanaka (I), 1909) Range of the flathead catshark (in blue) The flathead catshark (A...
У этого термина существуют и другие значения, см. Зверинец. Зверинецукр. Звіринець Город Киев Район Печерский Ближайшие станции метрополитена Зверинецкая Медиафайлы на Викискладе Зверинец (укр. Звіри́нець) — историческая местность на территории Печерского ра...
This article is an orphan, as no other articles link to it. Please introduce links to this page from related articles; try the Find link tool for suggestions. (April 2022) Creag IslandLocationCreag IslandCreag Island shown within Argyll and ButeCoordinates56°29′N 5°31′W / 56.483°N 5.517°W / 56.483; -5.517AdministrationSovereign stateUnited KingdomCountryScotlandCouncil areaArgyll and Bute Creag Island is an island in Scotland.[1] It is located in Argyll...
National Museum, Bangkokพิพิธภัณฑสถานแห่งชาติ พระนครEstablished19 September 1874 (1874-09-19)LocationPhra Nakhon, BangkokKey holdingsThai historyDirectorNitaya KanokmongkolWebsitefinearts.go.th/museumbangkok/ Bangkok National Museum The 8th century bronze torso statue Avalokiteshvara of Chaiya, depicting Boddhisattva Padmapani, Srivijayan art, Chaiya, Surat Thani, Southern Thailand, demonstrate the Central Java (Sailendran) ...
Motor vehicle Ford Aerostar (VN1)1991 Ford Aerostar XLOverviewManufacturerFordProductionJune 15, 1985 – August 22, 1997Model years1986–1997AssemblyHazelwood, Missouri (St. Louis Assembly)Body and chassisClassMinivanLayoutFront-engine, rear-wheel driveFront-engine, all-wheel drive (1990–1997)PlatformFord VN1 platformPowertrainEngine2.3 L Lima I4 (1986-1987) 2.8 L Cologne V6 (1986) 3.0 L Vulcan V6 (1986-1997)4.0 L Cologne V6 (1990-1997)Transmission5-speed manual4-...
Bilateral relationsPolish–Saudi Arabian relations Poland Saudi Arabia Poland–Saudi Arabia relations refers to the bilateral relations between Poland and Saudi Arabia. History Embassy of Poland in Riyadh Embassy of Saudi Arabia in Warsaw Despite Poland and Saudi Arabia are both pro-West and they are allies of the United States and close tie with NATO, Poland has differed from Saudi Arabia, politically. Nonetheless, both two countries remain cordial relationship.[1] Poland has a sma...
Yuan Geng袁庚BornOuyang Rushan (欧阳汝山)(1917-04-23)23 April 1917Dapeng, Bao'an County, Guangdong, ChinaDied31 January 2016(2016-01-31) (aged 98)Shekou, Shenzhen, ChinaKnown forEstablishment of Shekou Industrial Zone, founding of China Merchants Bank and Ping An InsuranceAwardsGolden Bauhinia Star In this Chinese name, the family name is Yuan or Ouyang.Chinese guerrilla fighter 'Time is money, Efficiency is life', one of Yuan Geng's most famous quotes Yuan Geng (Chinese: ...
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
