Питири́м Старинський (офіційно Микола Петрович Старинський; нар.6 березня1944, Червоні Яри) — український релігійний діяч, активіст опору атеїстичній диктатурі СССР у 1970—1980-х роках. В'язень сумління[джерело?].
Єпископ Української православної церкви; архієрей УПЦ МП, митрополит Миколаївський і Очаківський. З 1993 року очолив Миколаївську єпархію УПЦ МП. За даними OSINT-розслідування групи Molfar є громадянином Росії[2].
Біографія
Юність
Микола Петрович Старинський народився 6 березня1944 року в селі Червоні ЯриТаращанського районуКиївської області в родині священика. Микола був єдиною дитиною в родині. Коли Микола був юнаком, його батько служив на бідних сільських приходах. Більше 20 років Петро Старинський був настоятелем Різдво-Богородицького храму села ЖуравлихаТаращанського районуКиївської області. У своєму інтерв'ю електронному інформаційному ресурсу «Українська Православна Церква» під заголовком «Я краще за багатьох знаю, що таке свобода» Владика Питирим каже, що народився у самій Таращі, хоча на сайті цього ж електронного інформаційного ресурсу у короткій біографічній довідці зазначено, що Митрополит Миколаївський і Вознесенський Питирим народився в селі Червоні ЯриТаращанського районуКиївської області. Оскільки приход був на честь Святителя Миколая, батько назвав сина Миколою. Микола Петрович Старинський носив це ім'я більше двадцяти років. У Таращанському районі священників було мало. Навколо села Журавлиха у радіусі 12 кілометрів було десь 20 сіл, і Петро Старинський всі ці села окормляв. Владика Питирим і досі пам'ятає, як вони з батьком об'їжджали всю цю «маленьку єпархію». Микола брав участь у кожному богослужінні. Мати Миколи була глибоковіруючої людиною, вихованою у патріархальному дусі.
Микола Старинський їде до Києва та вступає до будівельного інституту. Він навчається в інституті та працює на будівельних майданчиках. Ходить на богослужіння до Володимирського собору. Там Микола вперше бачить великодню митрополичу службу. Величне богослужіння справило на нього враження. Микола слухав пасхальні співи, стояв у куточку, та співав також. Там Старинського потім називали «позаштатний іподиякон». Микола продовжував працювати і вчитися. Іноді активісти комсомолу заводили його до приймальника і до другої-третьої години ночі «проводили бесіди», намагалися переконати Миколу в атеїзмі. Вони казали: «Дай слово, що ти до храму більше не підеш». Часто приходили люди з головного управління і над Старинським «працювали». За ці роки Микола вивчив кожний куток відділення міліції, що знаходилося на бульварі Шевченко, неподалік від храму. «Перевиховували» там багатьох православних хлопців та дівчат. Часто така молодь потрапляла на шпальти київських газет із заголовками «Чи знаєте ви, як ваш студент проводить дозвілля?»
Вже працюючи виконробом, прямо з будівельного майданчика Микола Старинський вирішив вступати до Московської духовної семінарії. Це були тяжкі роки, і коли Микола з'явився у кабінеті секретаря комітету партії Тетіївського району подавати документи з проханням про те, що він хоче бути вихованцем Московської духовної академії і семінарії, ніби «бомба вибухнула». Старинський зіпсував їм всю статистику. Владика Питирим пам'ятає, що у ті часи «чорний воронок» два тижні чергував під будинком його батьків до того часу, поки його не зарахували.
До Миколи приїхав батько та попередив сина, щоб він не приїжджав додому, тому що йому не дадуть повернутися назад. Також тодішній інспектор семінарії, теперішній владика Філарет (Вахромєєв) сказав Старинському: «Никуда не уезжай. Мы тебя пока что не зачисляем. Мы знаем, что происходит, но ты должен остаться здесь. Я тебе скажу, что делать дальше». Миколу Старинського зарахували до другого класу семінарії, оскільки з'явилися вільні місця. Це відбулося у 1964 році. Екзамени за перший клас він мав скласти пізніше.
Через півтора року навчання Микола Старинський подає прохання про його зарахування до Троїце-Сергієвої Лаври.
Коли Микола Старинський закінчив семінарію, він, вже будучи лаврським послушником, без екзаменів був прийнятий до Московської духовної академії. В академії Миколі подобалися догматичне та моральне богослов'я. Їх викладав протоієрейОлександр Вєтєлєв. Під час навчання в академії Микола Старинський захищає дисертацію на кафедрі патрології у професора Старокадомського та здобуває науковий ступень кандидата богослов'я.
Після приїзду до Київської єпархії РПЦієродиякон Питирим забажав бути насельником Свято-Успенської Почаївської Лаври. Але коли Питирим приїхав до Лаври, місцева влада розглядала його заяву про прописку два роки. У ті часи прописатися ченцю було великою проблемою. Рішення про прописку приймав облвиконком. Після чергової невдачі Питирим їде до міністерства внутрішніх справ СРСР та подає скаргу. Але Питириму знову відмовляють. Тоді чернець сказав, що може піти та сісти біля американського посольства, і заявити, що він потерпає від утисків за релігійні переконання. Почувши ці слова, чиновник відразу взяв печатку та зробив Питириму прописку. У 1974 році ієродиякон Питирим прийняв сан ієромонаха. А з 1976 року Питирим офіційно був визнаний лаврським насельником.
У 2002 році Владика Питирим дав інтерв'ю електронному інформаційному ресурсу «Українська Православна Церква» під заголовком «Одухотворення народу можливе лише тоді, коли є єдино стадо і єдин пастор»[4]. Бесіду провів Василь Анісімов.
У 2004 році Митрополит Миколаївський і Вознесенський Питирим (у той час ще архієпископ) дав інтерв'ю електронному інформаційному ресурсу «Українська Православна Церква»[5]. Інтерв'ю має назву «Я краще за багатьох знаю, що таке свобода». Бесіду провів Василь Анісімов.
¹ РПЦ підпорядкувала єпархії собі, єпископів відправила на спокій і поставила нових; ² РПЦ підпорядкувала єпархії собі разом з єпископами; ³ РПЦ підпорядкувала собі, а потім почислила єпископів на спокій (нових не призначено); 4 РПЦ утворила нову Скадовську єпархію і поставила там свого єпископа (ці дії не визнаються УПЦ)
.jpg)
